Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/4177/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.05.2020.
Дата набрання законної сили: 13.05.2020
Номер судового провадження: 61-47215ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем  України
		 
		13 травня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 127/4177/18
		провадження № 61-47215св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач), 
		суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької міської ради,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		третя особа - Луко-Мелешівська сільська рада Вінницького району Вінницької області,
		 
		розглянув  у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області в складі судді Борисюк І. Е. від 31 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області в складі колегії суддів: Панасюка О. С., Ковальчука О. В., Медвецького С. К. від 18 жовтня 2018 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1.Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2018 року заступник прокурора Вінницької області звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
		Свої вимоги позивач мотивував тим, що на підставі рішення 10 сесії                 22 скликання Луко-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 04 грудня 1996 року ОСОБА_1 02 січня                     2001 року та  ОСОБА_2 19 лютого 1998 року видано державні акти на право власності на земельні ділянки, які відповідно до інформації відділів у Вінницькому районі від 27 жовтня 2017 року та у м. Вінниці від 13 жовтня 2017 року Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області територіально розташовані у межах м. Вінниці. Крім того, на 10 сесії                            22 скликання Луко-Мелашківської сільської ради  Вінницького району Вінницької області 04 грудня 1996 року будь-які рішення щодо передачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірних земельних ділянок чи видачі державних актів на них не приймались, а земельні ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги річки без назви - лівої притоки річки Південний Буг. 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. посвідчено договори купівлі-продажу цих земельних ділянок, укладені між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 (продавці) та ОСОБА_3 (покупець).
		Просив: визнати недійсним державний акт серії ВН № 1001 від 02 січня                  2001 року щодо права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000 :03:054:0027 площею 0,6985 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та державний акт серії ВН № 330 від 19 лютого 1998 щодо права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки з кадастровими номерами 05101100000:03:137:0001 та 0510100000:03:137:0024 загальною площею 0,2581 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати земельну ділянку площею 0,9566 га з кадастровим номером 0510100000 :03:054:0029, що знаходиться по АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь Вінницької міської ради.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня                      2018 року в задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки спірні земельні ділянки розташовані на території м. Вінниці, то Луко-Мелешківська сільська рада Вінницького району Вінницької області не мала повноважень ними розпоряджатись, але як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Вінницька міська рада могла дізнатися про порушення свого права 22 грудня 2006 року - стосовно земельної ділянки ОСОБА_2 , з того моменту, коли вона звернулася до міської ради щодо надання роз`яснень з приводу можливості об`єднання земельних ділянок, і 08 червня 2007 року - стосовно земельної ділянки ОСОБА_1 , з моменту подання нею до міської ради запиту щодо роз`яснення чи входить її земельна ділянка до меж м. Вінниці.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		Постановою апеляційного суду Вінницької області від 18 жовтня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Вінницької області залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від                   31 травня 2018 року - без змін.
		Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову в позові за пропуском позовної давності, зазначив, що з моменту виникнення у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності на спірні земельні ділянки відповідно у 1998 та 2001 роках Вінницька міська рада, у випадку неналежного виконання делегованих повноважень її виконавчим органом, повинна була довідатись про порушення її права та/або особу, яка його порушила, однак з позовом заступник прокурора Вінницької області звернувся лише в лютому 2018 року.
		Аргументи учасників справи
		Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
		У листопаді 2018 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника прокурора Вінницької області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 18 жовтня 2018 року, у якій заявник посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді справи суди пов`язали перебіг позовної давності з 2006 роком, коли відповідачі зверталися до Вінницької міської ради за роз`ясненням щодо можливості об`єднання спірних земельних ділянок. У той же час, у цих зверненнях не міститься будь-яких даних, що могли свідчити про порушення законодавства при отриманні у власність спірних ділянок, і на підставі яких Вінницька міська рада могла б провести перевірку і встановити їх наявність. З огляду на викладене початком перебігу позовної давності є не день коли відповідачі звернулися до Вінницької міської ради за роз`ясненням щодо можливості об`єднання спірних земельних ділянок, а день коли раді стало відомо про порушення вимог законодавства, а саме лише після 21 грудня 2016 року з дня внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином судами належним чином не встановлено, з якого часу Вінницька міська рада дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, ураховуючи конкретні обставини справи. А висновки судів гуртуються лише на припущеннях щодо обізнаності ради про порушення її прав. Крім того, відмовляючи у задоволенні позову з мотивів пропуску позовної давності судами не враховано, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. 
		Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
		У січні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,                   ОСОБА_6 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області (з урахуванням доповнень), у якому просять зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначають, що прокурор і позивач не надали жодних доказів на обґрунтування своїх тверджень про те, що позивач до               26 грудня 2016 року не знав і не міг знати про обставини цієї справи.
