Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 16/137б/83б/22б : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 12.05.2020. Зареєстровано: 12.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.05.2020.
Дата набрання законної сили: 30.04.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 квітня 2020 року 
		м. Київ
		 
		Справа № 16/137б/83б/22б 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
		Катеринчук Л.Й. - головуючої, Банаська О.О., Пєскова В.Г.
		за участі секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю.
		 
		учасники справи:
		позивач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк", 
		представник - адвокат Супряга С.О. (довіреність №010753/19 від 20.08.2019)
		відповідач-1, боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів",
		відповідач-2 - ОСОБА_1 
		 
		розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк"
		на постанову Північного апеляційного господарського суду 
		від 05.02.2020 
		у складі колегії суддів: Отрюх Б.В. (головуючий), Остапенко О.М., Грек Б.М. 
		за позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк"
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" та ОСОБА_1 
		про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину
		в межах справи №16/137б/83б/22б
		про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів"
		ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
		1. 03.03.2020 Акціонерне товариство "Альфа-Банк" звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою від 02.03.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 у справі №16/137б/83б/22б в порядку статей 286, 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №16/137б/83б/22б визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Банаська О.О., Білоуса В.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2020; у зв`язку з відпусткою судді Білоуса В.В. склад колегії суддів Верховного Суду для розгляду справи №16/137б/83б/22б змінено на: Катеринчук Л.Й. - головуюча, Банасько О.О., Пєсков В.Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2020.
		3. Ухвалою Верховного Суду від 13.03.2020 відкрито касаційне провадження у справі №16/137б/83б/22б за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 та призначено її розгляд на 02.04.2020 о 10:15.
		4. Зважаючи на встановлення Кабінетом Міністрів України на усій території України карантину до 24.04.2020 і з метою забезпечення учасникам справи №16/137б/83б/22б процесуального права на участь в судовому засіданні, ухвалою 01.04.2020 Верховний Суд визначив датою проведення судового засідання з розгляду касаційної скарги Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 у справі №16/137б/83б/22б - 30.04.2020 о 09:45.
		5. Від фізичної особи ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2) надійшов відзив на касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк", скаржник, позивач).
		5.1. 14.04.2020 від адвоката Бурої О.В. (представник фізичної особи ОСОБА_1 ) надійшло клопотання про розгляд справи без участі відповідача-2 та його представників у справі.
		5.2. 29.04.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" (далі - ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів", відповідач-1) надійшло клопотання про розгляд касаційної скарги АТ "Альфа-Банк" без участі представників ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів".
		ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Розгляд справи в суді першої інстанції та прийняте ним рішення
		6. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 07.12.2009 порушено провадження справі про банкрутство ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" в порядку статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 Законом України №4212-VI від 22.12.2011 (далі - Закон про банкрутство) (том 1, а.с. 1).
		6.1. Постановою Господарського суду Чернігівської області від 05.05.2010 ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру (том 2, а.с. 51-52).
		6.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2010, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 28.09.2010, постанову Господарського суду Чернігівської області від 05.05.2010 у даній справі скасовано в частині призначення ліквідатором банкрута Авраменка В.А., ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Ткачука О.В.
		7. АТ "Укрсоцбанк" 22.07.2019 подано позов до ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" та ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору інвестування будівництва автопаркінгу №25-П-3 від 25.12.2006 та застосування наслідків недійсності правочину. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на підписання спірного договору президентом ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" з перевищенням повноважень, підписання акту передачі майна не уповноваженою на те особою, що, на думку позивача, порушує його переважне право як іпотекодержателя прав на паркомісце НОМЕР_1, за рахунок якого можливе задоволення кредиторських вимог (том 65, а.с. 13-16).
		7.1. Рішенням 06.11.2019 Господарський суд Чернігівської області позов задовольнив; визнав недійсним договір №25-П-3 інвестування будівництва автопаркінгу від 25.12.2006, укладений між ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" та ОСОБА_1 ; зобов`язав ОСОБА_1 протягом 15 днів з дня набрання рішенням суду законної сили передати ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" (код ЄДРПОУ 32284441) машиномісце для стоянки автомобіля НОМЕР_1, загальною площею 15,9 кв.м. в автопаркінгу, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер №1310330180000); стягнув з ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" на користь АТ "Укрсоцбанк" 2 881, 50 грн. судового збору; стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ "Укрсоцбанк" 2 881, 50 грн. судового збору (том 67, а.с. 102-114). 
		7.2. Розгляд позовних вимог АТ "Укрсоцбанк" здійснювався місцевим судом в межах справи №16/137б/83б/22б про визнання ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" банкрутом із застосуванням положень частини 2 статті 7, пунктів 1-2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства.
		7.3. Місцевим судом встановлено, що 25.12.2006 між ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" в особі президента ОСОБА_4. (далі - Товариство) та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір інвестування будівництва автопаркінгу №25-П-3 (далі - Договір), відповідно до умов якого ОСОБА_1 взяв участь в інвестуванні будівництва двоповерхового підземного автопаркінгу (місце для стоянки автомобіля загальною площею 15,90 кв.м. за будівельним номером 3 на верхньому поверсі, пункт 1.1 Договору). Також місцевим судом встановлено, що згідно пункту 2.2 Договору ОСОБА_1 в рахунок інвестування зобов`язався сплатити грошові кошти на суму 114 480 грн. у строк до 08.07.2010 включно (пункт 2.5. Договору). 
