Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 237/4652/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.05.2020.
Дата набрання законної сили: 19.05.2020
Номер судового провадження: 61-11364ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		19 травня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 237/4652/17
		провадження № 61-11364св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 06 грудня 2018 року у складі судді Медведського М. Д. та постанову Донецького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко Т. Б., Кочегарової Л. М., Попової С. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про розірвання спадкового договору, зобов`язання повернути оригінали правовстановлюючих документів та зняття заборони на нерухоме майно. 
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		В листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила розірвати спадковий договір, укладений між ними 23 грудня 2008 року, за номером в реєстрі 2279, зобов`язати відповідача повернути оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, зняти заборону на нерухоме майно за реєстраційним номером обтяження № 10147910, зареєстровану 17 серпня 2010 року реєстратором державної нотаріальної контори.
		 
		В мотивування позову позивач зазначала, що 23 грудня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали спадковий договір, за умовами якого остання зобов`язувалась виконувати передбачені в договорі розпорядження ОСОБА_1 і в разі її смерті набуває право власності на належне позивачу майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Пунктом 12 договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством. В пункті 15 договору визначено, що у разі невиконання набувачем розпоряджень відчужувача на його вимогу цей договір може бути розірваний у судовому порядку. Пунктом 18 спадкового договору визначено ОСОБА_3 здійснювати контроль за виконанням набувачем обов`язків після смерті відчужувача, що не було відомо позивачу.
		 
		Позивач ОСОБА_1 неодноразово зверталась до суду із заявою про розірвання спадкового договору, але позови залишено без розгляду, з чого вбачається, що не лише усно, а й письмово про намір позивача розірвати договір відповідачу відомо.
		 
		Позивач зазначала, що відповідач не виконує пункт 5 договору, а саме обов`язок сплачувати у встановлені строки комунальні платежі по квартирі, а також вартість послуг за користування електроенергією, забезпечувати відчужувача згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами у разі необхідності, проводити поточний ремонт у квартирі, при необхідності виконувати обов`язки доглядальниці або оплачувати послуги доглядальниці.
		 
		Розірвати спадковий договір в добровільному порядку відповідач відмовляється.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 06 грудня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Додатковим рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 12 березня 2019 року позов про зобов`язання відповідача повернути оригінали правовстановлюючих документів виданих на ім`я ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 технічний паспорт станом на 26 листопада 2008 року на квартиру АДРЕСА_1 . У задоволенні позовної вимоги про зняття заборони на нерухоме майно за реєстраційним номером обтяження № 10147910, зареєстровану 17 серпня 2010 року за № 10147910 реєстратором державної нотаріальної контори, відмовлено.
		 
		Постановою Донецького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 06 грудня 2018 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про розірвання спадкового договору залишено без змін. Додаткове рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 12 березня 2019 року в частині задоволення позову про зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 технічний паспорт станом на 26 листопада 2008 року на квартиру АДРЕСА_1 скасовано і у позові про повернення оригіналів правовстановлюючих документів, виданих на ім`я ОСОБА_1 відмовлено. В решті додаткове рішення залишено без змін.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 про розірвання спадкового договору, суд  першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підстави для розірвання спадкового договору на підставі статті 1308 ЦК України, у зв`язку з невиконанням відповідачем розпоряджень позивача відсутні, оскільки саме ОСОБА_1 з березня 2015 року, маючи намір на розірвання спадкового договору, уникала спілкування з ОСОБА_2 . 
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про повернення оригіналів правовстановлюючих документів, виданих на ім`я ОСОБА_1 , мотивована тим, що доказів того, що оригінал свідоцтва про право власності від 28 серпня 1997 року знаходиться у  ОСОБА_2 , матеріали справи не містять.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Мар`їнського районного суду Донецької області.
		 
		14 серпня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що відповідач не виконує свої зобов`язання за спадковим договором. Між сторонами існують неприязні стосунки, та позивач зверталася до органів поліції внаслідок агресивної поведінки відповідача. 
		 
		ОСОБА_2 здійснює негативний впив на психоемоційний стан ОСОБА_1 , оскільки наслідком спілкування були виклики швидкої допомоги та звернення до сімейного лікаря.
		 
