Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 295/14930/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: 22.05.2020. Зареєстровано: 24.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 25.05.2020.
Дата набрання законної сили: 20.05.2020
Номер судового провадження: 22-ц/4805/1079/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА 
		Житомирський апеляційнийсуд 
		 
		 
		Справа №295/14930/19 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М. 
		Категорія 77 Доповідач Трояновська  Г. С. 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 травня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:
		 
		головуючого  судді Трояновської Г.С.    
		суддів Миніч Т.І., Павицької Т.М.            
		з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.,
		               
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 295/14930/19 за позовом ОСОБА_1 до Державного університету «Житомирська політехніка», третя особа  ректор Державного університету «Житомирська політехніка» Євдокимов Віктор Валерійович про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу
		за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 02 березня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Чішман Л.М. у м. Житомирі,
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, в обгрунтування вимог якого зазначив, що перебував у трудових відносинах із відповідачем безперервно з 01.09.2000. За контрактом від 31.08.2016 він був призначений на посаду доцента кафедри фізики та вищої математики. В подальшому, у зв`язку із закінченням дії контракту наказом №55-п від 20.08.2019 він був звільнений з роботи з 31.08.2019 відповідно до п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України. Вважав вказаний наказ упередженим та незаконним, оскільки підставою для його видання зазначений контракт від 01.09.2016 №110/16, якого в дійсності не існує, а документом, який регулює трудові відносини між сторонами, є контракт №110/16 від 31.08.2016. Також зазначив, що згідно п. 6.2 контракту, закінчення строку його дії є підставою для розірвання контракту за умови попередження про таке звільнення не пізніше як за два місяці до закінчення терміну дії контракту або укладення його на новий термін. Вказав, що якщо у цей строк сторони не визначились, то контракт продовжується на один рік. Посилався на те, що будь-яких угод щодо припинення дії контракту №110/16 від 31.08.2016 сторони не укладали та на новий строк контракт також укладений не був. Відтак на думку позивача, згідно умов контракту, він продовжується на один рік, тобто до 31.08.2020, а тому у відповідача не було підстав звільняти його за п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України у зв`язку із закінченням дії контракту. 
		Також позивач вказав, що останній контракт між сторонами був шостим поспіль. Після закінчення терміну дії кожного чергового контракту в університеті оголошувався конкурс на заміщення вакантної посади, яку займав позивач. Він приймав участь у конкурсі та за його результатами між сторонами укладався черговий контракт. Проте цього разу конкурс на заміщення посади, яку він займав, оголошений не був, а тому ОСОБА_1 вважав, що контракт буде пролонговано.
		Також позивач зазначив, що наказом №55-п від 20.08.2019 з нього утримано суму за перевикористану відпустку за 2008-2009 навчальний рік за 17 календарних днів. Вважав такі дії відповідача незаконним та такими, що суперечать приписам ст. 127 Кодексу законів про працю України, оскільки утримання за перевикористану відпустку за минулі роки законодавством не передбачено.
		Виходячи із наведеного, просив визнати незаконним та скасувати наказ ректора Державного університету "Житомирська політехніка" Євдокимова В.В. від 20.08.2019 року №55-п в частині звільнення позивача з роботи та утримання за перевикористану відпустку, поновити його на роботі в Державному університеті "Житомирська політехніка", стягнути з Державного університету "Житомирська політехніка" середній заробіток за час вимушеного прогулу - з 01 вересня 2019 року по день поновлення на роботі, стягнути безпідставно утримані кошти за перевикористану відпустку за 17 календарних днів 2008-2009 навчального року та судові витати.
		Рішенням Богунськогорайонного судум.Житомира від02березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Зазначає, що не згоден із датою закінчення контракту, оскільки згідно п. 6.2. укладеного контракту передбачено попереднє укладення угоди між роботодавцем та працівником, де було б зафіксовано його волевиявлення щодо припинення дії контракту №110/16 від 31.08.2016, такої угоди укладено не було, а тому, на його думку, контракт продовжується на 1 рік. Вказує, що Попередження №6 від 10.04.2019 не є угодою про наступне звільнення, оскільки сформульовано неоднозначно, що контракт припиняє свою дію та укладатися на новий термін не буде, а також передбачає продовження трудових відносин згідно положень ч. 11 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту», а тому не є належним доказом у справі. Окрім того вказує, що відповідачем не був оголошений конкурс на зайняття вакантних посад, чим, на його думку, порушені його трудові права. Також вказує, що довідка ДУ «Житомирська політехніка» № 44-06.01/1131 від 16.10.2019, згідно якої ОСОБА_1 донараховано утриману відпустку за 2008-2009 роки під час розгляду справи судом першої інстанції не долучалась, а тому також не є належним доказом у справі. Відтак суд безпідставно не стягнув із відповідача кошти, які були з нього утримані при звільненні.
		Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
