Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/3839/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту.
Надіслано для оприлюднення: 22.05.2020. Зареєстровано: 24.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 26.05.2020.
Дата набрання законної сили: 22.05.2020
Номер судового провадження: 3211/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		22 травня 2020 р. м. Харків Справа № 440/3839/19Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Гуцала М.І.,
		Суддів: Бенедик А.П. ,  Донець Л.О. ,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2020, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський (повний текст складено 24.01.20) по справі № 440/3839/19
		за позовом            Харківського національного університету внутрішніх справ  
		до             ОСОБА_1                    
		про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі,
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач, Харківський національний університет внутрішніх справ (далі - ХНУВС) звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі, у розмірі 41212,60 грн.
		Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідач повинен відшкодувати  позивачу витрати, пов`язані з утриманням у Харківському національному університеті внутрішніх справ, оскільки ОСОБА_1 звільнено зі служби за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію"  (за власним бажанням) до спливу трьох років після закінчення навчання.
		Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2020 задоволено позов Харківського національного університету внутрішніх справ. 
		Не погодившись з таким рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про закриття провадження у справі.
		В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вказує, що позивач пропустив місячний строк звернення із даним адміністративним позовом до суду, а також у позивача відсутня компетенція на звернення до суду із даним позовом. Підстави для відшкодування вартості навчання після звільнення відсутні, оскільки звільнення відбулося за скороченням штатів, а не за власним бажанням відповідача, оскільки ГУ НП в Полтавській області не є правонаступником ГУ МВС у Полтавській області. Крім того, звертає увагу, що суд першої інстанції неправомірно розглянув дану справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово.
		Позивач у справі не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.
		Згідно положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвали Другого апеляційного адміністративного суду про призначення справи до розгляду, справа була розглянута колегією суддів в порядку письмового провадження. З урахуванням вимог ч. 5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення є дата складання його повного тексту. Повний текст постанови суд апеляційної інстанції складає з дотриманням строків, визначених ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Заслухавши доповідь обставин справи, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог поданої відповідачем апеляційної скарги з огляду на наступне.
		Матеріалами справи підтверджено, що наказом Харківського національного університету внутрішніх справ від 10.08.2010 №403 о/с "По особовому складу" ОСОБА_1 прийнято на службу в органи внутрішніх справ і зараховано курсантом 1-го курсу до навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції ХНУВС за спеціальностями 6.030402 "Правознавство", присвоївши спеціальне звання "рядовий міліції" (а.с.6).
		01.09.2010 між ХНУВС (Виконавець) з одного боку, Головним управлінням МВС України у Полтавській області (Замовник) з другого боку та рядовим міліції ОСОБА_1 (Особа) з третього боку, укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України (далі - Договір) (а.с.13-14).
		Відповідно до п.1 Договору предметом договору є підготовка за державним замовленням на денній формі навчання фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" за напрямком (спеціальністю) "правознавство".
		Відповідно до умов пунктів 2.3.5 , 2.3.6 цього Договору Особа зобов`язується: 
		- після закінчення навчання прибути до місця призначення в термін, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов`язків за посадою, на яку призначена замовником, і відпрацювати не менше трьох років; 
		- у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченні навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 цього договору, відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком.
		Пунктом 3 Договору визначено підстави відшкодування фактичних витрат на підготовку, зокрема: 
		- дострокове розірвання договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України у зв`язку із небажанням особи продовжувати навчання або порушенням нею дисципліни; 
		- відмові від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.
		В подальшому, наказом ХНУВС від 30.08.2011 №449 відповідача переведено на 2-й навчальний курс, вважаючи, що загальна сума витрат на утримання за 2010/2011 навчальний рік становить 12855,05 грн. (а.с.7)
		Наказом ХНУВС від 28.08.2012 №416 відповідача переведено на 3-й навчальний курс, вважаючи, що загальна сума витрат на утримання за 2011/2012 навчальний рік становить 14402,92 грн. (а.с.8).
		Наказом ХНУВС від 26.08.2013 № 376 відповідача переведено на 4-й навчальний курс, вважаючи, що загальна сума витрат на утримання за 2012/2013 навчальний рік становить 11306,57 грн. (а.с.9). 
