Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/6489/2020 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо.
Надіслано судом: 26.05.2020. Зареєстровано: 26.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 27.05.2020.

Результат оскарження 10.06.2021 Верховний Суд: скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направлено справу для продовження розгляду
Номер судового провадження: П/520/8399/2020

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                                                        Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 
		УХВАЛА
		про відмову у відкритті провадження
		26 травня 2020 р.                                                             Справа № 520/6489/2020
		Суддя Харківського окружного адміністративного суду Волошин Д.А., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Харківське СІЗО № 27", Держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди ,- 
		В С Т А Н О В И В :
		ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
		- визнати неправомірними дії Державної установи "Харківське СІЗО № 27" в період з 03.12.2018 р. по 19.12.2018 р., що виразились в несвоєчасному внесенні відомостей щодо голодування ОСОБА_1 , об`явленого (та фактично розпочатого) 03.12.2018 р., в належні документи;  во внесенні інформації щодо проведення бесід 19.12.2018 р. та надання медичної допомоги, яка не відповідає дійсним обставинам; в несвоєчасному повідомленні відповідних органів про акцію протесту;
		- стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , моральну шкоду загальною сумою 200000,00 грн. з держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків.
		В обґрунтування позовних вимог вказує, що 10.10.2018 р. Верховним Судом була винесена ухвала, відповідно до якої кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 було направлено на новий розгляд. Наразі триває розгляд зазначеної справи. Відповідно, з моменту винесення зазначеного рішення Верховного Суду, правовий та процесуальний статус ОСОБА_1 змінився, тобто вона є особою, яка тримається під вартою. Під час ознайомлення з матеріалами особової справи позивач дізналась, що адміністрація установи приховувала (замовчувала) факт об`явлення голодування 16 діб та повідомила належні органи і зафіксувала факт голодування лише 19.12.2018 р. Вказані дії Державної установи "Харківське СІЗО № 27" слугували підставою звернення до суду з даною позовною заявою.
		Відповідно до приписів пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
		Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд зазначає наступне.
		Судом встановлено, що позивач заарештована 02.03.2012 року Прокуратурою Харківської області.
		Вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23.09.2015 року визнана винною у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.27 ч.4, 115 ч.2 п.6, 115 ч.2 п.11 Кримінального кодексу України 2001 року і засуджена до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
		Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22.03.2017 року вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23.09.2015 року змінено у частині призначеного покарання у вигляді позбавлення волі на 14 років із конфіскацією майна.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 10.10.2018 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22.03.2017 року та направлено справу на новий апеляційний розгляд.
		Таким чином, з цієї події позивач втратила правовий статус засудженої та набула статусу ув`язненої.
		06.11.2018 р. ОСОБА_1 була доставлена до Державної установи "Харківське СІЗО № 27", де перебуває до теперішнього часу.
		Як вказує позивач в адміністративному позові, під час ознайомлення з матеріалами особової справи вона дізналась про приховування адміністрацією Державної установи "Харківське СІЗО № 27" протягом 16 діб факту об`явлення ОСОБА_1 голодування, що виразились в несвоєчасному внесенні відомостей щодо голодування в належні документи, та повідомлення про це належні органи лише 19.12.2018 р.
		Вважаючи, що вказані дії відповідача порушують її права, встановлені ст.21 Закону України "Про попереднє ув`язнення" та ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, позивач звернулась до суду із даним позовом.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).
		Відповідно положень ч.ч. 1-2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
		Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
		Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.
		Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
		Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Разом з тим, згідно пункту 2 частини другої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
		Згідно із частиною першою статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
		Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Частиною першою статті 24 КПК України  передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		Параграфом 1 глави 18 КПК України встановлено порядок застосування запобіжних заходів, затримання особи в порядку кримінального провадження.
		Кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи (частина перша статті 206 КПК України).
		Статтею 22 Закону України від 30 червня 1993 року № 3352-XII "Про попереднє ув`язнення" встановлено, що нагляд за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення здійснюється прокурором шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
		Крім того, частиною першою статті 306 КПК України визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318- 380 цього Кодексу, з урахуванням положень глави 26 КПК України.
		Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є вимога позивача про визнання дій Державної установи "Харківське СІЗО № 27" в період з 03.12.2018 р. по 19.12.2018 р., що виразились в несвоєчасному внесенні відомостей щодо голодування ОСОБА_1 , об`явленого (та фактично розпочатого) 03.12.2018 р., в належні документи, дій щодо внесення інформації щодо проведення бесід 19.12.2018 р. та надання медичної допомоги, яка не відповідає дійсним обставинам та в несвоєчасному повідомленні відповідних органів про акцію протесту неправомірними, в зв`язку з порушенням ст.21 ЗУ "Про попереднє ув`язнення" та ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також стягнення на користь ОСОБА_1 моральну шкоду загальною сумою 200000,00 грн. з держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків.
		Отже, оскільки оскаржувані дії мали місце у межах проведення досудового розслідування та врегульовані нормами  КПК, то й оскарження процесуальних актів, дій органів досудового розслідування здійснюється в порядку кримінального судочинства.
		Таким чином, з огляду на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, оскільки оскаржувані в цій справі дії передбачено оскаржувати в порядку КПК України, суд приходить до висновку, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		Вказаний висновок узгоджується із правовим висновком, який викладено в ухвалі Верховного Суду від 12.01.2020 по справі №520/11931/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі №280/85/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.02.2020 року по справі №640/2265/19.
		Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Європейський суд з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що "фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)".
		Враховуючи тлумачення ЄСПЛ поняття "судом, встановленим законом", суд з метою дотримання юрисдикції, визначеної чинним законодавством України, виходячи з характеру спірних правовідносин, які підлягають врегулюванню в рамках іншого судочинства, дійшов висновку, що адміністративний суд не може вважатися "судом, встановленим законом" у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно цих спірних правовідносин.
		Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб`єктний склад, суд приходить до висновку, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися в порядку, визначеному КПК України.
		Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		Відповідно до частин 5 та 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Харківське СІЗО № 27", Держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди.
		Керуючись ст. ст. 5, 17, 170, 243, 248, 256, 293, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-                            
		У Х В А Л И В :
		Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Харківське СІЗО № 27", Держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди.
		Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами Кримінального процесуального кодексу України.
		Роз`яснити позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
		Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. 
		Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
		Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). 
		 
		Суддя                                                                                       Д.А. Волошин

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...