Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 263/10503/16-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 26.05.2020.
Дата набрання законної сили: 20.05.2020
Номер судового провадження: 51-6348км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42015050000000682

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		 
		20 травня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 263/10503/16-к
		провадження № 51-6348км18 
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю: 
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		 
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		 
		захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		 
		виправданого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора ОСОБА_8 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 листопада 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 19 вересня 2019 року щодо 
		 
		 
		ОСОБА_7 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя  АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		виправданого за ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 08 листопада 2017 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) через недоведеність вчинення злочину.
		 
		Цивільний позов ККП «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 975048,40 грн залишено без розгляду.
		 
		Вирішено долю речових доказів.
		 
		Досудовим слідством  ОСОБА_7 обвинувачено в тому, що він, у невстановлені день та час, приблизно у листопадігрудні 2014 року, перебуваючи на посаді директора ККП «Маріупольтепломережа», будучи службовою особою, маючи достатній досвід перебування на адміністративних посадах, і вищу технічну освіту, будучи обізнаним з принципами організації роботи тепломережі, вступив у попередню злочинну змову, спрямовану на заволодіння грошовими коштами ККП «Маріупольтепломережа» в особливо великих розмірах, з фізичною особою-підприємцем, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження (далі  Особа), з якою перебував у приятельських стосунках.
		 
		При цьому Особа здійснювала свою підприємницьку діяльність на підставі запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 22740170000027270 від 02 липня 2001 року та протягом 2015року використовувала найману працю підпорядкованих йому працівників у кількості 8 осіб.
		 
		На виконання плану спільних злочинних дій у невстановлені день та час, приблизно у листопадігрудні 2014 року, перебуваючи у своєму службовому кабінеті в адміністративній будівлі ККП «Маріупольтепломережа» розташованій на вул. Гризодубової, 1 у м. Маріуполі, Донецької області, ОСОБА_7 узгодив з Особою деталі укладення письмового договору поставки, відповідно до якого ця Особа протягом 2015 року здійснювала постачання на адресу вказаного підприємства виробів колишнього вжитку: металевих суцільнотягнутих труб, насосного обладнання та запірної арматури великого діаметра, натомість у бухгалтерській документації всі ці вироби були відображені й оцінені як нові та сплачені за рахунок коштів ККП «Маріупольтепломережа».
		 
		Реалізуючи спільний з Особою злочинний намір, на початку січня 2015 року ОСОБА_7 , якому наперед було відомо про те, що ця Особа не володіє потужностями, які дозволяли йому здійснювати промислове виробництво або ремонт насосного обладнання, запірної арматури та металевих труб, і яка не може гарантувати їх якість у встановленому законом порядку, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи з корисливих мотивів та всупереч інтересам служби, надав вказівку підлеглому працівнику  начальнику відділу матеріально-технічного постачання ККП «Маріупольтепломережа» ОСОБА_9 , який знав про злочинні наміри керівника, скласти письмовий проект договору поставки із заздалегідь обраним постачальником  Особою, що ним було виконано.
		 
		Надалі 14 січня 2015 року між ККП «Маріупольтепломережа» в особі директора ОСОБА_7 та Особою було укладено договір поставки № 1, згідно з пунктами 1.1 і 2.1 якого постачальник (Особа) зобов`язався протягом 2015 року поставити покупцеві (ККП «Маріупольтепломережа»), товар, якість якого відповідає нормам, стандартам якісних показників і технічних вимог (ДСТУ, ТУ), установлених чинними нормативними актами України й умовами вказаного договору. Крім цього, за п. 4.2 договору поставка товару повинна була супроводжуватися передачею ККП «Маріупольтепломережа» видаткової накладної, відповідних товаросупровідних документів, сертифікатів або паспортів якості, завірених належним чином.
		 
		Цього ж дня ОСОБА_7 , зловживаючи своїм службовим становищем, припускаючи наявність більш вигідних пропозицій на ринку товарів, ігноруючи дійсні потреби підприємства в постачанні обладнання та пропозиції відділу матеріально-технічного постачання підприємства щодо потенційних постачальників, надав вказівку відділу матеріально-технічного забезпечення ККП «Маріупольтепломережа» скласти на ім`я Особи заявку № 16/07 щодо постачання для виробничих потреб підприємства труби сталевої суцільнотягнутої Ду 219*9-10. Заявку було направлено для виконання на адресу Особи, з боку якої надалі постачання виробів на адресу ККП «Маріупольтепломережа» здійснювалися не на підставі поданих підприємством заявок, обумовлених дійсними потребами підприємства, а на підставі особистих домовленостей між ОСОБА_7 і такою Особою, що ґрунтувалися виключно на їх корисливих інтересах.
		 
