Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/3311/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 08.05.2020.
Дата набрання законної сили: 06.05.2020
Номер судового провадження: 61-1124ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		06 травня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 199/3311/18
		 
		провадження № 61-1124св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач), 
		Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		заявник -  ОСОБА_1 ,
		боржник -  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подана представником - ОСОБА_4 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року 
		у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1.     Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду.
		Клопотання мотивовано тим, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2017 року його визнано батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		20 липня 2015 року суддею суду з сімейних справ Тель-Авівського округу 40 Верет Шавіт-Фенкельштейн було винесено постанову про ратифікацію договору від 16 липня 2015 року, включно з договором від 10 червня 
		2013 року. Відповідно до вказаної постанови суду від 20 липня 2017 року сторони погодили, що мати дитини ОСОБА_2 має право проживати на території України або у будь-якій іншій країні, право на в`їзд до якої має громадянин Ізраїлю, за умови, що таке право не суперечить ізраїльському законодавству. У такому випадку мають законну силу наступні положення: мати ОСОБА_2 разом з дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щорічно відвідуватиме Ізраїль або будь-яку іншу країну, у якій мешкатиме батько на той момент часу, щонайменше 3 рази на рік, у наступні дати: впродовж 7 днів під час Пасхи або Песаха за вибором матері, впродовж мінімум 14 днів у період з 26 червня, за три дні до єврейського Нового року (« Рошха -шана») і після закінчення 10 днів після цього свята у перший рік. Наступного року - під час осінніх канікул на Україні з щорічним чергуванням цих періодів відвідувань; батько ОСОБА_1 має право щодня підтримувати зв`язок з дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за допомогою телефону або інших засобів зв`язку (персонального комп`ютера, тощо). При цьому мати повинна забезпечити можливість такого зв`язку між дочкою та батьком; батько ОСОБА_1 зобов`язується оплатити переліт дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і її матері 
		ОСОБА_2 з метою його відвідування в Ізраїлі; для покриття витрат матері ОСОБА_2 і дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час їх відвідування Ізраїлю, батько ОСОБА_1 платитиме 300 (триста) шекелів за проживання і 100 шекелів на харчування матері ОСОБА_2 щодня. Під час перебування дочки ОСОБА_5 у батька ОСОБА_1 витрати на її утримання повністю полягають на батька ОСОБА_1 . Оплата перельотів, проживання і витрат на харчування матері ОСОБА_2 оплачуватимуться до досягнення дочкою 14-річного віку; мати ОСОБА_2 повинна дозволити батьку ОСОБА_1 приймати у себе дочку ОСОБА_5 під час його візитів в Україну, протягом щонайменше чотирьох днів підряд, при кожному його відвідуванні України; мати ОСОБА_2 зобов`язується потурбуватися про те, щоб дочка вивчала іврит і англійську мову за допомогою приватного викладача; батько ОСОБА_1 оплачуватиме гонорар безпосередньо викладачеві, отримуючи при цьому квитанцію про оплату.
		Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд ратифікувати постанову 
		від 20 липня 2015 року суду з сімейних справ Тель-Авівського округу 40 Верет Шавіт- Фенкельштейн про ратифікацію договору від 16 липня 
		2015 року, включно з договором від 10 червня 2013 року, надати дозвіл 
		на примусове виконання на території України вищевказаної постанови 
		у частині участі його у вільному спілкуванні з дочкою ОСОБА_5 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
		Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2018 року клопотання ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на виконання на території України постанови суду з сімейних справ Тель-Авівського округу 40 від 20 липня 2015 року у справі № 13967-04-15 ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про ратифікацію договору від 16 липня 
		2015 року, включно з договором від 10 червня 2013 року, задоволено.
