Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 33/5009/8037/11 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Спонукання виконати певні дії, що не випливають з договірних зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 20.05.2020. Зареєстровано: 20.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.05.2020.
Дата набрання законної сили: 19.05.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 травня 2020 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  33/5009/8037/11 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Случ О.   В. - головуючий, Волковицька Н.   О., Могил   С.   К.,
		за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М.   В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області 
		на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2019 (головуючий суддя Парусніков Ю. Б., судді Білецька Л. М., Чередко А. Є.)
		і додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2019 (головуючий суддя Парусніков Ю. Б., судді Білецька Л. М., Чередко А. Є.)
		у справі №   33/5009/8037/11
		за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
		до 1) Виконавчого комітету Бердянської міської ради; 2) Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" (правонаступник Закритого акціонерного товариства "Приазовкурорт")
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Бердянське бюро технічної інвентаризації" 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 - Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (правонаступник Закритого акціонерного товариства лікувальних - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця") 
		про визнання частково недійсним рішення, визнання права власності та витребування майна
		(у судовому засіданні взяли участь представники: прокурор - Збарих   С.   М.,     відповідач-2 - Гунда   О.   Т.)
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1. 20.11.2011 Бердянський міжрайонний прокурор (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - позивач, ФДМ України) звернувся до Виконавчого комітету Бердянської міської ради (далі - відповідач-1) та Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" (далі - відповідач-2, ПрАТ "Приазовкурорт") за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунального підприємства "Бердянське бюро технічної інвентаризації", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2 - Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі -ПрАТ "Укрпрофоздоровниця"), з позовом про:
		- визнання недійсним пункту 6.7 рішення відповідача-1 №   399 від 07.07.2005 "Про оформлення права власності"; визнання права власності за державою Україна в особі позивача на об`єкти нерухомого майна відповідача-2 за адресою: вул. Волкова  вул. Котляревського, 24/12, м. Бердянськ, Запорізька область , що складається з основних будівель "А, Б, В, Г, Е, Е1, Е2, Е3, З, К, Л, Н", прибудов "а, а1, к, н, н1, н2", ґанку до "а", сходів до "Б", сходів до "В", двох сходів до "З", ганку до "к", двох ґанків до "Л", сходів до "н2", складу-ангару "Ж", навіса "И", сарая "М", альтанки "О", парканів №   1, №   5, №   8, №   20, хвіртки №   2, воріт №   3, №4, №   19, огорожі №   6, №   9, бордюру №   7, пандусів №   10, №   13, люків №   11, свердловини №   12, світлової опори №   14, ємкостей №   15, №   16, ставка №   17, сходів №   18, замощення І, ІІ, ІІІ, IV, V (далі - об`єкти нерухомості); 
		- витребування із чужого незаконного володіння відповідача-2 обєктів нерухомості відповідача-2 і повернення їх у власність держави в особі позивача. 
		2. Позовна заява мотивована тим, що пункт 6.7 вказаного рішення суперечить вимогам законодавства, оскільки це рішення прийнято щодо майна, яке є державною власністю та за відсутності згоди позивача.
		3. ПрАТ "Приазовкурорт" проти позову заперечувало, посилаючись на правомірність набуття права власності на спірне майно, яке було внесено до його статутного фонду одним із засновників ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", яке в свою чергу отримало це майно на підставі договору про закріплення права з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном від 18.11.1990. Також ПрАТ "Приазовкурорт" було подано до суду заяву про застосування позовної давності.
		Короткий зміст судових рішень
		4. Справа розглядалася неодноразово. 
		5. Під час останнього нового розгляду, рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.04.2019 у справі №   33/5009/8037/11 (головуючий суддя Дроздова   С.   С., судді Азізбекян   Т.   А., Боєва   О.   С.) позов задоволено у повному обсязі. 
		Визнано недійсним пункт 6.7 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради від 07.07.2005 № 399 «Про оформлення права власності».