		На виконання положень зазначеного договору поставки від 14 січня 2015 року № 1 протягом 2015 року Особа поставила на центральний склад ККП «Маріупольтепломережа», розташований на вул. К. Лібкнехта, 185 у м.Маріуполі Донецької області, вироби на загальну суму 975048,40 грн.
		 
		З метою доведення спільного з Особою злочинного наміру до кінця ОСОБА_7 , користуючись повноваженнями керівника підприємства та керуючись виключно корисливими мотивами, надав бухгалтерії ККП «Маріупольтепломережа» доручення оплатити всі пред`явлені Особою рахунки у повному обсязі. Таким чином протягом 2015 року за перелічені вище товари, що були у вжитку та які неможливо використовувати в системах тепломереж підприємства за призначенням, на банківські рахунки Особи за безпосередніми вказівками ОСОБА_7 було перераховано 975048,40 грн грошових коштів, належних ККП «Маріупольтепломережа». Надалі Особа отримала ці кошти готівкою шляхом їх зняття через мережу банківських установ м. Маріуполя, розпорядилася ними на власний розсуд.
		 
		Унаслідок вказаних злочинних дій ОСОБА_7 та Особи ККП «Маріупольтепломережа» було заподіяно шкоду, яка в 600 і більше разів перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що є особливо великим розміром.
		 
		Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, а саме у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах. 
		 
		Донецький апеляційний суд ухвалою від 19 вересня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 08 листопада 2017року щодо виправданого ОСОБА_7  без зміни.
		 
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 листопада 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 19 вересня 2019 рокуі призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону під час їх ухвалення.
		 
		Вважає, що рішення судів неналежно вмотивовані, докази сторони обвинувачення не оцінені з точки зору належності, допустимості та достовірності, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 191 КК. 
		 
		Так, суд не оцінив в сукупності докази сторони обвинувачення, зокрема щодо отримання ОСОБА_7 значних сум у період заволодіння ним грошовими коштами очолюваного ним підприємства за попередньою змовою з фізичною особою-підприємцем, не надав жодної оцінки протоколам за наслідками проведення негласних слідчих розшукових дій, у тому числі телефонних розмов, не врахував висновків комплексної інженерно-технічної експертизи від 11 липня 2016 року № 12/16, за основу вироку взято дослідження, зроблене на замовлення ОСОБА_10 , який не має статусу учасника в цьому кримінальному провадженні.
		 
		Також, суд безпідставно визнав як недопустимі докази протоколи негласних слідчих розшукових дій (даліНСРД), згідно з якими було здійснено документування розмов ОСОБА_7 з ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та іншими особами. 
		 
		Крім цього, неналежним чином вмотивовано висновок суду про відсутність змови ОСОБА_7 з ОСОБА_10 , не надано оцінки протоколам НСРД, в яких містяться розмови ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , а також безпідставно визнано недопустимими доказами висновки експертів у справі. Вказані порушення місцевого суду, на думку прокурора, є істотними. 
		 
		Апеляційний суд під час розгляду апеляційної скарги формально дослідив докази, на які посилався прокурор, не дав їм належної оцінки, усупереч ст. 439 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) не виконав вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 21 лютого 2019 року, безпідставно обґрунтував рішення висновками експертів, наданими стороною захисту, не перевірив належним чином викладених в апеляційній скарзі доводів щодо не відкриття стороною захисту висновків експертів стороні обвинувачення. 
		 
		Вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК. 
		 
		У запереченнях на касаційну скаргу виправданий ОСОБА_7 просить суд залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а судові рішення  без зміни. При цьому зауважив, що ніякої змови з ОСОБА_10 у нього не було, а були звичайні робочі стосунки, рахунки у банках, про які йдеться мова в обвинуваченні, відкриті за довго до початку його роботи у ККП «Маріупольтепломережі». 
		 
