Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 641/2867/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.05.2020.
Дата набрання законної сили: 06.05.2020
Номер судового провадження: 61-38660ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		06 травня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 641/2867/17-ц
		провадження № 61-38660св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач), 
		Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) -  ОСОБА_1 , 
		відповідач (позивач за зустрічним позовом) -  ОСОБА_2 ,
		треті особи за первісним позовам: Фрунзенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,
		третя особа за зустрічним позовом - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2017 року у складі судді Боговського Д. Є. 
		та постанову Апеляційного суду Харківської області від 08 травня 2018 року у складі колегії суддів: Бровченка І. О., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1.     Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 , треті особи: Фрунзенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.
		Позовна заява мотивована тим, що з березня 2004 року він проживав 
		із ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка ОСОБА_3 . У свідоцтві про народження він був записаний батьком дитини за його заявою, оскільки, як він зазначав, був впевнений 
		у своєму батьківстві щодо дитини. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась дочка ОСОБА_4 , батьком якої у свідоцтві про народження також був записаний він за його заявою. 
		У липні 2009 року він разом із ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. Проте, 
		із часом у нього з`явились сумніви у його батьківстві щодо дочки ОСОБА_3 . 
		З метою визначення батьківства у грудні 2014 року було проведено ДНК-тест, висновок якого був негативний.
		Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова 
		від 30 червня 2015 року шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано.
		Зазначав, що на час реєстрації народження дитини він був упевнений 
		у своєму батьківстві, проте у разі відсутності кровного споріднення із дочкою ОСОБА_3 він бажав виключити відомості про нього як батька дитини.
		Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд виключити із актового запису № 224 у Книзі реєстрації народжень від 13 квітня 2005 року, складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Фрунзенського районного управління юстиції м. Харкова про народження 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Харкові ОСОБА_3 , відомості про нього як батька дитини.
		У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
		Позовна заява мотивована тим, що відповідачу за зустрічним позовом було відомо про те, що вона була вагітна не від нього, а від іншого чоловіка.
		Вважала, що відсутні підстави для виключення відомостей про нього як батька дитини. 
		Разом з тим, посилалась на те, що після розірвання шлюбу з відповідачем 
		за зустрічним позовом, останній не проявляв заінтересованості у подальшій долі дочок, не цікавився їх навчанням, успіхами у школі, не відвідував батьківські збори у навчальному закладі, не спілкувався з вчителями, 
		не оплачував харчування дітей. 
		Усі питання щодо виховання дітей вона мала вирішувати самостійно 
		без участі та підтримки батька дітей. 
		Крім того, відмовлявся надавати дозвіл на виїзд дочок за кордон 
		для відвідування їх баби у період літніх канікул, яка мешкала у Німеччині.
		Зазначала, що відповідач за зустрічним позовом не дбав ні про фізичний, 
		ні про духовний розвиток дітей, не бажав спілкуватися з дочками у обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не надавав дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяв засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, не виявляв інтересу до їх внутрішнього світу, що, як вона вважала, негативно впливало на їх фізичний розвиток 
		як складову виховання.
		Вважала, що оскільки відповідач за зустрічним позовом самоусунувся 
		від виконання батьківських обов`язків, тому є підстави для позбавлення його батьківських прав відносно його дочок.
		Також зазначала, що ОСОБА_1 зловживав алкогольними напоями, неодноразово проходив курс лікування у наркологічному диспансері 
		та у приватних лікарнях. 
		Крім того, посилалась на те, що діти перебували на її повному матеріальному утриманні, батько дітей у добровільному порядку матеріальної допомоги 
		на утримання дітей не надавав, хоча, як вона вважала має таку можливість.
		Ураховуючи зазначене, ОСОБА_2 просила суд: позбавити батьківських прав ОСОБА_1 щодо дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 
		у зв`язку із ухиленням ним від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей; стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання малолітніх дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 
		та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі єдиної частки від заробітку - 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 01 липня 2015 року та до досягнення повноліття найстаршою дитиною.
		Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 липня 
		2017 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, прийнято до спільного розгляду з первісним позовом 
		ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Фрунзенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, 
		та об`єднано в одне провадження.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 грудня 
		2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
		Виключено з актового запису про народження № 224, складеного Відділом реєстрації актів цивільного стану Фрунзенського районного управління юстиції м. Харкова 13 квітня 2005 року, щодо народження ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про батька дитини - 
		ОСОБА_1 
		Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір 
		у розмірі 640,00 грн.
		Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти 
		у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 04 травня 2017 року до досягнення дитиною аліментів.
		У межах суми платежу за 1 місяць допущено негайне виконання рішення згідно пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України.
		У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 
		640,00 грн.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні належні 
		та допустимі докази на підтвердження обізнаності ОСОБА_1 під час реєстрації народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про відсутність кровного споріднення між ним та нею, а тому 
		є підстави для задоволення його позовної вимоги щодо виключення відомостей про нього, як батька дитини, з актового запису про її народження.
		Відмовляючи у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 щодо позбавлення ОСОБА_8 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції виходив 
		із того, що відсутні підстави для застосування до нього такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 .
		Крім того, задовольняючи вимоги щодо стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач за зустрічним позовом 
		є працездатною людиною і як батько зобов`язаний матеріально утримувати свою дитину, забезпечивши її мінімально необхідними благами, які потрібні для її життя та виховання й спроможний сплачувати аліменти на утримання дочки у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 
		50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку 
		до досягнення дитиною повноліття.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Апеляційного суду Харківської області від 08 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2017 року залишено без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінив докази у їх сукупності та ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів того, що на момент реєстрації ОСОБА_3 ОСОБА_1 був обізнаний про те, що він 
		не є її біологічним батьком, суд першої інстанції, як вважав апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог 
		ОСОБА_1 щодо виключення з актового запису відомостей про нього, 
		як батька ОСОБА_3 .
