Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 519/697/16ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.05.2020.
Дата набрання законної сили: 20.05.2020
Номер судового провадження: 61-2494ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                           
		Іменем України
		 
		20 травня 2020 року
		м. Київ
		справа № 519/697/16-ц
		провадження № 61-2494св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., 
		Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Одеський припортовий завод»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат 
		Маляр Вячеслав Юрійович, на рішення Южного міського суду Одеської області, у складі судді Барановської З. І., від 25 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: 
		Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Черевка П. М., від 26 грудня 2018 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (далі - 
		ПАТ «Одеський припортовий завод», ОПЗ) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Позов мотивовано тим, що він працював на підприємстві «Одеський припортовий завод» у період з 25 квітня 1977 року на різних посадах.
		24 жовтня 1988 року його було звільнено з посади головного енергетика підприємства за пунктом 1 статті 40 КЗпП Української РСР - з підстав скорочення штату працівників. 
		Зазначав, що наказ про звільнення та трудова книжка йому не передавалися у порядку, що передбачений законом. Звільнення відбулося протиправно та з огляду на неприязне ставлення керівництва підприємства, внаслідок чого він змушений був змінити звичний уклад життя та залишив територію України, вдаючись до пошуку роботи у Німеччині.
		Протягом 2015-2016 років дізнався, що відомості про його звільнення 
		у 1988 році з підстав скорочення штату можуть не відповідати дійсності та звернувся до Генеральної прокуратури України із заявою щодо вчиненого кримінального правопорушення. Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 04 квітня 2016 року зобов`язано уповноважених службових осіб Южненського ВП Комінтернівського ВП ГУНП внести відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення та розпочати досудове розслідування.
		15 липня 2016 року отримав постанову слідчого від 24 червня 2016 року про закриття кримінального провадження, в якій було зазначено, що 
		ОСОБА_1 був звільнений з посади на підставі скорочення штату, однак таке скорочення штату не відбулося.
		Посилаючись на те, що фактично скорочення штату працівників на підприємстві не відбулося, а порядок його звільнення не було дотримано, позивач, з урахуванням поданих уточнень, просив суд:
		-          визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення з посади головного енергетика підприємства «Одеський припортовий завод» 
		від 24 жовтня 1988 року; 
		-          поновити його на посаді головного енергетика ПАТ «Одеський припортовий завод»;
		-          стягнути з ПАТ «Одеський припортовий завод» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 жовтня 1988 року по 25 квітня 2018 року з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних в розмірі 5 107 000 грн;
		-          відшкодувати за рахунок відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 271 135 грн, витрати на поїздки до адвоката, органів слідства та суду в розмірі 348 000 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Южного міського суду Одеської області від 25 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
		Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що після звільнення з роботи 24 жовтня 1988 року позивач ОСОБА_1 не звертався у встановлений законом місячний строк до суду з вимогами про поновлення на роботі, а подав позов більш ніж через 27 років, у серпні 2016 року. При цьому позивачем не доведено, що встановлений законом строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору пропущений ним з поважних причин.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Южного міського суду Одеської області від 25 квітня 2018 року - без змін.
		Приймаючи постанову від 26 грудня 2018 року, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні наявні в справі докази та з урахуванням їх належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що наявні законні підстави для відмови у задоволенні позову.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого дії адвокат Маляр В. Ю., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга 
		ОСОБА_1 , подана його представником - адвокатом Маляр В. Ю., на рішення Южного міського суду Одеської області від 25 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2018 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 519/697/16-ц та витребувано її матеріали з місцевого суду.
		В червні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		У жовтні 2019 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 справу передано судді-доповідачу.
		Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивовано помилковістю висновків судів попередніх інстанцій, які, на думку заявника, не повно з`ясували обставини, що мають значення для справи. 
		Вважав, що висновок експертного дослідження № 8-4/3 від 10 квітня 
		2017 року не є належним доказом по справі. Суд не допитав свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , усне клопотання про допит яких було заявлено позивачем у судовому засіданні 05 грудня 2017 року.
		Посилаючись на те, що був відсутній на території України до 2015-2016 років, не отримував трудову книжку при звільненні, а про не проведення виборів головного енергетика Одеського припортового заводу дізнався лише з постанови слідчого від 24 червня 2016 року, заявник вважав, що пропустив строк звернення до суду з цим позовом з поважних причин, а тому цей строк підлягає поновленню.
		Учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 , який на час розгляду справи є громадянином Федеративної Республіки Німеччини, із 25 квітня 1977 року працював на різних посадах в Одеському припортовому заводі Міністерства хімічної промисловості СРСР. 24 жовтня 1988 року його було звільнено з посади головного енергетика ОПЗ згідно пункту 1 частини першої статті40 КЗпП УРСР, за скороченням штату працівників.
