Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/16149/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 25.05.2020. Зареєстровано: 26.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 27.05.2020.
Дата набрання законної сили: 07.08.2020
Номер судового провадження: 2/344/992/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 344/16149/19 
		Провадження № 2/344/992/20 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 травня 2020 року                                                                                       м. Івано-Франківськ
		 
		Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі: 
		головуючого-судді                    Шамотайла О.В., 
		секретаря                                    Устинської Н.С., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки і піклування  Калуської міської ради про забезпечення повернення малолітніх дітей до Італійської Республіки,- 
		В С Т А Н О В И В: 
		 
		Позивач звернувся в суд із наведеним позовом, в обґрунтування позовних вимог зазначає, що  з відповідачкою познайомився в Італії в 2011 році. З жовтня 2012 року вони почали проживати разом в орендованій трьохкімнатній квартирі в м.Куарона. За час спільного проживання у них народилося двоє дітей ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , в м. Боргозезія, провінція Верчеллі, Італійська Республіка та ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Новара, провінція Верчеллі, Італійська Республіка. Батьки дітей не були одружені та проживали разом в Італії. Влітку 2017 року батьки дітей вирішили проживати окремо. Відповідачка разом з дітьми залишились проживати в тій же орендованій квартирі, а позивач переїхав проживати до іншого помешкання. Позивач регулярно, майже щодня, приїздив до дітей. Крім того, він продовжував оплачувати оренду квартири та забезпечував інші потреби родини. Позивач вказує, що  30.03.2018 відповідач разом з дітьми виїхала в Україну з метою відвідати родичів, які проживають у м. Калуші. Протягом квітня-травня позивач регулярно спілкувався з дітьми по телефону. В кінці травня 2018 року відповідачка перестала брати слухавку під час дзвінків позивача та згодом повідомила про те, що вона вирішила залишитись з дітьми в Україні та відмовляється повертатися до Італійської Республіки. Позивач стверджує, що ніколи не давав своєї згоди на переїзд дітей на постійне місце проживання в Україну і вважає, що відповідач самостійно змінила місце проживання спільних малолітніх дітей і визначила їх нове місце проживання в Україні з порушенням батьківських прав позивача, адже ні усної, ні письмової згоди на зміну постійного місця проживання дітей позивач не давав. На даний час відповідачка з дітьми проживають в Україні за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що відповідачка здійснює незаконне утримування дітей на території України, що підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року  до якої Україна приєдналася Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV. 
		Просить суд постановити рішення, яким визнати незаконним утримування відповідачем на території України малолітніх дітей ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Повернути малолітніх дітей ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 до місця постійного проживання в Італійській Республіці. Якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 передати  малолітніх дітей ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 батьку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою повернення дітей  за адресою: АДРЕСА_2 . Покласти витрати , пов`язані з поверненням дітей до Італійської Республіки на позивача. Допустити негайне виконання цього рішення у частині повернення дітей до Італійської Республіки.
		03.12.2019р. представник  Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Фальчук М.Ф.,  подала суду заяву про прининення  представництва  інтересів ОСОБА_1   в зв`язку із вступом в дану справу  приватного адвоката Леника Юрія з метою представництва інтересів позивача ( а.с. 13).  
		Представник позивача  Леник Ю. 25.05.2020р. подав заяву про здійснення розгляду справи без участі позивача та представника за наявними у справі матеріалами, вимоги позову підтримав в повному обсязі, просив задоволити ( а.с. 159). 
		Відповідачем ОСОБА_2 та її представником ОСОБА_5 направлено 25.05.2020р.  на адресу суду заяву про проведення судового засідання без їх участі. Просили суд при вирішенні спору врахувати, що позивач звернувся до суду через тривалий проміжок часу, після виїзду дітей до України а також те, що діти тривалий  час перебувають на території України, відвідують навчальні заклади, мають друзів та захоплення за інтересами, по приїзду в Україну  діти не отримали негативних емоцій та психологічних травм, не отримали жодного стресу і комфортно почувають себе в нових умовах. У зв`язку з наведеним сторона відповідача  заперечує щодо вимог позову, просить суд  в задоволенні позову відмовити ( а.с. 163-164).  
		Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки і піклування  Калуської міської ради в судове засідання не з`явився, представником Бідюк Г.М. направлено  заяву від 25.05.2020р.  про неможливість взяти участь в судовому засіданні, просить розглядати справу у її відсутності, при ухваленні рішення суду просить суд  врахувати законні права та інтереси малолітніх дітей ( а.с. 161).  
		Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
		Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Статтею 12 ЦПК Україниви значено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
		09.04.2019 року до Міністерства юстиції України надійшло звернення відповідачки з проханням надіслати позивачу проект мирової угоди (а.с.9-11,12-13).
		З копії довідки від 07.02.2019 року дошкільного навчального закладу (ясла-садок) «Струмочок», вбачається, що ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуває на обліку в даному садку для подальшого влаштування з 01.04.2019 року до дошкільного навчального закладу «Струмочок» (а.с.14).
		Відповідно до довідки від 07.02.2019 року № 12/01-20 Калуської загальноосвітньої школи1-3 ступенів № 3, ОСОБА_3 , дійсно з 01.09.2019 року буде навчатися в 1-А класі даної школи (а.с.15).
		16.06.2017 року за № 405 Генеральним Консульством України в Мілані була дана довідка про реєстрацію особи громадянином України, відповідно до якої ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровано громадянкою України (а.с.16).
		16.06.2017 року за № 406 Генеральним Консульством України в Мілані була дана довідка про реєстрацію особи громадянином України, відповідно до якої ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровано громадянкою України (а.с.17).
		Відповідно до довідки № 22 від 26.02.2019 року ОСОБА_2 працює в товаристві ТДВ «Карпатнафтобуд» прибиральницею офісу з 22.02.2019 року (а.с.18).