		В суді апеляційної інстанції позивач та його представник адвокат Ленський І.О. доводи апеляційної скарги підтримали, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі та позовній заяві. 
		Представники відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечили, надали пояснення аналогічні викладеному у рішенні суду першої інстанції. 
		Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
		Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що починаючи із 01 вересня 2000 року ОСОБА_1 за контрактом працював на посаді старшого викладача кафедри фізики Житомирського державного технологічного університету, а з 01.07.2001 - на посаді доцента кафедри фізики як обраний за конкурсом на умовах, викладених у нових контрактах (а.с. 9-15)
		31 серпня 2016 року між Житомирським державним технологічним університетом (тепер - ДУ «Житомирська політехніка») та ОСОБА_1 укладено контракт № 110/16, за умовами якого останнього призначено на посаду доцента кафедри фізики та вищої математики Житомирського державного технологічного університету на строк із 01 вересня 2016 року по 31 серпня 2019 року. (а.с. 17-20)
		10 квітня 2019 року завідувачу кафедри фізики та вищої математики надіслано попередження №6 про майбутнє звільнення викладачів його кафедри у зв`язку з закінченням терміну дії контракту, в тому числі і ОСОБА_1 , про що останнім того ж дня поставлено підпис у відповідній графі цього попередження (а.с. 104). 
		Вказаним попередженням, зокрема, ОСОБА_1 повідомлено про те, що він підлягає звільненню з посади доцента кафедри фізики та вищої математики 31.08.2019 року, тобто у строк, передбачений контрактом. Окрім того зазначено, що продовження трудових відносин між працівником та адміністрацією університету проводиться відповідно до ч. 11 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту» тобто за конкурсним відбором (а.с. 104).
		В подальшому, наказом Державного університету «Житомирська політехніка» від 30 серпня 2019 року № 55-п, ОСОБА_1 звільнено з роботи із 31 серпня 2019 року у зв`язку з закінченням терміну дії контракту за пунктом 2статті 36 КЗпП України та наказано утримати за перевикористану відпустку (2008/2009 навчальний рік)  17 календарних днів.
		Згідно довідки ДУ «Житомирська політехніка» № 44-06.01/1131 від 16.10.2019 ОСОБА_1 донараховано утриману відпустку за 2008-2009 роки відповідно наказу №116-п від 16.10.2019 в сумі 1659, 88 грн. Сума до виплати склала 1344, 50 грн. Вказані кошти знаходяться на депонованій заробітній платі у зв`язку із відсутністю зарплатної картки (а.с. 198 зворот).
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивача призначено доцентом кафедри фізики та вищої математики на підставі контракту, відповідно до умов якого сторонами було погоджено строк його дії, а саме - по 31 серпня 2019 року, тому звільнення позивача з 31 серпня 2019 року за закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю Україниє законним. Вимога про стягнення безпідставно утриманих коштів за перевикористану відпустку за 17 календарних днів 2008-2009 навчального року усунута відповідачем, а тому суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Відповідно достатті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Згідно із частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		КЗпП Українивизначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників.
		При цьомуКЗпП Українивизначає можливість працівника оскарження наказу про його звільнення.
		Частиною першоюстаттею 21 КЗпП Українипередбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Відповідно до частини третьоїстатті 21 КЗпП Україниособливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
		УРішенні Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьоїстатті 21 КЗпП Україниакцентовано увагу на те, що незважаючи на ці (які міститьстаття 9 КЗпП України) та інші застереження, що містяться уКодексі законів про працю Україний інших актах трудового законодавства України і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору, тощо.
		Відповідно дочастини 3статті 54 Закону України «Про освіту», у редакціїЗакону України від 23 травня 1991 року №1060-XI, яка була чинною на час укладення контракту, педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.
		Отже, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормамиКЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника, та додаткові підстави розірвання договору.
		Згідно з пунктом 2 частини першоїстатті 36 КЗпП Українипідставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту.
		Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.
		На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений відповідно до закону. Припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового трудового договору він виявив під час його укладення, а тому погодився на його припинення по закінченні строку, на який його було укладено.
		Як встановлено судом контракт, укладений між Житомирським державним технологічним університетом (тепер  «Житомирська політехніка») і ОСОБА_1 31.08.2016 № 110/16, за умовами якого останній призначений на посаду доцента кафедри фізики та вищої математики ЖДТУ на строк з 01.09.2016 по 31.08.2019, підписаний ОСОБА_1 , що свідчить про його згоду із умовами контракту, а відтак і погодженням на звільненням з роботи 31.08.2019. 
		Відповідно до п.6.2 зазначеного Контракту однією із підстав його розірвання є закінчення строку дії. При цьому керівник ЖДТУ і працівник повинні за угодою сторін не пізніше як за 2 місяці до закінчення терміну дії контракту визначитись у такому: контракт припиняє дію або укладається на новий термін. Контракт не може переходити в договір на невизначений строк, відповідно до п. 2 ст. 36 КЗПП України, коли жодна із сторін не поставила питання про його припинення, якщо у цей термін сторони не визначились, то контракт продовжується на 1 рік (а.с. 20).