		Надано дозвіл на примусове виконання на території України постанови суду з сімейних справ Тель-Авівського округу 40 від 20 липня 2015 року про ратифікацію договору від 16 липня 2015 року, включно з договором 
		від 10 червня 2013 року, у частині участі батька ОСОБА_1 у вихованні 
		та вільному спілкуванні з дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:
		1. Мати ОСОБА_2 разом з дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щорічно відвідуватиме Ізраїль або будь-яку іншу країну, у якій мешкатиме батько на той момент часу, щонайменше, 3 рази в рік, в наступні дати: упродовж 7 днів під час Пасхи або Песаха по вибору матері; упродовж мінімум 14 днів у період з 26 червня; за три дні до єврейського Нового року (« Рошха -шана») і після закінчення 10 днів після цього свята у перший рік. Наступного року - під час осінніх канікул на Україні з щорічним чергуванням цих періодів відвідувань.
		2. Батько ОСОБА_1 має право щодня підтримувати зв`язок з дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за допомогою телефону або інших засобів зв`язку (персонального комп`ютера, тощо). При цьому мати повинна забезпечити можливість такого зв`язку між дочкою та батьком.
		3. Батько ОСОБА_1 зобов`язується оплатити переліт дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і її матері ОСОБА_2 з метою його відвідування 
		в Ізраїлі.
		4. Для покриття витрат матері ОСОБА_2 і дочки ОСОБА_5 під час їх відвідування Ізраїлю, батько ОСОБА_1 платитиме 300 (триста) шекелів за проживання і 100 шекелів на харчування матері ОСОБА_2 щодня. Під час перебування дочки ОСОБА_5 у батька ОСОБА_1 витрати 
		на її утримання повністю полягають на батька ОСОБА_1 . Оплата перельотів, проживання і витрат на харчування матері ОСОБА_2 оплачуватимуться до досягнення дочкою 14-річного віку.
		5. Мати ОСОБА_2 повинна дозволити батьку ОСОБА_1 приймати 
		у себе дочку ОСОБА_5 під час його візитів в Україну, протягом щонайменше чотирьох днів підряд, при кожному його відвідуванні України.
		6. Мати ОСОБА_2 зобов`язується потурбуватися про те, щоб дочка вивчала іврит і англійську мову за допомогою приватного викладача.
		7. Батько ОСОБА_1 оплачуватиме гонорар безпосередньо викладачеві, отримуючи при цьому квитанцію про оплату.
		Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки ОСОБА_2 разом із дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає у АДРЕСА_1 , 
		та вимоги постанови суду з сімейних справ Тель-Авівського округу 40 
		від 20 липня 2015 року про ратифікацію договору від 16 липня 2015 року, включно з договором від 10 червня 10 червня 2013 року добровільно 
		не виконує, перешкоджає спілкуванню батьку з дитиною, суд першої інстанції вважав, що клопотання ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу 
		на примусове виконання на території України рішення іноземного суду 
		є обґрунтованим, а вказана постанова такою, що підлягає примусовому виконанню на території України.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2018 року скасовано, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду відмовлено.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що задовольняючи клопотання ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду, суд першої інстанції посилався на його обґрунтованість, проте суд апеляційної інстанції вважав, що такий висновок суду є помилковим, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
		Відповідно до вимог статті 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, 
		до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються 
		та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
		Суд апеляційної інстанції посилався на те, що умовою визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню є наявність міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. При цьому необхідно виходити із загальних правил про те, що міжнародні договори про правову допомогу поширюються лише на суб`єктів держав-учасниць, а якщо між учасниками багатосторонніх договорів існують ще і двосторонні або спеціальні угоди з питань правової допомоги, то повинні застосовуватися відповідні норми тих договорів і угод, які набули чинності пізніше.
		Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання 
		та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду, суд апеляційної інстанції вважав, що оскільки між Україною та державною Ізраїль не укладено міжнародного договору про взаємне надання правової допомоги, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, щодо визнання та примусового виконання рішень судів держави Ізраїль на території України, а тому у суду першої інстанції не було правових підстав для визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України постанови суду з сімейних справ Тель-Авівського округу 40 від 20 липня 2015 року про ратифікацію договору 
		від 16 липня 2015 року, включно з договором від 10 червня 2013 року.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , в особі представника - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції 
		є незаконною та необгрунтованою, та такою що прийнята з порушенням норм процесуального права.
