Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/2993/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.05.2020.
Дата набрання законної сили: 07.04.2020
Номер судового провадження: 14-736цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 квітня 2020 року 
		м. Київ
		Справа № 521/2993/13-ц
		Провадження № 14-736цс19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ткачука О.С.,
		суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М.,  Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. 
		розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності, виділення частки та стягнення компенсації, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності, виділення частки та стягнення компенсації та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання права власності, виділення частки та стягнення компенсації, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2016 року, ухвалене суддею Поліщук І.О. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2017 року, постановлену у складі суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., Черевка П.М.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст та обгрунтування позовних вимог
		1.   У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина, що складається із 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки № НОМЕР_1 , розташованої на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністовський Одеської області у сільськогосподарському товаристві «Кинаповець» (далі - СТ « Кинаповець »). Іншими спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_3 і ОСОБА_2 .
		2.  Враховуючи викладене та посилаючись на те, що спільне з відповідачами володіння зазначеною квартирою є неможливим, а також на те, що він фактично позбавлений прав на користування належною йому частиною цієї квартири, позивач просив виділити належну йому 1/6 частину зазначеної квартири, стягнути з відповідачів грошову компенсацію її вартості та виділити йому в натурі 1/3 частину земельної ділянки №  НОМЕР_1 , розташованої на території Затоківської селищної ради міста Білгород-Дністровський Одеської області у СТ «Кинаповець», з визнанням права власності на цю частину.
		3.  У липні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, в якому, посилаючись на положення статті 364 ЦК України, просила виділити їй в натурі 1/3 частину вищевказаної земельної ділянки та визнати за нею право власності на 1/3 частини цієї земельної ділянки з присвоєнням нової адреси, а також виділити належні їй 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію вартості цієї частини.
		4.  У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому, посилаючись на положення статті 364 ЦК України, просив виділити йому в натурі та визнати за ним право власності на 1/3 частину вказаної вище земельної ділянки з присвоєнням нової адреси, а також виділити належну йому 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь грошову компенсацію вартості цієї частини.
		Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
		5.  Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , зустрічних позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовлено.
		6.  Судові рішення мотивовані тим, що у разі задоволення одного з позовів, буде порушено принцип рівності сторін, що є неприпустимим. При цьому судовий експерт, визначаючи варіанти поділу земельної ділянки в натурі, не надав варіанту, в якому були б враховані права та інтереси всіх її співвласників. Щодо стягнення грошової компенсації вартості частин спірної квартири, суди виходили із того, що ОСОБА_1 не чиняться перешкоди у користуванні належною йому 1/6 частиною квартири, а також із того, що ОСОБА_3 , яка також є законним представником неповнолітнього ОСОБА_2 , не має фінансової можливості сплатити вартість належної ОСОБА_1 1/6 частини квартири.
		7.  З приводу зустрічних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за їхні частини квартири, суди зазначили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є співвласниками, які володіють і користуються спільним майном, що знаходиться у спільній частковій власності, а отже їх вимоги про стягнення грошової компенсації за правилами частини третьої статті 358 ЦК України є безпідставними. Крім того, на цих позивачів також розповсюджуються підстави щодо технічної неможливості відповідного поділу спірних об`єктів нерухомого майна.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		8.  14 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій просив скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		9.  Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, помилково не застосував до спірних правовідносин положення статті 364 ЦК України, щодо права співвласника на виділ належної йому частки в натурі (земельної ділянки) та отримання компенсації (при неможливості виділу в натурі) належної йому частки (квартири).
		10.  Також, на думку заявника, суди усупереч вимог статті 183, 364 ЦК України, посилаючись на порушення прав інших співвласників майна, не звернули уваги на варіант поділу земельної ділянки, відповідно до якого визначено можливість поділу без втрати цільового призначення цієї земельної ділянки.
		11.  Крім того, в касаційній скарзі зазначено, що суди безпідставно посилалися на відсутність фінансової можливості відповідачів сплатити грошову компенсацію вартості 1/6 частки квартири, оскільки діюче законодавство, зокрема статті 364 ЦК України, не передбачає таких підстав для відмови у виплаті грошової компенсації. 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		12.  Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її із суду першої інстанції.
