Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 647/1931/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.05.2020.
Дата набрання законної сили: 07.04.2020
Номер судового провадження: 51-174км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019230090000374

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		7 квітня 2020року 
		м.Київ
		 
		справа № 647/1931/19 
		провадження № 51-174км20
		 
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючогоОСОБА_1 ,суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,за участю: секретаря судового засідання прокурора ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, що брав участь урозгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Бериславського районного суду Херсонської області від 26 липня 2019 року таухвалу Херсонського апеляційного суду від 8 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_6 .
		Обставини справи
		1.Органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, щовін 5червня 2019 року близько 20:30, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, вбудинку за місцем свого проживання завдав одного удару сокирою вгруди своєї матері ОСОБА_7 , чим спричинив їй легке тілесне ушкодження, щозумовило короткочасний розлад здоров`я. Органи досудового слідства кваліфікували дії ОСОБА_6 за частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України (далі  КК). 
		2.Бериславський районний суд Херсонської області ухвалою від 26 липня 2019 року закрив кримінальне провадження за цим обвинуваченням на підставі пункту 7 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) узв`язку звідмовою потерпілої від обвинувачення.
		3.Херсонський апеляційний суд ухвалою від 8 жовтня 2019 року залишив цю ухвалу без змін.
		Вимоги і доводи касаційної скарги 
		4.У касаційній скарзі прокурор просить скасувати зазначені судові рішення зпідстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону тапризначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції не застосував положення пункту 7 частини 1 статті284 КПК, яказабороняє закриття кримінального провадження щодо злочину, пов`язаного здомашнім насильством.
		5.Прокурор не погоджується із обґрунтуванням апеляційного суду, який вказав, щопункт 7 частини 1 статті 284 КПК забороняє закриття кримінального провадження узв`язку з відмовою потерпілого лише щодо злочину, передбаченого статтею 126-1 КК. Прокурор стверджує, що поняття «домашнього насильства» єзначно ширшим іохоплює собою весь перелік статей Кримінального кодексу щодо злочинів у формі приватного обвинувачення.
		6.Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
		Позиції учасників касаційного розгляду
		7.У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала доводи касаційної скарги сторони обвинувачення та просила її задовольнити.
		Оцінка Суду
		8.Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали провадження, обговоривши наведені вскарзі доводи, Суд дійшов висновку, щоскаргу належить залишити без задоволення з таких підстав.
		9. Виходячи із засади диспозитивності (стаття 26 КПК), відмова потерпілого або його представника від обвинувачення єбезумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
		10. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий відмовився від обвинувачення укримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
		11.Сторона обвинувачення, посилаючись на Закон України №2227-VIII «Провнесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (надалі  Закон №2227?VIII), наголошує на тому, що до пункту 7 частини 1 статті 284 КПК внесені зміни, відповідно до яких кримінальне провадження не може бути закрито, якщо провадження стосується злочину, пов`язаного з домашнім насильством. 
		12.Посилаючись на Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (надалі  Закон про домашнє насильство), сторона обвинувачення вважає, що оскільки ОСОБА_6 спричинив тілесне ушкодження своїй матері, товчинений ним злочин слід вважати таким, що пов`язаний з домашнім насильством, і не погоджується з висновком апеляційного суду, що згадане обмеження у застосуванні пункту 7 частини 1 статті 284 КПК стосується лише злочинів, передбачених статтею 126-1 КК.
		13.Суд вважає слушним довід сторони обвинувачення в тій частині, що апеляційний суд невірно витлумачив зміст згаданої зміни до закону; Суд вже зазначав, щопоняття «злочин, пов`язаний із домашнім насильством» є ширшим за поняття «домашнє насильство» у нормі ст. 126-1ККіможе полягати не лише увчиненні цього злочину, а й в інших суспільно небезпечних діяннях, які мають ознаки домашнього насильства, а тому при встановленні змісту згаданого поняття слід виходити зконкретних фактичних обставин справи, а не тільки з кваліфікації дій винуватця.[1]
		14.У той же час Суд не може погодитися із запропонованим стороною обвинувачення підходом, що злочин щодо особи, яка зазначена участинах 2 та 3 статті 3 Закону про домашнє насильство (далі узагальнено  член сім`ї), завжди має вважатися злочином, «пов`язаним з домашнім насильством» в значенні пункту 7 частини 1 статті 284 КПК.