		Також, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що оскільки позбавлення батьківських прав є виключним засобом впливу на недобросовісних батьків та ураховуючи відсутність беззаперечних доказів винної поведінки батька щодо невиконання ним своїх батьківських обов`язків, тому відсутні підстави для застосування 
		до відповідача за зустрічним позовом такого крайнього заходу, 
		як позбавлення батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 .
		При цьому, вважав, що пасивна поведінка ОСОБА_1 по відношенню до виховання своєї дочки ОСОБА_4 у подальшому може привести до втрати батьківського зв`язку із дитиною, втрати почуття емоційної близькості 
		до нього з боку дитини, а як наслідок, може бути і підставою для звернення 
		у подальшому із позовом про позбавлення його батьківських прав. 
		Також, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення аліментів, оскільки відповідач за зустрічним позовом 
		є працездатною людиною і як батько зобов`язаний матеріально утримувати свою дитину, забезпечивши її мінімально необхідними благами, які потрібні для її життя та виховання й спроможний сплачувати аліменти на утримання дочки у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 
		50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку 
		до досягнення дитиною повноліття.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, 
		ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовити, а її зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, 
		що призвело до неправильного вирішення справи.
		Вважала, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовано обставини справи, у зв`язку із чим суди дійшли помилкових висновків 
		про відсутність підстав для позбавлення відповідача за зустрічним позовом батьківських прав по відношенню до їх дочок.
		Заявник вважала, що висновок суду першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції про недоцільність позбавлення відповідача 
		за зустрічним позовом батьківських прав вказує на захист саме його інтересів, а не інтересів дітей.
		Також, вважала, що відсутні підстави для задоволення первісного позову, оскільки ОСОБА_1 на час реєстрації їхньої дочки ОСОБА_3 було достовірно відомо про те, що він не є її біологічним батьком.
		Зазначала, що з таким позовом ОСОБА_1 звернувся лише після того, 
		як вона зверталася до суду із позовом про розірвання їх шлюбу та стягнення з нього аліментів на утримання дочок.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи 
		із Комінтернівського районного суду м. Харкова.
		У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів 
		від 27 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
		Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2020 року указану справу призначено до розгляду.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 
		на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення 
		є законними та обґрунтованими.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		З 14 липня 2009 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 
		та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебували 
		у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 червня 2015 року було розірвано (а. с. 9).
		ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_3 , її батьками згідно актового запису про народження від 13 квітня 2005 року № 224, вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 8, 34).
		ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_4 , її батьками згідно актового запису про народження від 15 червня 2007 року № 384, вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 33).
		Неповнолітні ОСОБА_3 , 2005 року народження, та ОСОБА_8 , 
		2007 року народження, зареєстровані за місцем реєстрації батька 
		ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , проте мешкають разом із матір`ю ОСОБА_2 за адресою: 
		АДРЕСА_2 .
		Відповідно до висновку ДНК-тесту на батьківство, проведеного 12 грудня 2014 року  UniversalForensics  corporation, ймовірність батьківства 
		ОСОБА_1 до дитини ОСОБА_3 складає 0,00 % (а. с. 12).
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнавали факт відсутності кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , 2005 року народження.
		2.     Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 
		2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції 
		до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.
		Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Щодо первісного позову ОСОБА_1 про оспорювання батьківства 
		та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право 
		на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права 
		(частина перша статті 129 Конституції України).
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане 
		з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як 
		на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України 
		(частина перша статті 121 СК України).
		Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).
		Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, 
		так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).
		Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 
		126 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 СК України).
		Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком (згідно із частиною п`ятою статті 136 СК України).
		Європейський суд з прав людини зазначив у справі «Йевремович проти Сербії», що у відповідності до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2007 року).
		Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, 
		а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.
		В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист 
		і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права 
		й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих 
		і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).
		Отже, при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі.
		За приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої 
		статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.
		Враховуючи вище викладене у сукупності, суди попередніх інстанцій правильно встановили характер спірних правовідносин та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, а також встановили, що сторони у справі визнали факт відсутності кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , 2005 року народження, 
		та урахували те, що відповідачкою за первісним позовом не було надано суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обізнаності позивачем за первісним позовом під час реєстрації народження дитини про відсутність кровного споріднення між ним та дитиною, а тому дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо виключення з актового запису відомостей про нього, як батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
		Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
		Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
		Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини 
		(стаття 166 СК України).
		Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось 
		із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки 
		та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
		Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
		Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 
		2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини 
		(параграф 57, 58).
		У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини 
		і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
		У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів 
		та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
		Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
		Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем за зустрічним позовом своїми батьківськими обов`язками, а також наявність конфлікту між колишнім подружжям, які не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 
		а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову у частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо ОСОБА_4 .
		Сімейний кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина.
		За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
		Відповідно до статей 183, 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
		За положеннями статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я 
		та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
		Підстави визначення розміру аліментів у частках від заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.
		Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, 
		ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, 
		за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу 
		(у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII).
		Встановивши, що сторони мають неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , врахувавши матеріальне становище платника аліментів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що відповідач за зустрічним позовом зобов`язаний надавати матеріальну допомогу дитині, забезпечивши її мінімально необхідними благами, які потрібні для її життя та виховання 
		й спроможний сплачувати аліменти на утримання дочки у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, 
		та обґрунтовано задовольнив у цій частині зустрічний позов ОСОБА_2 .
		Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. 
		Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції 2004 року, 
		так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 
		2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру 
		до відправлення правосуддя.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 грудня 
		2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 08 травня 2018 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                               О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян
		 
		С. Ф. Хопта
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...