Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 722/823/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.05.2020.
Дата набрання законної сили: 06.05.2020
Номер судового провадження: 61-45361ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		06 травня 2020року
		м. Київ
		справа № 722/823/17-ц
		провадження № 61-45361св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., 
		учасники справи: 
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області        від 13 вересня 2017 року у складі судді Побережної О. Д. та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 30 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Лисака І. Н., Одинака О. О., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
		 
		Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що сторони перебували у зареєстрованому Виконавчим комітетом Романковецької сільської ради Сокирянського району Чернівецької області шлюбі з 06 серпня 2006 року. Заочним рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 24 листопада 2015 року шлюб розірваний. За період перебування у шлюбі, рішенням 8 сесії 5 скликання Романковецької сільської ради Сокирянського району Чернівецької області від 05 жовтня 2007 року № 123/8-2007 року ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, кадастровий номер 7324088000:01:001:0266, після чого був знесений житловий будинок АДРЕСА_1 , набутий ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Чернівецької області 04 березня 2003 року. Протягом 2008-2013 років на АДРЕСА_1 , здійснено будівництво житлового будинку за рахунок спільного бюджету подружжя ОСОБА_1 , внесення ним особисто до сімейного бюджету доходу від здійснення підприємницької діяльності. Новостворене нерухоме майно не прийняте до експлуатації, відсутня державна реєстрація права власності на будинок. 
		 
		Посилаючись на викладене, позивач просиввизначити частки подружжя     ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у житловому будинку АДРЕСА_1 , по Ѕ частини кожному, виділити в натурі у власність сторонам по 50/100 ідеальних часток житлового будинку, право спільної сумісної власності на житловий будинок припинити, земельну ділянку на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, кадастровий номер 7324088000:01:001:0266, залишити у спільному користуванні.
		 
		Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 13 вересня     2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обставин наявності майна, яке зазначено ним предметом спору: житлового будинку, загальною площею 280 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка є особистою власністю відповідача, а позивачем не доведено будь-яких обставин наявності у позивача права на користування цим майном.
		 
		Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 30 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову  ОСОБА_1 . 
		Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно технічного паспорта на будинок   АДРЕСА_1 , висновку комплексної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи судового експерта Лещишина В. В. від 20 липня 2018 року № 17107, загальна площа будинку становить 321,6 кв.м. Таким чином, будівництво житлового будинку площею понад 300 кв. м здійснено без розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації. Ураховуючи, що будівництво житлового будинку у розумінні частини першої статті 376 ЦК України є самочинним, незавершений будівництвом житловий будинок не може бути предметом поділу. Підстав для захисту права ОСОБА_1 у спосіб поділу незавершеного будівництвом будинку та права спільного користування земельною ділянкою немає.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою судді Верховного Суду Антоненко Н. О. від 19 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		26 жовтня 2018 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.
		 
		Рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду       від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», вирішено здійснити перерозподіл справ, у яких касаційні скарги подані до Верховного Суду у 2017-2018 роках.
		 
		На підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана судді Ступак О. В.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		 
		У жовтні 2018 року  ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 13 вересня        2017 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 30 серпня    2018 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Проте до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду України                      від 18 листопада 2015 року № 6-388цс15, від 16 грудня 2015 року № 6-2710цс15,    від 07 грудня 2016 року № 6-47цс16. Доказами, що обґрунтовують обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог щодо визначення технічної можливості розподілу об`єктів нерухомого майна та їх варіанти розподілу; виділення відокремленої частини житлового будинку, а також земельної ділянки розташованої під цим житловим будинком, кожній із сторін, може бути лише висновок експерта з проведеними дослідженнями, оскільки встановлення таких обставин, потребують спеціальних знань. Враховуючи ту обставину, що позовні вимоги могли бути змінені або ж уточнені позивачем, за наслідками проведеної у справі судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, то існувала необхідність у призначенні такої судової експертизи до початку розгляду справи по суті. Після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення, виявлено, що експерт Лищишин В. В. не поставив свій підпис на 2 та 36 сторінках висновку. 
		 
		У листопаді 2018 року представник ОСОБА_2 - Поляк М. В. подала відзив на касаційну скаргу, згідно з яким сторони розпочали будівництво житлового будинку у 2009 році без дозвільних документів, а будівельний паспорт на будівництво цього будинку  видано відповідачу 31 серпня 2012 року. Отже, дозвільний документ одержано сторонами на будівництво будинку після набрання чинності Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Площа спірного будинку становить 321,6 кв. м, про що зазначено як у висновку експертизи, так і в технічному паспорті (копія якого наявна в матеріалах справи). Крім того, в суді апеляційної інстанції оглянутий оригінал технічного паспорту де на другій сторінці міститься штамп «Побудовано самовільно» від 05 березня 2018 року. 
		 
		У своєму відзивіпредставник ОСОБА_2 - Поляк М. В. просить стягнути з  ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі        7 446,00 грн. На підтвердження надання правничої допомоги відповідачу, надає копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю, оригінал ордера про надання правової допомоги від 14 листопада 2018 року; звіт про надані послуги у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції та квитанції про оплату правничих послуг від 04 грудня 2018 року № 467002 на суму 5 000,00 грн та квитанцію від 04 грудня 2018 року № 467003 на суму 2 500,00 грн.
		 
		Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		 
		Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		 
		Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		 
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		 
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		 
		Вирішуючи питання про стягнення понесених  ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд дійшов висновку про те, що наявні у матеріалах справи документи, які приєднані до поданого відзиву на касаційну скаргу, є підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		Враховуючи те, що відзив на касаційну скаргу у якому міститься вимога про стягнення із ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 7 446,00 грн, направлений на адресу заявника ще 16 листопада 2018 року, і станом на день розгляду цієї справи, від  ОСОБА_1 не надходило клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1  на користь  ОСОБА_2  7 446,00грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, оскільки суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
		Встановлені судами обставини
		 
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому Виконавчим комітетом Романковецької сільської ради Сокирянського району Чернівецької області 06 серпня 2006 року, актовий запис № 16, який розірваний заочним рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 24 листопада 2015 року.
		 
		Відповідно до договору дарування, ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_9 житловий будинок із належними до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться на АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Чернівецької області           Гапчуком В. М. 04 березня 2003 року.
		 
		Рішенням 8 сесії 5 скликання Романковецької сільської ради Сокирянського району Чернівецької області від 05 жовтня 2007 року № 123/8-2007 року ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, кадастровий номер 7324088000:01:001:0266.
		 
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знесений житловий будинок АДРЕСА_1 , після чого сторони здійснили будівництво нового житлового будинку.
		 
		Згідно з висновком комплексної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи судового експерта Лещишина В. В. від 20 липня 2018 року № 17107, роботи із зведення житлового будинку АДРЕСА_1 , відносяться до нового будівництва, будівельна готовність незавершеного будівництвом житлового будинку становить 78 %, наявна технічна можливість розподілу незавершеного будівництвом житлового будинку на            АДРЕСА_1 , на дві частини.
		 
		У технічному паспорті на будинок містить штамп про самочинне будівництво.
		 
		Відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Сокирянської районної державної адміністрації видано ОСОБА_2 будівельний паспорт на будівництво індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 , 31 серпня 2012 року.
		 
		Відповідно технічного паспорта на будинок, висновку комплексної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи судового експерта Лещишина В. В. від 20 липня 2018 року    № 17107, загальна площа будинку АДРЕСА_1 , становить 321,6 кв. м.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		 
		Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
		 
		Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна;2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
		 
		Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
		 
		Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		 
		У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
		 
		У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об`єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883), проте прямого визначення цих понять не міститься.
		 
		Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.
		 
		Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
		 
		Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		 
		Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
		 
		За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
		 
		У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
		 
		Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
		 
		Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.
		 
		Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах   від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі             № 6-286цс15 та Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі       № 61-44133св18.
		 
		За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
		 
		Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.
		 
		Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
		 
		Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).
		 
		У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня      2003 року № 146.
		 
		При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.
		 
		Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.
		 
		За змістом абзаців 1, 2 частини першої статті 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки.
		 
		Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 300 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки.
		 
		Відповідно до частини другої 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектування на підставі будівельного паспорта здійснюється без отримання містобудівних умов та обмежень. Для об`єктів, зазначених у частині першій цієї статті, розроблення проекту будівництва здійснюється виключно за бажанням замовника.
		 
		Згідно із частиною першою статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Установивши, що Відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Сокирянської районної державної адміністрації видано ОСОБА_2 будівельний паспорт на будівництво індивідуального житлового будинку на          АДРЕСА_1                31 серпня 2012 року, який відповідно до абзацу першого частини першої статті 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначав комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 300 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки спірний будинок є самочинним будівництвом, що підтверджується технічним паспортом на будинок, висновком комплексної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 20 липня 2018 року № 17107, згідно з якими загальна площа будинку АДРЕСА_1 , становить 321,6 кв. м, тобто площа спірного будинку є більшою за 300 кв. м, на будівництво якого видавався будівельний паспорт.
		 
		Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, а отже, є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю із дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки правило про те, що у разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, адже будинок із 78 % будівельною готовністю незавершеного будівництвом житлового будинку, який за своїми технічними характеристиками може бути предметом поділу, є самочинним будівництвом. При цьому, право власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості може бути визнано за особою, що здійснила це будівництво, на підставі рішення суду у випадку, якщо будівництво зведено на відведеній для цієї мети земельній ділянці, за відсутності істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об`єкті нерухомості (дотримання вимог ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»; ДБН В.22-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення»; Державних санітарних правил планування і забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства здоров`я України, тощо) та відмови органів державної влади у прийнятті об`єкта будівництва до експлуатації.
		 
		Самочинне будівництво має інший, аніж незавершене будівництво, правовий статус, у зв`язку з чим, вимоги позивача є безпідставними.
		 
		Після узаконення сторонами у справі самочинного будівництва будинку АДРЕСА_1 , позивач набуде можливість реалізувати своє право на поділ чи виділ у натурі частки з цього майна, що є у спільній сумісній власності подружжя.
		 
		Оскільки судом апеляційної інстанції правильно встановлено неможливість виділу в натурі часток у домоволодінні, відповідно не може бути визначено порядок користування земельною ділянкою, на якій розташоване зазначене домоволодіння.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 133, 137, 142, 395, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 30 серпня 2018 року залишити без змін.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2            7 446,00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                         О. В. Ступак
		 
		                                                                                                  І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                           Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...