Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/17749/19-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 08.05.2020. Зареєстровано: 10.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.05.2020.

Номер судового провадження: 2-7090/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 753/17749/19-ц 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		30 квітня 2020 року Печерський районний суд міст Києва у складі головуючого судді - Волкової С.Я. при секретарі судових засідань Топал А.І., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, ЄДРПОУ 14305909) про захист прав споживача,
		у с т а н о в и в:
		ОСОБА_1 у вересні 2019 р. звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», просить визнати незаконними дії останнього щодо відмов у наданні інформації від 05.08.2019 р. та від 13.08.2019 р. такими, що порушують статтю 6 Закону України «Про захист прав споживачів», стягнути 2 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що користується послугами Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», 29.08.2018 р. представник відповідача, зателефонувавши йому, запропонував оформити послугу банку, пов`язану з оформленням коштів у розстрочку, повідомив, що ця послуга є для нього вигідною, на пропозицію погодився та отримав 8 000,00 грн. Починаючи з 29.08.2018 р., виконував умови, на які погодився, однак всупереч запропонованим умовам банком щомісячно без його згоди, без наявності на те договірних та законних підстав, списувалися комісія, страхові платежі та відсотки за користування послугою, або кошти у сумі 2 014,34 грн за період 29.08.2018 р.-27.07.2019 р. А 29.09.2019 р. з метою отримання інформації про послугу, на умови якої погодився, звернувся до відповідача із заявою про видачу копії аудіозапису телефонної розмови, 05.08.2019 р. отримав відмову, 05.08.2019 р. повторно звернувся до відповідача з вимогою видати копію аудіозапису телефонної розмови, 13.08.2019 р. вдруге отримав відмову. 
		Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 19.09.2019 р. позовну заяву передано на розгляд до Печерського районного суду м. Києва, матеріали якої надійшли до суду 10.01.2020 р.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.01.2020 р. відкрито спрощене позовне провадження в справі.
		Відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
		Відповідачем Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» подано відзив на позовну заяву.
		Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків. 
		Наявні у матеріалах справи письмові докази свідчать про те, що 25.06.2014 р. між ОСОБА_1 і Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір про надання банківських послуг № PDV2-453453, згідно з умовами якого ОСОБА_1 шляхом підписання заяви та згоди про приєднання до умов та Правил банківського обслуговування фізичних осіб отримав кредит і отримав кредитну картку № НОМЕР_2 . У договорі ОСОБА_1 зазначено що, що він згоден з тим, що цей договір разом з публічною пропозицією, Правилами, згодою, тарифами, заявою становить між ним та банком угоду про банківське обслуговування, а також, що він ознайомився та погодився з Правилами банківського обслуговування фізичних осіб в Акціонерному товаристві Райффайзен Банк Аваль», які оприлюднені на сайті банку www.aval.ua.
		Наявні у матеріалах справи письмові докази свідчать про те, що 29.07.2019 р. ОСОБА_1 засобами електронної пошти з власної електронної адреси karpov.prok@gmail.com на електронну адресу банку було направлено звернення, в якому просив надати копію аудіозапису його розмови від 29.08.2018 р. з представником банку. 05.08.2019 р. у відповідь на вказане звернення банком було відмовлено у задоволенні звернення з посиланням на те, що зміст аудіозапису/відеоматеріалів є конфіденційною інформацією банку, розкриття якої не передбачено умовами обслуговування та надається лише у порядку, передбаченому чинним законодавством України. 05.08.2019 р.  ОСОБА_1  повторно звернувся до банку засобами електронної пошти з вимогами надання тієї ж інформації. 13.08.2019 р. у відповідь на вказане звернення банком було вдруге відмовлено у задоволенні звернення, додатково повідомлено, що рахунки клієнтів, в тому числі, кредитні карткові, обслуговуються, зокрема, з дотриманням умов Правил банківського обслуговування фізичних осібв Акціонерному товаристві Райффайзен Банк Аваль», щов пункті 2.6 статті 2 розділу 6 Правил банківського обслуговування фізичних осібв Акціонерному товаристві Райффайзен Банк Аваль»«Зміна умов кредитування «Кредитна картка» на умови кредитування «Оплата частинами» вказано умови кредитування «Оплата частинами».
		Позивач, звертаючись до суду із вимогами до відповідача, просить визнати і незаконними дії останнього щодо відмов у наданні інформації, і такими, що порушують статтю 6 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлюються загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг з метою створення правових основ для захисту прав та інтересів клієнтів фінансових установ, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
		Згідно частини першої статті 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.