		Відзив на касаційну скаргу 
		 
		У серпні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судом встановлено, що 23 грудня 2008 року між ОСОБА_1 («Відчужувач») та ОСОБА_2 («Набувач») було укладено спадковий договір, посвідчений державним нотаріусом Курахівської державної нотаріальної контори Островерховою О. А., зареєстрований в реєстрі за № 2279 (далі - Спадковий договір).
		 
		Згідно пункту 1 Спадкового договору за цим договором «Набувач» зобов`язується виконувати передбачені в цьому договору розпорядження «Відчужувача» і в разі його смерті набуває право власності на належне «Відчужувачу» майно: квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 17,3 кв. м, загальної площі 30,9 кв. м.
		 
		Відповідно до пункту 5 Спадкового договору за життя «Відчужувача» «Набувач» за цим договором зобов`язується виконувати дії, а саме: сплачувати у встановлені строки комунальні платежі по квартирі, а також вартість послуг з користування електроенергією; забезпечувати «Відчужувача» згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами у разі необхідності; проводити поточний ремонт у квартирі; при необхідності (за її проханням) виконувати обов`язки доглядальниці або оплачувати послуги доглядальниці.
		 
		Згідно пункту 18 Спадкового договору цей договір укладається з призначенням особи ОСОБА_3 , за її згодою, яка буде здійснювати контроль за виконанням «Набувачем» обов`язків по договору після смерті « Відчужувача ». У разі смерті « Відчужувача » ОСОБА_3 зобов`язана подати державному нотаріусу Курахівської державної нотаріальної контори оригінал свідоцтва про право власності на житло, виданого 28 серпня 1997 року органом приватизації ВКП «Кураховекомуненерго», яке зазначене у пункті 2 цього договору.
		 
		17 лютого 2015 року позивач була госпіталізована до Курахівської міської лікарні Мар`їнського району Донецької області з діагнозом гострий ішемічний інсульт та перебувала на стаціонарному лікуванні з 17 лютого 2015 до 03 березня 2015 року, що підтверджується копією медичного епікризу № 700, листом Курахівської міської лікарні від 03 квітня 2018 року № 232/02-02, згідно якого після лікування хвора залишила відділення самостійно, рекомендовано спостереження у сімейного лікаря.
		 
		Під час госпіталізації ОСОБА_1 ОСОБА_2 забезпечувала її ліками та відвідувала з певною періодичністю, а з березня 2015 року ОСОБА_1 всіляко уникала ОСОБА_2 та відмовлялась від допомоги останньої.
		 
		Відповідач порушила обов`язок в частині сплати платежів за електроенергію у період з лютого 2015 року до серпня 2016 року, оскільки не здійснювала оплату відповідних комунальних платежів. При цьому ОСОБА_1 не надавала ОСОБА_2 відповідні квитанції з березня 2015 року, що створювало перешкоди у виконанні такого обов`язку останній, оскільки до березня 2015 року ОСОБА_1 надавала такі квитанції.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
		 
		Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Стаття 1217 ЦК України  визначає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. 
		 
		Таким чином спадковий договір має подвійну правову природу: він одночасно є і розпорядженням на випадок смерті, і договором, змістом якого обумовлюються його істотні умови.
		 
		Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (стаття 1304 ЦК України).
		 
		Перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування.
		 
		Відповідно до частини другої статті 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача. 
		 
		Оскільки закон не містить спеціальних застережень, то на вимогу набувача спадковий договір може бути розірвано судом як до смерті, так і після смерті відчужувача. Для цього має бути встановлена неможливість виконання ним розпоряджень відчужувача.
		 
		За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Згідно частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		 
		Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для розірвання спадкового договору, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів невиконання відповідачем умов спадкового договору.
		 
		Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		 
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		 
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції.
		 
		Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
		 
		В ході касаційного розгляду справи від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, а від відповідача ОСОБА_2 - неодноразові клопотання з проханням не проводити розгляд справи без її участі.
		 
		Підстави для задоволення вказаних клопотань відсутні, оскільки згідно частини першої статті 401 ЦПК України  попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та  постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 06 грудня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді: А. І. Грушицький    В. В. Сердюк    І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...