Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 304/284/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.05.2020.
Дата набрання законної сили: 26.02.2020
Номер судового провадження: 14-517цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		26 лютого 2020 року
		м. Київ
		Справа № 304/284/18
		Провадження № 14-517цс19
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		судді-доповідача Пророка В. В.,
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до державного реєстратора Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області Муругової Анастасії Сергіївни (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (визначені у позовній заяві): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Перечинського районного нотаріального округу Конончук Віра Юріївна, про скасування запису в Реєстрі прав власності на нерухоме майно
		за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2018 року, ухвалене суддею Шешенею М. О., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 2 травня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів Собослоя Г. Г., Куштана Б. П., Готри Т. Ю.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.            У березні 2018 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила скасувати запис у Реєстрі прав власності на нерухоме майно від 20 листопада 2009 року за реєстраційним № 28919572 про реєстрацію права власності (далі - запис) на будинок АДРЕСА_1 (далі - будинок) за ОСОБА_5 .
		2.            Позов мотивувала такими обставинами :
		2.1.       5 листопада 1987 року батько позивачки - ОСОБА_5 - за договором дарування подарував їй частину будинку у розмірі Ѕ частини (далі - договір дарування), а тому позивачка є повноцінним власником такої частини. Від імені позивачки договір дарування підписала ОСОБА_6 , яка діяла як опікун згідно з рішенням виконкому Дубриницької сільської ради народних депутатів № 36 від 17 липня 1987 року.
		2.2.       20 листопада 2009 року за особистою заявою батька позивачки за ним було зареєстроване право власності на весь будинок, про що Районне комунальне підприємство (далі - РКП) «Бюро технічної інвентаризації» Перечинської районної ради вказало у листі № 117 від 8 жовтня 2015 року. Цей запис створює перешкоди у здійсненні позивачкою права власності на Ѕ будинку.
		2.3.        ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивачки помер, що підтверджує копія свідоцтва про його смерть. Його спадкоємцями є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які проживали разом зі спадкодавцем на день його смерті, а також донька померлого - ОСОБА_4 
		2.4.       28 лютого 2016 року позивачка отримала повідомлення від нотаріуса про необхідність звернення до Перечинського районного суду з вимогою про скасування державної реєстрації права власності на будинок.
		Короткий зміст рішень суду першої інстанції
		3.            14 травня 2018 року Перечинський районний суд Закарпатської області ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив частково : скасував запис на Ѕ будинку, а в іншій частині позову відмовив.
		4.            Мотивував рішення так :
		4.1.       Підставою відмови держаного реєстратора у проведенні державної реєстрації речового права на нерухоме майно було те, що державний реєстратор встановив суперечність між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно і їх обтяженнями, а саме: відповідно до реєстраційного запису, зробленого 26 червня 2000 року на посвідченому державним нотаріусом Перечинської державної нотаріальної контори договорі дарування Ужгородським державним міжрегіональним виробничим підприємством технічної інвентаризації, Ѕ частина будинку зареєстрована на праві приватної спільної часткової власності за позивачкою (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ), однак згідно із записом у Реєстрі прав власності на нерухоме майно будинок у цілому зареєстрований на праві приватної власності за батьком позивачки (дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 20 листопада 2009 року). Тому відповідач був позбавлений можливості внести відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		4.2.       На підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Перечинської державної нотаріальної контори 5 листопада 1987 року за № 725 позивачці належить Ѕ будинку. Зазначений договір згідно з приписами Цивільного кодексу (далі - ЦК) Української РСР, є дійсним. Тому треба скасувати запис саме на Ѕ будинку.
		5.            4 липня 2018 року Перечинський районний суд Закарпатської області постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у задоволенні заяви відповідача про роз`яснення рішення від 14 травня 2018 року, а саме про роз`яснення резолютивної частини цього рішення щодо скасування неіснуючого запису про реєстрацію 20 листопада 2009 року за батьком позивачки права власності на Ѕ будинку.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		6.            2 травня 2019 року Закарпатський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4 і залишив без змін рішення суду першої інстанції, вважаючи, що воно є законним та обґрунтованим, а тому немає підстав для його зміни чи скасування.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		7.            У червні 2019 року ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою, в якій просить рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 2 травня 2019 року скасувати, а провадження у справі - закрити.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		8.            4 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував ухвалу тим, що ОСОБА_4 оскаржує судові рішення, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		9.             ОСОБА_4 мотивує касаційну скаргу так :
		9.1.       Спір про право власності відсутній. Позивачка оскаржує дії державного реєстратора, а тому такий спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. ОСОБА_4 вважає, що до спірних правовідносин застосовні висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 13 червня та від 20 червня 2018 року у справах № 820/2675/17 і № 821/592/16 відповідно.