		15.Суд виходить з того, що Закон №2227, яким були внесені зміни до пункту 7 частини 1 статті284КПК, що є предметом спору у цій справі, спрямований нареалізацію положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (надалі  Стамбульська Конвенція). 
		16.Зокрема, виключення цим законом із загального правила закриття кримінального провадження у разі, коли потерпілий відмовився від обвинувачення у справі приватного обвинувачення, випадків, пов`язаних з домашнім насильством, вочевидь єімплементацією в національне законодавство положень частини 1 статті55 цієї Конвенції, яке передбачає, що «сторони забезпечують, щоброзслідування або кримінальне переслідування правопорушень, установлених відповідно до статей 35, 36, 37, 38 та 39 цієї Конвенції, не залежали цілком від повідомлення або скарги, поданої жертвою, … і щоб провадження могло продовжуватися навіть, якщо жертва відкликає свою заяву або скаргу». 
		17.Хоча Стамбульська Конвенція до цього часу Україною не ратифікована, однак пряме посилання на неї в законі зобов`язує Суд при визначенні «домашнього насильства» та «злочину, пов`язаного з домашнім насильством», приймати до уваги не лише національне законодавство, але й положення цієї Конвенції, а також інших міжнародних договорів та дотичну практику міжнародних органів у тій частині, в якій вони важливі для розуміння її положень.
		18.Стаття 2 Стамбульської Конвенції передбачає, що «ця Конвенція застосовується до всіх форм насильства стосовно жінок, у тому числі домашнього насильства…». Пункт (а)статті 3 визначає, що «насильство стосовно жінок» … означає всі акти насильства стосовно жінок за гендерною ознакою…». Відповідно до пункту (d) статті3, «насильство стосовно жінок за гендерною ознакою» означає насильство, яке спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно».
		19.Група експертів з питань протидії насильству щодо жінок та домашньому насильству, створена відповідно до Стамбульської Конвенції для контролю завиконанням Сторонами Конвенції (надалі  GREVIO) зазначала, що хоча в статті 3 Конвенція передбачає гендерно-нейтральну дефініцію домашнього насильства, що охоплює як жертв, так і кривдників обох статей, вона також чітко визначає, що домашнє насильства зачіпає жінок непропорційно і, таким чином, єнасильством, що євиразно гендерно-обумовленим (gendered).[2] Також вона зазначила, що Конвенція охоплює багато форм насильства щодо жінок, починаючи від каліцтва геніталій ізакінчуючи домашнім насильством, під загальним прапором «гендерно-обумовленого насильства щодо жінок», наголошуючи на гендерній нерівності як їх спільній структурній причині,[3] а також що «Конвенція виразно пов`язує насильство проти жінок та домашнє насильство зі шкідливими гендерними стереотипами».[4]
		20.Таким чином, Стамбульська Конвенція та орган, створений для її імплементації, підкреслюють, що термін «домашнє насильство» позначає один з різновидів гендерно-обумовленого насильства, а не окремий від нього вид насильства.
		21.Хоча пункт (b) статті 3 Стамбульської Конвенції сформульований у гендерно-нейтральних виразах, коли визначає види «домашнього насильства» та круг осіб, яких воно може стосуватися, однак це не змінює характеристики домашнього насильства якрізновиду насильства, що ґрунтується на певних дискримінаційних, у тому числі гендерних, ознаках. 
		22.GREVIO пояснює таке гендерно-нейтральне формулювання тим, що, хоча Стамбульська Конвенція застосовується переважно до жінок, оскільки стосується форм насильства, які відчувають лише жінки тому що вони жінки, або які жінки відчувають набагато частіше ніж чоловіки, але  хоча рідше і менш суворих формах  чоловіки можуть також відчувати деякі форми насильства, що охоплюються Стамбульською Конвенцією, такі як домашнє насильство, зґвалтування тапримусовий брак. Тож Конвенція заохочує держави-учасників застосовувати її положення до всіх жертв домашнього насильства, включаючи чоловіків, дітей та людей похилого віку,[5] і лише проголошує принцип недискримінації до невичерпного переліку підстав, включаючи гендерну ідентичність та сексуальну орієнтацію, при застосуванні її положень.[6]
		23.Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що Стамбульською Конвенцією домашнє насильство розуміється як певний спосіб поведінки, якою одна особа намагається утвердити або підтримати контроль над іншою особою, що відноситься до певної вразливої групи і знаходиться у вразливій ситуації.
		24.Однак це жодним чином не свідчить про те, що міжнародні договори мали намір розглядати як «домашнє насильство» будь-яке насильство, що трапляється між членами сім`ї, але яке зумовлене іншими причинами. Суд не має підстав вважати, щозаконодавець, приймаючі Закон №2227-VIII, під терміном «домашнього насильства» мав намір визначити більш широке коло діянь, ніж міжнародне законодавство, наімплементацію якого він спрямований.