		7.4. Місцевий суд зазначив, що відповідно до пункту 3.4 Договору обов`язком ОСОБА_1 , з поміж іншого, була оплата на поточний рахунок Товариства у повному обсязі коштів у терміни, визначені в розділі 2 цього Договору (пункт 3.4.1); з моменту введення автопаркінгу в експлуатацію та отримання довідки про повну оплату вартості машиномісця, прийняти машиномісце шляхом підписання відповідного Акту приймання-передачі (пункт 3.4.2 Договору). Водночас, місцевим судом за наявною у матеріалах справи копією квитанції до прибуткового касового ордера №08/07/10 від 08.07.2010 встановлено, що ОСОБА_1 сплатив ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" 85 065 грн. За таких обставин, місцевий суд дійшов висновку, що грошові кошти передано ОСОБА_1 у не передбачений положеннями договору спосіб, тобто не були перераховані на поточний рахунок відповідно до вимог пункту 2.4 Договору. Доказів або інших підтверджуючих документів отримання ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" грошових коштів не надано, тому місцевий суд дійшов висновку, що підстави для застосування двосторонньої реституції щодо зазначених коштів у суду відсутні.
		7.5. Місцевим судом встановлено, що 08.07.2010 між ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" в особі президента ОСОБА_4 . та ОСОБА_1 підписано акт приймання-передачі машиномісця НОМЕР_1 та в подальшому видано Свідоцтво про право власності від 04.08.2010 на машиномісце НОМЕР_1. Разом з тим, з урахуванням положень пунктів 8.3.1., 8.3.2. Статуту ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів", місцевий суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 , як президент товариства, був наділений повноваженнями представляти інтереси учасників в період між проведенням загальних зборів учасників товариства та повноваженнями щодо попереднього погодження укладення певних договорів генеральним директором на суму від 3 000 000 грн. до 75 000 000 грн., а отже, не мав повноважень щодо розпорядження майном товариства, оскільки зазначені повноваження та представництво інтересів товариства пунктом 8.4.6. Статуту віднесено до компетенції Генерального директора. Місцевий суд дійшов висновку, що підписуючи договір інвестування будівництва автопаркінгу №25-П-3 від 25.12.2006 та акт прийому-передачі машиномісця НОМЕР_1 від 08.07.2010 ОСОБА_1 не міг не знати про зазначені обмеження, оскільки у тексті договору та акті приймання-передачі зазначено, що президент діє на підставі Статуту. Тому місцевий суд дійшов висновку, що підписавши договір ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений зі Статутом товариства та обізнаний про викладені у ньому обмеження. 
		7.6. Місцевий суд, з урахуванням положень статті 241 ЦК України, частини 2 статті 23, статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", дійшов висновку, що з дня призначення (30.06.2010) ліквідатор Ткачук О.В. є єдиною уповноваженою особою на передачу майна ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" та отримання коштів, тому акт приймання-передачі машиномісця НОМЕР_1 зі сторони ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" підписаний 08.07.2010 президентом ОСОБА_4 без належних на те повноважень. Також, місцевий суд встановив, що Міністерством юстиції України прийнято Наказ №48/5 від 05.01.2018 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.07.2017 №36317785, на підставі якого внесені у розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи з реєстраційним №1310330180000 щодо об`єкта нерухомого майна та щодо права власності №21567555. Однак, судом не встановлено факту внесення змін до державного реєстру прав власності та скасування зареєстрованого права власності на спірне майно за ОСОБА_1 
		7.7. Місцевий суд зазначив, що всупереч положенням статей 13, 74, 86 ГПК України ОСОБА_1 не подано суду доказів, підтверджуючих схвалення оспорюваного правочину від імені боржника належною посадовою особою, доказів здійснення повної оплати вартості об`єкта інвестування. За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги щодо визнання недійсним договору №25-П-3 інвестування будівництва автопаркінгу 25.12.2006, укладеного між ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" та ОСОБА_1 , з урахуванням положень частини 1 статті 92, статей 203, 204, частини 2 статті 207 та статті 215 ЦК України, підлягають задоволенню. 
		Також, суд дійшов висновку, що, з урахуванням положень частини 1 статті 216, частини 1 статті 1212 ЦК України, позовна вимога кредитора-іпотекодержателя щодо покладення на ОСОБА_1 обов`язку передати боржнику машиномісце для стоянки автомобіля НОМЕР_1, загальною площею 15,9 кв.м. в автопаркінгу по АДРЕСА_1 - підлягає задоволенню.
		7.8. Місцевим судом враховано, що про оформлення відповідачем-2 у 2010 році Свідоцтва про право власності на машиномісце НОМЕР_1 позивачу стало відомо з поданої ОСОБА_1 у травні 2018 року апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2011 у справі №27/193, заяви про застосування строків позовної давності на адресу суду не надходило, тому суд погодився з доводами позивача про дотримання ним строку позовної давності на звернення до суду за захистом порушеного права. 
		Розгляд справи в суді апеляційної інстанції та прийняте ним рішення 
		9. Ухвалою 05.02.2020 Північний апеляційний господарський суд замінив позивача у справі №16/137б/83б/22б АТ "Укрсоцбанк" на його правонаступника АТ "Альфа-Банк" (том 69, а.с. 67-68).
		9.1. Постановою від 05.02.2020 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.11.2019 у справі №16/137б/83б/22б скасував та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив (том 69, а.с. 75-78).
		9.2. Апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду щодо дотримання позивачем строку позовної давності та про те, що перебіг цього строку має починатися з травня 2018 року, коли позивачу, за його доводами, стало відомо про укладення оспорюваного правочину між боржником та ОСОБА_1 з його апеляційної скарги в іншій справі.