		Центром психологічної допомоги дітям « Серденько » дано психологічні характеристики сімейних відносин ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.19,20) із змісту яких випливає, що  під час діагностування  був продуктивний контакт з дітьми, вони в повній мірі відповідали на всі запитання психолога, зокрема встановлено, що міжособистісті відносини між батьком у них позитивні,  малолітні діти не повинні, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучені зі своєю матір`ю. Враховуючи всі позитивні якості матері, причини зміни місяця проживання  дітей не виявлені. Діти активно підтверджують сильне бажання проживати саме на Україні з сім`єю ( мама, бабуся, дідусь). 
		15.06.2016 року був укладений договір купівлі продажу квартири, між  ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , відповідно до якого ОСОБА_6 продав, а  ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_3 (а.с.21-22).
		01.02.2019 року ОСОБА_2 були дані письмові пояснення начальнику ГТУЮ в Івано-Франківській області (а.с.23).
		Як вбачається з довідки Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 уродженка м.Калуш, зареєстрована з 10.08.2018 року в АДРЕСА_1 (а.с.26).
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (надалі Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		За правилами статті 9 Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
		Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
		Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
		Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає алкогольними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
		Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
		При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
		Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» Парламентська Асамблея наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім`ї» як «відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п`ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім`ї».
		Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної асамблеї ООН 20.11.1959 року, передбачено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері кохання та морального і матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір`ю.
		Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю лише у винятковій ситуації неможна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст. 141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.
		Статтею 3 Конвенції Про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, яка набула чинності для України з 01.09.2006 року, а у відносинах України з Італією з 01.03.2007 року передбачено, що переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо:
		a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування;
		б) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
		Права піклування, згадані в пункті a, можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.
		Відповідно до ст. 19 Конвенції Про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, яка набула чинності для України з 01.09.2006 року, а у відносинах України з Італією з 01.03.2007 року, ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування. Тобто надалі батьки дитини не обмежені у праві вирішувати питання, пов`язані із піклуванням про дитину відповідно до закону, зокрема і про визначення її місця проживання.
		Суд критично оцінює доводи позивача про регулювання спірних відносин виключно за нормами Конвенції (1980року), оскільки за час судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи про протиправне переміщення дитини. Докази щодо цих обставин є суперечливими, свідчать в значній мірі про неприязні стосунки батьків неповнолітніх, а не про протиправні дії, та спростовуються іншими матеріалами справи.
		При оцінці спірних правовідносин суд також бере до уваги правову позицію викладену у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.05.2018 року по справі № 754/5128/16-ц, провадження №61-12663св18. Зокрема суд враховує ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я, а також особисті якості батьків, відносини які існують між кожним з батьків і дитиною, те як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, те чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною, можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
		В рішенні Європейського суду з прав людини від 07.12.2006року по справі «Хант проти України» суд зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
		Враховуючи викладене,суд приходить до висновку, що відсутні докази протиправного  переміщення дітей в Україну з Італійської Республіки, а повернення дітей до Італійської Республіки є недоцільним, оскільки діти адаптувалися у новому середовищі, матеріалами справи підтверджено, що всі умови для проживання та утримання дітей за місцем проживання матері є належними. Діти прижились у своєму новому середовищі,  за дітьми здійснюється належний догляд, вони знаходяться на обліку  в дошкільному і шкільному навчальних закладах,  вони мають сталі сімейні зв`язки, вважають своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини. Повернення ж дітей до іншої держави не буде відповідати їх інтересам.
		Між тим, позивач не позбавлений права на спілкування з дітьми і законодавство України сприяє цьому.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Частиною першою ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
		Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обовязок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
		Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
		На підставі викладеного, керуючись пунктами 1,2 статті 3, ст.ст. 9,18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, Статтею 3 Конвенції «Про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» 1980 року, яка набула чинності для України з 01.09.2006 року, а у відносинах України з Італією з 01.03.2007 року, рішеннями ЄСПЛ від 07.12.2006року по справі «Хант проти України», по справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.05.2018року по справі № 754/5128/16-ц,провадження №61-12663св18, ст 51 Конституції України, ст.ст. 7,141,157,160,161 СК України суд, - 
		В И Р І Ш И В :
		 
		В задоволенні позовних вимог Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки і піклування  Калуської міської ради про забезпечення повернення малолітніх дітей до Італійської Республіки - відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Строк подання до суду заяви про апеляційне оскарження обчислюється з урахуванням вимог п. 3 Розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України.
		Суддя                                                                                                                     Шамотайло О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...