Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 560/4304/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 27.05.2020. Зареєстровано: 27.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.05.2020.
Дата набрання законної сили: 27.05.2020
Номер судового провадження: К/9901/35742/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		27 травня 2020 року 
		м. Київ
		справа №560/4304/18
		адміністративне провадження №К/9901/35742/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Усенко Є.А.,
		суддів: Гімона М.М., Гусака М.Б., 
		розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 (суддя-доповідач - Франковська  К.С., судді - Кузьменко Л.В., Шидловський В.Б.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
		У С Т А Н О В И В:
		У грудні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі - ГУ ДФС, відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність ГУ ДФС щодо повернення йому безпідставно сплаченого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) у сумі 16' 338,00 грн на рахунок № НОМЕР_1 ДПІ у м. Хмельницькому; зобов`язати ГУ ДФС повернути ОСОБА_1 помилково сплачені кошти згідно з квитанцією від 25.10.2018; визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС від 29.10.2018 №0036675806/3513 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на те, що з 1 січня 2017 року по жовтень 2018 року не займався адвокатською діяльністю та не отримував від цієї діяльності доходи. У цей період працював на посаді завідувача кафедри трудового, земельною та господарського права Хмельницького університету управління та права, де отримував заробітну плату, на суму якої роботодавець нараховував та сплачував єдиний внесок, тому рішення відповідача про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за вказаний період часу є протиправним та підлягає скасуванню. Позивач вказував, що 25.10.2018 помилково сплатив єдиний внесок у розмірі 16' 338,00 грн за січень 2017 року - вересень 2018 року згідно з квитанцією від 25.10.2018 №1393-5991-9241-5093, у зв`язку з чим просив зобов`язати відповідача повернути йому з огляду на відмову відповідача в задоволенні його заяви від 29.11.2018 про повернення цих коштів.
		Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 14.02.2019 позов задовольнив: визнав протиправною відмову ГУ ДФС у Хмельницькій області від 11.12.2018 № 32880/10/22-01-58-06 щодо неповернення ОСОБА_1 сплачених коштів у сумі 16338,00 грн на рахунок № НОМЕР_1 ДПІ у м. Хмельницькому  з єдиного внеску за 2017 - 2018 роки; зобов`язав ГУ ДФС у Хмельницькій області повернути ОСОБА_1 помилково сплачені кошти згідно з квитанцією від 25.10.2018 у сумі 16' 338,00 грн на рахунок № НОМЕР_1 ДПІ у м. Хмельницькому з єдиного внеску за 2017 - 2018 роки; визнав протиправним і скасував рішення ГУ ДФС від 29.10.2018 № 0036675806/3513 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
		Висновок суду першої інстанції вмотивований тим, що роботодавець (Хмельницький університет управління та права) щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 30.09.2018, що підтверджується довідкою Хмельницького університету управління та права від 26.11.2018 №150, доходів від адвокатської діяльності у 2017-2018 позивач не отримував, відтак позивач у цей період не був самостійним платником єдиного внеску відповідно пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI). Сплачені позивачем 16' 338,00 грн як недоїмка з єдиного внеску за січень 2017 року - вересень 2018 року є надмірно (помилково) сплаченими, підлягають поверненню, відповідач неправомірно відмовив у задоволенні заяви позивача з відповідною вимогою.
		Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 08.05.2019 рішення суду першої інстанції скасував, в позові відмовив.
		Висновок апеляційного суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог вмотивований тим, що у відповідності з інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України позивач впродовж січня 2017 року - вересня 2018 року не зупиняв зайняття адвокатською діяльністю. У зв`язку з цим він не був позбавлений  визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, а відтак  не був звільнений від обов`язку сплачувати єдиний внесок як самозайнята особа.
		Позивач подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019, у якій, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 та залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.02.2019.