		Згідно частини першої статті 3 означеного Закону відносини, що виникають у зв`язку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг клієнтам, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами. 
		Втім, відносини, що виникають у зв`язку із захистом прав споживачів фінансових послуг, регулюються законодавством про захист прав споживачів з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом (частина друга статті 3 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), та захист прав споживачів фінансових послуг ґрунтується на принципах: 1) забезпечення відповідального ставлення до всіх категорій споживачів фінансових послуг; 2) забезпечення своєчасного надання повної, точної та достовірної інформації про фінансові послуги, суб`єктів господарювання, які надають фінансові послуги, та про їх фінансовий стан; 3) сприяння просвітницькій роботі з метою забезпечення обізнаності споживачів фінансових послуг, отримання ними навичок, знань та впевненості щодо розуміння ризиків, відповідальності та можливостей, пов`язаних із користуванням фінансовими послугами; 4) забезпечення відповідальної ділової поведінки осіб, які надають фінансові послуги, та їх уповноважених представників (осіб, що надають посередницькі послуги на ринках фінансових послуг); 5) забезпечення захисту коштів та інших активів споживачів фінансових послуг від шахрайства та зловживань; 6) забезпечення захисту персональних даних споживачів фінансових послуг; 7) створення і впровадження механізму досудового вирішення спорів щодо надання фінансових послуг; 8) сприяння конкуренції у сфері надання фінансових послуг (стаття 3-1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг») .
		Статтею 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено право клієнта на інформацію, зокрема, згідно частин першої-другої означеної статті: фінансова установа зобов`язана розкривати клієнтам визначену законодавством інформацію про умови та порядок її діяльності, що розміщується у місці надання послуг клієнтам та/або на власному веб-сайті фінансової установи. Така інформація повинна, зокрема, включати: 1) перелік послуг, що надаються фінансовою установою, порядок та умови їх надання; 2) вартість, ціну/тарифи, розмір плати (проценти) щодо фінансових послуг залежно від виду фінансової послуги; 3) інформацію про механізми захисту прав споживачів фінансових послуг. На вимогу клієнта фінансова установа зобов`язана в порядку, визначеному законодавством, надати таку інформацію: 1) відомості про фінансові показники діяльності фінансової установи та її економічний стан, які підлягають обов`язковому оприлюдненню; 2) перелік керівників фінансової установи та її відокремлених підрозділів; 3) кількість акцій фінансової установи та розмір часток, які знаходяться у власності членів її виконавчого органу, а також перелік осіб, частки яких у статутному капіталі фінансової установи або належна їм кількість акцій фінансової установи перевищують 5 відсотків; 4) іншу інформацію, право на отримання якої визначено законом. Перед укладенням договору про надання фінансових послуг фінансова установа чи інший суб`єкт господарювання, що надає фінансові послуги, зобов`язані повідомити клієнта у письмовій або електронній формі, у тому числі шляхом надання клієнту доступу до такої інформації на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, про: 1) особу, яка надає фінансові послуги: а) найменування (для фізичної особи-підприємця: прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові), місцезнаходження, контактний телефон і адреса електронної пошти особи, яка надає фінансові послуги, адреса, за якою приймаються скарги споживачів фінансових послуг; б) найменування особи, яка надає посередницькі послуги (за наявності); в) відомості про державну реєстрацію особи, яка надає фінансові послуги; г) інформацію щодо включення фінансової установи до відповідного державного реєстру фінансових установ або Державного реєстру банків; ґ) інформацію щодо наявності в особи, яка надає фінансові послуги, права на надання відповідної фінансової послуги; д) контактну інформацію органу, який здійснює державне регулювання щодо діяльності особи, яка надає фінансові послуги; 2) фінансову послугу - загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити клієнт, включно з податками, або якщо конкретний розмір не може бути визначений - порядок визначення таких витрат; 3) договір про надання фінансових послуг: а) наявність у клієнта права на відмову від договору про надання фінансових послуг; б) строк, протягом якого клієнтом може бути використано право на відмову від договору, а також інші умови використання права на відмову від договору; в) мінімальний строк дії договору (якщо застосовується); г) наявність у клієнта права розірвати чи припинити договір, права дострокового виконання договору, а також наслідки таких дій; ґ) порядок внесення змін та доповнень до договору; д) неможливість збільшення фіксованої процентної ставки за договором без письмової згоди споживача фінансової послуги; 4) механізми захисту прав споживачів фінансових послуг: а) можливість та порядок позасудового розгляду скарг споживачів фінансових послуг; б) наявність гарантійних фондів чи компенсаційних схем, що застосовуються відповідно до законодавства.
