Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 303/5848/16-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них.
Надіслано для оприлюднення: 27.05.2020. Зареєстровано: 27.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.05.2020.
Дата набрання законної сили: 26.05.2020
Номер судового провадження: К/9901/38408/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		26 травня 2020 року 
		Київ
		справа №303/5848/16-а
		адміністративне провадження №К/9901/38408/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 303/5848/16-а
		за позовом Виконувача обов`язків керівника Мукачівської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах ОСОБА_1 
		до   Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради
		треті особи Служба у справах дітей виконавчого комітету Мукачівської міської ради, Національна Академія Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, ОСОБА_2 
		про   стягнення одноразової грошової допомоги,
		за касаційною скаргою адвоката Захарчука Івана Івановича в інтересах Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради 
		на постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 листопада 2016 року (у складі судді Монич В.О.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року (у складі колегії суддів Яворського І.О., Кухтея Р.В., Носа С.П.)
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересня 2016 року виконувач обов`язків керівника Мукачівської місцевої прокуратури в інтересах ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області з адміністративним позовом до Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради (далі також - відповідач, ліцей-інтернат), за участю третіх осіб: Служби у справах дітей виконавчого комітету Мукачівської міської ради (далі також - третя особа 1, Служба), Національної Академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного (далі також - третя особа 2, НАСВ ім. П.Сагайдачного), ОСОБА_2 (далі також - третя особа 3, ОСОБА_2 ) про стягнення одноразової грошової допомоги в розмірі 9 090 гривень.
		В обґрунтування позову зазначено, що виконувач обов`язків керівника Мукачівської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах дитини, позбавленої батьківського піклування, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відноситься до соціально-незахищеної категорії населення, не має рідних, які би піклувалися про його добробут. Дитина самостійно не має можливості захистити свої порушені соціальні та майнові права у зв`язку з недосягненням повноліття, відсутністю спеціальної юридичної освіти, а його законні представники не здійснюють такий захист. Згідно листа від 23 вересня 2016 року за № 945 начальник служби у справах дітей Мукачівського міськвиконкому просив поновити права ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в судовому порядку, так як Закарпатським обласним ліцеєм-інтернатом з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради дитині після закінчення навчального закладу не виплачено у повному обсязі одноразову грошову допомогу в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, позов виконувача обов`язків керівника Мукачівської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах дитини ОСОБА_1 задоволено. 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що частиною сьомою статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» встановлено обов`язок з виплати грошової допомоги усім випускникам навчальних закладів, не розмежовуючи їх на окремі категорії - тих, хто продовжив навчання в іншому навчальному закладі, та тих, хто працевлаштувався, та інші. Отже, сам факт випуску з навчального закладу є підставою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів, встановленої законом.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 листопада 2016 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, адвокат Захарчук І.І. в інтересах Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 303/5848/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
		У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1   Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України   (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі -   КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
		Суддя-доповідач ухвалою від 25 травня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу № 303/5848/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 26 травня 2020 року.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку служби у справах дітей виконавчого комітету Мукачівської міської ради, як дитина позбавлена батьківського піклування.   
		Відповідно до рішення Мукачівського міськрайонного суду від 26 квітня 2006 року батьків   неповнолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позбавлено батьківських прав. Відповідно до рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 27 квітня 2010 року № 81 "Про створення дитячого будинку сімейного типу сім`ї ОСОБА_5 та влаштування в нього дітей, позбавлених батьківського піклування" неповнолітнього ОСОБА_1 було влаштовано в даний будинок сімейного типу. Встановлено, що ОСОБА_1 , як дитина позбавлена батьківського піклування, до кінця 2015-2016 навчального року навчався у Закарпатському обласному ліцеї-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради та є випускником даного навчального закладу. 
		Надалі, Служба у справах дітей виконавчого комітету Мукачівської міської ради листом № 945 від 23 вересня 2016 року звернулася до прокурора з проханням захистити права ОСОБА_1 в частині отримання одноразової грошової допомоги.
		Відповідно до видаткового касового ордеру від 19 травня 2016 року ОСОБА_1 навчальним закладом виплачено допомогу як дитині-сироті у розмірі 300 грн. 00 коп. Дана сума включає в себе грошову компенсацію випускнику вартості комплекту нового одягу і взуття на суму не менш як 12 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (204 грн. 00 коп.) та грошову допомогу випускнику при вступі на навчання до професійно-технічних та вищих навчальних закладів (96 грн. 00 коп.).
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		У касаційній скарзі скаржник зазначає, що Кабінет Міністрів України встановив можливість отримання одноразової грошової допомоги в розмірі шести прожиткових мінімумів дітьми-сиротами і дітьми, позбавлених батьківського піклування, що перебувають під опікою лише у випадку їхнього подальшого працевлаштування після закінчення загальноосвітньої школи, відповідно до пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 1994 року № 226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», яка прийнята на виконання норм Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року № 2342-IV. Також зазначає, що після закінчення ліцею, ОСОБА_1 не працевлаштовувався, а вступив до Національної академії сухопутних військ України ім. П. Сагайдачного, відтак він забезпечується за рахунок держави харчуванням, військовою формою одягу, проживанням в казармі та коштами. Таким чином, суди дійшли помилкового висновку, що на ОСОБА_1 розповсюджується норма статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», а тому він не має права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі шести прожиткових мінімумів.