		Апеляційний суд погодився з правильністю висновків місцевого суду про те, що оспорюваний договір інвестування №25-П-3 від 25.12.2006 було укладено від імені ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" неналежною посадовою особою (президентом боржника ОСОБА_4 ), який на час укладення договору не був наділений повноваженнями з укладення договорів від імені боржника, а надані відповідачем-2 докази погодження боржником такого договору в ході його виконання (прийняття коштів на виконання умов договору, передання паркомісця набувачу за актом приймання-передачі) 08.07.2010, не підтверджують вчинення таких дій уповноваженими особами боржника, щодо якого було введено ліквідаційну процедуру та повноваження щодо розпорядження майном боржника перейшли до ліквідатора боржника, в той час як дії з передання спірного майна було вчинено президентом боржника ОСОБА_4 , повноваження якого припинилися з моменту введення ліквідаційної процедури 05.05.2010. 
		9.3. Апеляційним судом встановлено, що оспорюваний правочин укладено 25.12.2006; а договір іпотеки, за умовами якого відповідач-1, як майновий поручитель за зобов`язаннями ВАТ "Промтехмонтаж-2", передав в іпотеку позивачу нерухоме майно (в тому числі машиномісце НОМЕР_1), укладений 12.08.2008; акт приймання-передачі машиномісця НОМЕР_1 підписано 08.07.2010, а Свідоцтво про право власності на машиномісце НОМЕР_1, видане 04.08.2010 на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (том 65, а.с. 30-39). 
		9.4. З огляду на таке, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач, як іпотекодержатель спірного майна та кредитор у справі про банкрутство, визнаний ухвалою суду 10.11.2010, повинен був вживати належних заходів щодо перевірки фактичної наявності переданих йому в іпотеку майнових прав на нерухоме майно (машиномісця у підземному паркінгу у кількості 128 машиномісць за адресою: місто Київ, Дарницький район на розі Харківського шосе та вулиці Тростянецької), та міг встановити, як учасник провадження у справі про банкрутство, в ході інвентаризації майна ліквідатором факт видачі свідоцтва про право власності на спірне паркомісце НОМЕР_1 ОСОБА_1 , проте, впродовж тривалого часу кредитор-іпотекодержатель не вживав належних заходів у процедурі банкрутства для захисту своїх майнових інтересів упродовж 10 років триваючої процедури банкрутства з 2009 року по 2019 рік. 
		9.5. Апеляційний суд зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що скаржник є добросовісним володільцем новозбудованого спірного машиномісця, єдиним його зареєстрованим власником згідно запису у Державному реєстрі прав на нерухоме майно і на даний час користується цим майном та сплачує комунальні послуги за користування ним упродовж цього часу. Крім того, апеляційний суд, всупереч висновкам суду першої інстанції про неналежність доказів оплати за інвестиційним договором, дійшов висновку про те, що матеріали справи містять докази оплати вартості об`єкта інвестування, а саме квитанцію від 08.07.2010 за підписом головного бухгалтера ОСОБА_6., яка з 14.10.2004 до 15.11.2010 працювала на зазначеній посаді ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів", що підтверджується копією трудової книжки та наказом №43-к ліквідатора боржника від 15.11.2010, та прийняв її до уваги як фактичне виконання інвестиційних зобов`язань ОСОБА_1 за укладеним договором інвестування, незважаючи на те, що зазначена сума грошових коштів була внесена у касу підприємства, а не на його поточний рахунок. 
		За таких обставин, апеляційний суд, з посиланням на приписи статті 257 ЦК України, зазначив, що перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається для особи, яка не була стороною правочину, за загальним правилом відповідно до статті 261 ЦК України від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину. Суд дійшов висновку, що позивач міг довідатися про укладення оспорюваного правочину, як учасник справи про банкрутство з 2010 року, здійснюючи належний контроль за зберіганням іпотечного майна ліквідатором боржника, та відхилив доводи позивача про те, що про укладення цього правочину йому стало відомо у травні 2018 року з апеляційної скарги відповідача-2 на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2011 у справі №27/193. 
		З огляду на встановлене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість задоволення клопотання відповідача-2 про застосування позовної давності, викладеного у доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 , прийнявши до уваги, що він не приймав участі у розгляді справи судом першої інстанції та у зв`язку з відмовою місцевим судом його представнику у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, не мав можливості у повному обсязі скористатися своїми процесуальними правами на подання до місцевого суду заяви про застосування позовної давності.
		9.6. Апеляційним судом також застосовано положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та з посиланням на висновки у Рішенні ЄСПЛ у справі "Кечко проти України" зазначено про недостатність правових підстав для позбавлення фізичної особи ОСОБА_1 права мирно володіти своїм майном (спірним паркомісцем НОМЕР_1) з огляду на встановлені апеляційним судом обставини та можливе порушення балансу інтересів між інвестором та іпотекодержателем у випадку прийняття рішення про визнання недійсним договору інвестування та повернення майна в порядку статті 1212 ЦК України на користь третьої особи (боржника) за позовною вимогою іпотекодержателя, який не набув права власності на таке майно .  
		УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ
		Доводи скаржника (правонаступника позивача у справі - АТ "Альфа-Банк")
		10. Скаржник доводив, що апеляційним судом неправильно застосовано положення статей 257, 261 ЦК України про сплив позовної давності з посиланням на пункт 2 частини 1 статті 263 ЦК України про те, що перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій на задоволення вимог кредиторів) та зазначаючи про те, що згідно із статтею 41 Кодексу України з процедур банкрутства, протягом мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство на час дії мораторію зупиняється перебіг позовної давності по всіх вимогах до боржника. 