		Наказом Харківського національного університету внутрішніх справ від 28.02.2014 №33 о/с відраховано зі складу курсантів 4-го курсу навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції за напрямом підготовки "правознавство" Харківського національного університету внутрішніх справ лейтенанта міліції ОСОБА_1 , сума витрат, пов`язаних з його утриманням складає 41212,60 грн. (а.с.10-11).
		Довідками Харківського національного університету внутрішніх справ підтверджено, що загальна сума визначених до відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_2 у Харківському національному університеті внутрішніх справ за період з 30.08.2010 по 28.02.2014 становить 41212,60 грн., до складу яких входить: грошове забезпечення в сумі 9887,30 грн.; продовольче забезпечення по 06.02.2014 на суму 15994,67 грн.; речове забезпечення в сумі 3488,86 грн.; вартість житлово-комунальних послуг і спожитих енергоносіїв в сумі 11841,77 грн. (а.с.15-21).
		При цьому, з довідкою від 14.02.2014 відповідач ознайомлений 18.02.2014 (а.с.15).
		Із трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.49-53, 66-70) вбачається, що після закінчення навчання у ХНУВС відповідач продовжував проходити службу в УМВС України в Полтавській області .
		З 07.11.2015 відповідач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області (а.с.51).
		Наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 27.05.2016 № 151 о/с "По особовому складу" лейтенанта поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого Кременчуцького відділу поліції ГУ НП в Полтавській області, 27.05.2016 звільнено згідно з пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням). Вислуга років станом на 27.05.2016 складає 05 років 08 місяців 26 днів, в пільговому обчисленні - 05 років 09 місяців 14 днів. (а.с.12)
		Листом Головного управлінням Національної поліції у Полтавській області від 31.05.2016 №1444/115/12/01/03-2016 позивача повідомлено про звільнення ОСОБА_2 , до якого серед інших документів додано розписку ОСОБА_1 про повідомлення йому щодо необхідності відшкодування грошових коштів за навчання в ХНУВС (а.с.22-23).
		Враховуючи, що ОСОБА_2 добровільно не відшкодовано витрати, пов`язані з його утриманням у Харківському національному університеті внутрішніх справ, позивач у 2017 році звернувся до суду із цивільним позовом.
		Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 28.08.2019 по справі №524/3929/17 закрито провадження у справі за позовом ХНУВС до ОСОБА_2 про стягнення коштів за навчання, оскільки справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (а.с.24, 76-77).
		Позивачем дану ухвалу суду отримано 10.09.2019 (а.с.75, 78, 86).
		08.10.2019 засобами поштового зв`язку Харківським національним університетом внутрішніх справ направлено даний адміністративний позов до Полтавського окружного адміністративного суду, яким позов отримано 10.10.2019 (а.с.4, 28-30, 79-82, 87).
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року позовну заяву залишено без руху (а.с.31).
		У зв`язку із усуненням недоліків позовної заяви (а.с.3, 34) та отриманням від Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради відомостей місце реєстрації ОСОБА_1 (а.с.37-38, 41, 44), ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 440/3839/19. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), оскільки дана справа відноситься до справ незначної складності, враховуючи характер спірних відносин, склад учасників та предмет доказування, що не вимагають проведення підготовчого провадження для повного та всебічного встановлення обставин справи (а.с.2).
		20.12.2019 до суду надійшло заперечення ОСОБА_1 щодо спрощеного розгляду у письмовому провадженні, у яких останній просив розглядати справу зу спрощеному позовному провадженні, однак з повідомленням (викликом) сторін (а.с.47).
		21.12.2019 ухвалою Полтавською окружного адміністративного суду у задоволенні заперечень відповідача щодо спрощеного розгляду у письмовому провадженні відмовлено, оскільки спір виник у справі незначної складності, для якої передбачено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідач у своїй заяві не посилається на необхідність витребування чи забезпечення додаткових доказів, виклик свідків, призначення у справі експертиз чи вжиття судом інших дій, для вчинення яких необхідним було б проведення розгляду справи з викликом її учасників. При цьому зазначає про намір надати пояснення та заперечення проти позову. З огляду на вказане, суд першої інстанції відмітив, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні) не позбавляє та не обмежує учасників справи у наданні письмових заяв по суті та додаткових пояснень у порядку, визначеному вимогами Кодексу адміністративного судочинства України. (а.с.56)
		27.12.2019 відповідач подав до суду клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропущенням позивачем строку для звернення до суду (а.с.58-60).