		Представник цивільного позивача ККП «Маріупольтепломережі»  ОСОБА_13 направила до суду касаційної інстанції заяву, в якій просить проводити розгляд справи без її участі, касаційну скаргу прокурора задовольнити, скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_7 , а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Позиції учасників судового провадження під час судового засідання
		 
		Прокурор ОСОБА_5 підтримала частково касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , просила суд скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий судових розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому зазначила, що апеляційний суд не виконав вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 21 лютого 2019 року та не обґрунтував своє рішення.
		 
		Виправданий ОСОБА_7 і його захисник заперечували проти доводів касаційної скарги прокурора, просили суд залишити вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду без зміни.
		 
		Мотиви Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, виправданого, захисника та перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах. 
		 
		Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		 
		Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		 
		Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		 
		Як визначено ст. 94КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		 
		Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу йоцінки доказів усправі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих усудовому засіданні.
		Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
		 
		За статтею 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено в законному порядку івстановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися надоказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
		 
		Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було. 
		 
		Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону.
		 
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення не надано допустимих, належних та достатніх доказів на підтвердження того, що вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.191 КК в якому обвинувачується ОСОБА_7 . 
		 
		Суд дав належну оцінку доказам, наданим сторонами кримінального провадження, зокрема показанням ОСОБА_7 , який винуватість у пред`явленому обвинуваченні не визнав та зазначив, що здійснював свою діяльність на підставі статуту підприємства, з ОСОБА_10 мав лише робочі стосунки, як з постачальником продукції на підприємство, домовленостей щодо постачання неякісної продукції у нього не було; показанням свідків:  ОСОБА_14 ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_9 , ОСОБА_24 , які є працівниками ККП «Маріупольтепломережа» і які підтвердили наявність поставленої продукції від ФОП ОСОБА_10 , яка була належної якості та експлуатувалась в тепломережах; Свідка ОСОБА_13 яка є працівником ККП «Маріупольтепломережа», зазначила, що сума матеріальної шкоди підприємству була визначена виходячи з обвинувального акту, щодо невідповідності продукції належній якості матеріали у неї відсутні.
		 
		Суд також дав всебічну оцінку іншим доказам, які надали сторони кримінального провадження. 
		 
		Як вірно зазначив місцевий суд, що в ході судового розгляду кримінального провадження було підтверджено належними та допустимими доказами факт укладення між ККП «Маріупольтепломережа» та ФОП ОСОБА_10 договорів на поставку товарів з боку останнього, що свідчить про підприємницькі стосунки між такими суб`єктами господарювання. 
		 
		Суд зазначив, що надані стороною обвинувачення матеріали НСРД не доводять фактів позаробочих стосунків між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , а також, що  ОСОБА_7 заздалегідь обрав постачальником товарів для ККП «Маріупольтепломережа» саме ФОП ОСОБА_10 , свідомо ігноруючи дійсні потреби підприємства в постачанні обладнання або вибору постачальника. Встановлені обставини не свідчать про попередню змову ОСОБА_7 із ОСОБА_10 на заволодіння коштами ККП «Маріупольтепломережа» в особливо великому розмірі. 
		 
		Також суд зауважив, що стороною обвинувачення не надано належні та допустимі докази щодо використання ОСОБА_7 свого службового становища у злочинних цілях, як спосіб заволодіння майном ККП «Маріупольтепломережа» з корисливих мотивів.
		 
		Окрім цього, суд дослідив висновок експерта ОСОБА_25 № 98 від 9 березня 2016 року, проведений на підставі візуального огляду предметів дослідження та документації до них при дослідженні обладнання, який не встановлює ступеню зносу поставленого ФОП ОСОБА_10 на ККП «Маріупольтепломережа» обладнання, якість якого ставиться у провину ОСОБА_7 .
		 
		На підставі досліджених доказів, суд прийшов до переконання про неможливість зробити остаточний висновок щодо ступеню зносу поставленого ФОП ОСОБА_10 на ККП «Маріупольтепломережа» обладнання, якість якого ставиться у провину ОСОБА_7 , та що на момент такої поставки дане обладнання не відповідало технічним умовам або стандартам якості.
		 