		Скаржник аргументував, що сплив позовної давності щодо позовних вимог не підлягає застосуванню з огляду на зупинення строку позовної давності введенням мораторію 07.12.2009 у справі про банкрутство та за відсутності спростування ОСОБА_1 , з посиланням на конкретні докази, обізнаності ліквідатора боржника - арбітражного керуючого Ткачука О.В. та заставного кредитора ПАТ "Укрсоцбанк" про факт укладення спірного правочину раніше, ніж у травні 2018 року. Разом з тим, внаслідок укладення оспорюваного правочину у "підозрілий період", банк втратив можливість задовольнити частково свої грошові вимоги у процедурі банкрутства в межах вартості предмета застави.
		11. Скаржник доводив помилковість висновків апеляційного суду про "нереалізацію АТ "Укрсоцбанк"/АТ "Альфа-Банк" свого майнового інтересу до заставного майна" з посиланням на те, що ним вчинено належне звернення з кредиторськими вимогами у справу про банкрутство і такі вимоги було визнано ухвалою суду 10.11.2010 з визнанням його вимог на загальну суму 111 806 314, 18 грн. та 14 620 355, 36 доларів США з визнанням забезпеченим іпотекою майном за договором іпотеки 12.08.2008 на паркомісця у підземному паркінгу у кількості 128 шт, загальною площею 2995,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 . ПАТ "Укрсоцбанк" на аукціоні в ліквідаційній процедурі 23.11.2012 придбано 114 із 128 іпотечних паркомісць (всі, які на той момент були зареєстровані за банкрутом). З огляду на такі фактичні обставини, скаржник доводив належну реалізацію ним своїх майнових інтересів щодо заставного майна у процедурі банкрутства та помилковість висновків апеляційного суду з посиланням на статті 19, 23 Закону про банкрутство. Також, скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення апеляційним судом не враховано положення статей 12, 23 (старої редакції), статті 19 (нової редакції) Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (дія мораторію та його наслідки, що зупиняють перебіг позовної давності).
		12. Скаржник зазначив про вчинення ним дій з оскарження державної реєстрації права власності на спірне паркомісце ОСОБА_1 державним реєстратором ОСОБА_5 . 26.07.2017 та зазначив про чинність наказу Міністерства юстиції України 05.01.2018 №48/5 про скасування державної реєстрації права власності на гараж НОМЕР_1 за ОСОБА_1 , закриття Верховним Судом провадження у справі №826/6980/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації МУЮ про визнання протиправним і скасування наказу та чинність наказу МУЮ №48/5 від 05.01.2018 та незаконність рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірне паркомісце за ОСОБА_1 та необхідність його скасування у державному реєстрі прав власності на нерухоме майно. 
		13. Також, скаржник доводив що рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 у справі №27/193 за позовною заявою ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" до ТОВ з іноземним капіталом "Київ Анімейшн", за участі ряду третіх осіб, серед яких ОСОБА_1 , визнано за ТОВ "Чернігівський завод будівельних матеріалів" право власності на машиномісце НОМЕР_1, загальною площею 16,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке не набрало законної сили. Скаржник зазначав про преюдиційність такого рішення відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України для апеляційного суду у даній справі.
		14. Скаржник зазначив ряд фактичних обставин, встановлених місцевим судом, з якими погодився апеляційний суд, щодо укладення оспорюваного правочину від імені боржника неуповноваженою особою та відсутність фактичних даних погодження виконання цього правочину належною посадовою особою боржника (генеральним директором, ліквідатором), наполягаючи на правильності висновків місцевого суду як про визнання недійсним такого правочину за позовною заявою особи, яка не була стороною правочину, так щодо зобов`язання ОСОБА_1 повернути майно на користь боржника як таке, що безпідставно набуте, в порядку статі 1212 ЦК України. 
		15. Скаржник наполягав на тому, що із введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства у нього є право на визнання недійсним цього правочину відповідно до частини 1 статті 42 КПБ в межах провадження у справі про банкрутство як угоди, що завдала збитків боржнику, та укладена в межах трьох років до порушення справи про банкрутство, з посиланням на те, що боржник до відкриття провадження у справі взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим. 
		Доводи інших учасників справи
		16. У відзиві ОСОБА_1 на касаційну скаргу АТ "Альфа-Банк" зазначено, що фізична особа ОСОБА_1 набув право власності на новостворене майно (машиномісце НОМЕР_1) у передбаченому законодавством порядку відповідно до укладеного договору інвестування, з виданням йому компетентним органом Київської міської державної адміністрації Свідоцтва про право власності 04.08.2010 та користується зазначеним машиномісцем з 2010 року по сьогоднішній день. Право власності зареєстровано ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і така реєстрація є чинною. 
		Також у відзиві наголошується, що представник АТ "Альфа-Банк" безпідставно посилається на норми щодо зупинення перебігу строку позовної давності, передбачені статтею 41 Кодексу України з процедур банкрутства, на період мораторію та пункт 2 частини 1 статті 263 ЦК України, оскільки позовні вимоги у даній справі не стосуються задоволення вимог кредиторів, а предметом спору є визнання недійсним договору інвестування будівництва автопаркінгу №25-П-3 від 25.12.2006 та застосування наслідків недійсності правочину.
