Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/17618/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2020.
Дата набрання законної сили: 22.05.2020
Номер судового провадження: 61-40168ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		22 травня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 638/17618/17
		провадження № 61-40168св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - територіальна громада в особі Харківської міської ради,
		особа, яка звернулася з апеляційною скаргою -     ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 11 червня 2018 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Овсяннікової А. І., Тичкової О. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Харківської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		В листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до територіальної громади в особі Харківської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що після смерті її сина ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . За життя померлий заповіту не склав.
		 
		Зазначала, що у встановлений законом строк вона не звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки загубила паспорт громадянина України, а паспорт нового зразка був виданий органами ДМС лише 24 жовтня 2017 року, тобто через півтора місяця після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини.
		 
		Посилаючись на те, що вона є єдиною спадкоємицею за законом, прийняти спадщину в установлений законом строк не могла з поважних причин, просила визначити додатковий строк тривалістю один місяць для подання нею заяви про прийняття спадщини.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 18 січня 2018 року позов задоволено. ОСОБА_1 визначено строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 терміном у один місяць з дня набрання рішенням законної сили.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач була позбавлена можливості у встановлений законом строк звернутись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини у зв`язку з втратою паспорта. Причини, внаслідок яких позивач пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини після померлого сина, суд першої інстанції вважав поважними.
		 
		Постановою Апеляційного суду Харківської області від 11 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 18 січня 2018 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не перевірив, чи є інші спадкоємці померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Порушив правила територіальної підсудності, оскільки позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Дзержинського районного суду міста Харкова.
		 
		16 квітня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не повно досліджено матеріали та обставини справи. Заявник зазначає, що судом першої інстанції не порушено правила територіальної підсудності, оскільки це позов не стосовно нерухомого майна. ОСОБА_2 не є спадкоємцем за законом після померлого, оскільки не встановлено факту постійного проживання її з померлим.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . За життя померлий заповіту не склав (а. с. 5 -6, 40).
		 
		Спадкоємцем першої черги за законом є мати померлого ОСОБА_1 .
		 
		Із довідки, виданої Зміївським районним сектором Міграційної служби України в Харківській області 05 грудня 2017 року № 33/1277, вбачається, що  ОСОБА_1 зверталася з питанням втрати паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 20 січня 1997 року Орджонікідзевським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області та отримала 24 жовтня 2017 року паспорт у вигляді ІД-картки № НОМЕР_2 . Паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 20 січня 1997 року Орджонікідзевським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, внесений до відомчої інформаційної системи ДМС як знищений згідно з актом від 10 липня 2017 року № 226 (а. с. 24).
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
		 
		Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		 
		Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
		 
		За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
		 
		Частиною першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
		 
		Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
		Наслідки пропуску строку для прийняття спадщини визначені статтею 1272 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
		 
		За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
		 
		Таким чином, позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
		 
		Вказаний висновок викладений зокрема у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року по справі № 140/871/16-ц (провадження № 61-38046св18), від 15 січня 2020 року по справі № 200/9984/16-ц (провадження № 61-11977св19) та від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18).
		 
		При розгляді цих справ суду слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.
		 
		Наведене свідчить, що територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування є відповідачами у справах про визначення додаткового строку для прийняття спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця спадкоємців.
		 
		Вказаний висновок викладений зокрема у постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року по справі № 394/8/19 (провадження № 61-1404св20).
		 
		Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Учасники справи зобов`язані діяти в межах відповідних судових процедур. Зазначені процедури спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом особи на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
		 
		Відповідно до статті 115 ЦПК України (у редакції на час подання позовної заяви), якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала.
		 
		Пунктом 4 частини третьої статті 121 ЦПК України (у редакції на час подання позовної заяви), передбачено, що заява повертається у випадках, коли справа не підсудна цьому суду.
		 
		Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (частина перша статті 114 ЦПК України 2004 року). Тобто, територіальна юрисдикція суду за позовами з приводу нерухомого майна визначається за правилами виключної підсудності.
		 
		Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
		 
		До позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини тощо.
		 
		Вказаний висновок викладений зокрема у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року по справі № 202/5755/17 (провадження № 61-3561св18).
		 
		Тлумачення частини першої статті 114 ЦПК (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) свідчить, що правила виключної підсудності застосовуються до будь-яких позовів пов`язаних з правом особи на нерухоме майно (виникненням, зміною, припиненням), про недійсність договорів щодо такого майна та застосування наслідків недійсності договору, з приводу невиконання умов договору, предметом якого є нерухоме майно, з приводу звернення стягнення на нерухоме майно.
		 
		Вказаний висновок викладений зокрема у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року по справі № 2020/11611/2012 (провадження № 61-1912св20).
		 
		Квартира АДРЕСА_1 знаходиться на території Комінтернівського району міста Харкова, що є підсудністю Комінтернівського районного суду міста Харкова. В даному випадку позов подано до Дзержинського районного суду міста Харкова за місцезнаходженням відповідача  Харківської міської ради.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення по справі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки суд першої інстанції не перевірив, чи є інші спадкоємці померлого, ОСОБА_2 зазначала, що саме за її заявою була заведена спадкова справа, а тому неправильно визначено суб`єктний склад учасників справи, що унеможливило розгляд справи по суті, а суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду позбавлений процесуальної можливості здійснювати заміну неналежного відповідача належним відповідачем та порушено підсудність справи, оскільки, спори, що пов`язані з визначення додаткового строку для прийняття спадщини, пред`являються до суду за місцезнаходженням майна.
		 
		Доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		 
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		 
		Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.
		 
		Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг правильного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Апеляційного суду Харківської області від 11 червня 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                         Є. В. Петров
		 
		                                                                                                  С. Ю. Мартєв
		 
		                                                                                                                            В. М. Сімоненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...