Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № №667/10018/15-ц : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 31.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 01.06.2020.
Дата набрання законної сили: 27.05.2020
Номер судового провадження: 61-41993ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                Постанова
		Іменем України
		 
		27 травня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 667/10018/15-ц
		провадження № 61-41993св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Кузнєцова В. О., 
		суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 08 лютого 2018 року у складі судді Майдан С. І. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Орловської Н. В., Кутурланової О. В., Майданіка В. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила               у процесі розгляду справи, до Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль»                (далі - АППБ «Аваль») про визнання договору недійсним, посилаючись на те, що                 23 листопада 2005 року між нею та АППБ «Аваль» було укладено кредитний договір № 014/28/208 (далі - Кредитний договір), за умовами якого вона отримала кредит в розмірі 31 000 доларів США під 13 % річних на строк до 23 листопада 2025 року.                 З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 23 листопада 2005 року між нею та АППБ «Аваль» було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Скульським А. А. та зареєстрований в реєстрі за № 4860 (далі - Іпотечний договір), за умовами якого вона передала в іпотеку банку трикімнатну квартиру житловою площею 36,7 кв. м, загальною площею 62,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на 01 вересня 2015 року на виконання зобов`язань за Кредитним договором вона сплатила на користь банку 42 856,42 доларів США. Кредитний договір не відповідає вимогам законодавства, зокрема статтям 11, 15 Закону України «Про захист прав споживачів», пунктам 3.3, 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну          вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 № 168 (далі - Правила № 168), так як банк не попередив її про можливі ризики під час виконання зобов`язань, не надав необхідної, доступної, достовірної, своєчасної та повної інформації про умови кредитування, сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням кредиту, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяг, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які вона як споживач має право, або відомості про те, від кого вона може отримати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Оскільки Кредитний договір є недійсним на підставі частини п`ятої статті 11, статті 18, частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», частини першої статті 203, частин першої, другої статті 215 Цивільного кодексу України        (далі - ЦК України), то Іпотечний договір, який має похідний характер від основного зобов`язання, є також недійсним. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсними Кредитний та Іпотечний договори, застосувати наслідки недійсності правочину, зобов`язавши відповідача повернути їй сплачені грошові кошти в сумі 42 856,42 доларів США, а її - повернути відповідачу 31 000 доларів США.
		 
		У вересні 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до суду заяву про заміну відповідача АППБ «Аваль» на належного відповідача - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»). 
		 
		Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 22 вересня 2016 року, внесеною в журнал судового засідання, відповідача АППБ «Аваль» замінено на належного відповідача - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». 
		 
		В запереченні на позовну заяву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» зазначило, що оспорювані договори повністю відповідають вимогам чинного законодавства, підписані сторонами, які на добровільних засадах досягли згоди з усіх їх істотних умов. Кредитний договір було укладено між сторонами 23 листопада 2005 року, тому на нього не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів» та вимоги Правил № 168, на які посилалася ОСОБА_1 в позовній заяві. Крім того, ОСОБА_1 звернулася до суду зі спливом позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
		 
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 08 лютого 2018 року позов задоволено частково. Визнано умови кредитного договору, укладеного                       23 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», щодо обов`язку позичальника сплачувати на користь кредитора комісію за розрахунково-касове обслуговування позичкового рахунку в розмірі 0,6 % від суми кредиту         (пункт 1.5) недійсним з моменту укладення договору. В решті позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що при укладенні Кредитного договору сторони дійшли згоди щодо всіх його істотних умов та погодили сукупну вартість кредиту. Позивач не надала доказів на спростування вказаних обставин та добровільності підписання Кредитного договору, тому передбачені Законом України «Про захист прав споживачів» підстави для визнання цього договору недійсними в цілому відсутні. При цьому встановлена пунктом 1.5 Кредитного договору умова про те, що при наданні кредиту позичальник додатково сплачує на користь кредитора комісію за розрахунково-касове обслуговування позичкового рахунку в розмірі 0,6 % від суми кредиту, не відповідає пункту 3.6 Правил № 168, є несправедливою з огляду на вимоги статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», тому підлягає визнанню недійсною.
		 
		Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» залишено без задоволення. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 08 лютого 2018 року в частині задоволених позовних вимог залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду в частині задоволених позовних вимог є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що не співпадає з часом укладення Кредитного договору. Оскільки позивач звернулася до суду в межах позовної давності, то її права як споживача банківських послуг підлягають захисту.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
		 
		У серпні 2018 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), на яке змінило назву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 08 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 19 червня 2018 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
		 
		Касаційна скарга АТ «Райффайзен Банк Аваль» мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи і помилково застосували до спірних правовідносин норми Закону України «Про захист прав споживачів» та вимоги Правил № 168, які не були чинними на час укладення Кредитного договору. Крім того, суди не дали належної оцінки його доводам щодо застосування позовної давності.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду                            від 17 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Херсонського міського суду Херсонської області.
		 