		ОСОБА_1 заперечував порушення прав АТ "Укрсоцбанк" за договором іпотеки з посиланням на те, що відповідно до статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України, частини 2 статті 5 Закону України "Про іпотеку", чинної на момент укладення оспорюваного договору 12.08.2008, не передбачалося можливості передачі в іпотеку іншого нерухомого майна, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець не може документально підтвердити право набуття ним у власність нерухомого майна у майбутньому. А оскільки іпотекодавець попередньо уклав договір інвестування, який передбачав перехід прав на нерухоме майно до інвестора, то він не міг підтвердити набуття права власності на таке майно у майбутньому за ним. При цьому, відповідач-2 аргументував правовими висновками Верховного Суду України у постанові 17.04.2013 у справі №6-8цс13 про те, що редакція Закону України "Про іпотеку", чинна з 12.05.2006 по 14.01.2009 містила вичерпний перелік об`єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором, та не передбачала поняття "іпотека майнових прав", регулювання цивільних правовідносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому законі були відсутні.
		НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ 
		17. Цивільний кодекс України
		Частина 1 статті 182 - право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
		Частина 4 статті 182 - порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
		Частина 1 статті 203 - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Частина 2 статті 203 - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		Частина 3 статті 203 - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Частина 1 статті 215 - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Частина 3 статті 215 - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Стаття 257 - загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Частина 1 статті 261 - перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		18. Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на 04.08.2010)
		Преамбула - цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.
		Частина 3 статті 3 - права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
		Пункт 1 частини 1 статті 4 - обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.
		Частина 1 статті 15 - державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 
		1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
		Пункт 1 частини 1 статті 18 - свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого майна.
		Частина 2 статті 18 - свідоцтво про право власності на нерухоме майно підписується державним реєстратором прав і засвідчується печаткою.
		Пункт 2 частини 1 статті 19 - державна реєстрація прав проводиться на підставі: свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону.
		19. Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на момент подання позовної заяви - 22.07.2019)
		Частина 2 статті 3 - речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
		Частина 3 статті 3 - речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
		20. Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 №7/5 (в редакції чинній станом на 04.08.2010)
		Пункт 1.4. - державна реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.
		Пункт 1.6. - реєстрації підлягають права власності тільки на об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об`єкти. Реєстрація прав власності на об`єкти незавершеного будівництва здійснюється у порядку, визначеному Положенням, з урахуванням особливостей, встановлених у розділі 7 Положення. Не підлягають реєстрації тимчасові споруди.
		Абзац 9 підпункту "а" пункту 6.1 - оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування: інвесторам, які у встановленому законодавством України порядку отримали у власність об`єкти нерухомого майна або його частини, побудовані за їх кошти, за наявності відповідного рішення місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, акта приймання-передавання об`єкта (частини) інвестору.
		21. Закон України "Про іпотеку" в редакції Закону України №3480 від 23.02.2006, чинній на момент укладення договору іпотеки 12.08.2008
		Частина 2 статті 5 - предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
		22. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника про неправильне застосування апеляційним судом положень статей 12, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2013), статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній з 19.01.2013), статей 182, 203, 215, 257, 261 ЦК України, статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства. Касаційний суд наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, перевірка правильності прийнятого апеляційним судом рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.
		А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права 
		23. Як встановлено судами, щодо боржника у справі №16/137б/83/б/22б порушено справу про банкрутство 07.12.2009 за заявою самого боржника, який прийняв рішення про самоліквідацію, за спрощеною процедурою, передбаченою статтею 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції чинній на момент порушення справи про банкрутство, а 05.05.2010 постановою місцевого суду боржника визнано банкрутом (том 1, а.с. 1-18, том 2, а.с. 51-52). 
		Отже, у зв`язку із введенням ліквідаційної процедури щодо боржника у даній справі до 19.01.2013 відповідно до пункту 1-1 Розділу X Прикінцеві та перехідні положення Закону України №4212-VІ від 22.12.2011, до нього не застосовувались положення цього Закону про затвердження нової редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на стадії ліквідаційної процедури, окрім процедур продажу майна. 
		А відтак, доводи скаржника про неправильне застосування щодо боржника статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній з 19.01.2013), яка визначає поняття та правові наслідки мораторію у справі про банкрутство, як такого, введення якого має наслідком зупинення в цілому перебігу позовної давності за будь-якими вимогами до боржника, є помилковими, оскільки щодо даного боржника в цілому не застосовувалися положення Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 про процедуру розпорядження майном, та зокрема про мораторій згідно із статтею 19 Закону про банкрутство в редакції, чинній після 19.01.2013. Також, мораторій на задоволення вимог кредиторів, який був введений ухвалою про порушення справи про банкрутство 07.12.2009, припинив свою дію 05.05.2010 із введенням щодо боржника ліквідаційної процедури.
		24. Як вбачається з матеріалів даної справи №16/137б/83/б/22б, ухвалою суду 10.11.2010 АТ "Укрсоцбанк" визнано кредитором з грошовими вимогами та включено до реєстру вимог кредиторів на загальну суму 111 806 314, 18 грн. та 14 620 355, 36 доларів США, з яких 57 223 382, 07 грн. та 9 334 688, 34 доларів США у першу чергу задоволення, 45 542 144, 21 грн. та 4 991 441,1 доларів США у четверту чергу, а 9 040 787, 9 грн. та 294 265, 92 доларів США - у шосту чергу (том 19, а.с. 87-112).
		Отже з 10.11.2010 за АТ "Укрсоцбанк" визнано статус учасника провадження у справі про банкрутство, як кредитора. Він отримав повноваження не тільки знайомитися з матеріалами справи про банкрутство, але й впливати на діяльність ліквідатора боржника щодо контролю за проведення ним обов`язкової інвентаризації майна після введення ліквідаційної процедури (зокрема, предметів застави та іпотеки), виявлення ліквідатором активів боржника у третіх осіб та заявлення вимог про повернення майна до ліквідаційної маси відповідно до частини 1 статті 25 Закону про банкрутство (в редакції до 19.01.2013). 
