Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 408/3388/17-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.05.2020.
Дата набрання законної сили: 04.05.2020
Номер судового провадження: 61-36837ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		04 травня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 408/3388/17-ц
		провадження № 61-36837св18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач -ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Свердловантрацит»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року у складі судді Соболєва Є. О. та постанову Апеляційного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Луганської В. М., Карташова О. Ю., Яреська А. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Свердловантрацит» (далі - ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит») про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він з 30 грудня 2011 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «ДТЕК «Свердловантрацит». 20 березня 2017 року його звільнено з роботи на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за власним бажанням, але у порушення вимог статті 116 КЗпП України, ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» не провело з ним повного розрахунку у день звільнення.
		 
		Посилаючись на наведене, просив суд стягнути з ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» на його користь заборгованість зі сплати заробітної плати за березень 2017 року у розмірі 3 179,99 грн, компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 13 355,97 грн, вихідну допомогу у зв`язку з порушенням законодавства про працю у розмірі 14 309,97 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
		 
		Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у трудових відносинах між ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» та його працівниками, зокрема позивачем, з
		13 березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, пов`язані із захопленням невстановленими особами виробничих та адміністративних будівель ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит», які відповідач не міг передбачити чи відвернути, які завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, в період існування яких відповідач з незалежних від нього причин позбавлений можливостей виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків щодо своїх працівників взагалі, в тому числі відносно позивача. Крім того, ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» перед позивачем із заробітної плати за березень 2017 року та наявності вини ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» у невиплаті заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та належних при звільненні сум у визначені статтею 116 КЗпП України строки, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
		 
		Постановою Апеляційного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Біловодського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції та виходила із того, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Апеляційний суд відхилив доводи позивача про помилковість застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин статті 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вказавши, що з огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової шкоди положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини, а тому ураховуючи, що позовні вимоги стосуються виплати заробітної плати та компенсацій у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум при звільненні, тобто свого роду відшкодування майнової шкоди, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення як трудового так і цивільного законодавства. Надані позивачем копії розрахункових листів за вересень - листопад 2016 року та січень - лютий 2017 року не можуть слугувати належними та допустимими доказами, оскільки вони містять інформацію щодо нарахованої заробітної плати позивачу за конкретний місяць, і не містять інформації щодо кількості невикористаних позивачем календарних днів щорічних відпусток в період його роботи на підприємстві та про розмір заробітної плати за відповідний період для розрахунку грошової компенсації. 
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		 
		У травні 2018 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. 
		 
		Звертав увагу на те, що право на оплату праці є конституційним, а його захист гарантується Конвенцією Міжнародної організації праці про захист заробітної плати, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 8, 43, 55 Конституції України, статтею 16 ЦК України та статтями 4, 5 ЦПК України, тому застосування до спірних правовідносин статті 617 ЦК України, статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є неконституційним, оскільки фактично призводить до порушення права особи на працю.
		 
		Крім того, вказував, що судами порушено принцип диспозитивності цивільного судочинства під час встановлення фактів поза межами заявлених у справі позовних вимог, зокрема щодо непереборної сили, втрати контролю і доступу ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит», починаючи з 13 березня 2017 року до своїх виробничих потужностей та іншого майна.
		 
		Стверджував, що судами проігноровано ту обставину, що порушене право на оплату праці має бути відновлене, як обов`язок виконання зобов`язання в натурі (принцип реального виконання зобов`язання, встановлений статтею 622 ЦК України), та у зв`язку із цим неправомірно застосовано до спірних трудових відносин звільнення відповідача від відповідальності за статтею 617 ЦК України внаслідок непереборної сили.
		 
		Переконував, що судами не надана правова оцінка діям відповідача щодо ухилення останнього від здійснення нарахування та виплати належних до сплати грошових коштів у зв`язку із припиненням трудових правовідносин.
		 
		Зазначав про зловживання ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» своїми процесуальними правами та створенням перешкод у здійсненні судочинства. 
		 
		Станом на момент розгляду справи відзиви на касаційну скаргу  ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходили.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 червня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року передано на розгляд судді-доповідачу Карпенко С. О.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою  ОСОБА_1  на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року у малозначній справі, зважаючи на те, що указана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; витребувано матеріали справи № 408/3388/17-ц із Біловодського районного суду Луганської області, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
		 
		У листопаді 2018 року матеріали справи № 408/3388/17-ц надійшли до Верховного Суду.
		На підставі подання судді-доповідача Карпенко С. О. розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року призначено повторний автоматичний розподіл касаційної скарги  ОСОБА_1 . 
		 