		Доводи позивача в касаційній скарзі обґрунтовані посиланням на те, що впродовж 2017 - 2018 років він не займався адвокатською діяльністю та не отримував доходів від цієї діяльності, що підтверджується податковою декларацією про майновий стан за 2017 рік, а тому не є самосійним платником єдиного внеску у розумінні пункту 5 частини першої статті 4 Закону України №2464-VI. Позивач зазначає, що оскаржувана постанова ухвалена без врахування  правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 27.11.2019 у адміністративній справі №160/3114/19, правовідносини в якій подібні з правовідносинами, стосовно прав і обов`язків сторін в яких виник спір у цій справі.
		Відповідач не реалізував процесуальне право подати відзив на касаційну скаргу. 
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, обґрунтування заперечень відповідача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
		У судовому процесі встановлено, що 02.09.2002 позивач отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №276 від 02.09.2002 та став на облік в територіальному органі Державної податкової служби України як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність.
		З 01.01.2017 по жовтень 2018 року позивач перебував у трудових відносинах з Хмельницьким університетом управління та права (позивач працював посаді завідувача кафедри трудового, земельною та господарського права), що підтверджується випискою з трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , а також довідкою Хмельницького університету управління та права від 26.11.2018 №150.
		Маючи намір відновити адвокатську діяльність, позивач звернувся до контролюючого органу для оформлення книги обліку доходів та витрат, отримавши одночасно повідомлення  про недоїмку з єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців  у розмірі 16338,00 грн за січень 2017 року - вересень 2018 року.
		25.10.2018 ОСОБА_1 сплатив 16' 338,00 грн як єдиний внесок для фізичних осіб -підприємців на рахунок № НОМЕР_1 ДПІ у м. Хмельницькому, що підтверджується квитанцією від 25.10.2018 (а.с. 16).
		29.11.2018 позивач звернувся до ГУ ДФС із заявою про повернення цієї суми грошових коштів як безпідставно сплачених, оскільки у вказаний період часу не займався адвокатською діяльністю, а єдиний внесок за нього сплачував роботодавець.
		Листом №32880/10/22-01-58-06 від 11.12.2018 ГУ ДФС відмовило позивачу в поверненні коштів, вказавши, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема адвокати, зобов`язані сплачувати  єдиний внесок незалежно від отримання доходу від такої діяльності.
		29.10.2018 ГУ ДФС прийнято рішення №0036675806/3513 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким позивача зобов`язано сплатити 3163,92 грн штрафу та 2206,80 грн пені за період з 20.04.2018 по 25.10.2018.
		Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом №2464-VI.
		Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
		Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
		Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
		Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
		Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: 
		для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
		для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		Відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
		Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
		Особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу  лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. 
		Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був зроблений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий, зокрема в постанові від 04.12.2019 в адміністративній справі №440/2149/19, на яку позивач посилається в касаційній скарзі.
		Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Підстав для відступу від правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в зазначених постановах, Верховний Суд у цій справі не знаходить.
		Застосовуючи наведені норми, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що з січня 2017 року по жовтень 2018 року позивач був найманим працівником, у цей період роботодавець сплачував за нього єдиний внесок у розмірі, визначеному Законом № 2464-VI, що не заперечується ГУ ДФС та підтверджується індивідуальною відомістю Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5) (а.с.23). Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності ГУ ДФС не надало. Наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю посвідчує лише посвідчує таке право, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від цієї діяльності доходу. Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що встановлених Законом № № 2464-VI підстав для сплати позивачем єдиного внеску в розмірі 16' 338,00 грн за січень 2017 року - вересень 2018 року не було, у зв`язку з чим контролюючий орган протиправно притягнув його до відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску згідно з рішенням від 29.10.2018 №0036675806/3513.
		Натомість, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми пунктів 1, 5 частини першої статті 4, абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, що призвело до неправильного висновку щодо прав і обов`язків сторін у справі.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 9 Закону №2464-VI (у редакції Закону України від 04.07.2013 р. N 406-VII, чинній до 02.04.2020) суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Встановивши обставини щодо сплати позивачем єдиного внеску в розмірі 16' 338,00 грн за відсутності у нього відповідного обов`язку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на повернення цих грошових коштів. 