		ОСОБА_1 вважав, що судом апеляційної інстанції не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Суд безпідставно 
		і необгрунтовано вважав встановленими ті обставини, що нібито заявник 
		не дав належним чином завірений компетентним органом оригінал перекладу постанови суду та офіційний документ про те, що постанова іноземного суду є чинною.
		ОСОБА_1 посилався на те, що під час розгляду цієї справи судом першої інстанції його представником були надані оригінал постанови суду з сімейних справ Тель-Авівського округу 40 від 20 липня 2015 року про ратифікацію договору від 16 липня 2015 року, включно з договором 
		від 10 червня 2013 року і офіційний документ про те, що постанова іноземного суду є чинною, а копії були долучені до матеріалів справи.
		Також, заявник вважав, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми статті 462 ЦПК України, оскільки рішення іноземного суду визнаються та виконуються в Україні не тільки, якщо їх визнання 
		та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а й за принципом взаємності.
		При цьому посилався на те, що у разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
		Суд апеляційної інстанції не дослідив докази, які були подані до суду першої інстанції, неповно з`ясував обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано із Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська зазначену цивільну справу.
		У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2020 року указану справу призначено до розгляду.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 
		на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення 
		є законним та обґрунтованим.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, яке набрало законної сили, визнано ОСОБА_1 батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с.75, 76).
		21 липня 2017 року ОСОБА_1 було отримано повторне свідоцтво про народження дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , де його було зазначено батьком дитини (а. с. 77).
		20 липня 2015 року суддею суду з сімейних справ Тель-Авівського округу 40 Вередом Шавітом-Фінкельштейном, було винесено постанову про ратифікацію договору від 16 липня 2015 року, включно з договором 
		від 10 червня 2013 року (а. с. 6-74).
		Суд з сімейних справ Тель-Авівського округа 40 ратифікував договір 
		від 16 липня 2015 року включно з договором від 10 червня 2013 року 
		(за винятком пункту 45.5 договорів від 10 червня 2013 року), надав йому законної сили судовою постановою, з урахуванням всього викладеного 
		і з урахуванням домовленостей протоколу судового засідання від 16 липня 2015 року, який є невід`ємною частиною ратифікації договору. При цьому суд керувався положенням Закону «Про юридичну законність і опіку 
		від 1962 року», Законом «Про коригування положень сімейного права 
		від 1959 року», Законом «Про суд у сімейних справах від 1995 року (параграф 3.3)». Згідно вказаної постанови, ратифікація дійсна з урахуванням змісту судових протоколів і роз`яснень сторін і суду.
		Відповідно до договору, укладеного 16 липня 2015 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який ратифікований постановою суду з сімейних справ Тель-Авівського округа 40, сторони домовились, зокрема:
		1. Мати ОСОБА_2 разом з дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щорічно відвідуватиме Ізраїль або будь-яку іншу країну, у якій мешкатиме батько на той момент часу, щонайменше, 3 рази на рік, в наступні дати: упродовж 7 днів під час Пасхи або Песаха по вибору матері; упродовж мінімум 14 днів у період з 26 червня; за три дні до єврейського Нового року (« Рошха -шана») і після закінчення 10 днів після цього свята у перший рік. Наступного року - під час осінніх канікул на Україні з щорічним чергуванням цих періодів відвідувань.
		2. Батько ОСОБА_1 має право щодня підтримувати зв`язок з дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за допомогою телефону або інших засобів зв`язку (персонального комп`ютера, тощо). При цьому мати повинна забезпечити можливість такого зв`язку між дочкою та батьком.
		3. Батько ОСОБА_1 зобов`язується оплатити переліт дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її матері ОСОБА_2 з метою його відвідування в Ізраїлі.
