Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/17586/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; гарантування вкладів фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 26.05.2020. Зареєстровано: 26.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 27.05.2020.
Дата набрання законної сили: 26.05.2020
Номер судового провадження: К/9901/48533/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		26 травня 2020 року 
		Київ
		справа №826/17586/16
		адміністративне провадження №К/9901/48533/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу 
		за позовом ОСОБА_1 
		до  Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерства юстиції України
		про визнання незаконним та нечинним абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 від 26 травня 2016 року
		за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
		на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Аблова Є.В. від 3 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кузьменка В. В., Василенка Я. М., Степанюка А. Г. від 5 квітня 2018 року,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог 
		У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач, Фонд), третя особа: Міністерство юстиції України (далі - третя особа, МЮУ), в якій просить визнати незаконним та нечинним абзац другий пункту 5 розділу ІІ Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26 травня 2016 року № 826.
		В обґрунтування позовних вимог, з посиланням на частину другу статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивач зазначив про те, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Відтак, вважає, що Фонд зобов`язаний здійснити перевірку правочинів (у тому числі договорів) протягом дії тимчасової адміністрації в банку. Натомість оспорюваний абзац другий пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 від 26 травня 2016 року передбачає, що у разі необхідності проведення перевірки протягом процедури ліквідації банку така перевірка повинна бути завершена не пізніше шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку.
		Отже, на думку позивача, відповідач в абзаці другому пункту 5 розділу ІІ Порядку передбачив можливість проведення Фондом перевірки правочинів, укладених банком, на предмет їх нікчемності протягом процедури ліквідації банку, що не відповідає вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2018 року, позов задоволено.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або будь-якого іншого закону не дозволяють здійснювати процедури по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, після дня початку процедури ліквідації банку.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що положення оскаржуваного абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 не суперечать положенням частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки відповідно до цієї статті на Фонд покладено зобов`язання забезпечити проведення перевірки правочинів на предмет їх нікчемності у період дії тимчасової адміністрації, але не провести таку перевірку. Тому, вважає, що зазначення в абзаці другому пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 того, що у разі необхідності перевірку правочинів на предмет нікчемності може бути здійснено у період ліквідації банку, не суперечить вищезазначеним нормам Закону. Скаржник зазначає також, що пунктом 1 частини четвертої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд повідомляє про нікчемні правочини, як протягом дії тимчасової адміністрації, так і протягом ліквідації банку.
		Крім того, скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду України, що міститься у постанові від 9 серпня 2017 року у справі № 914/1318/16, відповідно до якої правочини неплатоспроможного банку є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду за умови, якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації. Вважає, що зазначена правова позиція додатково підтверджує відповідність абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 положенням Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи, у зв`язку з чим просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
		25 травня 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов додатковий відзив на касаційну скаргу Фонду, в якому міститься посилання на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 жовтня 2019 року у справі № 826/17410/16, яка, на думку скаржника, підтверджує правильність висновків судів попередніх інстанцій про незаконність абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826. Зокрема, зазначає, що відповідно до цієї правової позиції абзацом 2 пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 розширено повноваження Фонду (його Уповноваженої особи) на проведення перевірки з метою виявлення нікчемних правочинів на період процедури ліквідації, що не відповідає нормам статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційна скарга надійшла до суду 23 квітня 2018 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 3 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в адміністративній справі № 826/17586/16, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		Ухвалою Верховного Суду від 8 травня 2020 року призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 26 травня 2020 року.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивачем у Публічному акціонерному товаристві «ПІРЕУС БАНК МКБ» відкрито поточний рахунок, на обслуговування якого видано банківську картку № НОМЕР_1 .
		У свою чергу, Публічне акціонерне товариство «ПІРЕУС БАНК МКБ» є учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тобто кошти, розміщені у даному банку, у тому числі і на поточних рахунках гарантуються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
		26 травня 2016 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 826 затверджено Порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 року за № 863/28993 (далі - Порядок № 826).
		Абзац другий пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 передбачає, що у разі необхідності проведення перевірки протягом процедури ліквідації банку така перевірка повинна бути завершена не пізніше шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку. За рішенням виконавчої дирекції Фонду перевірку може бути продовжено, але не більше, ніж на шість місяців.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 жовтня 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
		Повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
		Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
		Згідно частин першої-третьої статті 6 вказаного Закону, у межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Фонд видає нормативно-правові акти у формі інструкцій, положень, правил.
		Пунктом 10 частини першої статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що виконавча дирекція Фонду приймає нормативно-правові акти Фонду.