		24.01.2020 ухвалою Полтавською окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено, оскільки ХНУВС було подано спочатку позов у порядку цивільного судочинства. Після закриття провадження у цивільній справі, позивачем протягом 30-денного строку з дня отримання ухвали Автозаводського районного суду м. Кременчука від 28.08.2019 по справі №524/3929/17 було подано адміністративний позов (а.с.88).
		Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідача звільнено зі служби до спливу трьох років після закінчення навчання на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням). Відповідач при укладенні договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України взяв на себе зобов`язання зокрема по відшкодуванню фактичних витрат на підготовку у визначених випадках. Оскільки відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів ні щодо заявлення претензій батьків другій стороні стосовно укладеного договору від 01.09.2010 протягом одного місяця, ні щодо звернення заінтересованих осіб до суду про визнання даного правочину недійсним та наявності відповідного рішення суду, у суду відсутні підстави вважати даний правочин недійсним. По закінченню навчання відповідача ознайомлено про загальну суму визначених до відшкодування витрат, пов`язаних з його утриманням, про що свідчить підпис відповідач про ознайомлення. Даний розрахунок відповідачем не оскаржувався ні протягом навчання у ХНУВС, ні протягом подальшого проходження служби. Відповідач, будучи звільненим з органів внутрішніх справ 06.11.2015 з одночасним прийнятим на службу до Національної поліції України (07.11.2015), продовжив проходження служби в Національній поліції України, що свідчить про відсутність у відповідача наміру відмовитися від подальшого проходження служби у зв`язку з реформуванням органу внутрішніх справ.
		Також, суд першої інстанції відмітив, що не бере до уваги доводи відповідача про те, що відповідач за власним бажанням звільнявся зі служби у ГУНП в Полтавській області, що не є правонаступником УМВС України в Полтавській області, оскільки відшкодування витрат пов`язане саме із проходженням навчання за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС, а не з органом з якого фактично особа звільняється протягом трьох років після закінчення навчання.
		Крім того, суд першої інстанції зазначив, що будь-яких зауважень щодо розміру витрат відповідач не надавав. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач був ознайомлений з обов`язком по відшкодуванню вартості навчання, докази щодо добровільного відшкодування зазначених витрат на навчання ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні. 
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		Згідно зі ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 
		Щодо доводів апелянта про підсудність даної справи, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що поняття "суд, встановлений законом" передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, КАСУ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з положеннями частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		При цьому слід враховувати, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18) та від 30 січня 2019 року у справі № 810/2610/16 (провадження № 11-1004апп18) викладено правові висновки. Згідно яких спори щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.
		Як свідчать матеріали справи, даний спір між ХНУВС та ОСОБА_1 стосується відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі особи, яка перебувала на посаді, віднесеній до публічної служби.
		Стосовно доводів апелянта про неможливість застосування вказаної правової позиції Верховного Суду при розгляді справи №440/3839/19, колегія суддів звертає увагу, що доводи апелянта стосуються лише порядку розгляду даної справи: за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) чи з повідомленням учасників справи. Однак, дані доводи апелянта не стосуються застосування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права.
		Щодо строку звернення ХНУВС із даним адміністративним позовом до суду, колегія суддів зазначає наступне.
		Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
		Спір у цій справі відноситься до справ щодо проходження публічної служби, а отже, відповідно до положень частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду з цим позовом законом встановлено місячний строк з моменту виникнення у позивача права на звернення до суду, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.04.2020 по справі №440/3092/19.
		Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
		Обмеження строків звернення до адміністративного суду викликано, насамперед, специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах і є гарантією захисту прав сторін спору.
		Разом з тим, на підставі частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
		Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
		В той же час, правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
		Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
		Проте, згідно з усталеною позицією Європейського суду з прав людини у справах, які стосуються порушень статті 6 Конвенції, правило встановлення обмеження доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи («Іліан проти Туреччини» (llhan v. Turkey), заява №22277/93).
		З огляду на це необхідно звертати увагу на усі доводи учасників справи, на тривалість строку, який пропущено, на поведінку учасників протягом цього строку, на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з підготовкою до звернення до суду тощо. Необхідно всі ці обставини оцінювати в їх сукупності задля гарантування доступу до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.
		Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
		Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 30 березня 2020 року по справі №826/10808/18, від 23 квітня 2020 року по справі №826/14707/16, від 28 квітня 2020 року по справі №460/2864/18.
		Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 було звільнено з Національної поліції 27.05.2016 (а.с.12).
		ХНУВС з позовом у порядку цивільного судочинства звернувся у 2017 році. Зокрема, в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявна ухвала Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31.07.2017 по справі №524/3929/17, якою відкрито провадження у даній справі за позовом ХНУВС до ОСОБА_1 про стягнення коштів на навчання, що свідчить про дотримання позивачем трирічного строку звернення до суду, передбаченого приписами цивільного процесуального законодавства.
		При цьому акцентується увага на тому факті, що звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства відбулося у відповідності до існуючої на той час практики Верховного Суду щодо визначення юрисдиції такого спору.
		Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 28.08.2019 по справі №524/3929/17, зважаючи на зміну практики Верховного Суду, було закрито провадження у справі за позовом ХНУВС до ОСОБА_2 про стягнення коштів за навчання, оскільки справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (а.с.24, 76-77).
		Зазначену ухвалу направлено позивачу засобами поштового зв`язку та 10.09.2019 отримано (а.с.75, 78, 86).
		Харківським національним університетом внутрішніх справ направлено даний адміністративний позов про стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі, у розмірі 41212,60 грн. до Полтавського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку 08.10.2019. (а.с.4, 28-30, 79-82, 87)
		Отже, проаналізувавши факт звернення позивача до суду з позовом вперше з дотриманням строків звернення, дотримання вимог процесуального закону щодо форми та порядку подання позовної заяви, тривалість розгляду справи (в порядку цивільного судочинства), на яку позивач чи його представник об`єктивно не могли вплинути; поведінку позивача після отримання рішення суду про закриття провадження у справі у зв`язку із неналежністю розгляду спору в порядку цивільного судочинства, який відразу звернувся до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства, суд вважає, що своїй сукупності ці обставини  в рамках спірних правовідносин свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду через об`єктивні перешкоди, які не залежали від волі позивача.
		З огляду на вказане, спростовуються доводи ОСОБА_1 щодо незгоди із висновками Полтавського окружного адміністративного суду, викладеними в ухвалі від 24.01.2020 про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
		Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо необґрунтовано розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), колегія суддів зазначає наступне.
		Як свідчать матеріали справи, ХНУВС разом із адміністративним позовом було подано клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження (а.с.26).
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), оскільки дана справа відноситься до справ незначної складності, враховуючи характер спірних відносин, склад учасників та предмет доказування, що не вимагають проведення підготовчого провадження для повного та всебічного встановлення обставин справи (а.с.2).
		20.12.2019 до суду надійшло заперечення ОСОБА_1 щодо спрощеного розгляду у письмовому провадженні, у яких останній просив розглядати справу зу спрощеному позовному провадженні, однак з повідомленням (викликом) сторін (а.с.47).
		21.12.2019 ухвалою Полтавською окружного адміністративного суду у задоволенні заперечень відповідача щодо спрощеного розгляду у письмовому провадженні відмовлено, оскільки спір виник у справі незначної складності, для якої передбачено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідач у своїй заяві не посилається на необхідність витребування чи забезпечення додаткових доказів, виклик свідків, призначення у справі експертиз чи вжиття судом інших дій, для вчинення яких необхідним було б проведення розгляду справи з викликом її учасників. При цьому зазначає про намір надати пояснення та заперечення проти позову. З огляду на вказане, суд першої інстанції відмітив, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні) не позбавляє та не обмежує учасників справи у наданні письмових заяв по суті та додаткових пояснень у порядку, визначеному вимогами Кодексу адміністративного судочинства України. (а.с.56)
		Відповідно до ч.1 ст.259 КАС України клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження подається у письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або може міститися у ній.
		Згідно із ч.ч.1-4 ст.260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
		У випадку, передбаченому частиною першою статті 259 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.
		Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.
		Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обгрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
		Відповідно до ч.7 ст.260 КАС України частини друга - шоста цієї статті не застосовуються до справ, визначених пунктами 1-9 частини шостої статті 12 цього Кодексу.
		Згідно із пп.1-9 ч.6 ст.12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: 1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище; 2) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 4) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію; 6) оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження; 8) типові справи; 9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині; 10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження; 11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
		Відповідно до ч.5 ст.12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
		Згідно із ч.ч.2, 3, 4 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
		При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
		За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Враховуючи вищевикладене, а також характер спірних відносин, склад учасників та предмет доказування, то дана справа не належить до адміністративних справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження.