		4. Для покриття витрат матері ОСОБА_2 і дочки ОСОБА_5 під час їх відвідування Ізраїлю, батько ОСОБА_1 платитиме 300 шекелів 
		за проживання і 100 шекелів на харчування матері ОСОБА_2 щодня. Під час перебування дочки ОСОБА_5 у батька ОСОБА_1 витрати 
		на її утримання повністю полягають на батька ОСОБА_1 . Оплата перельотів, проживання і витрат на харчування матері ОСОБА_2 оплачуватимуться до досягнення дочкою 14-річного віку.
		5. Мати ОСОБА_2 повинна дозволити батьку ОСОБА_1 приймати 
		у себе дочку ОСОБА_5 під час його візитів в Україну, протягом щонайменше чотирьох днів підряд, при кожному його відвідуванні України.
		6. Мати ОСОБА_2 зобов`язується потурбуватися про те, щоб дочка вивчала іврит і англійську мову за допомогою приватного викладача.
		7. Батько ОСОБА_1 оплачуватиме гонорар безпосередньо викладачеві, отримуючи при цьому квитанцію про оплату.
		2.     Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - ОСОБА_4 , підлягає задоволенню.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції 
		не відповідає.
		Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи 
		Статтею 462 ЦПК України (у редакції, чинній на час подачі клопотання) рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. 
		Таким чином, нормою частини першої статті 462 ЦПК України визначено дві правові підстави (умови), за яких рішення іноземного суду визнається 
		та виконується в Україні: перша - це наявність міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; друга - 
		за принципом взаємності.
		Враховуючи предметну сферу укладеного батьками дитини договору 
		від 16 липня 2015 року, включно з договором від 10 червня 2013 року, ратифікованого постановою Суду з сімейних справ від 20 липня 2015 року, 
		і беручи до уваги, що заявник є громадянином Ізраїлю, який просив надати дозвіл на примусове виконання на території України цієї постанови лише 
		у частині його участі у вільному спілкуванні з дочкою ОСОБА_5 , цей міжнародний сімейний спір підпадає під сферу дії Гаазької конвенції про батьківську відповідальність, право, що застосовується, визнання 
		і виконання судових рішень та співробітництво у сфері батьківської відповідальності 1996 року.
		Оскільки зазначена Гаазька конвенція 1996 року ратифікована Україною, проте не є чинною для держави Ізраїль, тому її положення не можуть бути застосовані у цій справі.
		Крім того, Україна та держава Ізраїль не мають будь-якого іншого міжнародного багатостороннього договору, який би регулював питання визнання і виконання судових рішень у цій категорії справ, і не мають також двостороннього договору про правову допомогу у цивільних і сімейних справах.
		Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання 
		та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що між Україною та державною Ізраїль не укладено міжнародного договору про взаємне надання правової допомоги, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, щодо визнання та примусового виконання рішень судів держави Ізраїль на території України, проте, виходячи зі змісту частини першої статті 462 ЦПК України, відсутність міжнародного договору не може бути підставою для відмови у визнанні та виконанні іноземного судового рішення, оскільки у такому випадку застосовується принцип взаємності.
		Для правильного застосування принципу взаємності як умови для визнання і виконання іноземного судового рішення є важливими положеннями частини другої статті 462 ЦПК України: «У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше».
		Положення статті 462 ЦПК України дозволяють зробити такі висновки: 
		1) відсутність міжнародного договору не може бути перешкодою для визнання і надання дозволу на виконання на території України іноземного судового рішення, останнє може бути здійснено на основі принципу взаємності; 2) наявність взаємності презюмується (правило сприятливого ставлення щодо визнання і виконання іноземних судових рішень); 
		3) доказування зворотного (відсутність забезпечення взаємності в іноземній державі) покладається на заінтересовану особу (боржника).