		Відповідно до частини третьої статті 38 вказаного Закону, порядок виявлення нікчемних правочинів порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.
		Згідно частини першої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів та документації банку.
		Частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
		Зі змісту наведених правових норм вбачається, що дії Фонду по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, мають бути вчинені виключно під час запровадження тимчасової адміністрації банку. Відповідно, суд доходить до висновку, що нормами чинного законодавства передбачено здійснення такої процедури по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, тільки під час запровадження тимчасової адміністрації банку.
		Абзац другий пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 передбачає, що у разі необхідності проведення перевірки протягом процедури ліквідації банку така перевірка повинна бути завершена не пізніше шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку. За рішенням виконавчої дирекції Фонду перевірку може бути продовжено, але не більше, ніж на шість місяців.
		Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що абзацом 2 пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 розширено повноваження Фонду (його Уповноваженої особи) на проведення перевірки з метою виявлення нікчемних правочинів на період процедури ліквідації, що не відповідає нормам статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року у справі № 826/17410/16.
		Стосовно доводів скаржника про те, що положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містять вимоги щодо забезпечення перевірки правочинів на предмет їх нікчемності протягом дії тимчасової адміністрації банку, а не їх перевірки, колегія суддів зазначає наступне. 
		Статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначені повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час здійснення тимчасової адміністрації. Зокрема, пунктом 1 частини четвертої цієї статті встановлено, що Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
		Пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 826 визначено, що протягом трьох робочих днів з дати запровадження Фондом тимчасової адміністрації Уповноважена особа Фонду розпочинає перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.
		Відповідно до пунктів 2 та 3 розділу ІІ Порядку № 826 Уповноважена особа Фонду забезпечує ефективний та ґрунтовний аналіз всіх документів, пов`язаних із вчиненням правочинів (укладенням договорів), а також проведення неупередженого дослідження наявних доказів, які мають підтвердити правомірність або неправомірність їх вчинення (укладення).
		Уповноважена особа Фонду своїм розпорядчим документом створює комісію для здійснення перевірки документів, пов`язаних із вчиненням правочинів (укладенням договорів), метою якої є виявлення фактів нікчемності таких правочинів (укладених договорів), виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій зі сторони працівників банку або інших осіб стосовно банку (далі - Комісія).
		Зі змісту наведених правових норм вбачається, що процедура забезпечення перевірки правочинів на предмет їх нікчемності включає, зокрема, такі дії, як утворення комісії для здійснення перевірки, проведення аналізу всіх документів, пов`язаних із вчиненням правочинів (укладенням договорів), які у сукупності складають власне перевірку правочинів. При цьому, як слідує зі змісту статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», такі дії мають бути здійсненні саме у період дії тимчасової адміністрації банку.
		Крім того, повноваження Фонду (Уповноваженої особи Фонду) під час здійснення ліквідації банку визначені статтею 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в якій відсутні такі повноваження, як здійснення перевірки правочинів банку на предмет їх нікчемності. У цей період Уповноважена особа має право лише повідомляти осіб про нікчемність правочинів, однак проведення їх перевірки може здійснюватися у період дії тимчасової адміністрації.
		З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на те, що положення статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачають право Фонду забезпечувати проведення перевірки правочинів під час дії тимчасової адміністрації, а не її проведення, оскільки такі доводи не відповідають положенням вказаного Закону.
		Посилання на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 9 серпня 2017 року у справі № 914/1318/16, також є безпідставним і висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки такі правові позиції стосуються повноважень Фонду щодо віднесення правочинів до числа нікчемних і не стосуються законності прийнятих Фондом нормативно-правових актів. 
		Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року у справі № 826/17410/16.
		Відповідно до частини другої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		Частиною третьою цієї ж статті визначено, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
		Згідно з положеннями частини дев`ятої статті 264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
		Отже, перевірка законності цих актів полягає у з`ясуванні їх відповідності законам України. При цьому, підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.
		Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
		Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про невідповідність абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26 травня 2016 року № 826, приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо такі рішення ухвалені без порушень норм матеріального і процесуального права.
		Оскільки при ухваленні судового рішення судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права, суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій - без змін.
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy) серія A. 37, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands) серія A. 288, заява № 16034/90, пункт 59). 
		Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Оскільки суд касаційної інстанції залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то у силу статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.
		Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                       Я.О. Берназюк
		Судді:                                                                                 І.В. Желєзний
		                                                                                                           С.М. Чиркін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...