		Судами встановлено, що 25 жовтня 1988 року ОСОБА_1 отримав на Одеському припортовому заводі свою трудову книжку, що підтверджено його підписом в книзі № 1 обліку руху трудових книжок та вкладишів до них 
		№ 1-№696.
		Висновком дослідження № 8-4/3 від 10 квітня 2017 року, проведеного судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, встановлено, що «Підпис від імені колишнього працівника ПАТ «Одеський припортовий завод» ОСОБА_1 в книзі № 1 обліку руху трудових книжок та вкладишів до них № 1-№696, під записом № 226 у графі «Расписка рабочего или служащего в получении трудовой книжки», виконаний ОСОБА_1 . 
		У відповіді прокуратури СРСР №7/2132-88 від 20 червня 1989 року на скаргу ОСОБА_1 зазначено, що його скарга на звільнення з роботи розглянута. На конференції трудового колективу більшістю голосів праця головного енергетика, посаду якого обіймав ОСОБА_1 визнана незадовільною. Організація та проведення виборів головного енергетика не протирічить Закону СРСР «Про державне підприємство (об`єднання)», так як він за своїм посадовим положенням є начальником управління - керівником структурного підрозділу. Приймати участь у виборах ОСОБА_1 відмовився. Порушень закону при звільненні ОСОБА_1 не допущено. 
		Аналогічну відповідь про відсутність порушень закону при звільненні надано ОСОБА_1 прокуратурою міста Одеси 08 липня 1988 року за № 1359ж88.
		Згідно постанови слідчого СВ Южненського ВП Комінтернівського ВП ГУНП в Одеській області від 24 червня 2016 року про закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 172 КК України, в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 працював на підприємстві ОПЗ Міністерства хімічної промисловості СРСР в період з 25 квітня 1977 року по 28 жовтня 1988 року. На посаді начальника електромонтажного цеху, в.о. головного енергетика, в.о. заступника директора по комерційним питанням, інженера відділу комплектації обладнання, головним енергетиком. 
		У 1988 році ОСОБА_1 звільнений із займаної посади головного енергетика ОПЗ за пунктом 1 статті 40 КЗпП України «скорочення чисельності або штату». Однак, скорочення штатів не відбулося, оскільки у 1988 році згідно Закону СРСР «Про державне підприємство (об`єднання)» від 30 червня 
		1987 року (втратив силу згідно Закону СРСР від 07 березня 1991 року 
		№ 2015-1), Рекомендацій про порядок обрання рад трудових колективів, проведення виборів та конкурсів на заміщення посад спеціалістів державних підприємств (об`єднань), затверджених Постановою Держкомпраці СРСР, Секретаріату Всерадянської центральної ради професійних спілок 
		від 08 лютого 1988 року № 68а/4-18а, на конференції трудового колективу ОПЗ головним інженером обраний ОСОБА_6 .
		Судами встановлено що у своїй книзі «Зона недоверия», яка видана 
		у 2011 році в м. Одеса ОСОБА_1 зазначає: «… По «Закону», где выборы главных специалистов не были предусмотрены, не было соответственно, и статьи в КЗОТе, по которой можно было меня уволить. Уволили по сокращению штатов, хотя никакого сокращения главного энергетика на заводе не было».
		Між Одеським припортовим заводом та фірмами «Українсько-Німецьке СП Фенстер-Одеса», «CONSILIA» GmbH, «ELEKTRON» GmbH, засновником яких був ОСОБА_1 тривалий час існували договірні відносини, що підтверджується відповідними листами, копіями контракту, договорів на протязі 1998 року та 2012-2013 роках, а також рішенням арбітражного суду м. Одеса від 01 жовтня 1998 року за позовом фірми «Консілія» до Одеського припортового заводу про стягнення 81 549,8 німецьких марок, в якому зазначено, що від позивача в судовому засіданні особисто був присутній ОСОБА_1 , що судами розцінено, як підтвердження обізнаності позивача в справах ПАТ «Одеський припортовий завод» та його тимчасових перебувань на ПАТ «ОПЗ» та взагалі в Україні протягом 1997-1998 років та у 2012-2013 роках.
		Із оригіналу особового рахунку ОСОБА_1 за табельним номером № НОМЕР_1 з Одеського припортового заводу за 
		1987-1989 роки, судами встановлено, що на титульній сторінці наявний напис «пр.219 к. от 24.10.88 уволить с 24.10.88 г. с выплатой выход. пособия», та згідно розрахункових листів ОСОБА_1 останньому протягом жовтня - грудня 1988 року виплачені всі належні грошові кошти, борг за підприємством відсутній, в тому числі у жовтні 1988 року за кодом 076 (виплата вихідної допомоги) сплачено 263,30 рублі. 