		Визнано право власності за державою Україна в особі ФДМ України на об`єкти нерухомості ПрАТ "Приазовкурорт".
		Витребувано з чужого незаконного володіння ПрАТ «Приазовкурорт» об`єкти нерухомості та повернуто їх у власність держави в особі ФДМ України.
		6. Місцевий господарський суд послався на положення статей 387, 392, 393, 256, 257, 261, 267, 268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також на те, що спірні об`єкти нерухомості є державною власністю, а тому відповідач-1 не мав законних підстав і повноважень для передачі цих об`єктів у власність ПрАТ "Приазовкурорт" без згоди власника - держави в особі ФДМ України.
		7. Вирішуючи питання позовної давності, суд дійшов висновку, що законодавство, що діяло на час звернення з цим позовом прокурора, не передбачало жодних виключень по суб`єктному складу щодо вимог, які були визначені частиною четвертою статті 268 ЦК України, а тому, врахувавши заяву позивача від 08.06.2018 №   10-25-11409, відповідно до якої останній просив визнати причини пропуску позовної давності поважними і поновити цей строк, визнав поважними причини пропуску позовної давності та поновив строк позовної давності на звернення з цим позовом до суду.
		8. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2019 рішення Господарського суду Запорізької області від 12.04.2019 у справі №   33/5009/8037/11 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
		9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірні об`єкти нерухомості мали статус державної (загальнодержавної) власності, у зв`язку з чим здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.
		10. Разом із тим апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення, керувався положеннями статей 256, 257, 261, 267 ЦК України і дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності та відсутність поважних причин такого пропуску.
		11. Так апеляційний господарський суд зазначив, що всі три позовні вимоги у цій справі спрямовані на оспорення права власності відповідача-2 на спірне майно, а отже ПрАТ   "Приазовкурорт" є належним відповідачем за кожною з цих вимог.
		12. За висновком суду апеляційної інстанції, позивач - ФДМ України про порушення свого права дізнався раніше, ніж у 2011 році, а саме з моменту складання Переліку установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходилися у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС) (далі - Перелік). 
		13. Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2019 у справі №   33/5009/8037/11 стягнуто  на користь ПрАТ "Приазовкурорт" 177   640,50   грн судового збору за оскарження ПрАТ "Приазовкурорт" судових рішень в апеляційному і касаційному порядках, а також стягнуто на користь Державного бюджету України 84   690,00   грн недоплаченого ПрАТ "Приазовкурорт" судового збору за подання апеляційної скарги.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		14. Перший заступник прокурора Дніпропетровської області подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2019 і залишити в силі рішення Господарського суду Запорізької області від 12.04.2019 у справі №   33/5009/8037/11. Додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2019 у справі №   33/5009/8037/11 скасувати.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
		15. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 257, 261, 267 ЦК України.
		16. Скаржник зазначає, що перебіг позовної давності до заявлених вимог слід відліковувати з листопада 2011 року, оскільки прокурор дізнався про порушене право держави під час здійснення перевірки, проведеної на виконання доручення прокуратури Запорізької області від 03.11.2011 та Генеральної прокуратури України від 04.08.2011. Оскаржуване рішення не є регуляторним актом, який підлягав обов`язковому оприлюдненню; на адресу прокуратури або ФДМ України це рішення не направлялося; вони не могли довідатися про прийняття цього акта індивідуальної дії іншим шляхом або з інших джерел.
		17. У порушення вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі   - ГПК України) ПрАТ "Приазовкурорт" не надало доказів того, що прокуратурі або ФДМ України могло бути відомо про оскаржуване рішення до 2011 року. Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України, було складено ще до оформлення оспорюваним рішенням права власності на спірне майно за ПрАТ "Приазовкурорт", тому складання цього Переліку не може бути доказом обізнаності ФДМ України про порушене право у 1996 році, оскільки порушення відповідачами прав позивача відбулося значно пізніше
		18. Скаржник зазначає, що у спорі з декількома належними відповідачами, у яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16). Оскільки позовна вимога про визнання недійсним пункту 6.7 рішення від 07.07.2005 №   399 до ПрАТ "Приазовкурорт" не заявлялася, суд безпідставно задовольнив його заяву про сплив позовної давності.
