Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № П/811/1996/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; праці.
Надіслано для оприлюднення: 22.05.2020. Зареєстровано: 24.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 25.05.2020.
Дата набрання законної сили: 22.05.2020
Номер судового провадження: К/9901/40384/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		22 травня 2020 року 
		Київ
		справа №П/811/1996/17
		адміністративне провадження №К/9901/40384/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		 
		головуючого судді - Чиркіна С.М.,
		 
		суддів:               Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Метсервісгруп» на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018 (головуючий суддя: Щербак А.А., судді: Малиш Н.І., Баранник Н.П.) у справі №П/811/1996/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метсервісгруп» до Управління Держпраці у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування постанови ,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		17.11.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Метсервісгруп» (далі -позивач або ТОВ «Метсервісгруп») звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Кіровоградській області (далі - відповідач), у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову від 07.11.2017 №КР-0384-09-080-317 про накладення на позивача штрафу у розмірі 128 000 грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ТОВ "Метсервісгруп" усунуто порушення, зазначені в акті перевірки №КР-0384-09-080 до завершення такої перевірки, а саме 25.10.2017, про що було повідомлено представників управління Держпраці у Кіровоградській області. Також посилався на малозначність виявленого порушення, оскільки позивачем було недоплачено працівникам, які направлені у службове відрядження, 71,16 грн, а сума штрафу становить 128 000 грн, що свідчить про непропорційність суми застосованого до позивача штрафу сумі виявленого порушення.
		Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.12.2017 позов задоволено.
		Визнано протиправною та скасовано постанову управління Держпраці у Кіровоградській області №КР-0384-09-080-317 від 07.11.2017 про накладення на      ТОВ "Метсервісгруп" штрафу у розмірі 128 000 грн.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що безпосередньо самим Законом України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V) відповідальність за порушення вимог спеціальних законів, зокрема КЗпП України, не встановлена, а отже наявні підстави для висновку, що частина 11 статті 7 Закону №877-V пов`язує обов`язок контролюючого органу не застосовувати до суб`єкта господарювання, у разі виконання ним вимог розпорядчого документу, фінансові та адміністративні санкції, передбачені спеціальними законами, в тому числі і статтею 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
		Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018 скасовано постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.12.2017. У задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволені позову, суд апеляційної інстанції з посиланням на пункт 29 постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 295 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування», зазначив, що заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
		Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість доводів позивача про те, що перевіркою не було встановлено недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, оскільки норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою статті 12 Закону України «Про оплату праці» та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.
		Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу (надійшла поштою 19.03.2018), в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.12.2017 залишити в силі.
		Касаційна скарга мотивована тим, що перевіркою встановлено порушення частини 4 статті 121 КЗпП України, а вказана норма передбачає «Гарантії і компенсації при службових відрядженнях» та міститься у главі VIII «Гарантії і компенсації».
		Стверджує, що питання мінімальних державних гарантій в оплаті праці унормовано статтями 95-97 КЗпП України глави VII «Оплата праці», статтями 1,17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні гарантії», статями 11,12 Закону України «Про оплату праці», які передбачають оплату праці, в т.ч. при виплаті компенсацій працівникам за службові відрядження на рівні не нижчому ніж мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати.
		Вважає, що відповідачем невірно кваліфіковане виявлене порушення, усупереч приписів статті 265 КЗпП України, яке могло бути кваліфіковане за абзацом 3 частини 2 статті 265 КЗпП України (виплата не у повному обсязі).
		Звертає увагу, що позивачем усунуто виявлене порушення частини 4 статті 121 КЗпП України під час здійснення перевірки - 25.10.2017, відтак, на його думку, були відсутні підстави для застосування фінансових санкцій.
		Також наголошує на малозначності виявленого порушення, яке полягає в допущені облікових помилок незначного розміру.
		Ухвалою Верховного Суду від 20.03.2018 відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувану справу з суду першої інстанції. 
		В порядку статті 31, пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за результатами автоматизованого розподілу від 19.05.2020 у справі визначений новий склад суду (головуючий суддя: Чиркін С.М., судді: Єзеров А.А., Шарапа В.М.).
		Ухвалою Верховного Суду від 19.05.2020 справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
		Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 25 по 26 жовтня 2017 року на підставі наказу №1589 від 23.10.2017, направлення на перевірку від 23.10.2017 №1589/02.15 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління Держпраці у Кіровоградській області здійснено позапланову перевірку з питань додержання законодавства про працю ТОВ «Метсервісгруп», за наслідками якої складено акт №КР-0384-09-080 від 26.10.2017.
		У висновках акту №КР-0384-09-080 від 26.10.2017 зазначено, що позивачем порушено частину 4 статті 121 КЗпП України, а саме: оплату праці чотирьом працівникам, які були направлені у службове відрядження, здійснено у розмірі нижчому середнього заробітку. 