		Означені положення також дублюються Законом України «Про банки і банківську діяльність», зокрема, статтею 56 Закону, якою визначено право клієнта на інформацію, а саме: клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку. Банки зобов`язані на вимогу клієнта надати таку інформацію: 1) відомості, які підлягають обов`язковій публікації, про фінансові показники діяльності банку та його економічний стан; 2) перелік керівників банку та його відокремлених підрозділів, а також фізичних та юридичних осіб, які мають істотну участь у банку; 3) перелік послуг, що надаються банком; 4) ціну банківських послуг; 5) іншу інформацію та консультації з питань надання банківських послуг; 6) щодо кількості акцій (паїв) банку, які знаходяться у власності членів виконавчого органу банку, та інформацію в обсязі, визначеному Національним банком України, про осіб, частки яких у статутному капіталі банку перевищують 5 відсотків; 7) інформацію, обов`язковість надання якої передбачена законом. Банк зобов`язаний мати власний веб-сайт та розміщувати на ньому інформацію, визначену законами, нормативно-правовими актами Національного банку України, а також нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Банк несе відповідальність за актуальність та достовірність інформації, розміщеної на його веб-сайті. Національний банк України має право визначати мінімальний обсяг інформації, яка повинна надаватися споживачу фінансових послуг щодо кожного виду банківської послуги, якщо такий мінімальний обсяг інформації не встановлений законом.
		Стаття 12-1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» регулює питання розкриття інформації, а саме: фінансові установи повинні розкривати: 1) фінансову та консолідовану фінансову звітність, яка складається та подається відповідно до законодавства; 2) звіт про корпоративне управління (для фінансових установ, утворених у формі акціонерних товариств), що складається відповідно до вимог цього Закону, законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг та прийнятих згідно з такими законами нормативно-правових актів органів, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, і подається: акціонерам фінансової установи; органам, які відповідно до закону здійснюють нагляд за діяльністю відповідної фінансової установи, разом з річною звітністю; 3) звітні дані (інші, ніж фінансова та консолідована фінансова звітність), що складаються та подаються відповідно до вимог законів з питань регулювання ринків фінансових послуг та прийнятих згідно з такими законами нормативно-правових актів органів, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг; 4) інформацію, що надається клієнтам відповідно до статті 12 цього Закону. Фінансові установи, утворені у формі акціонерних товариств, додатково розкривають інформацію як емітенти відповідно до вимог законодавства про цінні папери. Фінансові установи повинні під час розкриття інформації дотримуватися вимог законодавства про мови. Фінансові установи, нагляд за діяльністю яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, повинні також розкривати шляхом розміщення на безоплатній основі в її загальнодоступній інформаційній базі даних про фінансові установи та на власних веб-сайтах (веб-сторінках) в обсязі та порядку, встановлених зазначеною комісією, таку інформацію: 1) повне найменування, ідентифікаційний код та місцезнаходження фінансової установи; 2) перелік фінансових послуг, що надаються фінансовою установою; 3) відомості про власників істотної участі (у тому числі осіб, які здійснюють контроль за фінансовою установою); 4) відомості про склад наглядової ради та виконавчого органу фінансової установи; 5) відомості про відокремлені підрозділи фінансової установи; 6) відомості про ліцензії та дозволи, видані фінансовій установі; 7) річну фінансову та консолідовану фінансову звітність; 8) відомості про порушення провадження у справі про банкрутство, застосування процедури санації фінансової установи; 9) рішення про ліквідацію фінансової установи; 10) іншу інформацію про фінансову установу, що підлягає оприлюдненню відповідно до закону. Фінансові установи забезпечують доступність інформації, розміщеної на власних веб-сайтах (веб-сторінках) відповідно до частини четвертої цієї статті, не менше ніж за останні три роки.
		При цьому, згідно частини першої, пунктів першого, другого частини другої статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; 2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди.
		Порядок розкриття банківської таємниці врегульовано статтею 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно якої інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками: на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи; за рішенням суду.