		19. Апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання ФДМ України про поновлення строку позовної давності.
		20 Скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статей 119, 174, 256, частини третьої статті 258, частини другої статті 260, статті 261 ГПК України:
		- апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "Приазовкурорт" відкрито за відсутності доказів сплати ним судового збору у повному розмірі;
		- в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 22.07.2019 і в оскаржуваній постанові від 16.10.2019 не зазначено жодної підстави для поновлення ПрАТ "Приазовкурорт" строку на апеляційне оскарження.
		21. Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2019 у справі №   33/5009/8037/11 суд апеляційної інстанції надав ПрАТ "Приазовкурорт" не передбачені законодавством пільги щодо звільнення останнього від сплати судового збору та необґрунтовано поклав на іншу сторону тягар зі сплати 84   690   грн, які мав сплатити ПрАТ "Приазовкурорт".
		Позиція інших учасників справи, викладена у відзивах на касаційну скаргу
		22. Від ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" надійшов відзив на касаційну скаргу від 04.02.2020 №   04-07/131, який колегія суддів залишає без розгляду з підстав невідповідності вимогам частини четвертої статті 295 ГПК України, а саме до відзиву не додані докази надсилання копії відзиву позивачу (Суд звертається до власної правової позиції, викладеної у пунктах 17 - 17.4 постанови Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №      903/523/17).
		23. Від ПрАТ "Приазовкурорт" надійшов відзив, у якому відповідач-2 не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2019 і додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2019 у справі №   33/5009/8037/11 залишити без змін.
		24. Від ФДМ України надійшли пояснення, в яких позивач просить касаційну скаргу задовольнити, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2019 і додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2019 у справі №   33/5009/8037/11 скасувати, а рішення Господарського суду Запорізької області від 12.04.2019 у справі №   33/5009/8037/11 залишити без змін.
		25. 07.04.2020 від ПрАТ "Приазовкурорт" надійшло клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні без виклику сторін.
		26. Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів зазначає, що справа №   33/5009/8037/11 не відноситься до категорії справ, які підлягають перегляду в касаційному порядку без повідомлення учасників справи, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання позивача.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		27. Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР № 606 від 23.04.1960 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР" усі діючі госпрозрахункові санаторії (згідно з додатком до постанови № 606), будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров`я зобов`язане було передати у строк до 01.05.1960 Українській республіканській раді профспілок із метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з пунктом 2 постанови № 606 майно передавалося профспілковим організаціям у відання.
		28. Указом Президії Верховної Ради України № 1452-XII від 30.08.1991 "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України № 1540-XII від 10.09.1991 "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.
		29. Постановою Верховної Ради Української РСР № 506 від 29.11.1990 "Про захист суверенних прав власності Української РСР" введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.
		30. Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.
		31. Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Києва № 971 від 23.12.1991 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, що є правонаступником Української республіканської Ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об`єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. 
		32. За актом прийому-передачі майна від 24.01.1992 Федерація незалежних профспілок України передала у власність акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" санаторій "Лазурний".
		33. 20.06.2002 рішенням загальних зборів ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" № 2/6, оформленого протоколом № 2, вирішено останньому виступити співзасновником ЗАТ "Приазовкурорт", реорганізувавши його шляхом виділення Приазовського ДП ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Цим же рішенням загальних зборів було схвалено проекти установчих документів ЗАТ "Приазовкурорт" та встановлено, що вкладом ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" до статутного фонду ЗАТ "Приазовкурорт" є майнові права на фінансові інвестиції у вигляді 100 % статутного фонду реорганізованого Приазовського дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".