		13.  15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладений у новій редакції.
		14.  Відповідно до п.п. 4 п. 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		15.  Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		16.  04 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		17.  Ухвала Верховного Суду від 04 грудня 2019 року вмотивована тим, щоу постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15, суд зазначив, що при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників щодо отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди, зокрема мають встановити чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар. Таким чином, суд має встановити, зокрема: чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар та у випадку їх неплатоспроможності, суд повинен відмовити в позові.
		18.  Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважала, що є підстави для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року №6-2925цс15 в частині необхідності врахування можливості сплати такої компенсації частки вартості майна без відчуження спірного майна, та що відчуження такого майна є підставою для відмови у позові, оскільки таке відчуження є для відповідачів надмірним тягарем. Позбавлення особи права на розпоряджання своїм майном може спричинити порушення права на справедливий суд, що закріплене в пункті 1 статті 6 та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		19.  15 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Позиція Великої Палати Верховного Суду  
		20.  Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		21.  Судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не оскаржені ОСОБА_1 , тому судом касаційної інстанції не переглядаються.
		22.  Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		23.  Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина, що складається із 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки № НОМЕР_1 , розташованої на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністовський Одеської області у СТ «Кинаповець». 
		24.  Спадкоємцями ОСОБА_4 є його сини ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та його колишня дружина ОСОБА_3 , яка рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 березня 2014 року, що набрало законної сили, визнана спадкоємцем першої черги за законом (т. 1 а.с. 134-137).
		25.  Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками по 1/6 частині квартири та по 1/3 частині земельної ділянки, а ОСОБА_3 належить 2/3 частини квартири та 1/3 частина земельної ділянки.
		26.         Предметом розгляду вимог ОСОБА_1 є як виділення належної йому 1/6 частини квартири та стягнення з відповідачів грошової компенсації її вартості, так і виділення йому в натурі 1/3 частини земельної ділянки з визнанням його права власності на цю частину. При цьому, ОСОБА_1 стверджував, що він «фактично позбавлений усіх прав» як щодо земельної ділянки, так і щодо квартири (т. 1, а. с. 2, 3; т. 2, а. с. 50).
		27.         Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
		28.         Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		29.         Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі (втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними); 2) чи переслідувало втручання легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті (якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів); 3) чи є відповідний захід пропорційним конкретній легітимній меті втручання у право (втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно).
		30.         Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		31.         Розглядаючи вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції застосував приписи як частини третьої статті 358 ЦК України, так і частини першої статті 364 цього ж кодексу, а суд апеляційної інстанції лише приписи статті 358 ЦК України.
		32.  Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що приписи цих статей регулюють різні за змістом правовідносини, і їх застосування має різні правові наслідки для співвласників.
		33.  Відповідно до частин першої та третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Ці приписи регулюють право співвласника отримати матеріальну компенсацію у разі неможливості надання йому у володіння та користування його частини спільного майна в натурі, а не у разі припинення права на частку у праві спільної часткової власності.
		34.  Натомість, відповідно до приписів частин першої - третьої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
		35.  Таким чином, суди не визначились із заявленими підставами позову ОСОБА_1 та відповідним матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин. Крім того, судам належить оцінити твердження ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо можливості ОСОБА_1 користуватися належним йому майном.
		36.  Відповідно до частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду справи судами) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Наведене положення кореспондується із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України у сучасній редакції.
		37.  Згідно з частинами третьою і четвертою статті 212 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду справи судами) суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
		38.  Разом з тим, суд першої інстанції, описавши посилання відповідача ОСОБА_3 на відсутність фінансової можливості щодо сплати відповідачами за первісним позовом грошової компенсації ОСОБА_2 , за належну йому частку у вказаній квартирі, у порушення наведених норм процесуального права, будь-яких доказів та мотивів з цього приводу не дослідив та не відобразив у своєму рішенні. Крім того, суд першої інстанції не врахував встановлену ним наявність у відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 іншого майна - часток у праві власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , розташовану на території Затоківської сільської ради м. Білгород-Дністровський Одеської області у СТ «Кинаповець».