		Відтак, банк, як кредитор-іпотекодержатель, з моменту прийняття ухвали 10.11.2010 мав повноваження у справі про банкрутство щодо перевірки фактичної наявності у володінні боржника переданих йому в іпотеку активів (спірного паркомісця НОМЕР_1), зокрема, в ході проведення ліквідатором обов`язкової інвентаризації майна боржника після відкриття ліквідаційної процедури та зобов`язати ліквідатора вжити заходів до повернення такого майна до ліквідаційної маси, встановивши його відсутність у боржника з фактичною видачею свідоцтва про право власності на таке майно уповноваженим органом Київської міської державної адміністрації іншій особі ( ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Однак, судами не встановлено та скаржником не доведено, що ПАТ "Укрсоцбанк", як правопопередник скаржника, в ході провадження у справі про банкрутство вчиняв дії щодо встановлення фактичної відсутності переданого йому в іпотеку майна у ліквідаційній процедурі боржника, яка тривала з 05.05.2010. 
		25. До позовних вимог про визнання недійсними договорів на підставі статей 203, 215 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки. 
		Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
		26. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Отже, у випадку звернення з позовом заінтересованої особи, яка не є стороною правочину, однак оспорюваний нею правочин порушує її права та інтереси, перебіг позовної давності розпочинається з встановлення судом обставин коли така особа дізналася або повинна була дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права.
		Аналіз стану поінформованості особи, вираженого законодавцем у формулюванні суб`єктивних чинників "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
		Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права з моменту укладення договору іпотеки 12.08.2008, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
		Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №911/3677/17 та від 26.11.2019 у справі №914/3224/16.
		27. З огляду на встановлені апеляційним судом фактичні обставини перебування відповідача-1 у процедурі банкрутства та набуття позивачем статусу кредитора відповідача-1 у такій процедурі, апеляційний суд дійшов висновку про можливість АТ "Укрсоцбанк" довідатися про порушення своїх прав у ході провадження у справі про банкрутство, як учасника провадження у такій справі (включеного до реєстру кредитора з 10.11.2010) та іпотекодержателя з 12.08.2008, який згідно з частиною 3 статті 10 Закону України "Про іпотеку" мав право в будь-який час перевіряти фактичну наявність іпотечного майна у боржника, колегія суддів касаційного суду погоджується з правильністю застосування апеляційним судом статей 261, 267 ЦК України, можливість застосування позовної давності за наслідком встановлення факту тривалого спливу позовної давності та можливості позивача дізнатися про стан своїх майнових прав іпотекодержателя при ініціюванні даного позову, принаймі з моменту визнання його кредитором у справі про банкрутство та включення до реєстру вимог кредиторів відповідно до ухвали місцевого суду у даній справі від 10.11.2010 та підтвердження його статусу учасника справи про банкрутство з відповідними повноваженнями. 
		28. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, місцевим судом здійснювались відправлення поштою ухвал про призначення часу та дати розгляду справи на адресу відповідача-2 - АДРЕСА_1 . Водночас, з повідомлення про вручення вбачається, що такі повідомлення були повернуті з позначками "адресат відсутній" (том 65, а.с. 65, том 67, а.с. 43), "за закінченням терміну зберігання" (том 65, а.с. 81). 
		Також, з матеріалів справи вбачається, що представником відповідача-2 адвокатом Бурою О.В. 04.11.2019 було подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (том 67, а.с. 88) та клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з матеріалами справи та підготовки відзиву на позовну заяву.
		Відтак, за відсутності належних доказів на підтвердження отримання відповідачем-2 ухвали про призначення справи до розгляду в судовому засіданні, відсутності ознайомлення відповідача-2 та його представників з матеріалами справи, а також за наявності клопотання про відкладення розгляду справи та відсутності представника відповідача-2 у судовому засіданні під час прийняття рішення місцевим судом, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що місцевим судом не було надано відповідачу-2 можливості бути почутим та місцевий суд дійшов передчасного висновку про відсутність заперечень та заяв про застосування строків позовної давності.
		З матеріалів справи вбачається, що відповідачем-2 було зазначено в апеляційній скарзі про наявність підстав для застосування строку позовної давності щодо визнання оспорюваного договору недійсним та застосування наслідків недійсності такого договору (том 69, а.с. 13-17). 
		З огляду на таке, колегія суддів касаційного суду погоджується з правильністю висновків про можливість застосування апеляційним судом положень про позовну давність відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України. 
		Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 17.04.2018 у справі №200/11343/14-ц (пункти 47, 48, 58, 74 постанови) та Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові 28.04.2020 у справі №619/3113/13-ц.
		29. Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", положення якого втратили чинність з 21.10.2019 із введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства, та зазначеним Кодексом, не встановлено спеціальних норм про зупинення перебігу позовної давності щодо будь-яких вимог до боржника. 
		Відповідно до статті 1 Закону про банкрутство, яка застосовувалася до боржника у даній справі на час визнання кредитором АТ "Укрсоцбанк" та визначала обсяг його повноважень як кредитора станом на 10.11.2010, мораторій на задоволення вимог кредиторів визначався як зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. А відповідно до частини 4 статті 12 цього Закону, наслідками мораторію у справі про банкрутство взагалі не передбачалося зупинення перебігу позовної давності щодо будь-яких вимог до боржника. Також, абзац 2 частини 6 статті 12 Закону містив винятки щодо того, що дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону. 