		Відповідно до ч. ч. 5 та 6 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
		Колегія суддів звертає увагу, що позивачем в адміністративному позові зазначено обставини та до нього долучено всі необхідні документи, на підставі яких у суду наявна можливість встановити фактичні обставини справи.
		Відповідачем, в свою чергу, суду повідомлено лише про бажання особисто чи через уповноваженого представника надавати пояснення та додатково надано лише копію трудової книжки. В той же час, у клопотанні про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, проте з викликом сторін (а.с.47), ОСОБА_1 не вказано жодних доводів стосовно необхідності витребування чи забезпечення додаткових доказів, виклику свідків, призначення у справі експертиз чи вжиття судом інших передбачених процесуальним законодавством дій.
		Крім того, ОСОБА_1 у даній заяві (а.с.47) повідомлено, що він постійно працює та проживає у м.Києві, а у м.Кременчуці буває рідко.
		Враховуючи вищевикладене та незначну складність розглядуваної справи, колегія суддів вважає доводи апелянта про необхідність розгляду даної адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, необгрунтованими.
		Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не було позбавлено можливості та не було обмежено надавати відзив на адміністративний позов, інші письмові заяви по суті та додаткові пояснення у порядку, визначеному вимогами Кодексу адміністративного судочинства України. Також, відповідачу направлялися всі процесуальні документи, які були ним отримані.
		Щодо наявності компетенції ХНУВС звертатися із даним адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до ст.1 Закону України від 17 січня 2002 року №2984-III "Про вищу освіту" (в редакції, чинній на час вступу відповідача до ХНУВС) вищий навчальний заклад - це освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.
		Згідно зі ст.17 Закону України від 17 січня 2002 року №2984-III "Про вищу освіту" (в редакції, чинній на час вступу відповідача до ХНУВС) управління у галузі вищої освіти у межах їх компетенції здійснюється, в тому числі, іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади. 
		Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України від 01.07.2014 № 1556-VII "Про вищу освіту" (в редакції, чинній на час відрахування відповідача з ХНУВС) вищий військовий навчальний заклад (вищий навчальний заклад із специфічними умовами навчання) - це вищий навчальний заклад державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад`юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького складу з метою задоволення потреб Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
		Згідно із п.3 ч.1 ст.12 Закону України від 01.07.2014 № 1556-VII "Про вищу освіту" (в редакції, чинній як на час відрахування відповідача з ХНУВС, так і на час звернення до суду із адміністративним позовом) управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень здійснюється галузевими державними органами, до сфери управління яких належать заклади вищої освіти.
		Відповідно до ст. 1 Закону України від 10.01.2002 №2925-ІІІ "Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України" навчальні заклади, науково-дослідні установи, підприємства та установи забезпечення включенні до загальної структури МВС України.
		Постановою Кабінету Міністрів України № 1410 від 15 грудня 1997 року затверджено єдину систему військової освіти до якої входить позивач.
		Положеннями п. 1.3 Положення про вищі навчальні заклади МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14.02.2008 № 62 (який діяв станом на час укладання договору про підготовку у вищому навчальному закладі МВС України з відповідачем) основною метою діяльності ВНЗ є підготовка фахівців для органів і  підрозділів  МВС,  інших  органів  виконавчої влади, підприємств, установ та організацій України.
		Початком  проходження служби в органах внутрішніх справ, військової служби  у  внутрішніх  військах  МВС  уважається  дата, зазначена в наказі про зарахування на навчання до ВНЗ (п. 6.8 Положення).
		Згідно з п. 6.28 Положення про вищі навчальні заклади МВС порядок та  підстави  відшкодування  фактичних  витрат, пов`язаних  з  утриманням  курсантів  у ВНЗ у зв`язку з небажанням продовжувати навчання або порушенням дисципліни,  а також  у  разі відмови від подальшого проходження служби   на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ (офіцерського складу внутрішніх військ) для  осіб  рядового  та   начальницького   складу   органів внутрішніх   справ визначаються Порядком  відшкодування  особами  витрат, пов`язаних  з  їх   утриманням   у   вищих   навчальних   закладах Міністерства  внутрішніх  справ,  затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2007 року № 313.