		39.  Апеляційний суд на наведене уваги не звернув, рішення місцевого суду належним чином не виправив, у результаті чого також припустився порушення норм процесуального права і не звернув уваги на наступні обставини.
		40.  Частиною 1 статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
		41.  Для визначення можливості та варіантів поділу земельної ділянки суд першої інстанції призначив судово-будівельну експертизу (ухвала від 15 травня 2014 року, на виконання якої наданий висновок № 433 від 30 липня 2014 року - т. 1, а. с. 157-184) та додаткову будівельно-технічну експертизу (ухвала від 16 листопада 2015 року, на виконання якої наданий висновок № 496/519 від 18 жовтня 2016 року - т. 2, а. с. 102-123).
		42.  Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у висновку № 433 від 30 липня 2014 року вказано про те, що технічно без нанесення шкоди розділити земельну ділянку, виділивши долю майна, що пропорційна 1/2, - неможливо. У висновку № 496/519 від 18 жовтня 2016 року зазначено, що технічно можливо виділити 1/3 частину земельної ділянки, однак розділити цю ж ділянку на три рівні частини - неможливо.
		43.  Суд першої інстанції зазначив, що в описовій частині висновку № 496/519 від 18 жовтня 2016 року вказано, що площі надлишків з боку дороги (землі загального користування Затоківської селищної Ради, яка враховується при розробці варіантів таким чином, що при необхідності місцевим органам самоврядування вилучення вказаної площі можливо було б здійснити без шкоди ідеальним долям співвласників земельної ділянки. Проте експерт не пояснив, яким чином буде здійснюватися в`їзд на ділянку, яка пропонується до виділу, у разі вилучення органами самоврядування земель загального користування, саме за рахунок яких організовано окремий виїзд тому співвласнику, доля якого можливо буде виділена.
		44.  Також суд вказав, що, запропонувавши єдиний можливий варіант поділу в натурі 1/3 частини земельної ділянки й одночасно визначивши неможливість поділу земельної ділянки на три рівні частини, експерт фактично пропонує залишити у спільній частковій власності двох осіб (відповідачів) земельну ділянку, не описавши при цьому її меж. На думку суду першої інстанції, задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з виділенням йому в натурі 1/3 частини спірної земельної ділянки, як це вказано у висновку експертизи, без опису та визначення меж земельної ділянки, що відійде у власність інших співвласників, фактично встановлює перевагу одного із співвласників перед іншими.
		45.  Відповідно до статті 150 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
		46.  Суд першої інстанції, вказавши на неточності судової експертизи, у порушення наведеної норми процесуального права, не призначив додаткової чи повторної експертизи, відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про призначення додаткової судової будівельно-технічної експертизи (ухвала від 29 листопада 2016 кроку), та, зрештою, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з необґрунтованістю, чим порушив його право на судовий захист. При цьому суд не навів обґрунтованих підстав для відхилення висновку експерта № 496/519 від 18 жовтня 2016 року.
		47.  Зважаючи на те, що судам належить дати оцінку зібраним у справі доказам у сукупності, належним чином мотивувати свої рішення і в залежності від цього вирішити заявлені у справі вимоги, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вирішення питання про відступ від висновку Верховного Суду України, викладеного у його постанові від 13 січня 2016 року № 6-2925цс15, є передчасним.
		48.  Велика Палата Верховного Суду в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлена можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відтак, вважає за необхідне скасувати оскаржені судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції у частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		Щодо судових витрат
		49.  Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		50.  Оскільки справа передана до суду першої інстанції на новий розгляд, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2017 року у частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності, виділення частки та стягнення компенсації скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до Малиновського районного суду м. Одеси.
		Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                      О.С. Ткачук
		Судді:                          Н.О. Антонюк                                       О.Р. Кібенко
		С.В. Бакуліна                                       В.С. Князєв 
		Ю.Л. Власов                                        Л.М. Лобойко
		М.І. Гриців                                           Н.П. Лященко
		Д.А. Гудима                                         О.Б. Прокопенко
		В.І. Данішевська                                  Л.І. Рогач
		Ж.М. Єленіна                                       О.М. Ситнік
		О.С. Золотніков                                   В.Ю. Уркевич
		                                                            О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...