Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/33629/19-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 26.05.2020. Зареєстровано: 27.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2020.

Номер судового провадження: 2-4319/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/33629/19-ц 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		07 травня 2020 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
		головуючого судді Вовк С.В.,
		за участі секретаря судових засідань Брачун О.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області в особі ліквідаційної комісії про стягнення моральної шкоди, завданої спричиненням смерті,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Позиція сторін у справі
		У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Державної казначейської служби України (далі  ДКС України), Міністерства внутрішніх справ України (далі  МВС України) про стягнення моральної шкоди, завданої спричиненням смерті. 
		Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого вбито військовослужбовцями спецбатальйону « ОСОБА_3 » 22 жовтня 2014 року. З 2014 року триває досудове розслідування за фактом вбивства ОСОБА_4 . Слідством встановлено, що вбивство скоїли особи зі складу спецбатальйону МВС України «Азов», але станом на момент звернення до суду нікому не оголошено про підозру. 
		« ОСОБА_3 » - окремий загін спеціального призначення, відомий також як полк « ОСОБА_3 » ( ОСОБА_5 », в/ч НОМЕР_1 )  формування національної гвардії України, що входить до складу Східного оперативно-територіального об`єднання. Формування було створене у 2014 році як добровольчий батальйон «Азов» і до 11 листопада 2014 року було підрозділом патрульної служби міліції особливого призначення МВС України. 
		В результаті протиправного позбавлення життя представниками спецбатальйону МВС «Азов», позивач втратила єдиного сина, з яким вони жили вдвох однією сім`єю. Це спричинило їй глибокі страждання і продовжує їх спричиняти. Біль позивача посилюється ще тим, що вже протягом п`яти років відсутнє ефективне розслідування вбивства її сина. Винні досі не покарані. З самого початку розслідування всі данні вказували на вбивство ОСОБА_2 представниками спецбатальйону МВС «Азов», але досі орган розслідування не вчиняє заходів, спрямованих на реальне встановлення винуватих.
		Представник відповідача МВС України подала відзив на позов, в якому зазначила, що спецпідрозділ «Азов» ніколи не входив до складу МВС України і на теперішній час перебуває у складі Національної гвардії України, а саме  у штаті в/ч НОМЕР_1 Східного оперативного-територіального об`єднання Національної гвардії України, саме ця юридична особа повинна відповідати за всіма зобов`язаннями, що виникають. Крім того, станом на день загибелі сина позивача, полк патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» перебував у складі ГУМВС України в Київській області. 
		Відповідно до відомостей з ЄДРПОУ станом на 19 липня 2019 року ГУМВС України в Київській області перебуває у стані припинення та на теперішній час не ліквідоване. Таким чином, саме ліквідаційна комісія наділена повноваженнями щодо вирішення всіх спірних питань та виконання зобов`язань, які виникають в результаті дій працівників підрозділу, який ліквідується.
		Представник відповідача ДКС України подала відзив на позов, в якому зазначила, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдало, то не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів.
		Позивач подала відповідь на відзиви, в якій зазначила, що твердження про те, що необхідне рішення суду, яке б визнавало дії відповідачів незаконними не ґрунтується на законі. 
		Процесуальні дії
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 липня 2019 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 листопада 2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
		Фактичні обставини справи
		Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
		Із свідоцтва про народження від 23 листопада 2007 року серія НОМЕР_2 , виданого Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, вбачається, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Маріуполь Донецької області, про що в книзі реєстрації народжень зроблено відповідний актовий запис № 1455; батько  ОСОБА_6 ; мати  ОСОБА_1 . 
		24 жовтня 2014 року Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_3 , згідно з яким ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 20 років про що 24 жовтня 2014 року складено відповідний актовий запис № 1459.
		З витягу з кримінального провадження № 12014050790002999 від 23 жовтня 2014 року вбачається, що 23 жовтня 2014 року о 04-50 год. до чергової частини Орджонікідзевського РВ ММУ надійшло повідомлення про те, що на території ЗОШ № 62 розташованої по вул. Волгоградська в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя знаходиться труп. У ході огляду трупа встановленого як ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходився в автомобілі ГАЗЕЛЬ білого кольору (держ номер відсутній) на території вказаної школи, були виявлені тілесні ушкодження у вигляді: сквозного вогнепального поранення грудної клітини зліва. 
		З листа прокурора Орджонікідзевського району м. Маріуполя Прокуратури Донецької області від 23 жовтня 2014 року № 67-2623вих14 вбачається, що в ході досудового розслідування по кримінальному провадженню № 12014050790002999 від 23 жовтня 2014 року за статтею 115 частина перша КК України прокуратурою району встановлено, що відповідно до показів свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , протоколу проведення огляду місця події від 23 жовтня 2014 року в автомобілі Газель з впізнавальними позначками спеціального підрозділу МВС України «АЗОВ», без державних номерних знаків, який знаходився на території ЗОШ № 62, в якій дислокується спеціальний підрозділ МВС України «АЗОВ», був виявлений труп гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		У своєму рапорті заступник начальника-начальника КМ Орджонікідзевського РВ МГУ ГУ МВС України Логвиненко Д. А. доповідав, що ним здійснювався виїзд на територію ЗОШ № 62, яка знаходиться по проспекту Перемоги в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя за місцем знаходження бази спецбатальйону «Азов», в усній розмові з співробітником цього батальйону, який представився як ОСОБА_10 , позивний « ОСОБА_11 », м/т № НОМЕР_4 , останній пояснив, що дане вбивство скоїли розвідувальна група разом із групою швидкого реагування спецбатальйона «Азов» під час проведення спецоперації в ніч з 22 жовтня 2014 року на 23 жовтня 2014 року.
		Постановою прокурора прокуратури Орджонікідзевського району м. Маріуполя Чумбаш О. В. від 23 жовтня 2014 року визначено підслідність по кримінальному провадженню № 12014050790002999 за прокуратурою Донецької області. 
		З листа прокуратури Донецької області від 29 листопада 2018 року № 15/1-17/1/2-287-15 вбачається, що на скаргу ОСОБА_1 від 23 листопада 2018 року щодо надання вказівок слідчому про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 12014050790002999 від 23 жовтня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 115, частиною другою статті 146 КК України та з інших питань прокурором Новацьким В. повідомлено, що ним, як прокурором, який здійснює нагляд у порядку статті 36 КПК України, надано ґрунтовні письмові вказівки щодо проведення конкретних слідчих дій, виконання яких на теперішній час триває.