		Водночас, суд першої інстанції помилково вважав, що зобов`язання ГУ ДФС у Хмельницькій області повернути позивачу сплачений єдиний внесок в розмірі 16' 330,00 грн є належним способом захисту порушеного права позивача. Право позивача може бути відновлено шляхом стягнення грошових коштів. 
		Частиною п`ятою статті 9 Закону №2464-VI встановлено, що сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
		Процедура зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повернення платникам, на яких згідно із Законом №2464-VI покладено обов`язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску, визначені Порядком зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 №6. Пунктом 6 цього Порядку передбачено, що зарахування у рахунок майбутніх платежів або повернення надміру (помилково) сплаченого єдиного внеску здійснюється на підставі заяви платника. Повернення платникам коштів здійснюється підрозділом органу доходів і зборів, відповідальним за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, нижчого рівня за рахунок поточних надходжень на рахунок 3719, на який сплачено кошти, що повертаються (абзац перший пункту 9 Порядку).
		Право особи, яка звертається до суду з позовом, самостійно та на свій розсуд розпоряджатися своїми правами, зокрема і щодо визначення предмета і підстав позову є складовою диспозитивності як одного із принципів адміністративного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС)). 
		Відповідно до частини другої статті 9 КАС суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Гарантуючи кожній особі право в порядку, встановленому КАС, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, стаття 5 КАС одночасно визначає,  у який спосіб особа може просити суд їх захистити, зокрема шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4 частини першої цієї статті).
		Відмова відповідача повернути позивачу помилково сплачений єдиний внесок свідчить про бездіяльність з боку відповідача щодо повернення коштів. Відтак, предметом позову у цій справі є бездіяльності відповідача, внаслідок якої порушено право позивача на майно, а способом захисту порушеного права, про який позивач може просити суд, є визнання такої бездіяльності протиправної та стягнення помилково сплачених коштів з рахунку, на який кошти сплачені.
		Саме в такому обсязі суд мав розглянути позовні вимоги позивача. 
		Суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи та зробивши правильний висновок щодо прав і обов`язків сторін, однак, не взяв до уваги, що зобов`язання відповідача повернути позивачу помилково сплачені кошти зменшує ефективність судового захисту порушеного права позивача.
		Вимоги статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення стосуються не тільки правильності вирішення судом спору по суті, але й дотримання судом всіх вимог закону при постановленні судового рішення. 
		Частиною першою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга цієї статті).
		Враховуючи зазначене вище, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню повністю, а рішення суду першої інстанції - в частині задоволення позову про зобов`язання ГУ ДФС у Хмельницькій області повернути позивачу помилково сплачені кошти згідно з квитанцією від 25.10.2018 у сумі 16' 338,00 грн на рахунок № НОМЕР_1 ДПІ у м. Хмельницькому з єдиного внеску за 2017 - 2018 роки з ухваленням в цій частині позовних вимог нового рішення про стягнення на користь позивача грошових коштів в зазначеній сумі.
		При цьому враховується, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа - ДПІ у м. Хмельницькому (Ідентифікаційний код юридичної особи 39564228) з 14.05.2019 припинена, про що внесено відповідний запис №16731120007014279.
		Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону.
		Керуючись статями 341, 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 повністю, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.02.2019 - в частині задоволення позову про зобов`язання Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області повернути ОСОБА_1 помилково сплачені кошти згідно з квитанцією від 25.10.2018 у сумі 16' 338,00 грн на рахунок № НОМЕР_1 ДПІ у м. Хмельницькому з єдиного внеску за 2017 - 2018 роки.
		Ухвалити в цій частині нове рішення та стягнути на користь ОСОБА_1 помилково сплачені грошові кошти в сумі 16' 338,00 грн (шістнадцять тисяч триста тридцять вісім гривень 00 копійок) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з відповідного рахунку Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області.
		В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.02.2019 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		Є.А. Усенко
		М.М. Гімон 
		М.Б. Гусак,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...