Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 817/789/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; процедур здійснення контролю Рахунковою палатою, Державною аудиторською службою України, державного фінансового контролю.
Надіслано для оприлюднення: 27.05.2020. Зареєстровано: 27.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.05.2020.
Дата набрання законної сили: 27.05.2020
Номер судового провадження: К/9901/4281/17

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		27 травня 2020 року 
		Київ
		справа №817/789/16
		адміністративне провадження №К/9901/4281/17
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді Мартинюк Н.М.,
		суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №817/789/16
		за позовом Виконавчого комітету Рівненської міської ради 
		до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управління бюджету і фінансів виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управління праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому,
		про визнання протиправною і скасування вимоги,
		 
		за касаційною скаргою Виконавчого комітету Рівненської міської ради
		на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 4 липня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Друзенко Н.В.)
		і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Мацького Є.М., суддів Бучик А.Ю., Шевчук С.М.).
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2016 року Виконавчий комітет Рівненської міської ради звернувся до суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Рівненській області, в якому просив визнати протиправною і скасувати вимогу №17-08-13/2471 від 4 травня 2016 року.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем і виконавчими органами міської ради (Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управління бюджету і фінансів виконавчого комітету Рівненської міської ради) існують договірні відносини щодо безоплатного користування нежитловими приміщеннями на вул. Соборній, 12-а в місті Рівному . Відповідно до умов зазначених договорів оплату комунальних послуг під час користування виконавчими органами міської ради нежитловими приміщеннями здійснює Виконавчий комітет міської ради.
		 
		Оскільки всі виконавчі органи міської ради фінансуються за одним кодом Типової програмної класифікації видатків і кредитування місцевих бюджетів (Органи місцевого самоврядування), а треті особи є виконавчими органами Рівненської міської ради, які відповідно до Конституції України і Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" утворені Рівненською міською радою, то висновки відповідача про завищення бюджетних асигнувань позивачем і вимога  про стягнення з указаних виконавчих органів вартості спожитих ними комунальних послуг є протиправними.
		 
		Отже, на думку позивача, оскаржувана вимога суперечить нормам чинного законодавства України, викладені в ній висновки не ґрунтуються на нормах матеріального права і не відповідають дійсним обставинам перевірки, а тому викладені у ній висновки є безпідставними.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 13 червня 2016 року залучено у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради і Управління бюджету і фінансів виконавчого комітету Рівненської міської ради.
		 
		У судовому засіданні 13 червня 2017 протокольною ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду (яка постановлена суддею без виходу до нарадчої кімнати) залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради.
		 
		Також, у судовому засіданні 13 червня 2017 року відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України, судом першої інстанції здійснено заміну відповідача - Державної фінансової інспекції в Рівненській області на її правонаступника - Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області.
		 
		Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 4 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2017 року, у задоволенні адміністративного позову Виконавчого комітету Рівненської міської ради відмовлено.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що оскаржувана вимога не може бути скасована, оскільки у ній вказано на виявлені збитки та їх розмір, які в силу чинного законодавства відшкодовуються в судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність обчислення яких має перевіряти суд, який розглядає позов органу фінансового контролю, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
		 
		Крім того, суди попередніх інстанцій вказали, що зміст вимоги повинен узгоджуватися з приписами чинного законодавства, зокрема, вимога повинна містити вичерпну вказівку підконтрольному суб`єкту щодо вчинення дій, які будуть направлені на усунення порушених вимог закону.
		 
		Проте, суди встановили, що оскаржувана вимога не містить визначених конкретних дій для підконтрольної установи, якій пред`явлена. Зі змісту вимоги неможливо зрозуміти, в який спосіб Виконавчий комітет Рівненської міської ради повинен усунути виявлені порушення. Формулювання вимоги дозволяє припустити, що на думку відповідача позивач повинен внести зміни до проектів кошторисів на 2013-2015 роки, що апріорі неможливо. Водночас сама по собі вимога не породжує правових підстав для стягнення позивачем з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управління комунальної власності виконавчого комітету Рівненської міської ради і Управління бюджету і фінансів виконавчого комітету Рівненської міської ради коштів в рахунок відшкодування вартості спожитих комунальних послуг.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
		 
		У касаційній скарзі Виконавчий комітет Рівненської міської ради просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 4 липня 2017 року і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
		 
		Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. Доводи касаційної скарги гуртуються на тому, що предметом спору була правомірність винесення відповідачем вимоги щодо усунення порушень законодавства, які не обґрунтовані і не відповідають нормам чинного законодавства. Тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що предметом заявленого позову є сума збитків, яка визначена відповідачем, а не висновок про наявність самого порушення є безпідставним.
		 
		Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні та залишити оскаржувані судові рішення без змін. В обґрунтування відзиву відповідач вказує, зокрема, що у органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки. Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, у цій частині вона є обов`язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі, то про їх наявність зазначено в оскаржуваній вимозі. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
		 
		Треті особи та інші учасники справи заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не надали.
		 
		II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ 
		 
		Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 1.4.1 Плану роботи Державної фінансової інспекції в Рівненській області на І квартал 2016 року і на підставі направлення на проведення ревізії №36 від 27 січня 2016 року уповноважена особа Державної фінансової інспекції в Рівненській області провела ревізію фінансово-господарської діяльності Виконавчого комітету Рівненської міської ради за період з 1 липня 2013 року до 1 січня 2015 року.
		 
		Результати ревізії оформлені актом №17-08-06/15 від 18 квітня 2016 року, яким встановлено, що за рахунок асигнувань загального фонду міського бюджету, виділених Виконавчому комітету Рівненської міської ради за КТКВ 010116 «Органи місцевого самоврядування» на серпень-грудень 2013 року, 2014-2015 роки, Виконавчий комітет Рівненської міської ради покрив витрати сторонніх юридичних осіб, а саме:
		- Управління бюджету і фінансів виконавчого комітету Рівненської міської ради за серпень-грудень 2013 року на загальну суму: 13422,50 грн (КЕКВ 2271 «Оплата послуг теплопостачання» - 8384,23 грн, КЕКВ 2273 «Оплата за електропостачання» - 5038,27 грн), у 2014 році на загальну суму: 19718,33 грн (КЕКВ 2271 «Оплата послуг теплопостачання» - 9143,30 грн, КЕКВ 2273 «Оплата за електропостачання» - 10575,03 грн); у 2015 році на загальну суму: 18740,81 грн (КЕКВ 2271 «Оплата послуг теплопостачання» - 6572,00 грн, КЕКВ 2273 «Оплата за електропостачання» - 12168,17 грн);
		- Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради за серпень-грудень 2013 року на загальну суму: 6746,62 грн (КЕКВ 2271 «Оплата послуг теплопостачання» - 4214,16 грн, КЕКВ 2273 «Оплата за електропостачання» - 2532,46 грн), у 2014 році на загальну суму: 9910,26 грн (КЕКВ 2271 «Оплата послуг теплопостачання» - 4594,86 грн, КЕКВ 2273 «Оплата за електропостачання» - 5315,40 грн), у 2015 році на загальну суму: 9419,91 грн (КЕКВ 2271 «Оплата послуг теплопостачання» - 3303,66 грн, КЕКВ 2273 «Оплата за електропостачання» - 6116,25 грн).
		 
		Також позивач покрив витрати сторонньої юридичної особи - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради на оплату теплопостачання за адресою: вул . Соборна,12, м. Рівне, яка перебуває на балансі Виконавчого комітету, у 2014 році на загальну суму: 25320,45 грн, у 2015 році на загальну суму: 17018,53 грн.
		 
		Зазначені дії позивача призвели до порушення вимог пунктів 20, 29 Порядку складання, розгляду, затвердження і основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №228 від 28 лютого 2002 року. Зокрема, під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей; до кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи; головні розпорядники під час розгляду проектів кошторисів зобов`язані забезпечити суворе виконання вимог законодавства, а також режиму економії, не допускати включення до кошторисів на наступний рік, додержуватися асигнувань, не зумовлених потребою. 
		 
		Також позивач порушив приписи частини першої статті 49 Бюджетного кодексу України, якими передбачено, що розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг, відповідно до умов взятого бюджетного зобов`язання приймає рішення про їх оплату і надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України.
		 
		На підставі висновків акту ревізії №17-08-06/15 від 18 квітня 2016 року Державною фінансовою інспекцією в Рівненській області винесено вимогу №17-08-13/2471 від 4 травня 2016 року «Щодо усунення порушень законодавства».
		 
		У вимозі зазначається, що в порушення вимог пунктів 20, 29 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №228 від 28 лютого 2002 року, частини першої статті 49 Бюджетного кодексу України, Виконавчий комітет Рівненської міської ради за період з 1 липня 2013 року до 1 січня 2016 року оплатив вартість комунальних послуг (теплопостачання, електропостачання), спожитих іншими юридичними особами, а саме Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управлінням комунальної власності виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управлінням бюджету і фінансів виконавчого комітету Рівненської міської ради на загальну суму: 139047,05 грн, в тому числі за послуги теплопостачання: 97301,47 грн, за послуги електропостачання: 41745,58 грн. Отже, позивач завищив бюджетні асигнування при складанні проектів кошторисів виконавчого комітету Рівненської міської ради за КТКВ 010116 «Органи місцевого самоврядування» на 2013-2015 роки на здійснення зазначених витрат. У зв`язку з цим, Державна фінансова інспекція у Рівненській області вимагає усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку.
		 