		Постановою Правління Національного банку України № 267 від 14.07.2006 р. затверджено Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, які 03.08.2006 р. за № 935/12809 зареєстровані в Міністерстві юстиції України (далі - «Правила»). Означені Правила розроблені відповідно до ЦК України, КПК України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про Національний банк України» з метою упорядкування зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці і визначають вимоги до захисту, зберігання, використання та розкриття інформації, яка містить банківську таємницю.
		Порядок формування відповідного запиту на розкриття інформації, що становить банківську таємницю, визначено пунктом 3.1. розділу 3 «Порядок та межі розкриття банками інформації, що містить банківську таємницю» означених Правил, згідно якого письмовий запит та/або дозвіл клієнта про розкриття інформації, що містить банківську таємницю і власником якої є такий клієнт, складається за довільною формою. Письмовий запит (дозвіл) фізичної особи-клієнта банку підписується цією особою. Її підпис засвідчується підписом керівника банку чи уповноваженою ним особою або нотаріально.
		Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
		Надані позивачем у позовній заяві пояснення, наявні у матеріалах справи письмові докази свідчать про те, що 29.07.2019 р. позивачем засобами електронної пошти з власної електронної адреси karpov.prok@gmail.com на електронну адресу банку було направлено звернення, в якому просив надати копію аудіозапису його розмови від 29.08.2018 р. з представником банку, що 05.08.2019 р. позивач повторно звернувся до банку засобами електронної пошти з вимогами надання тієї ж інформації, отже, враховуючи приписи чинного законодавства, банк не має достатніх правових підстав розкривати інформацію, що була отримана в процесі обслуговування клієнта банку - ОСОБА_1 на запити від 29.09.2009 р. та 05.08.2019 р. з електронної поштової скриньки, оскільки запит на отримання відповідної інформації, що становить банківську таємницю оформлений неналежним чином - без дотримання письмової форми запиту.
		Позивач, звертаючись до суду із вимогами до відповідача, просить визнати незаконними дії останнього щодо відмов у наданні інформації від 05.08.2019 р. та від 13.08.2019 р. такими, що порушують статтю 6 Закону України «Про захист прав споживачів», в позовній заяві стверджує, що 29.08.2018 р. представник відповідача, зателефонувавши йому, запропонував оформити послугу банку, пов`язану з оформлення коштів у розстрочку, повідомив, що ця послуга є дня нього вигідною, на пропозицію погодився та отримав 8 000,00 грн шляхом перерахування зазначеної суми з його кредитного рахунку на зарплатний. Починаючи з 29.08.2018 р., виконував умови, на які погодився, однак всупереч запропонованим умовам банком щомісячно без його згоди, без наявності на те договірних та законних підстав, списувалися комісія, страхові платежі та відсотки за користування послугою, або 2 014,34 грн за період 29.08.2018 р.-27.07.2019 р.; в обґрунтування своїх вимог надає суду копії: сторінок свого паспорту, картки фізичної особи-платника податків, історії по картковому рахунку кредитної картки № НОМЕР_2 , листування із банком, скріншот контактної форми банку.
		Також позивач просить стягнути з відповідача 2 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
		Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункт третій постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
		Згідно статті 2 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Означеною вище постановою Пленуму Верховного Суду України визначено, що відповідно до положень Конституції України фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів, та роз`яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, при порушення зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт другий постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування оральної (немайнової) шкоди»).
		Позивач, звертаючись до суду із вимогами до відповідача про відшкодування 2 000,00 грн моральної шкоди, в позовній заяві стверджує, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких ОСОБА_1 зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього у зв`язку із відмовою у наданні інформації, а на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано суду в якості письмових доказів ті ж копії: сторінок свого паспорту, картки фізичної особи-платника податків, історії по картковому рахунку кредитної картки № НОМЕР_2 , листування із банком, скріншот контактної форми банку.
		Відповідно до частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно частин 1-3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Частиною 8 статті 279 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
		Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
		За таких обставин, вбачається, що вимоги позивача про визнання незаконними дії останнього щодо відмов у наданні інформації від 05.08.2019 р. та від 13.08.2019 р. такими, що порушують статтю 6 Закону України «Про захист прав споживачів», про стягнення з відповідача 2 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні належними доказами. З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.
		Керуючись статтями 1-23, 76-81, 95, 131, 141, 258-259, 26-265, 280-282, 352, 353, 355 ЦПК України, суд 
		в и р і ш и в:
		Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, ЄДРПОУ 14305909) про захист прав споживача.
		Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складання цього рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду.
		Суддя                                                         Волкова С.Я.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...