		34. Рішенням установчих зборів ЗАТ "Приазовкурорт" від 31.10.2002, оформленого протоколом № 1/1, вирішено створити ЗАТ "Приазовкурорт" та затвердити статут ЗАТ "Приазовкурорт".
		35. В установчому договорі про створення і діяльність ЗАТ "Приазовкурорт" зазначено, що засновниками юридичної особи є ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Запорізька обласна Рада професійних спілок. 
		36. За актом приймання-передачі майна майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, що належить на правах власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" у власність ЗАТ "Приазовкурорт", як внесок до статутного фонду від 30.10.2002 було передано майновий комплекс санаторію "Лазурний" (на підставі свідоцтва про право власності від 12.01.2000 за № 12), додаток № 3 до акту приймання-передачі від 30.10.2002).
		37. Згідно з п. 1.1 Статуту ПрАТ "Приазовкурорт", ЗАТ "Приазовкурорт", що було створено відповідно до установчого договору про створення та діяльність ЗАТ "Приазовкурорт" від 31.10.2002, шляхом перетворення Приазовського дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" у акціонерне товариство, змінило своє найменування на ПрАТ "Приазовкурорт".
		38. ПрАТ "Приазовкурорт" (відповідач-2) є правонаступником Приазовського дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".
		39. 07.07.2005 виконавчим комітетом Бердянської міської ради Запорізької області було прийнято рішення № 399 "Про оформлення права власності" (далі - рішення №   399).
		40. Пунктом 6.7 рішення № 399 виконавчий комітет Бердянської міської ради вирішив оформити право власності за ЗАТ "Приазовкурорт" (балансоутримувач - санаторій "Лазурний") на комплекс будівель та споруд за адресою: вул. Волкова  вул. Котляревського, 24/12 , що складається з основних будівель "А, Б, В, Г, Е, Е1, Е2, Е3, З, К, Л, Н", прибудов "а, а1, к, н, н1, н2", ганку до "а", сходів до "Б", сходів до "В", двох сходів до "З", ганку до "к", двох ганків до "Л", сходів до "н2", складу-ангару "Ж", навісу "И", сарая "М", альтанки "О", парканів № 1, № 5, № 8, № 20, хвіртки № 2, воріт № 3, № 4, №19, огорожі № 6, № 9, бордюру № 7, пандусів № 10, № 13, люків № 11, свердловини № 12, світлової опори № 14, ємкостей № 15, № 16, ставка № 17, сходів № 18, замощення І, ІІ, ІІІ, ІV, V.
		41. На підставі рішення № 399 виконавчий комітет Бердянської міської ради видав свідоцтво від 12.07.2005 про право власності ЗАТ "Приазовкурорт" (балансоутримувач - санаторій "Лазурний") на комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: вул. Волкова - вул. Котляревського, 24/12 , що складається з основних будівель "А, Б, В, Г, Е, Е1, Е2, Е3, З, К, Л, Н", прибудов "а, а1, к, н, н1, н2", ганку до "а", сходів до "Б", сходів до "В", двох сходів до "З", ганку до "к", двох ганків до "Л", сходів до "н2", складу-ангару "Ж2, навісу "И2, сарая "М", альтанки "О", парканів № 1, № 5, № 8, № 20, хвіртки № 2, воріт № 3, № 4, № 19, огорожі № 6, № 9, бордюру № 7, пандусів № 10, № 13, люків № 11, свердловини № 12, світлової опори № 14, ємкостей № 15, № 16, ставка № 17, сходів № 18, замощення І, ІІ, ІІІ, ІV, V.
		42. 12.07.2005 Бердянським комунальним підприємством з технічної інвентаризації проведено реєстрацію права власності ЗАТ "Приазовкурорт" на комплекс будівель і споруд, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №   7749769.