		Відповідно до п.3 Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2007 р. № 313 (діяв станом на час укладання договору про підготовку у вищому навчальному закладі МВС України з відповідачем) витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця у навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням або управлінням МВС та особою.
		Аналогічні положення визначено Типовим договором про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженому наказом МВС від 14.05.2007 № 150 (в редакції станом на момент укладання договору про підготовку у вищому навчальному закладі МВС України з відповідачем) та безпосередньо Договором про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України, що укладений між Харківським національним університетом внутрішніх справ, Головним управлінням МВС України в Полтавській області та ОСОБА_1 від 01.09.2010.
		Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 261 було затверджено Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України (далі - Порядок №261).
		Даний Порядок №261 набрав чинності 20.04.2017 та був чинним на час звернення Харківським національним університетом внутрішніх справ до суду із даним позовом.
		Відповідно до пункту 8 Порядку №261 претензійно-позовну діяльність провадить вищий навчальний заклад, у якому навчалася особа.
		Згідно із п.3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України від 23.12.2015 № 901-VIII "Про Національну поліцію" вищі навчальні заклади із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України і здійснювали навчання курсантів, слухачів, ад`юнктів та докторантів за державним замовленням з підготовки фахівців для потреб міліції, продовжують їх навчання та підготовку як фахівців для Національної поліції в межах раніше доведеного державного замовлення для потреб міліції.
		Таким чином, на час звернення із даним адміністративним позовом до суду саме ХНУВС є уповноваженим на ведення претензійно-позовної роботи щодо відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання.
		Стосовно доводів апелянта про необхідність застосування правової позиції Верховного Суду по справі №826/18956/16 (провадження № К/9901/6847/18), викладеної у постанові від 06.03.2018, колегія суддів звертає увагу на наступне.
		У справі №826/18956/16 (провадження № К/9901/6847/18) позивачем виступала фізична особа, відповідачем - Національний університет фізичного виховання і спорту України, а предметом спору було визнання неправомірними дій Національного університету фізичного виховання та спорту України по відрахуванню позивача з другого курсу факультету заочного навчання за напрямком підготовки здоров`я людини на здобуття освітнього ступеню бакалавра та скасування всієї її історії навчання, визнання протиправним та скасування п. 2 наказу ректора Національного університету фізичного виховання і спорту України від 03 листопада 2016 року №558-ст "Про скасування записів у наказах "Про зарахування на навчання" та історії навчання студентів".
		За результатами перегляду даної справи Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 вказав, що адміністративним є спір про оскарження дій особи, які вона вчиняє в якості суб`єкта владних повноважень на виконання владних управлінських функцій. Вичерпний перелік органів управління освітою визначений статтею 11 Закону України «Про освіту». Керівники вищих навчальних закладів до такого переліку не віднесені.
		Проаналізувавши зміст ч.2 ст.20 Закону України «Про освіту», п.7 ч.1 ст.1 та ч.7 ст.27 Закону України «Про вищу освіту», а також пункти 1.16, 1.6, 2.1 Статуту Національного університету фізичного виховання і спорту України, Верховний Суд відмітив, що відповідач у справі - Національний університет фізичного виховання і спорту України, не є суб`єктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, не є органом управління освітою та не здійснює функцій суб`єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності, водночас, спірні відносини не пов`язані також і з прийняттям, проходженням чи звільненням з публічної служби. 
		Вимоги позову були пов`язані із захистом її суб`єктивного права у приватно-правових договірних відносинах між навчальним закладом і студенткою. Відповідно спір у тій справі підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір між сторонами не мав встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом, оскільки Університет у спірних правовідносинах не належав до суб`єктів владних повноважень, які виконують відповідні владні управлінські функції щодо іншого суб`єкта цих відносин.
		Разом з тим, у розглядуваній справі №440/3839/19 позивачем є ХНУВС, відповідачем - фізична особа, а предметом позову - стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі, у розмірі 41212,60 грн.
		При цьому, Великою Палатою Верховного Суду (постанови від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 810/2610/16) чітко висловлено правову позицію, згідно якої спори стосовно відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
		З огляду на вказане, доводи апелянта про необхідність застосування правової позиції Верховного Суду по справі №826/18956/16 є необгрунтованими.
		Щодо суті позовних вимог ХНУВС, колегія суду зазначає наступне.
