Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 560/1959/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 19.05.2020. Зареєстровано: 20.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.05.2020.
Дата набрання законної сили: 19.05.2020
Номер судового провадження: К/9901/2601/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		19 травня 2020 року 
		м. Київ
		справа №560/1959/19
		адміністративне провадження №К/9901/2601/20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Усенко Є.А.,
		суддів: Гімона М.М.,  Гусака М.Б., 
		розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.09.2019 (суддя - Михайлов О.О.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2019 (головуючий суддя - Залімський І.Г., судді - Мацький Є.М., Сушко О.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,
		У С Т А Н О В И В:
		У липні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій (далі - ГУ ДФС, відповідач), в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) від 17.02.2019 №Ф-4671-51 у розмірі 18' 276,00 грн.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка послалася, зокрема на те, що контролюючий орган безпідставно визначив їй зобов`язання зі сплати єдиного внеску та сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) в зазначеному розмірі, оскільки підприємницьку діяльність вона не здійснює з 2006 року у зв`язку з її припиненням за власним рішенням, що, зокрема, підтверджено інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців станом на 30.04.2015, наданої на запит Адміністрації Президента України від 23.04.2015 №02-01/1970. Крім того, позивачка вказала, що у період з лютого по листопад 2009 року перебувала за місцем довготерміного закордонного відрядження свого чоловіка до Генерального консульства в Мілані, у період з 18.12.2012 по 18.04.2015 - в Мюнхені, у період з 22.06.2010 до 25.01.2013 перебувала у трудових відносинах з ТОВ ''Валтекс'', що підтверджено відповідними записами у трудовій книжці, а з 20.05.2015 працює в Адміністрації Президента України.
		Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 16.09.2019, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2019, в задоволенні позову відмовив. Суд визнав, що направлена позивачці вимога ГУ ДФС від 17.02.2019 №Ф-4671-51 про сплату недоїмки з єдиного внеску в розмірі 18'276,00 грн за 2017-2018 роки правомірна, оскільки згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивачка зареєстрована як фізична особа-підприємець 19.07.2000 (дата запису -28.09.2010, номер запису - 2 653 017 0000 001444), а тому зобов`язана була сплачувати єдиний внесок у розмірі, не нижче розміру мінімального страхового внеску, незалежно від фактичного отримання доходу (його відсутності) чи здійснення (не здійснення) підприємницької діяльності. При цьому суд відхилив доводи позивачки, що вона вжила заходи для припинення підприємницької діяльності (05.01.2006 звернулася до контролюючого органу із відповідною заявою про припинення та з цього часу не подавала податкову звітність як підприємець), вказавши, що це не підставою визнання її такою, що не має статусу суб`єкта підприємницької діяльності. Неотримання позивачкою доходу від підприємницької діяльності впродовж часу, коли вона її не здійснювала, за висновком суду, не звільняє її від сплати єдиного внеску.
		Позивачка подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.09.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2019, у якій, посилаючись на порушення цими судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
		Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, обґрунтування заперечень відповідача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивачка була зареєстрований як фізична особа-підприємець 19.07.2000 (дата запису - 28.09.2010, номер запису - 2 653 017 0000 001444). Відповідно до листа відділу з питань державної реєстрації Віньковецької районної державної адміністрації Хмельницької області від 13.08.2019 №99/72-12-1469/2019 паперова справа фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в архіві відсутня. Водночас, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис від 28.09.2010 про включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 за її заявою.
		12.02.2019 ГУ ДФС сформувало та скерувало позивачці вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-4671-51, у якій повідомило про наявність у неї заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 18' 276,72 грн (а.с. 15).
		Нарахування цієї суми єдиного внеску здійснено в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 8448,00 грн - за 2017 рік; 9828,72 грн - за 2018 рік.
		Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
		Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкриті поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників  - як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
		Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
		До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).
		Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		Відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
		Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, Закон №2464-VI встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для його нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК відноситься фізична особа-підприємець),  задля досягнення вищевказаної мети законодавчого запровадження збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування Законом №2464-VI встановлено обов`язок сплати такими особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх господарської діяльності.
		Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета законодавчого запровадження збору  єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
		Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДФС як фізичні особи-підприємці, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
		Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах, ухвалених в інших справах, зокрема в постанові від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а, в постанові від 27.03.2020 у справі №140/2214/19.
		Підстав для відступу від правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в зазначених постановах, Верховний Суд у цій справі не знаходить.
		Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина перша статті 90 цього ж Кодексу).
		Вимогам наведених норм ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення не відповідають.
		В оскаржуваних позивачем судових рішеннях зазначено, що ОСОБА_1 , обґрунтовуючи позов, посилається, в тому числі, на те, що після припинення підприємницької діяльності працювала за трудовим договором, зокрема з 20.05.2015 працює в Адміністрації Президента України, і єдиний внесок за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець. Аналогічні за змістом доводи позивачка навела в апеляційній та касаційній скаргах.
		Водночас, у порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріпленого в пункті 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій не встановили із застосуванням передбачених процесуальним законом засобів обставин щодо перебування позивачки в 2017 - 2018 роках у трудових відносинах та сплати роботодавцем в цей період часу за неї єдиного внеску у розмірі, визначеному законодавством; надані позивачкою докази на підтвердження зазначених обставин в судовому процесі не були перевірені.
		Обставини, на які посилається позивачка і які були помилково відхилені судами попередніх інстанцій, вони мають значення для розгляду справи і відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування. Сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування забезпечує право фізичної особи у випадках, передбачених законом, на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У зв`язку з цим правове значення у цій справі мають обставини щодо сплати за неї роботодавцем в 2017 - 2018 роках єдиний внеску як за застраховану особу. Від встановлення цих обставин залежить вирішення питання щодо обов`язку позивачки сплачувати за ці роки єдиний внесок як фізична особа-підприємець.
		Виходячи із меж перегляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, як суд права, не наділений повноваженнями на встановлення обставин у справі, без яких правильне вирішення спору неможливе.
		Наведені вище порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права призвели до ухвалення незаконних судових рішень, що у відповідності до пункту 1 частини другої  статті 353 Кодексу адміністративного судочинства є підставою для їх скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Касаційний перегляд справи здійснено в межах доводів та вимог касаційної скарги, як це передбачено частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, та в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону.
		Керуючись статтями 345, 349, пунктом 1 частини другої статті 353, статтями 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.09.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2019 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		Є.А. Усенко
		М.М. Гімон 
		 М.Б. Гусак ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...