		43. Обґрунтовуючи вимоги, прокурор просить визнати недійсним пункту 6.7 рішення №   399, визнати право власності за державою Україна в особі ФДМ України на об`єкти нерухомого майна ПрАТ "Приазовкурорт" за адресою: вул. Волкова - вул.   Котляревського, 24/12, м. Бердянськ, Запорізька обл. та витребувати із чужого незаконного володіння ПрАТ "Приазовкурорт" спірне майно за вказаною адресою.
		44. Звертаючись до господарського суду з позовними вимогами до виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області та ПАТ "Приазовкурорт", прокурор зазначав, що вказане рішення є незаконним, оскільки стосується об`єктів державної власності, право розпорядження якими має лише Фонд державного майна України. Крім того, про порушення прав держави прокурор дізнався лише в 2011 році під час проведення перевірки за завданням Генеральної прокуратури України, тому просив визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити пропущений строк.
		45. Зазначена справа переглядалася у касаційній інстанції неодноразово. Зокрема, як вбачається з останньої постанови Верховного Суду від 27.04.2018, якою скасовано рішення Господарського суду Запорізької області від 19.04.2012, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2016 та постанову Вищого господарського суду України від 10.05.2017 і направлено справу на новий розгляд, Верховний Суд наголосив на порушенні судами вимог статей 261, 268 ЦК України та правової позиції Верховного Суду України, наведеної у постанові від 18.10.2017 у справі №17/108-11/24, і зазначив, що суди у справі, що розглядається, дійшли помилкового висновку щодо початку перебігу позовної давності, відтак, неправильно застосували наслідки спливу позовної давності, передбачені статтею 267 цього Кодексу. Таким чином, у справі, що розглядається, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність пропуску позивачем позовної давності є передчасним. 
		46. Отже, у даній справі факт незаконності прийняття рішення №   399 установлений судами попередніх інстанцій та не оскаржується учасниками справи.
		47. Натомість скаржник не погоджується із висновками суду щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності з огляду на неправильне, на його думку, визначення початку її перебігу.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
		Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
		48. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
		Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		49. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України (тут і далі - у редакції, чинній до 08.02.2020), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
		З урахуванням визначених меж розгляду справи судом касаційної інстанції, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про неправильну оцінку судом апеляційної інстанції доказів, наявних у справі, необхідність надання повторної оцінки доказам та повторного встановлення фактичних обставин справи.
		Щодо суті касаційної скарги
		50. Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
		51. Відповідно до частин 2, 4 статті 29 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
		52. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до частини першої статті 261 зазначеного Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		53. Отже, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково, а саме з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.
		54. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18), від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14/101цс18), а також постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі №   3-21гс15, від 13.04.2016 у справі № 3-224гс16, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16, від 07.06.2017 у справі № 3-455гс17, від 18.10.2017 у справі № 3-932гс17.
		55. Це правило пов`язано не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
		56. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
		57. У розумінні положень статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
		58. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
		Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
		59. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).
		60. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
		61. Апеляційний господарський суд установив, що відповідно до Постанови Верховної Ради України від 01.11.1996 № 461/96-ВР "Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" ФДМ України доручено провести інвентаризацію майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР станом на 24.08.1991 і подати Верховній Раді України перелік суб`єктів, у володінні яких перебуває це майно.
		62. На виконання цієї постанови ФДМ України у 1996 році складено Перелік, установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991 перебували у віданні Федерації незалежних профспілок України, до якого включено санаторій "Лазурний".
		Незважаючи на викладене та всупереч своєму обов`язку з управління державним майном, станом на час подання прокурором позову ФДМ України не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі.
		63. За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність поважних причин пропуску позивачем позовної давності з огляду на те, що упродовж тривалого часу ФДМ України був обізнаний з фактом вибуття майна з державної власності та мав право і можливість звернутися до суду за захистом порушеного права, але таким правом не скористався.
		64. Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи і не може бути переоцінене.