		26.10.2017 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю управління Держпраці у Кіровоградській області видано припис №КР-0384-09-080/0150, яким позивачу приписано дотримуватись вимог частини 4 статті 121 КЗпП України щодо оплати праці працівникам, які направлені у службове відрядження, за виконану роботу відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати повинен бути не нижчий середнього заробітку. Також відповідачем приписано ТОВ «Метсервісгруп» у строк до 26.11.2017 письмово інформувати про виконання ним даного припису.
		ТОВ "Метсервісгруп" в межах строку, встановленого даним приписом, зокрема, листом від 21.11.2017 за вих.№95, повідомлено управління Держпраці у Кіровоградській області про здійснення перерахунку та виплату оплати праці працівникам, які перебували у службовому відрядженні, ще під час перевірки - 25.10.2017, та надано на підтвердження наведених обставин розрахунково-платіжні відомості.
		07.11.2017 відповідачем було прийнято постанову управління Держпраці у Кіровоградській області №КР-0384-09-080-317 про накладення на ТОВ «Метсервісгруп» згідно абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України штрафу у розмірі 128 000 грн, у зв`язку з виявленими порушеннями.
		Вказана постанова була позивачем оскаржена до суду.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
		Згідно із частиною  третьою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
		За приписами  статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		За змістом пунктів 1, 2, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
		Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення" від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок № 509).
		Відповідно до пункту 2 Порядку №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.
		Штрафи можуть бути накладені, зокрема, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
		Згідно із частиною  4 статті 121 КЗпП України працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
		Так, відповідачем під час перевірки позивача було встановлено, що оплату праці чотирьом працівникам, які були направлені у службове відрядження, здійснено у розмірі нижчому середнього заробітку, що зафіксовано в акті перевірки.
		Статтею  12 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) встановлено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
		Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.
		Стаття 121 КЗпП України, частина 4 якої була порушена позивачем визначає «Гарантії і компенсації при службових відрядженнях».
		Отже, за такого правового регулювання, гарантії при службових відрядженнях є мінімальними державними гарантіями.
		Відповідальність за порушення законодавства про працю встановлена статтею 265 КЗпП України.
		Відповідно до абзацу четвертого частини другої статі 265 КЗпП України, юридичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу за:
		- недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
		Щодо доводів скаржника про відсутність підстав для застосування фінансових санкцій (штрафу) у зв`язку з усунення порушення під час перевірки, колегія суддів зазначає таке.
		Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом № 877-V, дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
		Відповідно до частини 11 статті 7 Закону №877, у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб`єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.
		Водночас за змістом частини четвертої та п`ятої статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
		Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
		За такого правового регулювання застосуванню підлягає норма статті 265 КЗпП України, як спеціальна норма.
		Згідно із частиною сьомої статті 265 КЗпП України сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.
		Тобто, КЗпП України передбачено, як невідворотність відповідальності за порушення законодавства про працю, так і обов`язок усунути виявлене порушення законодавства.
		Основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю врегульовані Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (далі - Порядок №295).
		За змістом пункту 29 Порядку №295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
		Виконання вимог припису не могло бути правовою підставою для того, щоб не застосовувати до суб`єкта господарювання фінансових санкцій, і, відповідно не звільняло від обов`язку понести відповідальність за вчинення правопорушень законодавства про працю, оскільки згідно з частиною сьомою статті 265 КЗпП України сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю. Тобто вказаними нормами покладено одночасно на суб`єкта господарювання обов`язок, як щодо сплати штрафу за вчинене правопорушення, так і щодо його усунення.
		З огляду на зазначине, суд вважає безпідставними твердження позивача в касаційні скарзі, що виконання товариством вимог припису у встановлений законодавством строк є підставою для не накладення на позивача штрафних санкцій, оскільки такі твердження не ґрунтуються на вимогах закону.
		Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 28.02.2018 у справі №818/584/17 та від 13.06.2019 у справі №804/4768/18.
		Також колегія суддів Верховного Суду не приймає доводи скаржника щодо малозначності порушення, оскільки чинне законодавство України про працю не передбачає пом`якшуючих чи обтяжуючих обставин для звільнення від відповідальності юридичних та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, з урахуванням розміру порушення.
		За такого правового регулювання та встановлених обставин, доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції.
		Відповідно до частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення;
		З огляду на вищезазначене та керуючись вимогами статті 350 КАС України, Верховний Суд дійшов до висновку про те, що суд апеляційній інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
		З урахуванням вимог статті 139 КАС України відсутні підстави для нового розподілу судових витрат. 
		Керуючись статтями 341,345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
		 
		П О С Т А Н О В И В: 
		 
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Метсервісгруп» залишити без задоволення.
		Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018 у справі № П/811/1996/17 - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді Верховного Суду:                                                                      С. М. Чиркін
		                                                                                                    А.А. Єзеров
		                                                                                                    В.М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...