		На час укладення ОСОБА_1 із ХНУВС (Виконавець) та Головним управлінням МВС України у Полтавській області (Замовник) договору від 01.09.2010 про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України (а.с.13-14) та на час закінчення вищого навчального закладу були чинними норми Закону України "Про міліцію".
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про міліцію" міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
		В подальшому, 02.07.2015 було прийнято Закон України "Про Національну поліцію", окремі положення якого набрали чинності 07.08.2015, а у цілому даний закон набрав чинності 07.11.2015. 
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
		Системний аналіз змісту наведених законів дає підстави для висновку, що основні завдання та функції держави, які покладались на міліцію та поліцію є тотожними, однорідними.
		Постановою Кабінету Міністрів України №730 від 16.09.2015 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів МВС" передбачено ліквідацію УМВС України в Полтавській області та створення Головного управління Національної поліції в Полтавській області.
		При цьому слід враховувати, що відповідно до пунктів 8, 9, 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
		Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
		Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
		Згідно із п.3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України від 23.12.2015 № 901-VIII "Про Національну поліцію" вищі навчальні заклади із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України і здійснювали навчання курсантів, слухачів, ад`юнктів та докторантів за державним замовленням з підготовки фахівців для потреб міліції, продовжують їх навчання та підготовку як фахівців для Національної поліції в межах раніше доведеного державного замовлення для потреб міліції.
		Матеріалами справи підтверджено, що згідно відомостей трудової книжки НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 останній 06.11.2015 на підставі наказу УМВС від 06.11.2015 № 625 звільнений з органів внутрішніх справ. Однак, наступного дня - 07.11.2015 - на підставі наказу ГУНП від 07.11.2015 № 9 о/с прийнятий на службу до Національної поліції (а.с.67-68). 
		Таким чином, відповідач спочатку проходив службу в органах внутрішніх справ, а в подальшому - у Національній поліції відповідно до п.8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію".
		Вказане свідчить, що відповідач, будучи звільненим з органів внутрішніх справ 06.11.2015 з одночасним прийнятим на службу до Національної поліції України 07.11.2015, продовжив проходження служби в Національній поліції України, а отже у відповідача був відсутній намір будучи працівником міліції відмовитися від проходження служби в поліції, як реформованого органу Міністерства внутрішніх справ України. 
		Отже, зміна зазначеного законодавчого регулювання не призвела до припинення виконання сторонами умов укладеного Договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України від 01.09.2010.
		Крім того слід враховувати, що підставою для звернення до суду для відшкодування витрат за навчання стало звільнення відповідача за власним бажанням з Національної поліції України 27.05.2016, а не звільнення зі служби в органах внутрішніх справ від 06.11.2015.
		Наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 27.05.2016 № 151 о/с "По особовому складу" лейтенанта поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого Кременчуцького відділу поліції ГУ НП в Полтавській області, 27.05.2016 звільнено згідно з пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням). Вислуга років станом на 27.05.2016 складає 05 років 08 місяців 26 днів, в пільговому обчисленні - 05 років 09 місяців 14 днів. (а.с.12)
		Відповідачем не надано до суду доказів оскарження, скасування чи внесення змін до наказу Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 27.05.2016 № 151 о/с "По особовому складу".
		Таким чином, матеріали справи свідчать про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції саме за власним бажанням, а не з будь-яких інших підстав.
		При цьому слід враховувати, що правомірність прийняття Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області наказу 27.05.2016 № 151 о/с "По особовому складу" не входить до предмету доказування по даній справі №440/3839/19.
		Відповідно до ст. 18 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію" (в редакції, чинній на момент укладення тристороннього договору від 01.09.2010) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
		Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
		Курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 № 313 (в редакції, чинній на час укладення відповідачем договору із позивачем та УМВС України в Харківській області) затверджено Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ (далі - Порядок №313).
		Відповідно до п.п.3 п.1 Порядку №313 цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС (далі - особи), витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах (далі -- витрати), у разі звільнення осіб начальницького складу органів внутрішніх справ із служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни.
		Згідно із п.3 Порядку №313 витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця в навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням або управлінням МВС та особою. У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України.
		Типову форму договору затверджує МВС за погодженням з МОН.
		Положеннями пунктів 6 та 7 Порядку №313 передбачено, що у разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
		Сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується у порядку, визначеному законодавством.