		9.2.       Суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки безпідставно прийняв до розгляду позовну заяву, яка за формою та змістом не відповідає статті 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); не вирішив питання про розподіл судових витрат і про стягнення судового збору з відповідача.
		(3) Позиція інших учасників справи
		10.         Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не подали.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції
		(1.1) Щодо юрисдикції суду
		11.          ОСОБА_4 стверджує, що спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 13 червня та від 20 червня 2018 року у справах № 820/2675/17 і № 821/592/16 відповідно. Проте Велика Палата Верховного Суду з таким доводом касаційної скарги не погоджується.
		12.         Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
		13.         ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами(частина перша статті 19).
		14.         Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
		15.         Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		16.         Пункт 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
		17.         Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
		18.         Термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
		19.         Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
		20.         Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.
		21.         З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20)).
		22.         Тому помилковим є застосування пункту 1 частини першої статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		23.         Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у справі № 304/284/18 відсутній публічно-правовий спір, оскільки позивачка не вступала у публічно-правові відносини з тим державним реєстратором, запис якого вона оскаржує. Державний реєстратор РКП «Бюро технічної інвентаризації», вносячи до відповідного державного реєстру запис, перебував у публічно-правових відносинах не з позивачкою, а з її батьком, який був заявником щодо реєстраційної дії. Натомість позивачка оспорює наявність в її батька, його спадкоємців права приватної власності на Ѕ будинку, що задовго до внесення оскарженого запису була відчужена батьком позивачки на користь останньої за договором дарування. Такі відносини є приватноправовими, а після смерті батька позивачки їх сторонами є вона та його спадкоємці.
		24.         Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. Вирішення таких спорів відбувається за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, чи її спадкоємці. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) не змінює цивільно-правового характеру спору (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16, від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 36-39, 50-51, 57), від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (пункти 25-26)).
		25.         Довід касаційної скарги щодо необхідності застосування у справі № 304/284/18 висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 820/2675/17, є необґрунтованим, оскільки Велика Палата Верховного Суду відступила від того висновку у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 47). З того часу практика застосування відповідних норм процесуального права Великою Палатою Верховного Суду є послідовною та незмінною, що, подаючи касаційну скаргу у червні 2019 року,  ОСОБА_4 мала би знати.А викладений у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 821/592/16 висновок Великої Палати Верховного Суду, який ОСОБА_4 вважає застосовним у справі № 304/284/18, щодо відсутності юрисдикції адміністративного суду за вимогами про визнання протиправними дій державного реєстратора та скасування його рішень і внесених ним записів, лише підтверджує правильність визначення юрисдикції у справі № 304/284/18.
		26.         Більше того, в останній державний реєстратор, якого позивачка вказала відповідачем, хоч і прийняв 19 червня 2017 року рішення про відмову саме їй у проведенні державної реєстрації права власності на Ѕ будинку, але, по-перше, позивачка оскаржує не його реєстраційні дії, а, по-друге, він мотивував відмову тим, що, як встановив суд першої інстанції, існує суперечність між заявленим позивачкою та вже зареєстрованим речовим правом на нерухоме майно і вказав, за ким був зареєстрований будинок в цілому (т. 1, а. с. 27). Тому ситуація позивачки відрізняється від тих, в яких Велика Палата Верховного Суду встановила наявність юрисдикції адміністративного суду (див. постанову від 27 лютого 2019 року у справі № 820/3936/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 520/2834/17).
		27.         З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами ОСОБА_4 про те, що позов стосується оцінки дій державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень, і про те, що цю справу слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. Незалежно від того, кого вказала відповідачем позивачка, такий спір за його суттю не є публічно-правовим, і щодо нього адміністративний суд юрисдикції не має. Тому суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спір слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.
		(1.2) Щодо суті спору
		28.         Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), що набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
		29.         Оскільки  ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою у червні 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені судові рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
		30.         Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
		31.         У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав (абзац перший частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній як на час прийняття рішення про відмову в державній реєстрації права власності позивачки державним реєстратором, якого вона вказала відповідачем, так і на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій).
		32.         Відповідно до абзацу другого частини першої тієї ж статті зазначеного Закону у разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав. У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду.