		Позиція суду та оцінка аргументів сторін
		Правовими підставами відшкодування шкоди визначено, зокрема положення статей 27, 55, 56 Конституції України, статті 2 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, статей 23, 1167, 1168 ЦК України.
		Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
		Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що зазначення позивачем певної правової норми, наведеної у обґрунтуванні позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору, а враховує фактологічні підстави позову, які зводяться до того, що шкоду позивачу завдано вбивством її сина представниками полку патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» ГУМВС України в Київській області.
		Згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно з приписами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок джерела підвищеної небезпеки.
		Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
		Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
		У частині першій статті 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи
		За приписами статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 не вважала можливим комплексне застосування частини шостої статті 1176 та статті 1177 ЦК України у справах про відшкодування державою шкоди, завданої особі внаслідок кримінального правопорушення, якщо внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин.
		Щодо ефективного способу захисту прав позивача Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне.
		Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
		За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.
		Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
		Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (див. mutatis mutandis $. 135 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. the UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; $. 95 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.
		ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, гарантованих статтею 6 Конвенції (див. mutatis mutandis § 59 рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).
		Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
		Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
		Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
		Частинами першою та другою статті 283 КПК України встановлено, що особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження, а прокурор зобов`язаний у найкоротший строк після повідомлення особи про підозру закрити кримінальне провадження або звернутися до суду з обвинувальним актом.
		Частиною другою статті 113 КПК України визначено, що будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідними положеннями цього Кодексу.
		Відповідно до вимог статті 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
		Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
		За змістом частини другої статті 28 КПК України проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
		Судом під час розгляду справи встановлено, що кримінальне провадження № 12014050790002999 триває з 23 жовтня 2014 року і не закінчено на день ухвалення рішення у цій справі, тобто триває понад 5 років.
		ОСОБА_1 є матір`ю загиблого ОСОБА_2 та є потерпілою у кримінальному провадженні № 12014050790002999.
		Очевидним є той факт, що смерть єдиної дитини сина ОСОБА_1 є не відновлювальною втратою та спричинила їй значну моральну шкоду, право на відшкодування якої вона має відповідно до закону.
		Невиправдане довготривале досудове розслідування є перешкодою на шляху реалізації потерпілою правового механізму, встановленого національним законодавством, щодо отримання належного відшкодування моральної шкоди, спричинення якої є очевидним.
		Суд враховує, що будь-якого іншого засобу, окрім звернення потерпілої до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, як то в межах кримінального провадження, чи в порядку цивільного судочинства, в національному законодавстві не існує. Реалізації такого способу захисту порушеного права ОСОБА_1 перешкоджає незавершене досудове розслідування.
		Вказані факти, на переконання суду, є беззаперечним доказом порушення державою Україна вимог статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, внаслідок чого ОСОБА_1 має право на отримання компенсації, яка з урахуванням тривалості досудового розслідування та, виходячи із фактичних обставин втрати позивачем єдиної дитини, за внутрішнім переконанням суду становить 250 000, 00 грн, що буде достатньо справедливої сатисфакцією за таке порушення.
		Одночасно суд роз`яснює ОСОБА_1 , що вона не позбавлена права звернутись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, після усунення обставин наведених в цьому рішенні.
		Доводи викладені у відзивах на позов вказаних висновків суду не спростовують, оскільки стосуються саме деліктних правовідносин відшкодування моральної шкоди та їх суб`єктного складу, які по суті судом не аналізувались у цій справі.
		З приводу пояснень ДКС України суд зазначає наступне.
		Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
		Згідно з підпунктом 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання.
		Відповідно до пункту 23-1 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок  це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі  Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.
		Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі  Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
		Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
		Згідно із пунктом 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		Відповідно до підпункту 14 пункту 4 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року № 1280, Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
		Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Із системного аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що Державна казначейська служба України, діючи від імені держави в цілому, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		Правовий статус цього органу визначається функціями з обслуговування єдиного казначейського рахунку держави, пов`язаними з консолідацією та обслуговуванням Державного бюджету України, зокрема й з безспірним списанням коштів державного бюджету.
		Таким чином, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Таким органом у цій справі, зокрема є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету).
		Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 280-282, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
		 
		ВИРІШИВ:
		Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6; код ЄДРПОУ 37567646), Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області в особі ліквідаційної комісії про стягнення моральної шкоди, завданої спричиненням смерті задовольнити частково.
		Стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) компенсацію в розмірі 250 000, 00 грн.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.
		 
		 
		 
		Суддя С. В. Вовк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...