		25.Тому посилання лише на те, що потерпілим від злочину є член сім`ї обвинуваченого, недостатньо для того, аби стверджувати про існування ситуації домашнього насильства у значенні, яке надається цьому терміну Стамбульською Конвенцією та законом, що ухвалено зметою її імплементації.
		26.Для того, щоб обґрунтувати застосовність виключення щодо домашнього насильства у пункті 7 частини 1 статті284КПК до конкретного випадку, обвинувачення має довести обставини, які свідчать, що потерпіла відінкримінованого злочину особа є у той же час і жертвою домашнього насильства. 
		27.Докази тому, що інкримінований злочин пов`язаний з домашнім насильством, мають бути надані стороною обвинувачення, аби сторона захисту отримала можливість їх спростовувати. Така вимога вже висловлювалась Судом, коли він зазначив, що необхідною умовою визнання судом злочину таким, що пов`язаний іздомашнім насильством, є відображення цієї обставини у формулюванні обвинувачення (уповідомленні про підозру, в обвинувальному акті) звстановленням органами досудового розслідування відповідних фактичних обставин (ступінь родинних відносин або спорідненості між потерпілим та винуватцем, характер насильства тощо)».[7]
		28.Це не виключає того, що докази існування ситуації домашнього насильства можуть міститися і в самих обставинах злочину, які доводять, що певний випадок насильства є проявом поведінки, характерної для домашнього насильства. 
		29.Також при вирішенні питання про застосування пункту 7 частини 1 статті 284 КПК, суди мають розглянути докази, що стосуються ризику повторення злочину, існування загрози здоров`ю та безпеці потерпілого, поточного стану стосунків між потерпілим та обвинуваченим, наслідків продовження кримінального переслідування всупереч волі потерпілого, історії взаємовідносин, включаючи попередні випадки насильства тощо. Суд також має прийняти до уваги надані стороною обвинувачення відомості про заходи, що вживалися державними органами відповідно до Закону про домашнє насильство ірезультати цих заходів.
		30.У цій справі сторона обвинувачення в обвинувальному акті стверджувала, що ОСОБА_8 вчинив злочин в результаті раптово виниклої сварки. Саме по собі таке формулювання не свідчить про те, що насильство було зумовлено певним дискримінаційним ставленням до потерпілої з боку ОСОБА_8 , мало на меті підтримання панівного становища по відношенню допотерпілої або було одним зепізодів у атмосфері домашнього насильства, щосклалася між ОСОБА_8 і його матір`ю.
		31.Суду першої інстанції не було надано відомостей, які доводили б, що потерпіла отримала спеціальний захист, передбачений Законом про домашнє насильство, наприклад, винесення термінового заборонного припису стосовно обвинуваченого, взяття на його на профілактичний облік та проведення з ним профілактичної роботи впорядку, визначеному законодавством тощо.
		32.Прокурор у суді першої інстанції підтримав клопотання про закриття кримінального провадження. 
		33.За такої позиції прокуратури, на яку відповідно до Закону про домашнє насильство покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству,суд не мав підстав для висновку, що державні органи в цій ситуації вважали потерпілу жертвою домашнього насильства, і,відповідно, що інкримінований злочин був «пов`язаний із домашнім насильством» узначенні пункту 7 частини 1 статті 284 КПК. 
		34.За таких обставин, твердження в касаційній скарзі прокурора про те, що злочин, уякому обвинувачувався ОСОБА_6 , пов`язаний з домашнім насильством, неґрунтується на будь-яких обставинах, підтверджених доказами.
		35.Виходячи з викладеного вище, Суд не вбачає істотних порушень вимог кримінального процесуального закону судами попередніх інстанцій. 
		На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Бериславського районного суду Херсонської області від 26 липня 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 8 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_6  залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора  без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню непідлягає. 
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2   ОСОБА_3 
		 
		 
		 
		[1] Постанова Об`єднаної палати ККС ВС від 12 лютого 2020 року у справі № 453/225/19 (провадження № 51-4000кмо19), http://reyestr.court.gov.ua/Review/87602679
		 
		[2] Перша Загальна доповідь щодо діяльності GREVIO (1st GENERAL REPORT ON GREVIOS ACTIVITIES), https://rm.coe.int/1st-general-report-on-grevio-s-activities/16809cd382, стор. 25
		 
		[3] Ibid, стор. 6
		 
		[4]  Ibid, стор. 11
		 
		[5] Ibid, пункт 75
		 
		[6] Ibid, пункт 74
		 
		[7]  Постанова Об`єднаної палати ККС ВС від 12 лютого 2020 року у справі № 453/225/19 (провадження № 51-4000кмо19), http://reyestr.court.gov.ua/Review/87602679

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...