Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 465/3105/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти громадського порядку та моральності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.05.2020.
Дата набрання законної сили: 13.05.2020
Номер судового провадження: 51-5596км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017140080000479

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		іменем України
		 
		 
		13 травня 2020 року
		м. Київ
		справа № 465/3105/17
		провадження № 51-5596 км 19
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 , 
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року в кримінальному провадженні за обвинуваченням
		ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		 
		 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Франківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 263 КК  на строк 4 роки, за ч. 4 ст. 296 КК  на строк 4 роки 6 місяців. 
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
		Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
		Вирішено питання щодо застави, процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
		Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він у період із листопада 2016 року до 12 лютого 2017 року за місцем свого постійного проживання на АДРЕСА_1 зберігав бойовий припас, а саме наступальну осколкову ручну гранату РГД-5.
		Крім того, 12 лютого 2017 року о 08:30    ОСОБА_6 , перебуваючи у під`їзді будинку АДРЕСА_2 , будучи в стані алкогольного сп`яніння, прагнучи показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, з мотивів явної неповаги до суспільства, попередньо взявши з вказаного місця зберігання бойовий припас, а саме  наступальну осколкову ручну гранату РГД-5, витягнув із неї запобіжну чеку, привівши у бойовий стан, та кинув через вікно на прибудинкову територію, де вказаний боєприпас вибухнув.
		Також, ОСОБА_6 за місцем свого постійного проживання, а саме у приміщенні горища, що належить до квартири АДРЕСА_3 у згаданому будинку, зберігав такі бойові припаси: 6 патронів калібру 5,45 мм до автомата Калашникова, 46 пістолетних патронів калібру 9 мм (9x19мм) до пістолета Парабелум (Люгер), 194 патрони калібру 22WMR до мисливської вогнепальної нарізної зброї, 5 корпусів гранат РГД-33, 2 дистанційні трубки підривача Ковешникова, 1 електропіропатрон ЕПУ-253, 3 частини підривачів гранат часів Другої світової війни, 1 ручну димову гранату РДГ-2Б, 2 реактивні освітлювальні патрони калібру 30 мм, 1 капсуль детонатора №8А та 4 капсулі детонаторів Sprengkapsel № 8 часів Другої світової війни.
		Львівський апеляційний суд ухвалою від 06 серпня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишив без змін. 
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив без оцінки ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також те, що повторне незаконне зберігання та використання зброї ОСОБА_6 могло призвести до негативних наслідків, зокрема до смерті чи каліцтва сторонніх осіб. 
		Разом з тим сторона обвинувачення наголошує на тому, що нові злочини засуджений вчинив одразу після звільнення з місць позбавлення волі, що свідчить про небажання останнього стати на шлях виправлення, підтверджує відсутність щирого каяття та вказує на намагання уникнути негативних наслідків для себе у виді реального покарання за вчинені злочини. 
		Вважає, що висновок суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_6 від призначеного покарання з випробуванням, з яким погодився апеляційний суд, не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, визначених ст. 65 КК. 
		Крім того, суд апеляційної інстанції не вказав, яким чином наведені ним і судом першої інстанції пом`якшуючі покарання обставини разом із даними про особу засудженого з огляду на індивідуальні особливості вчинення кримінального правопорушення та об`єктипосягання істотно знижують ступінь тяжкості злочину, а також перебувають у такому співвідношенні одна з одною, щоб можна було впевнено стверджувати про доцільність звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. 
		Прокурор свої доводи обґрунтовує також і тим, що суд не врахував обтяжуючої обставини, а саме вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, а посилання суду як на одну із обставин для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання на те, що засуджений є єдиним, хто може утримувати його стару матір, яка має критично незадовільний стан здоров`я, є безпідставним, оскільки ця обставина не заважала йому вчинити злочини, за які він і раніше був засуджений до реальної міри покарання. А тому, на думку прокурора, з огляду на вищенаведене, призначене ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 75 КК є безпідставним та недостатнім для виправлення обвинуваченого. 
		Сторона обвинувачення вважає, що апеляційний суд необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, а доводів в апеляційній скарзі в цій частині, порушуючи вимоги ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК), належним чином не перевірив та не надав належних відповідей на них і, як наслідок, постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 370 КПК, є незаконною, необґрунтованою і невмотивованою. 
		У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник засудженого ОСОБА_6  адвокат ОСОБА_7 вказує на безпідставність викладених у касаційній скарзі доводів та законність і обґрунтованість судового рішення. 
		Позиції учасників судового провадження 
		Прокурор  ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримала доводи касаційної скарги і просила задовольнити її вимоги.
		Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. 
		Мотиви Суду 
		Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку. 
		Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
		Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Проте ухвала апеляційного суду цим вимогам кримінального процесуального закону не відповідає.
		Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
		Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
		Положеннями ст. 75 КК передбачено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, урахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.
		Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
		Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
		Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання зі звільненням від його відбування, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, який має вищу освіту, раніше судимий, працює художником, за місцем проживання характеризується посередньо, те, що він критично ставиться до вчинених кримінальних правопорушень. Крім того, визнав районний суд щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину обставинами, що пом`якшують покарання.
		З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_6 покарання, наближеного до мінімального, передбаченого санкціями статей, за якими його засуджено, визначивши його остаточний вид і розмір шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим. Також суд вирішив, що виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства і що можна застосувати до нього положення статей 75, 76 КК та звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.
		Прокурор не погодився із вироком районного суду і подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК, що призвело до призначення ОСОБА_6 мякого покарання, просив вирок суду щодо останнього скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 263 КК  на строк 4 роки, за ч. 4 ст. 296 КК  на строк 4 роки 6 місяців, і на підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
		Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, погодився з рішенням районного суду про можливість звільнення  ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
		На обґрунтування свого висновку апеляційний суд, крім обставин зазначених районним судом, додатково врахував, що вчиненими ОСОБА_6 злочинами не заподіяно жодних тяжких наслідків у вигляді загибелі або каліцтва людей чи заподіяння кому-небудь майнової шкоди, а також взяв до уваги його похилий вік та незадовільний стан здоров`я. 
		Також суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_6 проживає разом зі своєю матір`ю ОСОБА_8 (1940 року народження, яка згідно з наданими медичними довідками має критично незадовільний стан здоров`я, а саме поряд із іншими тяжкими захворюваннями хворіє на сліпоту) і є єдиним, хто її утримує. 
		Однак із таким висновком апеляційного суду не можна погодитись, оскільки він не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, визначених у ст. 65 КК, згідно з якими, призначаючи покарання, суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Так, апеляційний суд, погоджуючись із рішенням районного суду в частині звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, повною мірою не врахував тяжкості вчинених засудженим злочинів, які відповідно до ст. 12 КК є тяжкими. Без належної уваги залишилися конкретні обставини кримінального правопорушення, зокрема, велика кількість вилученого арсеналу бойових припасів, які незаконно зберігав  ОСОБА_6 за місцем свого постійного місця проживання, а саме на горищі було виявлено 6 патронів калібру 5,45 мм до автомата Калашникова, 46 пістолетних патронів калібру 9 мм (9x19 мм) до пістолета Парабелум (Люгер), 194 патрони калібру 22WMR до мисливської вогнепальної нарізної зброї, 5 корпусів гранат РГД-33, 2 дистанційні трубки підривача Ковешникова, 1 електропіропатрон ЕПУ-253, 3 частини підривачів гранат часів Другої світової війни, 1 ручну димову гранату РДГ-2Б, 2 реактивні освітлювальні патрони калібру 30 мм, 1 капсуль детонатора № 8А та 4 капсулі детонаторів Sprengkapsel № 8 часів Другої світової війни. Ці обставини, з урахуванням і того факту, що ОСОБА_6 безпосередньо привів у дію бойовий припас, вказують на підвищену загрозу для суспільства діянь засудженого. 
		До того ж суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи прокурора про те, що нові злочини ОСОБА_6 вчинив незадовго після звільнення з місць позбавлення волі, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення.
		Наявність на утриманні ОСОБА_6 матері, яка має критично незадовільний стан здоров`я, не може бути визнано обставиною, яка пом`якшує покарання, оскільки вилучений у великій кількості арсенал бойових припасів  ОСОБА_6 свідомо зберігав без передбаченого на це законом дозволу на горищі, що належить до квартири АДРЕСА_4 , у якій проживає його мати, що становило небезпеку для її життя та здоров`я.
		З урахуванням вказаних обставин суд касаційної інстанції вважає, що звільнення ОСОБА_6 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення м`якого покарання, яке не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчинених злочинів.
		Переглядаючи вирок за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд доводів у апеляційній скарзі прокурора належним чином не перевірив, висновку щодо можливості виправлення ОСОБА_6 із застосуванням ст. 75 КК, виходячи із встановлених судом першої інстанції обставин злочинів та особи винного, не обґрунтував, тим самим порушив вимоги ст. 419 КПК.
		Зважаючи на наведене, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню, а кримінальне провадження  призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Під час нового розгляду суду належить урахувати зазначене у цій постанові, належно оцінити дані про особу винного, обставини, які впливають на призначення покарання та на підстави для звільнення від його відбування і прийняти законне, обґрунтоване, вмотивоване та справедливе рішення, яке б відповідало положенням ст. 370 КПК.
		У разі підтвердження обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено, призначене йому покарання із застосуванням ст. 75 КК необхідно вважати м`яким.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити.
		Ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...