		65. Вказаним спростовуються доводи скаржника, стосовно того, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам позивача стосовно пропуску позовної давності.
		66. З огляду на зазначене, а також зважаючи на установлений апеляційним господарським судом факт спливу позовної давності за наявності вимог про її застосування та за відсутності поважних причин для відновлення цього строку, касаційна інстанція погоджується із висновком суду, що правових підстав для задоволення позову у цьому випадку немає.
		67. Колегія суддів враховує, що наведені висновки узгоджуються з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України від 25.03.2015 у справі №11/163/2011/5003, від 22.03.2017 у справі №5004/2115/11 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №   32/5009/5385/11, від 10.04.2018 у справі №   11/5009/7731/11, від 15.05.2018 у справі №   11/5009/7619/11, від 17.01.2019 у справі №   17/5009/5413/11, від 05.12.2019 у справі №   30/5009/7730/11. 
		68. Висновки місцевого господарського суду про те, що законодавство, яке діяло на час звернення прокурора з цим позовом, не передбачало жодних виключень по суб`єктивному складу щодо вимог, які були визначені частиною четвертою статті 268 ЦК України правомірно відхилені апеляційним господарським судом з посиланням на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №   32/5009/5385/11, від 10.04.2018 у справі № 11/5009/7731/11 та від 11.04.2018 у справі №30/5009/7730/11, від 27.04.2018 у цій справі.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі №   907/50/16 погодилася із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6-1047цс17 щодо застосування інституту позовної давності до правовідносин, що регулюються статтею 388 ЦК України.
		69. Доводи скаржника про неправильне застосування апеляційним судом положень статей 256, 261, 267 ЦК України не знайшли свого підтвердження, окрім того вони спрямовані на переоцінку обставин щодо початку відліку позовної давності у цій справі, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції в силу положень статті 300 ГПК України.
		70. Крім того, зазначаючи у касаційній скарзі, що перебіг позовної давності має відліковуватися з листопада 2011 року, а отже звернення прокурора з позовом до суду у листопаді 2011 року відбулося в межах строку, визначеного статтями 257, 261 ЦК України, прокурор разом з тим наголошує, що звертаючись з позовом до суду, просив визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити пропущений строк. 
		Проте ці обставини свідчать про те, що прокурор визнав пропущеною позовну давність та водночас вважає, що позов подано в межах позовної давності, що є взаємовиключними доводами.
		71. Стосовно посилань скаржника на те, що оскільки позовна вимога про визнання недійсним пункту 6.7 рішення №   399 до ПрАТ "Приазовкурорт" не заявлялася, а отже суд безпідставно задовольнив його заяву про сплив позовної давності, та на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, про те, що у спорі з декількома належними відповідачами, у яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів, колегія суддів зазначає таке. 
		72. Висновки апеляційного господарського суду в цій частині (пункт 11 цієї постанови) повністю узгоджуються з численними висновками Верховного Суду, викладеними у постановах, перелічених у пункті 67 цієї постанови, зокрема, від 05.12.2019 у справі №   30/5009/7730/11 з аналогічних правовідносин, в якій Верховний Суд надавав оцінку подібним доводам скаржника.
		73. Враховуючи статус Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, та беручи до уваги, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (стаття 36 та частина шоста статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), Суд бере до уваги вказані висловлені послідовно у низці постанов Верховного Суду висновки про застосування позовної давності до усіх заявлених вимог у спорах, що виникли в аналогічних правовідносинах (спори за позовами прокуратури в інтересах держави в особі ФДМ України щодо оскарження рішень органів місцевого самоврядування і визнання за державою права власності на спірне майно колишніх профспілкових організацій).
		74. Окрім цього, у постанові Великої палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №   372/4583/14-ц за позовом прокурора в інтересах держави до сільської ради і фізичної особи про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та визнання права власності на неї міститься висновок щодо неправильного застосування судами норм матеріального права, а також необхідності дослідити питання щодо позовної давності, про застосування якої до усіх вимог заявляла представник відповідача-2 (фізичної особи).