		Як встановив суд з листа Міністерства юстиції України, питання щодо визначення ступеню зносу обладнання можливо вирішити шляхом призначення комплексної експертизи судовим експертам науково-дослідних інститутів судових експертиз Мін`юсту (НДІСЕ) з правом проведення товарознавчої експертизи за експертною спеціальністю 12.1 (визначення вартості машин, обладнання, сировини та споживчих товарів), однак, експерт ОСОБА_25 немає відповідної спеціалізації для проведення такого дослідження (п. 12.1), на відміну від експерта ОСОБА_26 , яка має право проводити товарознавчі експертизи щодо визначення вартості машин, обладнання, сировини та товарів народного споживання (п. 12.1). Суд зауважив, що ставить під сумнів висновок експерта Донецького НДІСЕ ОСОБА_25 , яка має спеціалізацію 8.9 (дослідження металів та сплавів), щодо визначення нею поставлених ФОП ОСОБА_10 на склади ККП «Маріупольтепломережа» товарів, як таких, що не є новими.
		 
		Крім цього місцевий суд обґрунтовано визнав недопустимим доказом висновок експерта ОСОБА_27 № 12/16 від 11 липня 2016 року, оскільки свідоцтво №236 на підставі якого ним здійснювалась експертна діяльність є недійсним з 30 травня 2011 року, що підтверджено листом Міністерства юстиції України від 29 березня 2017 року.
		 
		Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що висновки експертиз щодо якості товарів поставлених ККП «Маріупольтепломережа», не дають переконливих підстав вважати, що органом досудового розслідування було доведено, що поставлені на склади товари на виконання умов договору поставки № 1, не відповідали необхідним технічним вимогам та параметрам.
		 
		Також, місцевий суд зауважив, що під час розгляду справи представниками ККП «Маріупольтепломережа» не надано суду відомостей про проведення ревізії за фактом заподіяння шкоди підприємству виконанням укладеного із ФОП ОСОБА_10 договору поставки за № 1 від 14 січня 2015 року, не зважаючи на те, що це передбачено умовами статуту підприємства, або будь-якого доказу наявності у ККП «Маріупольтепломережа» майнової шкоди від виконання такої угоди.
		 
		Слушними є висновки місцевого суду, що під час розгляду кримінального провадження не було підтверджено ані корисливий мотив ОСОБА_7 , ані прямий умисел останнього на завдання шкоди ККП «Маріупольтепломережа», як і те, що він діяв за попередньою змовою групою осіб та всупереч інтересам служби, уклавши від імені такого ККП договір на поставку продукції із ФОП ОСОБА_10 .
		 
		Місцевий суд згідно зі ст. 94 КПК повно та всебічно дослідив усі докази, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності та обґрунтовано прийшов до висновку про невинуватість ОСОБА_7 у скоєні злочину, передбаченого за ч. 5 ст. 191 КК. 
		 
		Апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, належним чином перевірив викладені в ній доводи та прийняв вмотивоване рішення про обґрунтованість вироку суду першої інстанції та виправдання ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 191 КК, а тому доводи прокурора про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону є безпідставними.
		 
		Правильно встановив апеляційний суд, що наявність депозитних рахунків у банківських установах, відкритих на ім`я ОСОБА_7 не несе доказового значення для підтвердження висунутого обвинувачення, оскільки представником публічного обвинувачення не доведено, які обставини у кримінальному проваджені підтверджують, що грошові кошти наявні на депозитних рахунках ОСОБА_7 здобуті саме за обставин викладених в обвинуваченні.
		 
		Також суд вірно зазначив, що матеріали проведення НСРД та протокол огляду у якому міститься інформація щодо змісту телефонних дзвінків між ОСОБА_7 та його захисником ОСОБА_11 не є належним доказом, оскільки вони не містять жодної інформації, яка б свідчила про винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину. 
		 
		Доводи прокурора щодо дослідження ухвал слідчих суддів Апеляційного суду Донецької області від 19 лютого 2016 року, як на підтвердження допустимості доказів наданих стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_7 , не заслуговують на увагу, оскільки як зазначив суд апеляційної інстанції вказані ухвали долучені до матеріалів справи після розгляду даного кримінального провадження в касаційному порядку у Верховному Суді 21 лютого 2019 року та відповідно до ст. 290 КПК не були в законний спосіб відкриті сторонам кримінального провадження.
		 