		Отже, мораторій у справі про банкрутство є особливою правовою нормою, яка не виключає в цілому перебігу строків позовної давності за будь-якими вимогами до боржника (зокрема, немайновими про визнання недійсним договору), ця норма пов`язана із зупиненням виконання боржником грошових зобов`язань та має ряд винятків щодо поширення дії мораторію, до яких віднесено задоволення конкурсних вимог у ліквідаційній процедурі боржника, задоволення поточних вимог, задоволення вимог по заробітній платі та прирівняних до неї вимог.
		Отже, щодо вимог до боржника про визнання недійсним інвестиційного договору №25-П-3 від 25.12.2006, застосовуються загальні положення про позовну давність, а приписи пункту 2 частини 1 статті 263 ЦК України про зупинення перебігу позовної давності у разі відстрочення виконання зобов`язань (мораторію) на підставах, встановлених законом, не поширюються на такі вимоги, оскільки поняття мораторію у справі про банкрутство не охоплює заборони виконання будь-яких зобов`язань боржником, а стосується тільки зупинення виконання боржником грошових зобов`язань та зобов`язань зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. 
		Відтак, законодавством про банкрутство, чинним на час введення ліквідаційної процедури, яке застосовується у даній справі, не було передбачено особливих приписів про зупинення перебігу позовної давності в цілому за вимогами учасників справи про банкрутство, окрім випадків введення заборони (мораторію) на задоволення грошових вимог певних конкурсних кредиторів.
		30. Відповідно до статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства, чинного на час розгляду позовних вимог про визнання недійсним інвестиційного договору в судах першої та апеляційної інстанцій, законодавець зберіг аналогічне визначення поняття мораторію у справі про банкрутство, як заборону щодо задоволення саме грошових вимог конкурсних кредиторів з певними винятками щодо окремих видів вимог. Частиною 3 статті 41 Кодексу визначено зупинення перебігу позовної давності на період дії мораторію, як наслідок саме мораторію у справі про банкрутство, а не іншого мораторію.
		Колегія суддів касаційного суду вважає, що наслідок введення мораторію, який має певну сферу своєї дії у законі про банкрутство щодо грошових вимог конкурсних кредиторів не може виходити за межі дії такої сфери. А відтак, наслідки введення мораторію у справі про банкрутство не поширюються на зупинення перебігу позовної давності щодо інших вимог до боржника (поточних вимог, вимог про визнання недійсними актів, договорів).  
		З огляду на зазначене, колегія суддів касаційного суду не вбачає порушення вимог статей 41, 42 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки надання права кредитору оспорити дійсність угод, укладених до моменту порушення справи про банкрутство у межах трьох років до такого порушення (стаття 42 Кодексу), не обмежує повноваження господарського суду щодо застосування позовної давності до спірних вимог відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України як підстави для відмови у задоволенні таких позовних вимог в межах розгляду спору позовного провадження у справі про банкрутство (стаття 41 Кодексу).
		31. Отже, до правовідносин про визнання недійсними правочинів у справах про банкрутство застосовуються загальні норми цивільного законодавства про позовну давність, а мораторій у справі про банкрутство не є загальною підставою для зупинення позовної давності відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 ЦК України, він стосується тільки задоволення певних грошових вимог до боржника, які виникли до моменту порушення справи про банкрутство. Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у двох постановах 17.03.2020 у справі №10/5026/995/2012 (пункти 10.12 постанов) щодо застосування статті 19 Закону про банкрутство, чинного з 19.01.2013.
		З огляду на таке, колегія суддів касаційного суду відхиляє в цілому доводи скаржника про неправильне застосування апеляційним судом положень статей 257, 261, 263, 267 (частина 4) ЦК України як необґрунтовані.
		Також, касаційний суд погоджується з правильністю застосування апеляційним судом статей 182, 1212 ЦК України про відсутність правових підстав для витребування майна за позовною заявою кредитора (не власника майна) на користь відповідача-1 (власника майна), оскільки згідно із зазначеними нормами права тільки власник вправі заявляти вимоги про витребування спірного майна та зазначає про помилковість висновків місцевого суду в цій частині позовних вимог і неправильне застосування місцевим судом зазначених норм права при прийнятті рішення 06.11.2019, яке було в цілому скасовано постановою апеляційного суду 05.02.2020.
		32. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру" механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення ЄСПЛ у справі "Фінікарідов проти Кіпру" від 20.12.2007).
		З огляду на недоведення скаржником обставин потенційної неможливості АТ "Укрсоцбанк", як первісного кредитора боржника, встановити факт порушення його прав щодо предмета іпотеки внаслідок вибуття його у 2010 році з володіння боржника до третьої особи, участь АТ "Укрсоцбанк" у справі про банкрутство з 2010 року, офіційне визнання за третьою особою ( ОСОБА_1 ) його права власності на спірне майно з отриманням відповідного свідоцтва у 2010 році, колегія суддів касаційного суду погоджується з тим, що АТ "Укрсоцбанк" мало можливості у значно коротші терміни бути обізнаним щодо обставин відчуження боржником спірного майна з перевищенням повноважень його посадовими особами та звернутися з відповідним позовом до суду на захист своїх інтересів поза межами провадження у справі про банкрутство, принаймі з моменту визнання його кредитором у 2010 році, однак не вчинив таких дій.
		33. Доводи скаржника про те, що позивач та ліквідатор не знали та не могли знати про перехід права власності до ОСОБА_1 , оскільки останній не здійснював державну реєстрацію такого права понад сім років, Верховний Суд вважає безпідставними з огляду на таке. 
