Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 295/2741/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них.
Надіслано для оприлюднення: 30.04.2020. Зареєстровано: 30.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.05.2020.
Дата набрання законної сили: 29.04.2020
Номер судового провадження: К/9901/17859/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		29 квітня 2020 року 
		Київ
		справа №295/2741/17
		адміністративне провадження №К/9901/17859/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого - Бучик А.Ю.,
		суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І. 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Богунського районного суду м. Житомира від 11 травня 2017 року (суддя Кузнєцов Д.В.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року (колегія суддів: Охрімчук І.Г., Капустинський М.М., Моніч Б.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа  ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
		УСТАНОВИВ:
		В березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення 08.07.2008 другої групи інвалідності у зв`язку із травмою, пов`язаною із виконанням обов`язків військової служби, оформлене протоколом засідання комісії від 19 серпня 2016 року № 69, а також зобов`язати відповідача вирішити питання про призначення і виплату позивачу такої одноразової грошової допомоги.
		Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 11 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року, позов задоволено. 
		Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення 08.07.2008р. другої групи інвалідності. Зобов`язано Міністерство оборони України розглянути питання та прийняти відповідне рішення про призначення і виплату позивачу одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення 08.07.2008 другої групи інвалідності в зв`язку з травмою, пов`язаною із виконанням обов`язків військової служби відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів , призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідність звільнення з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою КМУ від 28.05.2008р. №499.
		Не погоджуючись з судовими рішеннями, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що інвалідність вперше встановлено позивачу у 1994 році, а чинним на той час законодавством не було передбачено виплату одноразової грошової допомоги. Повторне встановлення позивачу вищої групи інвалідності у 2008 році не може вважатися підставою для виплати йому відповідної одноразової допомоги, оскільки Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та Порядком №975 окремо врегульовано питання встановлення групи інвалідності , яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, проте вказані норми у цьому випадку застосуванню не підлягають. Зазначає, що позивач не перебував на військовій службі в Збройних Силах України, тому положення Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року не надають права на отримання відповідної допомоги. Зазначено, що суди втрутились у дискреційні повноваження відповідача, прийнявши рішення про нарахування і виплату спірної допомоги, в той час, як повинні були зобов`язати відповідача повторно розглянути відповідне питання. Також вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо розгляду даної справи суддею одноособово та порушення строків звернення до суду з вказаним позовом.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження.
		Справу передано до Верховного Суду.
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
		Судами встановлено, що позивач з 03.04.1980 по 10.02.1982 проходив військову службу в Республіці Афганістан, де в той час велись бойові дії.
		Із наявної в матеріалах справи копії хвороби №163/743 вбачається, що згідно з довідкою №37 командира польової пошти в/ч 71176 від 29.05.1980 внаслідок ведення бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан 29.04.1980 при розриві снаряду ОСОБА_1 отримав контузію головного мозку з частковим ураженням м`яких тканей обличчя, поранення першого та другого пальців лівої руки, лікувався стаціонарно. Постановою ВЛК визнаний непридатним до військової служби у мирний час та обмежено придатним другого ступеня у військовий час.
		Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 . Наказом командира військової частини № 30863 № 40 від 04.03.1993 звільнено з військової служби в запас. 
		У відповідності з довідкою до акту огляду МСЕК серії МСЕ № 029159 від 07.06.1994  ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності  травма, отримана при виконанні інтернаціонального обов`язку.
		З 08.07.2008 позивачу встановлено 2 групу інвалідності довічно, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії ЖИА №076680.
		Як інвалід 2-ї групи, позивач звернувся з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги до Міністерства оборони України через Житомирський ОМВК.
		Житомирський обласний військовий комісаріат направив до Департаменту фінансів Міністерства оборони України документи щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги.
		Рішенням комісії з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 19.08.2016 № 69 відмовлено у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги 
		Підставою для відмови зазначено, що звільнення позивача зі служби та інвалідність, яку він отримав при виконання військових обов`язків, відбулося до набуття чинності Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу». Між тим, як зазначено в рішенні, враховуючи те, що саме вказаним законодавчим актом запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а ст. 58 Конституції України не має зворотної дії в часі, є підстави для відмовлення такої виплати. Зазначена дата встановлення інвалідності - 07.06.1994.
		Не погоджуючись з отриманою відмовою, позивач звернувся до суду з вказаним позовом. 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що на момент встановлення позивачу другої групи інвалідності, пов`язаної з виконанням військового обов`язку, вже діяла ст.16 Закону № 2011-XII, що передбачала право таким особам як позивач, отримати одноразову грошову допомогу, незалежно від часу настання інвалідності. 
		Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Закону №2011-ХІІ в редакції, що діяла у березні 2016 року) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
		При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
		допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);
		допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
		Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
		Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 9 листопада 2018 року у справі №759/5707/16-а.
		Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.
		Другу групу інвалідності позивачу вперше було встановлено 08.07.2008, а отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
		Натомість згідно із положенням частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузія, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб.
		Пунктом 2 Постанови №499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузія, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 01 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.
		На час подання позивачем заяви щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, механізм розгляду таких заяв та механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності визначається постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
		Згідно з абз. 2 п. 2 Постанови №975 допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
		Згідно з п.2 Порядку №499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку , що мали місце в період її проходження.
		Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України №499.
		Стосовно посилання відповідача на пропущення трирічного строку звернення за одноразовою грошвою допомогою, колегія суддів зазначає наступне.
		Так, частина 8 статті 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, набрала чинності лише з 01 січня 2014 року відповідно до пункту 1 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» № 5040-VI від 04 липня 2012 року.
		Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		Таким чином, в силу приписів статті 58 Конституції України, частина 8 статті 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», внесена Законом України № 5040-VI від 04 липня 2012 року «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців», набрала чинності 01 січня 2014 року, а тому на спірні правовідносини не розповсюджується.
		Відповідно до ст. 1 Протоколу до Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року, який ратифіковано із застереженням Законом N 2495-III ( 2495-14 ) від 07.06.2001 на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
		 
		Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 . Наказом командира військової частини № 30863 № 40 від 04.03.1993 звільнено з військової служби в запас. Військову службу позивач проходив в м. Петропавлівськ  Камчатський (Російська Федерація) та після звільнення зі служби перебував на обліку у військовому комісаріаті Богунського району м. Житомира. Позивач є громадянином України.
		Зважаючи, що позивач звільнився з військової служби у 1993 році з однієї з Держав, на які поширюється вказана Конвенція, є громадянином України, відтак має право на отримання спірної одноразової грошової допомоги.
		Також, колегія суддів звертає увагу на помилковість доводів відповідача щодо того, що у суді першої інстанції справа розглядалася неповноважним складом суду, з огляду на таке.
		Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 18 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року), яка визначає предметну підсудність адміністративних справ, усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, - підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
		Згідно фактичних обставин, встановлених судами, предметом спору в даній справі є виплата одноразової грошової допомоги в зв`язку із встановленням інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.
		Одноразова грошова допомога, виплата якої передбачена статтею 16 Закону № 2011-XII, відноситься до соціальних виплат, а тому даний спір правильно розглянутий місцевим загальним судом як адміністративним у відповідності до правил предметної підсудності.
		Процесуальні норми, що містяться у статті 18 КАС України, мають імперативний та пріоритетний характер і визначають, що незалежно від того, хто є суб`єктом владних повноважень, спір фізичної особи з таким суб`єктом з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, інших соціальних виплат, до категорії яких відноситься й питання призначення і виплата одноразової грошової допомоги, підсудний місцевому загальному суду як адміністративному суду. Відповідно до вимог частини першої статті 23 цього Кодексу такий та подібні спори розглядаються і вирішуються суддею одноособово.
		Ні предмет спору цієї справи, ні суб`єктний склад її учасників у розумінні положень статті 24 КАС України не дають підстав ввжати, що справа підсудна окружному адміністративному суду та має розглядатись колегією у складі трьох суддів.
		Отже, ця справа підсудна саме місцевому суду як адміністративному, бо предметом спору є соціальна виплата - одноразова грошова допомога, на розгляд і вирішення такого спору не поширюється інша підсудність.
		Щодо посилань на втручання в дискреційні повноваження, колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 квітня 2008 року «Вассерман проти Росії» вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.
		Оскільки за наслідками судового розгляду встановлено, що відповідач протиправно ухилився від призначення одноразової грошової допомоги, а також прийнявши до уваги наявність у позивача права на отримання грошової допомоги, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права, у спірному випадку, є саме зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у відповідності, що вірно було встановлено судами.
		При цьому, слід зазначити, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження Комісії.
		Також колегія суддів не знаходить підстав для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки вважає, що позов подано у шестимісячний строк з дня, коли особа дізналась про порушення права відповідачем.
		Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
		Постанову Богунського районного суду м. Житомира від 11 травня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий А.Ю. Бучик
		 
		 
		Судді Л.Л. Мороз
		 
		 
		А.І. Рибачук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...