		Матеріали справи не містять доказів наявності того, що держава Ізраїль 
		не забезпечує взаємність у визнанні та виконанні на своїй території рішень, ухвалених українськими судами.
		Крім того, посилання суду апеляційної інстанції на дипломатичний порядок надіслання судових доручень, передбачений Гаазькою конвенцією про цивільний процес 1954 року, у цій справі не є коректним, виходячи 
		з наступного.
		У 2000 році Україна ратифікувала Гаазьку конвенцію про надіслання судових і несудових документів у цивільних і торговельних справах 1965 року, якою замінено дипломатичний порядок відносин щодо надіслання судових доручень більш простим - через центральні органи юстиції, і відповідно 
		до статті 22 цієї конвенції у відносинах між Державами-Сторонами, 
		які є також Сторонами Гаазької конвенції про цивільний процес 1954 року, 
		ця конвенція замінює положення статей з 1 по 7 попередньої конвенції.
		У цій справі предметом клопотання ОСОБА_1 є не виконання судового доручення, а визнання і отримання дозволу на виконання іноземного судового рішення. 
		Відповідно до частини першої статті 465 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником).
		Таким чином, громадянин Ізраїлю вчинив правильно, звернувшись 
		до відповідного суду України із клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду.
		Вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду визначені статтею 466 ЦПК України. Частиною третьою цієї статті передбачено перелік документів, які мають бути додані до клопотання.
		Судом першої інстанції було досліджено постанову Суду з сімейних справ Тель-Авівського округа 40 від 20 липня 2015 року, яка набрала законної сили, що підтверджується копією цієї постанови, долученою до матеріалів справи 
		(а. с. 123-146, 174-175).
		Отже, зазначені положення Конвенції та вимог закону спростовують висновки суду апеляційної інстанції про те, що за відсутності укладеного міжнародного договору про взаємне надання правової допомоги, згода 
		на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, щодо визнання 
		та примусового виконання рішень судів держави Ізраїль на території України у суду першої інстанції не було правових підстав для визнання на надання дозволу на примусове виконання указаного судового рішення, оскільки така підстава передбачена наведеною нормою статті 462 ЦПК України 
		за принципом взаємності.
		Відповідно до вимог частини першої статті 392 ЦПК України, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.
		У відповідності до частини першої статті 463 ЦПК України, рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред`явлено 
		до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення 
		з погашенням заборгованості за останні три роки.
		Статтею 465 ЦПК України встановлено, що клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або відповідно 
		до міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником).
		Згідно статей 81, 82 Закону України «Про міжнародне приватне право», 
		в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях 
		у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, 
		до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили. Визнання та виконання рішень, визначених 
		у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
		Частиною шостою статті 467 ЦПК України передбачено, що розглянувши подані документи, суд постановляє ухвалу про надання дозволу 
		на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову 
		у задоволенні клопотання з цього питання.
		Статтею 468 ЦПК України встановлені підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, яких у цій справі не встановлено.
		Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами 
		(стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог 
		статей 12, 81 ЦПК України, встановивши, що ОСОБА_2 разом із дочкою ОСОБА_5 , проживає у АДРЕСА_1 , вимоги постанови Суду з сімейних справ Тель-Авівського округу 40 від 20 липня 2015 року про ратифікацію договору 
		від 16 липня 2015 року, включно з договором від 10 червня 2013 року, добровільно не виконує, перешкоджає спілкуванню батька з дитиною, дійшов правильного висновку про те, що клопотання ОСОБА_1 про визнання постанови Суду з сімейних справ Тель-Авівського округу 40 
		від 20 липня 2017 року та надання дозволу на примусове виконання 
		на території України рішення іноземного суду є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
		Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.
		Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були встановлені підстави для відмови у задоволенні зазначеного клопотання, передбачені статтею 468 ЦПК України та не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
		Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_4 , задовольнити.
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року скасувати.
		Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська 
		від 26 вересня 2018 року залишити в силі.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                               О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		С. Ф. Хопта
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...