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений з роботи не у період тимчасової непрацездатності.
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу чинній на час подачі касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП УРСР (тут і надалі по тексту в редакції чинній на час звільнення позивача) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані адміністрацією підприємства, установи, організації лише у випадку ліквідації підприємства, установи, організації, скорочення штату або численності працівників.
		Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП УРСР, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення  на  іншу  роботу  або  що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
		Згідно частини першої-другої статті 43 КЗпП УРСР розірвання трудового договору з ініціативи підприємства, установи, організації, не допускається баз згоди профспілкового комітету підприємства, підприємства, установи, організації, за виключенням випадків, передбачених законодавством 
		Союзу РСР. Розірвання трудового договору з порушенням вимог частини першої цієї статті є незаконним, а звільнений працівник підлягає поновленню на попередній роботі (статті 234 КЗпП УРСР).
		Статтею 47 КЗпП УРСР передбачено, що адміністрація підприємства, установи зобов`язана в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. 
		У разі звільнення працівника з ініціативи адміністрації підприємства, установи власника він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
		Згідно з частиною першою статті 232 КЗпП УРСР робітники та службовці мають право звернутися в комісію по трудовим спорам протягом трьох місяців з дня, коли вони довідалися або повинні були довідатися про порушення свого права, а по справам про звільнення - в районний (міський) народний суд в місячний строк з дня вручення наказу про звільнення.
		У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтями 227, 229, 230 та 232 цього Кодексу комісія по трудовим спорам, профспілковий комітет підприємства, устави, організації або районний (міський) народний суд відповідно можуть поновити ці строки (стаття 233 КЗпП УРСР).
		У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 06 квітня 2016 року у справі 
		№ 6-409цс16).
		При цьому норми трудового законодавства не містять вичерпного переліку причин, які можна вважати поважними при пропуску строку звернення до суду, вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. 
		Як поважні причини пропуску строку на звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору слід кваліфікувати такі, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, обґрунтовано виходив із того, що права позивача під час звільнення з роботи 24 жовтня 1988 року були порушені, однак позов про поновлення на роботі пред`явлено у серпні 2016 року, зі значним (на понад 27 років) пропуском строку передбаченого статтею 232 КЗпП України, та поважні причини для поновлення такого строку відсутні.
		ОСОБА_1 обґрунтовує причину пропуску строку для звернення до суду за вирішенням цього спору відсутністю на території України до 2015-2016 років, невидачею трудової книжки при звільненні, численними зверненням до правоохоронних органів зі скаргами на незаконність звільнення та обізнаністю про факт того, що вибори головного енергетика ОПЗ не відбулись лише з постанови слідчого від 24 червня 2016 року
		Однак судами достовірно встановлено, що трудову книжку при звільненні ОСОБА_1 отримав 25 жовтня 1988 року, на постійне місце проживання до Німеччини вибув у 1990 році, однак протягом 1997-1998 та 2012-2013 років відвідував Україну, у тому числі як представник і засновник іноземних фірм у взаємовідносинах із ПАТ «Одеський припортовий завод». Крім того, про порушення своїх трудових прав, ОСОБА_1 вказував у власній книзі виданій в 2011 році у місті Одесі.
		Згідно частини першої статті 235 КЗпП УРСР робітникові або службовцеві, незаконно звільненому з роботи і поновленому на попередній роботі, виплачується за рішенням або постановою органу, що розглядає трудовий спір, середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення, але не більш як за три місяці.
		Оскільки заявлені в позові вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є похідними, їх вирішення залежить від вирішення вимог про поновлення на роботі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про залишення позову без задоволення і в частині цих вимог.
		Доводи касаційної скарги, щодо ігнорування судом заявленого позивачем в судовому засіданні 05 грудня 2017 року усного клопотання про виклик свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилені колегією суддів, оскільки згідно матеріалів справи судове засідання у розглядуваній на 05 грудня 2017 року не призначалось та не відбувалось.
		Висновок дослідження № 8-4/3 від 10 квітня 2017 року, проведеного судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на замовлення представника відповідача, обґрунтовано прийнятий судами як письмовий доказ та оцінений в сукупності з іншими доказами наданими сторонами. 
		Доводи касаційної скарги переважено зводяться до незгоди із обставинами встановленими судами та необхідності переоцінки доказів у справі, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у чинній редакції. 
		Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржене судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Маляр Вячеслав Юрійович, залишити без задоволення.
		Рішення Южного міського суду Одеської області від 25 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2018 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий Судді:  Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...