		Щодо інформації, наведеної у наданому прокурором протоколі огляду від 11 липня 2016 року щодо прослуховування аудіозаписів з ДВД-диску за результатами негласних слідчих (розшукових) дій телефонної розмови ОСОБА_7 із ОСОБА_10 за 14 січня 2016 року, стороною обвинувачення лише робиться припущення щодо певних обставин, які могли знати ОСОБА_7 та ОСОБА_10 про виконання умов договору поставки № 1 від 14 січня 2015 року, при цьому слід зазначити, що судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях сторони обвинувачення.
		 
		Щодо попередньої змови між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 апеляційний суд вмотивовано зазначив, що місцевий суд на підставі належних та допустимих доказів прийшов до правильного висновку, про відсутність будь-яких доказів, які б свідчили про таку змову в тому числі, що ОСОБА_7 заздалегідь обрав постачальником продукції ОСОБА_10 і мав з ним особисті домовленості, а протокол огляду від 22 квітня 2016 року зі змісту якого вбачається, що протягом певного періоду ОСОБА_10 із ОСОБА_7 здійснювали один одному телефонні дзвінки, в тому числі в день складання договору поставки від 14 січня 2015 року свідчить про наявність договірних (підприємницьких) відносин.
		 
		 
		Також слушною є позиція апеляційного суду про те, що сумнівним є висновок експерта Донецького НДІСЕ ОСОБА_25 , яка має спеціалізацію 8.9 (дослідження металів та сплавів), оскільки вона не є експертом яка має повноваження на проведення експертизи по визначенню ступеню зносу поставленої продукції, а сам висновок не можна вважати доказом обвинувачення ОСОБА_7 , так як продукцію приймають на ККП «Маріупольтепломережа» відповідні компетентні особи, в обов`язок яких відноситься перевірка на якість, комплектність продукції та її відповідність супровідним документам.
		 
		Посилання прокурора на те, що експерт ОСОБА_25 мала повноваження щодо надання відповіді на питання слідства відносно відповідності обладнання, наданого їй на дослідження, вимогам нормативних документів та заявленій документації згідно з тим, що є судовим експертом щодо досліджень, пов`язаних з комерційними (фірмовими) найменуваннями, торгівельними марками (знаками для товарі і послуг), географічними зазначеннями (п.13.6), не відповідає дійсності, оскільки експерт ОСОБА_25 мала проводити такі експертні дослідження лише у сфері інтелектуальної власності (п.13.6) та строком до 12 листопада 2012 року, після зазначену експертну спеціалізацію вона не отримувала.
		 
		Також матеріалами кримінального провадження спростовано доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі, про недотримання апеляційним судом вимог статей 370, 419 КПК, а саме недослідження в повному обсязі доказів на які посилався прокурор в апеляційній скарзі та ненадання їм належної оцінки, і те, що суд усупереч ст. 439 КПК не виконав вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 21 лютого 2019 року. Так, згідно технічного запису перебігу судового засідання від 19 вересня 2019 року колегія суддів апеляційної інстанції з дотриманням приписів ст. 23 цього Кодексу безпосередньо дослідила докази у кримінальному провадженні, на які посилався прокурор, ретельно проаналізувала їх і надала їм відповідну оцінку в оскаржуваній ухвалі. 
		 
		Доводи прокурора про недопустимість наданих стороною захисту досліджень експертів ОСОБА_28 та ОСОБА_26 не впливають на висновок про недоведеність вчинення ОСОБА_7 злочину передбаченого ч. 5 ст. 191 КК оскільки стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів, які поза розумним сумнівом підтверджують винуватість останнього.
		 
		Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без зміни, зазначивши в ухвалі підстави для прийняття такого рішення. При цьому порушень процесуального порядку дослідження та оцінки доказів, наведених місцевим судом у вироку, апеляційний суд не встановив, а стосовно доводів прокурора, викладених вапеляції та аналогічних доводам у касаційній скарзі, навів відповідні мотиви їх необґрунтованості, з чим погоджується й колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
		 
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би булипідставою для скасування судових рішень, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, перевіркою кримінального провадження не встановлено.
		 
		За таких обставин касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
		 
		Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд 
		 
		у х в а л и в:
		 
		Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 листопада 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 19 вересня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурораОСОБА_8  без задоволення.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...