		75. Доводи касаційної скарги вказаних висновків Верховного Суду (справи №   30/5009/7730/11 і №   372/4583/14-ц) не спростовують, а тому колегія суддів, також беручи до уваги висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №   755/10947/17 ("Велика Палата Верховного Суду зазначає, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду"), відхиляє доводи скаржника, викладені у пункті 18 цієї постанови як необґрунтовані.
		76. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц по-іншому, ніж в оскаржуваній постанові апеляційного суду, застосовані норми статей 257, 261, 267 ЦК України, не отримали підтвердження та не спростовують обставин, на які посилався апеляційний суд як на підставу для відмови у позові, оскільки у справі, за результатами розгляду якої прийнято зазначену постанову Великої Палати Верховного Суду, встановлено інші фактичні обставини, ніж у цій справі, зокрема обставини з якими пов`язаний початок перебігу позовної давності.
		77. Зазначаючи у касаційній скарзі, що доводи скаржника стосовно застосування приписів статей 257, 261 ЦК України узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.07.2019 у справі №   372/5906/14-ц, прокурор не зазначає яким чином висновки апеляційного господарського суду суперечать висновкам, викладеним у вказаній постанові Верховного Суду, з урахуванням встановлених фактичних обставин у цих справах щодо початку перебігу позовної давності для заявлених позовних вимог.
		78. Ураховуючи викладене, є обґрунтованими та відповідають вимогам закону висновки апеляційного суду, у зв`язку з чим підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції немає.
		79. Стосовно доводів скаржника, викладених у пунктах 20, 21 цієї постанови, колегія суддів зазначає таке.
		80. Як вбачається з ухвали про відкриття апеляційного провадження від 22.07.2019, суд апеляційної інстанції розглянув заяву ПрАТ "Приазовкурорт" щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, подану в межах строків для усунення недоліків, дійшов висновку про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Запорізької області від 12.04.2019 та відповідно поновив відповідачу-2 пропущений строк.
		81. У зв`язку з наведеним колегія суддів не вбачає порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 119, 256, 261 ГПК України під час відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "Приазовкурорт".
		82. Суд погоджується з доводами скаржника, що відсутність доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги в повному обсязі є підставою для залишення такої апеляційної скарги без руху на підставі статті 174 ГПК України.
		83. Разом з тим, розгляд судом апеляційної інстанції апеляційної скарги ПрАТ "Приазовкурорт" за відсутності доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у повному обсязі не призвів до прийняття неправильного по суті рішення, а тому не може бути достатньою підставою для його скасування, оскільки згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Тим більше, що зі змісту оскаржуваної додаткової постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції виправив допущене раніше процесуальне порушення в частині недоплати ПрАТ "Приазовкурорт" судового збору за подання апеляційної скарги шляхом стягнення суми недоплати у розмірі 84   690,00   грн в дохід бюджету за рахунок іншої сторони судового процесу в порядку розподілу судових витрат за результатом вирішення спору у цій справі. 
		84. Суд звертається до власних правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 18.01.2019 у справі №   910/11510/17, від 22.01.2019 у справі №   906/753/17.
		85. Водночас, інших підстав для скасування додаткової постанови скаржник у касаційній скарзі не наводить.
		86. За таких обставин, доводи скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних постанов не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		87. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ним судових рішень у справі.
		88. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржувані постанову і додаткову постанову апеляційного господарських суду - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.
		Розподіл судових витрат
		89. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області залишити без задоволення.
		2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2019 і додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2019 у справі №   33/5009/8037/11 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                О.   В.   Случ 
		 
		Судді                                                                                          Н.   О.   Волковицька 
		 
		                                                                                          С.   К. Могил

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...