		Так, на виконання вимог вказаного пункту контракту 10.04.2019 ОСОБА_1 попереджено про майбутнє звільнення у зв`язку з закінченням терміну дії контракту, що підтверджено особистим підписом працівника (а.с. 104). Вказане свідчить про волевиявлення роботодавця щодо припинення трудових відносин із позивачем за умовами контракту. В подальшому наказом Державного університету «Житомирська політехніка» від 30 серпня 2019 року № 55-п, ОСОБА_1 звільнено з роботи із 31 серпня 2019 року у зв`язку з закінченням терміну дії контракту за пунктом 2статті 36 КЗпП України із дотриманням передбаченої законом процедури.
		Трактування ОСОБА_1 буквально положень п. 6.2. Контракту щодо обов`язковості укладення угоди про звільнення чи продовження дії контракту не заслуговують на увагу, оскільки в силу приписів КЗпП України окреме укладення такої угоди не передбачено, а попередження про звільнення і є волевиявленням роботодавця про припинення трудових відносин із позивачем. Отже, наявність попередження про звільнення позивача після закінчення строку дії контракту і є тією угодою сторін, за якою одна сторона (роботодавець) висловила свою волю на припинення контракту, а інша сторона (працівник)  погодилась, підписавши попередження без будь-яких застережень.
		Посилання позивача на те, що попередження підписано не керівником ЖДТУ, а іншими особами, на вирішення спору не впливає, оскільки таке попередження направлено відділом кадрів ЖДТУ, підписано начальником відділу кадрів та першим проректором, що свідчить про те, що вказані працівники діяли за дорученням керівництва в межах виконання своїх безпосередніх функціональних обов`язків. Доказів того, що волевиявлення роботодавця не було направлено на звільнення працівника за закінченням строку дії контракту матеріали справи не містять.
		Доводи про те, що попередження № 6 від 10.04.2019 не є належним доказом у справі та у ньому відсутні відомості про майбутнє звільнення з роботи працівника не заслуговують на увагу та спростовуються змістом самого попередження, в якому конкретно зазначено про звільнення позивача у зв`язку із закінченням дії контракту 31.08.2019 та роз`яснено порядок продовження трудових відносин відповідно до ч. 11 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту» та відомчих нормативних актів(а.с. 104).
		Так,відповідно доп.8ч.1ст.55«Про вищуосвіту» посада позивача-доцента відноситьсядо посад науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти.
		Відповідно до ч. 11 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту» під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти.
		Згідно з пунктом 10 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року №170, у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.
		Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач посилався на те, що відповідачем порушено його право на працю та він був позбавлений можливості взяти участь у конкурсному відборі для продовження трудових відносин з відповідачем.
		Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було оголошено конкурс на заміщення вакантних посад (а.с. 119-128). ОСОБА_1 подав заяву на заміщення вакантної посади професора кафедри фізики та вищої математики факультету комп`ютерно-інтегрованих технологій, мехатроніки і робототехніки із відповідним пакетом документів (а.с. 150), однак рішенням Голови конкурсної комісії ДУ «Житомирська політехніка» від 23.08.2019 подані документи визнано такими, що не відповідають встановленим вимогам та позивача не допущено до конкурсу (а.с. 151). 
		Колегія суддів зазначає, що питання законності такого рішення не є предметом розгляду в межах цієї справи, а тому правовій оцінці не підлягає.
		Посилання в апеляційній скарзі на те, що підставою для звільнення з роботи ОСОБА_1 в наказі від 20 серпня 2019 року №55-п зазначено контракт №110/16 від 01 вересня 2016 року якого в дійсності не існує, а документом, який регулює трудові відносини між сторонами, є контракт №110/16 від 31.08.2016, не є тим аргументом, який необхідно досліджувати та оцінювати, оскільки помилка у зазначенні дати контракту №110/16 не є тією підставою, яка могла б вплинути на суть вирішення спору.
		З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що наказ про звільнення ОСОБА_1 є законним, а тому позовні вимоги про його скасування та поновлення позивача на роботі із виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають. 
		Щодо позовної вимоги про стягнення утримання за перевикористану відпустку за 2008-2009 роки за 17 календарних днів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні і цієї вимоги, оскільки вказані кошти знаходяться на депонованій заробітній платі у зв`язку із відсутністю зарплатної картки, про що свідчить Довідка ДУ «Житомирська політехніка» № 44-06.01/1131 від 16.10.2019 року (а.с. 198 зворот). Відтак, ОСОБА_1 фактично повернуто вказані кошти і він не позбавлений можливості їх отримати в будь-який час, про що неодноразово наголошував представник відповідача у судових засіданнях.
		Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна правова оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.
		 
		Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України, суд
		 
		п о с т а н о в и в :
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 02 березня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено 21.05.2020.
		 
		 
		 
		Головуючий Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...