		Системний аналіз положень частин 1, 4 статті 182 ЦК України, частини 3 статті 3, пункту 1 частини 1 статті 4, частини 1 статті 15, пункту 1 частини 1 статті 18 та частини 1 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та положень абзацу 9 підпункту "а" пункту 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 №7/5 (в редакції, чинній на момент набуття права власності ОСОБА_1 на спірне машиномісце - 04.08.2010), дає підстави для висновку, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно та оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна здійснювались компетентними органами місцевої влади (у даному випадку Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)) із видачою інвестору свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна, як правовстановлюючого документа. Таке свідоцтво було видано ОСОБА_1 компетентним державним органом у 2010 році і будучи обізнаним про існування такої процедури АТ "Укрсоцбанк" міг отримати від цього державного органу інформацію про те, чи видавалося на машиномісце НОМЕР_1 свідоцтво про право власності іншим особам, з огляду на здачу в експлуатацію підземного паркінгу на час порушення справи про банкрутство, реалізацію частини паркомісць у ліквідаційній процедурі в 2012 році на користь АТ "Укрсоцбанк" та встановлення уже на той час часткової відсутності реєстрації за боржником окремих паркомісць.
		Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на момент подання позовної заяви 22.07.2019), речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
		Разом з тим, судами попередніх інстанцій обставин щодо порушення процедури видання ОСОБА_1 правовстановлюючого документа - свідоцтва про право власності 04.08.2010, та його реєстрації уповноваженим державним органом у порядку, передбаченому законодавством на момент його видачі, не встановлено. Також, судами не встановлено фактичного скасування запису про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису 04.07.2017 №1310330180000, незважаючи на прийняте рішення Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України. У такому випадку у спорах з третьої особою перевага надається чинному запису про реєстрацію права власності на спірне майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		34. За змістом частини 5 статті 12 ЦК України вбачається, що добросовісність набувача презюмується, набувач майна є добросовісним поки не буде доведено протилежне. 
		Втручання у право власності є виправданим, якщо воно здійснюється з метою суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі такого публічного інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право на мирне володіння майном, якщо не буде забезпечено справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
		Отже, з урахуванням зазначеного, за наявності свідоцтва про право власності на спірне майно та невстановлення судами порушень процедури, передбаченої чинним законодавством на момент його отримання, за відсутності судових рішень щодо визнання такого свідоцтва як правовстановлюючого документа недійсним, відкрите володіння ОСОБА_1 спірним майном з 2010 року, колегія суддів касаційного суду погоджується з правильністю висновків апеляційного суду про можливість застосування позовної давності до вимог АТ "Укрсоцбанк" про визнання недійсним інвестиційного договору №25-П-3 від 25.12.2006, укладеного між боржником (відповідач-1) та ОСОБА_1 (відповідач-2) за позовною вимогою, заявленою 22.07.2019. Протилежне не відповідатиме принципу пропорційності господарського судочинства та порушуватиме справедливу рівновагу між інтересами набувача майна за інвестиційним договором, який оформив набуття ним права власності у передбаченій законодавцем процедурі та володів ним з 2010 року по 2019 рік. 
		А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги 
		35. Доводи скаржника, зазначені в пунктах 10, 11, 12, 15 описової частини даної постанови, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає необґрунтованими з підстав, зазначених у пунктах 23-34 мотивувальної частини цієї постанови. 
		36. Доводи скаржника згідно з пунктом 13 описової частини постанови про порушення частини 4 статті 75 ГПК України та неврахування апеляційним судом преюдиційних обставин, встановлених рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 у справі №27/193, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими, оскільки зазначене рішення не набрало законної сили як таке що було оскаржено в апеляційному порядку. Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Північного апеляційного господарського суду 17.03.2020 зупинено апеляційне провадження у справі №27/193 до розгляду даної справи №16/137б/83б/22б про визнання недійсним договору №25-П-3 інвестування будівництва автопаркінгу від 25.12.2006 та застосування наслідків недійсності правочину. Відтак, апеляційний суд обґрунтовано не прийняв до уваги рішення місцевого суду в іншій справі, яке не набрало законної сили, та здійснив власну оцінку доказів та обставин справи. 
		37. Доводи скаржника згідно з пунктом 14 описової частини постанови з посиланням на правильну в цілому оцінку фактичних обставин місцевим судом та частково неправильну переоцінку обставин справи апеляційним судом (щодо висновків про можливість позивача дізнатися про порушення його прав у значно коротші терміни та застосування позовної давності), колегія суддів вважає частково необґрунтованими як такі, що доводять необхідність касаційного суду, в порушення приписів статті 300 ГПК України, вийти за межі повноважень суду касаційної інстанції та здійснити власну переоцінку доказів у справі, яким апеляційний суд уже надав відповідну оцінку. Також, ці доводи частково спростовано висновками касаційного суду у пункті 31 мотивувальної частини даної постанови про те, що позивач у справі, як кредитор боржника та не власник спірного майна, не може заявляти вимоги про витребування машиномісця НОМЕР_1 до ліквідаційної маси на користь відповідача-1, якого він вважає законним власником, оскільки відповідно до статті 1212 ЦК України таке право має потерпіла особа (власник, володілець). 
		Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		38. З огляду на зазначене та відсутність порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови судом апеляційної інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги АТ "Альфа-Банк" та залишення без змін постанови апеляційного суду. 
		В. Судові витрати 
		39. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.
		На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення.
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 у справі №16/137б/83б/22б залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                   Л.Й. Катеринчук
		Судді                                                                                          О.О. Банасько
		                                                                                                      В.Г. Пєсков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...