Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 303/6974/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2020.
Дата набрання законної сили: 20.05.2020
Номер судового провадження: 61-39511ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України
		 
		20 травня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 303/6974/16-ц
		 
		провадження № 61-39511св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області              Ковач Наталія Олексіївна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 липня 2017 року у складі судді                 Куцкір Ю. Ю. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області                    від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Собослоя Г. Г., Бисаги Т. Ю.,                    
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.    Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2016 року   ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом                      до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області                Ковач Н. О., про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання договору дарування недійсним та скасування його державної реєстрації.  
		 
		Позовна заява мотивована тим, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 10 лютого 1993 року, виданого на підставі рішення Мукачівської міської ради Закарпатської області від 27 лютого 1993 року            № 20, співвласниками квартири АДРЕСА_1 були: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . 
		Вона є дочкою ОСОБА_5 , яка заповіла їй свою частку квартиру,                     та рідною сестрою ОСОБА_4 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, а 09 жовтня 1999 року вона подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини. 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. 
		18 жовтня 2013 року вона подала заяву до нотаріальної контори                  про прийняття спадщини, після померлого брата - ОСОБА_4 . 
		Вказані обставини встановлені в рішенні Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2006 року у справі № 303/6772/14-ц за позовом ОСОБА_6 до Мукачівської міської ради Закарпатської області про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, тому доказуванню  не підлягають.
		Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав                        на нерухоме майно від 18 листопада 2016 року власником вказаної квартири на підставі договору дарування від 18 березня 2016 року, за яким ОСОБА_3 подарувала її своєму сину - ОСОБА_2 , є  останній, тому оформити правовстановлюючі документи на квартиру   АДРЕСА_1 у порядку спадкування вона не має можливості. 
		Позивач вважала, що на момент відчуження спірної квартири ОСОБА_2 квартира належала їй і вибула з її володіння поза її волею. 
		Ураховуючи викладене,   ОСОБА_1 просила суд витребувати                               у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , визнати недійсним договір дарування від 18 березня 2016 року та скасувати його державну реєстрацію.
		 
		Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області                 від 22 травня 2017 року до участі у справі в якості третьої особи залучено ОСОБА_3 . 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області               від 05 липня 2017 року у задоволенні позову     ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що  ОСОБА_1 не було доведено належними та допустимими доказами, що саме вона була власником квартири    АДРЕСА_1 . При цьому судом не встановлено, що при укладенні договору дарування квартири від 18 березня 2016 року його сторонами:  ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ,не було додержано вимог, передбачених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Також позивачем не було доведено, що ОСОБА_3 , будучи власником квартири, не мала права її відчужувати іншим особам.   
		 
		Короткий зміст постанови апеляційного суду 
		 
		Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 17 травня                   2018 року апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області               від 05 липня 2017 року скасовано.
		У задоволенні позову  ОСОБА_1 відмовлено з інших правових підстав.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що  ОСОБА_1                      не є власником квартири   АДРЕСА_1 . Нею вчинено певні дії щодо оформлення права власності на спадкове майно, однак спадщину належним чином не оформлено, свідоцтво про право власності вона не отримала.              На даний момент спірна квартира належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 18 березня 2016 року, укладеного з ОСОБА_3 . При цьому питання про витребування майна за безвідплатним договором може порушити тільки його власник, тому підстави для витребування майна згідно зі статтею 388 ЦК України відсутні. 
		На момент вчинення договору дарування ОСОБА_3 була власником квартири АДРЕСА_2 за вищевказаною адресою , отже, мала право розпоряджатися цим майном. Договір дарування укладено з дотриманням вимог законодавства, а вимоги про визнання недійсними договорів,                                які передували цьому договору, позивачем не заявлялися.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У липні 2018 року  ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу                                 № 303/6974/16-ц з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.
		Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
		 
		У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи                       між суддями від 13 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2020 року справу за позовом                   ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Ковач Н. О., про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання договору дарування недійсним та скасування його державної реєстрації призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не врахували, що отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статгі 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця.
		Вона, як спадкоємець, набула права власника нерухомого майна щодо володіння та користування квартирою, а розпоряджатися квартирою права не має.
		При цьому рішенням Апеляційного суду Закарпатської області                               від 20 жовтня 2016 року у цивільній справі № 303/6772/14-ц за позовом ОСОБА_6 до Мукачівської міської ради Закарпатської області                       про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`ю                      та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування              за законом апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 грудня 2014 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
		За таких обставин, ОСОБА_6 не набула права власності на квартиру      АДРЕСА_1 ,              а тому всі наступні договори купівлі-продажу та дарування вказаної квартири є недійсним. 
		Суди не звернули уваги на те, що спірне майно вибуло з її володіння                        не з її волі, а шляхом виконання скасованого у подальшому судового рішення.
		 
		Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року у справі № 303/6772/14-ц за позовом ОСОБА_6 до Мукачівської міської ради Закарпатської області про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, яким скасовано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 грудня 2014 року,             ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Мукачівської міської радиЗакарпатської області про визнання права власності на квартиру    АДРЕСА_1               в порядку спадкування. Свої вимоги мотивувала тим, що вона проживала однією сім`єю зі спадкодавцем   ОСОБА_4 , вела з ним спільне господарство, здійснила його поховання, тому прийняла спадщину, оскільки ніхто зі спадкоємців заяви про прийняття спадщини не подавав.
		У вищевказаному рішенні апеляційного суду також установлено, що згідно               зі свідоцтвом про право власності на житло від 10 лютого 1993 року, виданого на підставі рішення Мукачівської міської ради Закарпатської областівід 27 лютого 1993 року № 20, співвласниками квартири  АДРЕСА_1  були: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 
		ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_5 та рідною сестрою ОСОБА_4 . Відповідно до заповіту  належну ОСОБА_5 частку квартири вона заповіла ОСОБА_1 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, а 09 жовтня 1999 року ОСОБА_1 подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини. 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , поховання якого проведено                       на замовлення ОСОБА_1 та цивільної дружини - ОСОБА_7 
		18 жовтня 2013 року ОСОБА_1 подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини після померлого брата - ОСОБА_4 . 
		Відповідно до листа сільського голови с. Холмок Ужгородського району Закарпатської області від 01 липня 2016 року № 02-26/Б-10                                по АДРЕСА_4 знаходиться об`єкт нерухомого майна, будівництво якого ОСОБА_4 розпочав у 1995 році і в якому він фактично проживав до смерті. 
		За таких обставин ОСОБА_6 не могла проживати зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. 
		 
		Саме ці преюдиційні обставини встановлені у наведеному вище судовому рішенні апеляційного суду.
		 
		Відповідно до договору дарування від 18 листопада 2016 року                  ОСОБА_3 подарувала своєму сину - ОСОБА_2 , квартиру АДРЕСА_1                   (а. с. 72, 73).
		У свою чергу ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу                        від 21 липня 2015 року купила цю квартиру у ОСОБА_8 за 62 100 грн                  (а. с. 88-90).
		 
		Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав                     на нерухоме майно від 18 листопада 2016 року власником квартири  АДРЕСА_1                    на підставі договору дарування від 18 березня 2016 року є ОСОБА_2 
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції                   до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження                   в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи                       в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні                       чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,              які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог                               і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
		 
		Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання                        або оспорювання. 
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року (частина перша статті 4 ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду                       за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод             чи інтересів.
		Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		 
		Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		 
		Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		 
		Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою,                           яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності            на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		 
		Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване                     у добросовісного набувача.
		 
		Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		 
		Частиною першою статті 388 ЦК України закріплено право власника                        на витребування майна від добросовісного набувача у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини                        і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		 
		Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). 
		 
		До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені                                 у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
		 
		Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець             за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
		Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову                від неї.
		 
		Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
		 
		Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
		Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право                    на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна                             від добросовісного набувача. 
		 
		У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно                           до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає                      в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно                    від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.
		 
		Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
		 
		Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
		Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
		 
		Отже, системний аналіз зазначених норм права та їх тлумачення свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво                              на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
		 
		Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень»                          не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
		 
		Судом установлено, що після смерті матері позивача - ОСОБА_5 ,                         та брата позивача - ОСОБА_4 , відкрилася спадщина на належне                      їм майно - квартиру АДРЕСА_1 , яке успадкувала ОСОБА_1 . 
		 
		Отже, ОСОБА_1 звернувшись до нотаріальної контори із заявою            про прийняття спадщини, стала власником квартири АДРЕСА_1 , тому має право володіти та користуватися цим майном. 
		Відсутність реєстрації права власності на зазначену квартиру зумовлює обмеження у праві розпорядження нею.
		 
		Крім того, рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року у цивільній справі № 303/6772/14-ц за позовом ОСОБА_6                    до Мукачівської міської ради Закарпатської області про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 грудня 2014 року скасовано. У задоволенні позову                     ОСОБА_6 відмовлено.
		 
		За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника  на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. 
		 
		Саме такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України                   від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15.
		Цей висновок у подальшому був неодноразово підтриманий Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах: від 05 грудня 2018 року (справа № 522/2110/15-ц, провадження № 14-247цс18 та справа                    № 522/2201/15-ц,  № 14-179цс18), від 15 травня2019 року (справа                   № 522/7636/14-ц, провадження № 14-636цс18).
		 
		Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів                            про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав                          як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким. 
		 
		Таким чином, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України суди                    на зазначені вище положення закону уваги не звернули, не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог,                    що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначивши,                         що  ОСОБА_1 не була власником квартири    АДРЕСА_1 на момент відчуження її  ОСОБА_2 .
		 
		Крім того, згідно з пунктом 2 частини шостої статті 130 ЦПК України                   2004 року, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.
		 
		Незважаючи на те, що однією з позовних вимог є визнання договору дарування, укладеного 18 березня 2016 року між ОСОБА_3                             та ОСОБА_2 , недійсним, ОСОБА_3 , як сторона правочину,  співвідповідачем у справі у порядку, передбаченому нормами ЦПК України, не залучена, що є порушенням вимог закону.  
		 
		Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК Укпраїни), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим. 
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи                    на новий розгляд є порушення норм процесуального права,                                   що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		Оскільки суди належним чином не встановили правовідносини, які виникли між сторонами, не з`ясували фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, тому суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення. 
		 
		За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Ураховуючи скасування судових рішень, беручи до уваги вимоги статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі                 2 112,00 грн.                
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1  задовольнити частково.
		Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області                   від 05 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 17 травня 2018 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Стягнути з  ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_1 2 112,00 грн (дві тисячі сто дванадцять грн 00 коп.)                                      на відшкодування сплаченого за подання касаційної скарги судового збору. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту                       її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник 
		Судді:                                                                                               І. А. Воробйова
		Б. І. Гулько 
		Р. А. Лідовець 
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...