Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/3323/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 26.05.2020.
Дата набрання законної сили: 21.05.2020
Номер судового провадження: 61-48420ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		21 травня 2020 року
		м. Київ
		справа № 755/3323/17
		провадження № 61-48420св18  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
		 
		учасники справи:
		позивач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк»,
		відповідач - ОСОБА_1 , 
		 
		третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Медична компанія»,
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року у складі судді Савлук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року у складі колегії суддів Українець Л. Д., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., 
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі -  ПАТ «Ощадбанк», банк) звернулося до суду до 
		ОСОБА_1 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Медична компанія» (далі - ТОВ «Медична компанія») з позовом, вимоги якого уточнило під час розгляду справи та просило стягнути з відповідача заборгованість за договором кредитної лінії від 13 січня 2011 року, яка станом на 04 жовтня  2017 року становить 5 587 047,51 грн, з яких: прострочений борг за кредитом в сумі 2 290 611,06 грн, простроченні відсотки за користування кредитом з 06 червня 2014 року по 03 жовтня 2017 року в сумі 1 492 339,97 грн, інфляційні втрати з липня 2014 року по серпень 2017 року за прострочення сплати кредиту в сумі 1 138 278,38 грн; інфляційні втрати з липня 2014 року по серпень 2017 року за прострочення сплати відсотків за користування кредитом в сумі 414 604,01 грн; три проценти річних за прострочення сплати кредиту з 03 вересня 2012 року по 03 жовтня 2017 року в сумі 175 640,27 грн; три проценти річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом з 01 грудня 2011 року по 03 жовтня 2017 року в сумі 75 573,82 грн.
		Позов мотивовано тим, що 13 січня 2011 року між банком та ТОВ «Медична компанія» укладено договір кредитної лінії, згідно якого максимальний ліміт кредитування встановлено у сумі 3 700 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом, виходячи з 20,5% річних, а з 14 липня 2011 року у розмірі 19 % річних.
		У забезпечення виконання кредитних зобов`язань, 13 січня 2011 року між           ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, яким поручитель зобов`язався відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.
		Позичальник ТОВ «Медична компанія» систематично порушувало та належним чином не виконувало взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. 
		Рішенням Господарського суду Луганської області від 06 жовтня 2015 року позов АТ «Ощадбанк» до ТОВ «Медична компанія» про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Медична компанія» на користь АТ «Ощадбанк» 3 671 435, 63 грн.
		Разом з тим, вказане судове рішення не виконано тастаном на 04 жовтня 2017 року заборгованість за кредитом становить 5 587 047,51 грн, яку банк просив стягнути з відповідача, як поручителя. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду                             від 07 листопада 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню у зв`язку з припиненням поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.
		При зміні кредитором на підставі статті 1050 ЦК Українистроку виконання основного зобов`язання передбачений частиною четвертою статті 559                    ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати.
		Заборгованість, з приводу якої заявлений позов у справі, виникла у боржника з 31 травня 2014 року. ТОВ «Медична компанія» та поручитель  ОСОБА_1 взяли на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 12 січня 2016 року. Термін остаточного повернення кредиту рішенням Господарського суду Луганської області від 05 жовтня 2015 року було змінено з 12 січня 2016 року на 20 жовтня 2015 року.
		ПАТ «Державний банк України» з даним позовом звернулося до суду                        23 лютого 2017 року, тобто з пропуском шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя, у звязку з чим вимоги банку до ОСОБА_1 , як поручителя, не підлягають задоволенню у зв`язку з припиненням поруки.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі ПАТ «Ощадбанк», не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.  
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини справи щодо звернень банку з позовами до Сватівського районного суду Луганської області та неправильно застосовано положення частини четвертої статті 559, частини другої статті 1050ЦК України.
		Судами не враховано, що вимога про дострокове повернення кредиту позичальнику та вимога усунення порушень за кредитним договором поручителю банком не направлялись та ані позичальником, ані поручителем не отримувались.
		Під час розгляду справи судами не надано належної оцінки тим обставинам, що 19 серпня 2015 року банк з метою захисту порушених прав в межах строку дії поруки звернувся до Сватівського районного суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення з останнього заборгованості за кредитним договором. Ухвалою суду від 14 січня 2016 року позовну заяву АТ «Ощадбанк» повернуто та зазначено, що на запит суд отримав інформацію про те, що відповідач ОСОБА_1 фактично проживає у м. Києві, а тому справа не підсудна даному суду. Справа перебувала на розгляді у Сватівському районному суді Луганської області з 19 серпня 2015 року по 27 січня 2016 року.
		10 червня 2016 року банк, за відсутності доказів про зареєстроване у встановленому порядку місце перебування відповідача, повторно звернувся до Сватівського районного суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача.
		Сватівський районний суд Луганської області ухвалою від 10 січня                       2017 позовну заяву повернув АГ «Ощадбанк» для подання до належного суду. Судом встановлено, що згідно відповіді Міністерства соціальної політики України від 24 грудня 2016 року відповідач ОСОБА_1 з 23 червня 2015 року фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Справа перебувала на розгляді в Сватівському районному суді Луганської області з           10 червня 2016 року по 07 лютого 2017 року. 
		Судами попередніх інстанцій проігноровано факт, що банк двічі, з додержанням правил підсудності, звертався до Сватівського районного суду Луганської області з позовом до поручителя, та не з вини банку відбулось повернення позовних заяв, що сприяло нерозгляду пред`явленої ним вимоги на 404 дні. Тобто, банк звернувся з позовом до суду до поручителя в межах строку дії поруки та з додержанням правил підсудності. 