		Наказом Міністерства внутрішніх справ № 150 від 14.05.2007 затверджено Типовий договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, згідно якого передбачено відшкодування  вказаних витрат.
		Так, умовами договору від 01.09.2010 про підготовку ОСОБА_1 в навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України було передбачено, що у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченні навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 цього договору, відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком.
		Пунктом 3 Договору визначено підстави відшкодування фактичних витрат на підготовку, зокрема, відмова від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.
		В подальшому відбулась зміна законодавчого регулювання правовідносин, зокрема, втратили чинність положення Закону України "Про міліцію" та набрали чинності положення Закону України "Про Національну поліцію".
		Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не заперечував проти зарахування його з 07.11.2015 на службу до Національної поліції, наказ про таке зарахування не оскаржував.
		Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
		Статтею 72 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що професійне навчання поліцейських складається з: 1) первинної професійної підготовки; 2) підготовки у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання; 3) післядипломної освіти; 4) службової підготовки - системи заходів, спрямованих на закріплення та оновлення необхідних знань, умінь та навичок працівника поліції з урахуванням оперативної обстановки, специфіки та профілю його оперативно-службової діяльності.
		Згідно з ч. 4 ст. 74 Закону України "Про Національну поліцію" особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Частиною 5 ст. 74 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
		В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 261 було затверджено Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України (далі - Порядок №261).
		Даний Порядок №261 набрав чинності 20.04.2017 та був чинним на час звільнення відповідача із поліції.
		Положення Порядку №261 та Порядку №313 є майже аналогічними.
		Колегія суддів відмічає, що матеріали справи не містять доказів щодо добровільного відшкодування ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі - ХНУВС.
		Відповідно до пунктів 2-4 Порядку №313 відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної і канікулярної відпустки та у зворотному напрямку, за направленням до місця служби після закінчення навчального закладу; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.
		Витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця в навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням або управлінням МВС та особою. У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України.
		Розрахунок фактичних витрат здійснюється відповідно до норм утримання у вищому навчальному закладі.
		Згідно з пунктом 3 Порядку №261 відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія). Розрахунок витрат на утримання осіб (грошове, продовольче, речове та медичне забезпечення) у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю. Розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у відповідному вищому навчальному закладі на одну особу за добу за період її фактичного перебування в такому закладі. Під час проведення розрахунків застосовуються тарифи, що встановлені для населення і діють у місцевості, в якій розташований вищий навчальний заклад, у відповідному навчальному році. На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи.
		Наказами ХНУВС від 30.08.2011 №449, від 28.08.2012 №416, від 26.08.2013 № 376, від 28.02.2014 №33 о/с та довідками Харківського національного університету внутрішніх справ підтверджено, що загальна сума визначених до відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 у Харківському національному університеті внутрішніх справ за період з 30.08.2010 по 28.02.2014 становить 41212,60 грн. (а.с.7-11, 15-21).
		Відповідачем не надано до суду доказів оскарження, скасування чи внесення змін до зазначених наказів ХНУВС.
		Згідно із п.5 Порядку №261 у разі звільнення особи до відпрацювання нею трьох років після закінчення вищого навчального закладу орган поліції, в якому особа проходила службу, невідкладно повідомляє про це вищому навчальному закладу, в якому особа навчалася.
		Матеріалами справи підтверджено, що листом Головного управлінням Національної поліції у Полтавській області від 31.05.2016 №1444/115/12/01/03-2016 позивача повідомлено про звільнення ОСОБА_2 , до якого серед інших документів додано розписку ОСОБА_1 про повідомлення йому щодо необхідності відшкодування грошових коштів за навчання в ХНУВС (а.с.22-23).
		З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
		Також, відхиляючи доводи апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що зумовлює, згідно приписів ст.316 КАС України, залишення вимог апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
		Зважаючи на результати розгляду апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та вимоги ст. 139 КАС України, у справі відсутні підстави для здійснення нового розподілу судових витрат.
		Керуючись ст. ст. 310, 315, 316,  321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
		Рішення  Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2020 по справі № 440/3839/19 - залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
		 
		Головуючий суддя (підпис)М.І. Гуцал Судді(підпис)  (підпис) А.П. Бенедик    Л.О. Донець   
		Повний текст постанови складено 22.05.2020.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...