		Узагальнені доводи відповідей на відзив
		У січні та лютому 2019 року на адресу Верховного Суду  від прокуратури Вінницької області надійшла відповіді на відзив відповідачів, у якому заявник просить вищевказану касаційну скаргу задовольнити, а доводи відповідачів, зазначені у відзиві на касаційну скаргу, не приймати до уваги. Зазначає, що Вінницька міська рада могла дізнатися про порушення свого права лише після 21 грудня 2016 року з дня внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від                      06 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано цивільну справу № 127/4177/18 з Вінницького міського суду Вінницької області.
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від                  02 березня 2020 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Суд установив, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 02 січня 2001 року, виданим Луко-Мелешівською сільською радою, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1001, ОСОБА_1 на підставі рішення 10 сесії                    22 скликання Луко-Мелешівської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 04 грудня 1996 року належала земельна ділянка площею 0,6985 га, розташована на території Луко-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.
		ОСОБА_2 належала земельна ділянка площею 0,2581 га, яка розташована на території Луко-Мелашківської сільської ради Вінницького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства (державний акт на право приватної власності на землю від 19 лютого                1998 року).
		Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 липня                 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передали у власність (продали) ОСОБА_3 земельні ділянки під номером б/н, загальною площею 0,6985 га, кадастровий номер якої 05101000000:03:054:0027, загальною площею 0,0951 га, кадастровий номер якої 0510100000:03:054:0024, загальною площею 0,1630 га, кадастровий номер якої 0510100000:01:137:0001, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
		Зазначені земельні ділянки територіально відносилися і відносяться до меж м. Вінниці, що підтверджується повідомленнями Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 0-2-0.21-237\109-17 від 13 жовтня 2017 року і № 0-2-0.6-108/2-18 від 04 січня 2018 року та Відділу у Вінницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області                            № 706/405-17-0.20 від 27 жовтня 2017 року.
		2.Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Касаційна скарга  підлягає частковому задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня                       2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		За таких обставин розгляд касаційної скарги заступника прокурора Вінницької області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 18 жовтня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
		Пред`являючи позов, прокурор посилався на те, що сільська рада, приймаючи оскаржені рішення, розпорядилася землями, які знаходяться поза її межами та є землями водного фонду, а відтак, не можуть бути передані у власність фізичним особам.
		Статтею 6 ВК України 1995 року в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що води (водні об`єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки в користування. Згідно зі статтями 4, 89 ВК України та 78, 79 ЗК України (у відповідних редакціях) до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, а також захисними прибережними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, береговими смугами водних шляхів. При цьому прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності й у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних) та ін.
		Отже, з огляду на зазначене та з урахуванням положень статей 2, 20, 21 ЗК України (1990 року, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) зайняті водоймами ділянки та прибережні захисні смуги як землі водного фонду за особливостями свого цивільного призначення і правового режиму не можуть використовуватись  для ведення сільського господарства, садівництва та побудови будь-яких споруд.
		Судами попередніх інстанцій у порушення норм процесуального права наведених вище норм закону не враховано, не перевірено тверджень прокурора щодо належності спірних  земельних ділянок до земель водного фонду та не оцінено подані сторонами докази, хоча однією з підстав позову було посилання на те, що спірні земельні ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги річки без назви - лівої притоки річки Південний Буг.
		Разом із тим, від встановлення цих фактичних обставин справи залежить правильне вирішення спору, оскільки у позові прокурора відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого  заявили відповідачі.
		При цьому, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те,                                  що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує                        на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані в постанові від                     22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц) (провадження № 14-452ц18), у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).
		Як зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня                 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути  земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного  Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт                    96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), а також пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року № 372\1684/14-ц (провадження № 14-740цс19). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю земельну ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори та інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
		Прийняття рішення про передачу у власність земель державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття                         13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України (статті 14, 19 Конституції України).
		У позові міститься посилання на те, що згідно інформації                      Вінницького регіонального управління водних ресурсів щодо водного об`єкта по  АДРЕСА_1 по земельній ділянці з кадастровим                          номером 0510100000: 03:054:0029 протікає річка без назви, ліва                 притока річки Південний Буг, та згідно технічних документацій із землеустрою щодо встановлення меж ділянок  з кадастровими номерами: 0510100000:03:054:0027, 0510100000:03:137:0001 та 0510100000:03:137:0024, зазначені земельні ділянки знаходяться в межах прибережної захисної смуги та розташовані навколо водойму. Інших доказів щодо визначення статусу спірних земельних ділянок на момент передачі їх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судом не наведено та не проаналізовано. 
		За таких підстав висновок судів про відмову у задоволенні позову за  пропуском позовної давності неможливо вважати правильним, оскільки якщо спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, в такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути  земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
		 У разі, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позову, він має оцінити дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві (див. пункти 125-128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня      2019 року у справі  № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункти 125-126 постанови великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 201 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).
		Оскільки суди належним чином не встановили правовідносини, які виникли між сторонами, не дослідили надані сторонами докази, тому суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити судове рішення.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області задовольнити частково. 
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 18 жовтня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...