		Від інших учасників відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних 
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Згідно зі   статтею 22 Конституції України   права і свободи людини і громадянина, закріплені цією   Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Відповідно до   статті 52 Конституції України   утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.
		Правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа визначаються Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року № 2342-IV (далі - Закон № 2342-IV).
		Статтями 3, 4 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»   визначено, що основними засадами державної політики щодо соціального захисту осіб з числа дітей, позбавлених батьківського піклування є, зокрема захист їх майнових, житлових та інших прав та інтересів, належне матеріально-технічне забезпечення незалежно від форми влаштування та утримання такої категорії дітей на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку. Заходи соціального захисту осіб з числа дітей, позбавлених батьківського піклування, гарантуються, забезпечуються та охороняються державою. Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються, зокрема, до мінімального стандарту разової державної фінансової допомоги при закінченні такими дітьми виховного, навчального закладу.
		Частиною першою статті 8 Закону № 2342-IV   встановлено, що держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа. 
		Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2342-IV, витрати на фінансування заходів щодо соціального забезпечення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа передбачаються в Державному бюджеті України окремим рядком.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , як дитина позбавлена батьківського піклування до кінця 2015-2016 навчального року навчався у Закарпатському обласному ліцеї-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради та є випускником даного навчального закладу.
		Абзацом 16 статті 1 Закону № 2342-IV передбачено, що випускники закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, - особи, які перебували на повному державному забезпеченні у закладі для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і закінчили своє перебування у зазначеному закладі у зв`язку із закінченням навчання.
		Частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV визначено, що випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття.
		При цьому,   частина сьома статті 8 Закону № 2342-IV встановлює обов`язок з виплати грошової допомоги усім випускникам навчальних закладів, не розмежовуючи їх на окремі категорії - тих, хто продовжив навчання в іншому навчальному закладі, та тих, хто працевлаштувався та інші. Таким чином, усі діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування незалежно від форми їх утримання та виховання гарантовано перебувають на повному державному утриманні. Крім того, сам факт випуску з навчального закладу є підставою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів, встановленого законом.   
		Згідно з   статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», прожитковий мінімум на дитину віком від 6 до 18 років у 2016 році з 01 травня становив 1531 грн 00 коп.
		Отже, виходячи з аналізу вищенаведених норм, ОСОБА_1 при випуску із вказаного навчального закладу повинен був отримати одноразову грошову допомогу не менше чим 9186,00 грн, а не 300 грн, як йому було виплачено відповідачем.
		Матеріальне забезпечення та зокрема, виплата грошової допомоги регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 1994 року № 226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Постанова КМУ № 226).
		Разом з тим, відповідно до   підпункту 1 пункту 13 Постанови КМУ № 226   дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, особам з їх числа, а також учням та студентам, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишилися без батьків і перебували на повному державному утриманні в загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, при вступі на навчання до професійно-технічних та вищих навчальних закладів видається безоплатно за рахунок коштів тих закладів, які вони закінчили, комплект нового одягу і взуття на суму не менш як 12 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також грошова допомога в розмірі не менш як 2,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Учні та студенти зазначеної категорії зараховуються на повне державне утримання в навчальних закладах, до яких вони вступили, і в період навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів забезпечуються безоплатно продуктами харчування, одягом.
		Проте, відповідно до частини 2 Прикінцевих положень   Закону № 2342-IV, закони України та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності   цим Законом, діють у частині, що не суперечить   цьому Закону. Розмір одноразової грошової допомоги, який підлягає виплаті при випуску з навчального закладу, на забезпеченні якого перебували, зокрема, діти, позбавлені батьківського піклування, та визначений Законом, не узгоджується з розміром такої одноразової грошової допомоги встановленої Постановою КМУ № 226.
		Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 18 вересня 2018 року у справі № 493/407/16-а та від 03 жовтня 2019 року у справі № 303/5849/16-а.
		Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над іншими підзаконними нормативними актами, та оскільки норми Постанови КМУ № 226 прийняті до набрання чинності Законом № 2342 та не приведені у його відповідність, при вирішенні спірного питання підлягають застосуванню норми Закону № 2342-IV, згідно якого одноразова грошова допомога підлягає виплаті ОСОБА_1 у розмірі шести прожиткових мінімумів.
		Суд також враховує, що відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
		У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано   Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Крім того, відповідно до статті 28 Конвенції про права дитини держави-учасниці держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей.
		Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які полягають у тому, що під час виплати одноразової грошової допомоги Закарпатський обласний ліцеї-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради повинен був керуватись вимогами статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стре проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom,» № 44277/98, п. 37).
		Згідно із статтею 1 Першого протоколу до   Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод   кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany», № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74). 
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», № 18390/91; п. 29). 
		Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних («Artico v. Italy», № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи («Van de Hurk v. Netherlands» № 16034/90, п. 59). 
		Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» («Peleki v. Greece», № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» («Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваних судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями   341,   345,   349,   350,   355,   356,   359 КАС України,
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу адвоката Захарчука Івана Івановича в інтересах Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради залишити без задоволення.
		Постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий:                                                                                          Я.О. Берназюк
		Судді:                                                                                                    Н.В. Коваленко
		                                                                                                    С.М. Чиркін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...