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
		 
		Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначено Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року №2939-XII.
		 
		Частиною першою статті 1 цього Закону передбачено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
		 
		Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2016 року №4 (далі - «Положення про Держаудитслужбу»), Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
		 
		Згідно з пунктом 3 вказаного Положення, основними завданнями Держаудитслужби є, зокрема, забезпечення формування і реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів.
		 
		Пунктом 4 Положення про Держаудитслужбу передбачено, що відповідно до покладених на неї завдань Держаудитслужба: 
		 
		- здійснює контроль у міністерствах, інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах, суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно; реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, інспектування (ревізії); 
		 
		- здійснює контроль за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності, станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів, станом внутрішнього контролю в інших підконтрольних установах, усуненням виявлених недоліків і порушень; 
		 
		- вживає в межах повноважень, передбачених законом, заходів до усунення виявлених недоліків та запобігання їм у подальшому, а саме: проводить аналіз стану дотримання фінансової та бюджетної дисципліни, виявляє причини та умови, що призвели до недоліків і порушень, готує рекомендації та пропозиції щодо їх усунення і запобігання їм у подальшому; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
		 
		В силу приписів пункту 6 вказаного Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт. 16); порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях (підпункт 22); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (підпункт 23).
		 
		Частиною першою статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» встановлено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
		 
		Пунктом 7 статті 10 вказаного Закону визначено право органу державного фінансового контролю пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
		 
		Згідно з пунктом 10 цієї ж статті органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
		 
		Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.
		 
		Приписами пункту 12 статті 10 цього Закону органу державного фінансового контролю надано право проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється.
		 
		Відповідно до пункту 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (далі - «Порядок №550»), акт ревізії - це документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід`ємною частиною акта.
		 
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».
		 
		Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Оскільки касаційна скарга позивача у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
		 
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		 
		Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права з огляду на доводи касаційної скарги, Верховний Суд зауважує таке. 
		 
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
		 
		При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольним об`єктом не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
		 
		Як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольного об`єкта та приведення її у відповідність з вимогами законодавства і у цій частині вона є обов`язковою до виконання. Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку підконтрольною установою або шляхом звернення контролюючого органу до суду з відповідним позовом.
		 
		Тобто в органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
		 
		Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, неодноразово висловленою у його постановах, зокрема від 7 жовтня 2014 року у справі №21-368а14, від 20 січня 2015 року у справі №21-601а14, від 23 лютого 2016 року у справі № 818/1857/14, від 29 травня 2017 у справі №826/6304/16.
		 
		Аналогічні висновки викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16, а також у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №1440/1820/18, від 6 лютого 2020 року у справі №806/1740/17.
		 
		У справі, що розглядається, поставлено питання про визнання протиправною і скасування вимоги №17-08-13/2471 від 4 травня 2016 року. З огляду на зміст цієї вимоги, відповідач, підсумувавши фінансовий вияв кожного з порушень законодавства, встановив у позивача фінансові порушення на загальну суму: 139047,05 грн, які на час видання цієї вимоги позивач не усунув. Тобто відповідач вказав на факт заподіяння збитків, зазначивши їх розмір та зобов`язавши вчинити дії, спрямовані на усунення відповідних порушень в установленому законодавством порядку. 
		 
		У той же час, враховуючи те, що збитки у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування стягуються примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, і виходячи з того, що правильність обчислення збитків має перевірятися судом, який розглядає позов про їх стягнення, заявлена позивачем позовна вимога щодо скасування вимоги органу державного фінансового контролю №17-08-13/2471 від 4 травня 2016 року є передчасною.
		 
		У світлі викладеного також слід зауважити, що оскільки обґрунтування відповідачем встановлених фінансових порушень тими чи іншими нормами права, тобто обґрунтованість і правомірність виявлених збитків, має бути предметом оцінки в межах окремого позову органу державного фінансового контролю про їх стягнення, то висновки позивача про порушення його прав через незгоду з обґрунтуванням вимоги також не дають підстав для її скасування.
		 
		Разом з тим, у контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		 
		Відтак, розглянувши доводи касаційної скарги, Верховний Суд не встановив підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		 
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.
		 
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Виконавчого комітету Рівненської міської ради залишити без задоволення.
		 
		Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 4 липня 2017 року і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2017 року залишити без змін.
		 
		Судові витрати не розподіляються.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		 
		……………………………
		 
		…………………………….
		 
		…………………………….
		 
		Н.М. Мартинюк
		А.В. Жук
		Ж.М. Мельник-Томенко,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...