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи   між суддями Верховного Суду від 16 квітня 2020 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 та матеріали справи № 408/3388/17-ц передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
		 
		Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону            № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку за правилами ЦПК України, в редакції чинній до 08 лютого 2020 року.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (в редакції чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, з огляду на таке.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що  ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит».
		 
		Наказом від 20 березня 2017 року № 04-к ОСОБА_1 звільнений з ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням.
		 
		Головним управлінням Національної поліції у місті Києві 18 березня 2017 року відкрито кримінальне провадження № 12017100000000155 за фактом захоплення невстановленими особами майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 206 Кримінального кодексу України (протидія законній господарський діяльності за обтяжуючих обставин).
		Відповідно до постанов Верховної Ради України від 17 березня 2015 року
		№ 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» та № 252-VIII «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування» місто Свердловськ (після перейменування Довжанськ) Луганської області визнано тимчасово окупованою територією України.
		19 червня 2017 року сертифікатом Торгово-промислової палати України
		№ 7631 засвідчено настання пов`язаних із захопленням підприємства та триваючих з 13 березня 2017 року форс-мажорних обставини (обставини непереборної сили) для виконання ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» своїх податкових зобов`язань перед державним бюджетом.
		24 липня 2017 року Торгово-промисловою палатою України наданий науково-правовий висновок № 2369/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» обов`язків, передбачених законодавством України про працю при
		вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), починаючи з 13 березня 2017 року.
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		За змістом статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
		 
		Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
		 
		Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		 
		Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		 
		Частиною першою статті 9 ЦК України передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
		 
		Враховуючи позовні вимоги у справі, зокрема, вимоги щодо виплати заробітної плати, компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.
		 
		Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
		 
		У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
		 
		Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
		 
		Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
		 
		Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
		 
		Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, в яких встановлені аналогічні правовідносини та подібні фактичні обставини.
		 
		Відповідно до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р та від 02 грудня 2015 року № 1275-р місто Довжанськ (Свердловськ) Луганської області знаходиться на тимчасово окупованій території України, на якій органи державної влади України тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі  докази  і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що втрата контролю і доступу ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, починаючи з 13 березня 2017 року, коли фактично вийшло з під контролю управління зазначеними виробничими потужностями і припинилося провадження господарської діяльності, унеможливлює виконання ним зобов`язання перед працівниками згідно зі статтями 47, 83, 115 і 116 КЗпП України.
		 
		Сам по собі факт звільнення позивача з ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» не може бути безумовною підставою для задоволення позовних вимог, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
		 
		Ураховуючи наведене, а також встановивши, що у трудових правовідносинах між ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» та його працівниками, зокрема ОСОБА_1 , з 13 березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» об`єктивно, з незалежних від нього причин позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), у тому числі щодо позивача, суди попередніх інстанцій, дійшли обґрунтованих висновків про те, що вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
		 
		Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18).
		Посилання у касаційній скарзі на зловживання ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» процесуальними правами не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому відсутні правові підстави для постановлення окремої ухвали, що є правом, а не обов`язком суду.
		 
		Посилання заявника на те, що судами не надана правова оцінка діям відповідача щодо ухилення останнього від здійснення нарахування та виплати належних йому коштів при звільненніє безпідставними, оскільки судом першої інстанції встановлено, що виробничі потужності відповідача - шахти з видобування кам`яного вугілля та інші структурні підрозділи - розміщенні на тимчасово не підконтрольній Україні території, облік робочого часу, нарахування заробітної плати, ведення трудових книжок, особові картки працівників форми П-2 знаходяться за місцем розташування виробничих потужностей підприємства, до яких ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» фактично втратило доступ, що підтверджується витягом з кримінального провадження, висновком Торгово-промислової палати України від 24 липня 2017 року № 2369/2/21?10.2 та сертифікатом Торгово-промислової палати України від 19 червня 2017 року № 7631.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги). 
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
		 
		При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
		 
		Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, що можуть бути підставою для скасування постановлених у справі судових рішень.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков       О. В. Ступак       Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...