		У зв`язку з наведеним, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 з підстав припинення поруки, оскільки не враховували, що банк в межах шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, пред`явив позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Так, термін остаточного повернення кредиту змінено на 20 жовтня 2015 року, а вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 пред`явлено банком до належного суду, а саме до Сватівського районного суду Луганської області            17 серпня 2015 року. Подальше повернення позовної заяви та пред`явлення позову до поручителя до Дніпровського районного суду міста Києва (за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання) відбулось не з вини банку.
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_1 , заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
		Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано. 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
		Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Частиною першою статті 1054 ЦК Українипередбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа  1 глави 71 кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Статтею 526 ЦК Українивстановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, звичайно ставляться.
		Статтею 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
		Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
		Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання. Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким встановлено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
		Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
		Частиною першою статті 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
		Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
		Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що порука - це строкове зобов`язання, строк поруки відноситься до преклюзивних строків, а тому його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.
		Договором поруки, укладеним між сторонами не встановлено ні строку дії цього договору, ні строку після настання якого порука припиняється, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що в цьому випадку підлягає застосуванню положення частини четвертої статті 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
		Строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559                   ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
		У справі, яка переглядається, установлено, що банк, відповідно до статті 1050 ЦК України скористався своїм правом дострокового повернення кредиту та рішенням Господарського суду Луганської області від 05 жовтня 2015 року про стягнення кредитної заборгованості з ТОВ «Медична компанія» змінено строк виконання основного зобов`язання з 12 січня 2016 року на 20 жовтня                   2015 року.
		З даним позовом ПАТ «Ощадбанк» звернулось до суду 23 лютого 2017 року, тобто з пропуском шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя, у зв`язку з чим суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що порука ОСОБА_1 припинилася після спливу шести місяців, передбачених для пред`явлення позову до поручителя, а отже відсутні підстави для покладення на поручителя обов`язку відповідати за погашення заборгованості по кредитному договору.  
		Доводи касаційної скарги, що банк в межах шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, пред`явив позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, відповідно до яких вказаний строк банком пропущено.
		Суди правильно виходили з того, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків, а тому його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора і такий строк поновленню не підлягає. 
		У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі                      № 6-2662цс15 зроблено висновок, що строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позову. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.
		Таких же висновків притримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження                № 14-265цс18), у якій зазначено, що строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. 
		За таких обставин, доводи касаційної скарги позивача, що подання ним позовних заяв до Сватівського районного суду Луганськлї області, які повернуто ухвалами цього суду від 14 січня 2016 року та від 10 січня            2017 року, свідчить про дотримання ним шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя, є безпідставними, оскільки позов, що є предметом розгляду, подано поза межами вказаного строку, який не поновлюється, не зупиняється і не переривається, а відраховується з дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки.
		Подання банком 17 серпня 2015 року позову до Сватівського районного суду Луганської області не перервало та не зупинило шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя та не свідчить про дотримання цього преклюзивного строку, оскільки даний позов ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 14 січня 2016 року повернуто банку у зв`язку з непідсудністю справи даному суду.
		Також не відбулось і переривання строку позовної давності на звернення до суду до поручителя.
		Так, у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі            № 6-895цс15 зроблено висновок, що перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності.
		Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України                      від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16.
		Повернення позовних заяв ПАТ «Ощадбанк» ухвалами Сватівського районного суду Луганської області від 14 січня 2016 року (повернуто для подання до належного суду) та від 10 січня 2017 року (повернуто для подання до належного суду), не перервало позовної давності, оскільки за таких умов, перебіг позовної давності продовжився, а не розпочався спочатку.
		Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів про визнання поруки припиненою є передчасними, а висновки щодо початку перебігу шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя шляхом подання позову до суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права є необґрунтованими, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції і їм була надана належна правова оцінка. 
		Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, що, на думку заявника, свідчить про дотримання ним шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559             ЦК України для пред`явлення вимоги до поручителя.
		У справі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400                      ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій. 
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.
		Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                     В. С. Висоцька
		 
		      І. В. Литвиненко
		 
		      І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...