		33.         Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що оскільки позивачка правомірно захищає право власності на Ѕ будинку, набуте на підставі договору дарування, частково обґрунтованою є її позовна вимога. Тому вирішили скасувати запис про реєстрацію за батьком позивачки права власності на Ѕ будинку. Суди встановили, що цей запис зроблений щодо права власності на цілий будинок, а не на його Ѕ частину. З огляду на це, враховуючи припис абзацу першого частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у зазначеній редакції, юридичних підстав скасовувати неіснуючий запис про реєстрацію права власності саме на Ѕ будинку у судів не було. Більше того, на те, що у відповідному державному реєстрі немає запису про реєстрацію права власності на Ѕ будинку за батьком позивачки, звертала увагу особа, яку позивачка визначила відповідачем, у заяві від 27 червня 2018 року про роз`яснення судового рішення (т. 1, а. с. 119-120).
		34.         Суди правильно вважали, що спір пов`язаний із порушенням права власності позивачки на Ѕ будинку її батьком, за яким 20 листопада 2009 року було зареєстроване право власності на весь будинок, хоча 5 листопада 1987 року батько позивачки уклав із нею договір дарування Ѕ будинку, зареєстрований 26 червня 2000 року. Встановивши зазначене, суди не вирішили питання про належність вказаного позивачкою відповідача.
		35.         Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).
		36.         Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
		37.         Згідно з вимогами до змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін(пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України).
		38.         Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб`єктів, зокрема посадових осіб, у тому числі державних реєстраторів, брати участь у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів у цивільному процесі обмежена.
		39.         Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.
		40.         Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).
		41.         Питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача суд вирішує у підготовчому засіданні (пункт 4 частини другої статті 197 ЦПК України).
		42.         Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
		43.         Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц(пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
		44.         Ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції, які частково задовольнили позов, не визначили реальний суб`єктний склад учасників спірних правовідносин. Суд першої інстанції не досліджував копію свідоцтва про смерть (т. 1, а. с. 10) та не встановив, чи помер батько позивачки, якого вона вважає порушником її права власності, та чи має він спадкоємців. Натомість апеляційний суд встановив факт смерті батька позивачки, але не зробив з цього жодних висновків стосовно складу сторін спірних правовідносин, зокрема, щодо кола спадкоємців померлого. До них позивачка відносить як себе, так і вказаних нею у позовній заяві третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, а саме:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .Проте суди попередніх інстанцій не дослідили копію витягу зі Спадкового реєстру від 7 жовтня 2016 року (т. 1, а. с. 15), а питання дослідження спадкової справи, зокрема, заповіту, про який у касаційній скарзі згадує ОСОБА_4 , перед судом не піднімали ні сторони, ні ті особи, яких позивачка вказала у позовній заяві третіми.
		45.         Отже, позивачка, звернувшись із позовом щодо захисту її прав на Ѕ будинку, фактично оспорює відповідне право на це майно спадкоємниці (спадкоємців) її покійного батька. Наслідки вирішення цієї справи можуть безпосередньо впливати на речові права  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які визначені у позовній заяві як треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (всупереч частині п`ятій статті 53 ЦПК України суд першої інстанції не постановив ухвалу про залучення третіх осіб до участі у справі, а суд апеляційної інстанції на це порушення увагу не звернув).
		46.         З огляду на викладене, враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду не має повноважень досліджувати докази та встановлювати обставини справи, які є необхідними для правильного вирішення справи, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		47.         Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		(2.1) Щодо суті касаційної скарги
		48.         Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), що набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
		49.         Оскільки касаційна скарга у справі № 304/284/18 подана у червні 2019 року, а її розгляд не завершився до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені судові рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
		50.         Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України у вказаній редакції).
		51.         Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		52.         Оскільки суди попередніх інстанцій дослідили не всі зібрані у справі докази, не забезпечили належної обґрунтованості судових рішень, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 2 травня 2019 року слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 (2.2) Щодо судових витрат
		53.         З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, мають бути розподілені за результатами розгляду спору.
		Керуючись статтею 400, пунктом 2 частини першої статті 409, пунктом 1 частини третьої статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА :
		1.  Касаційну скаргу  ОСОБА_4 задовольнити частково.
		2.  Рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 2 травня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач В. В. ПророкСудді:Н. О. АнтонюкЛ. М. Лобойко Т. О. АнцуповаН. П. Лященко С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська О. Р. Кібенко Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформив суддя Гудима Д. А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...