		10 вересня 2018 року справа № 667/10018/15-ц надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України    (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову не оскаржуються, тому Верховним Судом не переглядаються.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		 
		За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		 
		Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
		 
		Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині не відповідають.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		Судами встановлено, що 23 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредит в розмірі       31 000 доларів США під 13 % річних на строк до 23 листопада 2025 року. 
		 
		За пунктом 1.5 Кредитного договору при наданні кредиту позичальник сплачує на користь кредитора комісію за розрахунково-касове обслуговування позичкового рахунку в розмірі 0,6 % від суми кредиту.
		 
		Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		 
		Для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним Кредитним договором 23 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та АППБ «Аваль» було укладено Іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку передано трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 62,9 кв. м, житловою площею 36,7 кв. м, яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 23 листопада 2005 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Скульським А. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 4851. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		 
		Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.
		 
		Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		 
		Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
		 
		Законом України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV Закон України «Про захист прав споживачів» був викладений в новій редакції, яка запровадила законодавче регулювання права споживача в разі придбання ним продукції у кредит (стаття 11) та визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача внаслідок їх несправедливості (стаття 18). Натомість в частині першій статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час укладення Кредитного договору, передбачалося, що умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Тобто була закріплена інша правова конструкція недійсності умов договору.
		 
		Частиною першою статті 5 ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Згідно з частиною другою статті 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Відповідно до частини третьої статті 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
		 
		Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		 
		У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		 
		Отже, за загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Винятки з цього правила допускаються виключно в наступних випадках: за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили; у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом`якшує кримінальну відповідальність.
		 
		Закон України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» не містить вказівки про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили, а також не скасовує й не пом`якшує цивільної відповідальності особи, а отже, не має зворотної дії в часі.
		 
		Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
		 
		Як роз`яснено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		 
		Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Об`єднаною               палатою Касаційного цивільного суду в постанові від 10 жовтня 2019 року у справі            № 718/194/17 (провадження № 61-29385сво18).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не врахували, що Кредитний договір було укладено сторонами 23 листопада 2005 року, тобто до набрання чинності статтями 11, 18 Закону України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пункт 1.5 цього договору не може бути визнаний недійсним з підстав його невідповідності вказаним нормам закону.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції, чинній на час укладення Кредитного договору, банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.
		 
		Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
		 
		Таким чином, умова Кредитного договору (пункт 1.5), якою встановлено додаткову сплату позичальником на користь кредитора при наданні кредиту комісії за розрахунково-касове обслуговування позичкового рахунку в розмірі 0,6 % від суми кредиту, є нікчемною, оскільки вказаний платіж є платою за послугу банку, вимагати придбання якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», отже така умова договору порушує публічний порядок.
		 
		Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України).
		 
		Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
		 
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).
		 
		Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.
		 
		За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
		 
		Вказані правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного           Суду від 10 квітня 2019 року у справі 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19),               від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
		 
		Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про наявність підстав для визнання пункту 1.5 Кредитного договору недійсним, є помилковим. Вказана позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки оспорювана умова договору є нікчемною і визнання її недійсною не потребується.
		 
		Відповідно до статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та визнання умови кредитного договору, укладеного                       23 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», щодо обов`язку позичальника сплачувати на користь кредитора комісію за розрахунково-касове обслуговування позичкового рахунку в розмірі 0,6 % від суми кредиту         (пункт 1.5) недійсним з моменту укладення договору, підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.
		 
		Що стосується доводів касаційної скарги про незастосування судами позовної давності, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
		 
		Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. 
		 
		Заперечуючи проти позову, під час розгляду справи в суді першої інстанції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заявило про сплив позовної давності до вимог позивача про визнання недійсним Кредитного договору та застосування наслідків його недійсності. 
		 
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
		 
		Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 
		 
		Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
		 
		Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		 
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
		 
		Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод               (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
		 
		Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме -обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення ЄСПЛ від 20 грудня 2007 року у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
		 
		Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
		 
		Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
		 
		Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17.
		 
		З часу підписання Кредитного договору, тобто з 23 листопада 2005 року позивач була обізнана з його змістом та мала можливість знати про стан своїх майнових прав та обов`язків, однак з позовом до суду звернулася лише у грудні 2015 року. Отже, позивач пропустила позовну давність для звернення до суду з вимогами про застосування наслідків недійсності Кредитного договору.
		 
		Однак, враховуючи межі касаційного розгляду справи (судові рішення оскаржені лише в частині задоволених позовних вимог), а також те, що в задоволенні всіх інших позовних вимог, окрім визнання недійсною умови Кредитного договору, передбаченої пунктом 1.5, суди відмовили, Верховний Суд не знаходить підстав для зміни чи скасування судових рішень судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.
		 
		Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 08 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 19 червня 2018 року в частині задоволених позовних вимог про визнання умови кредитного договору, укладеного 23 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», щодо обов`язку позичальника сплачувати на користь кредитора комісію за розрахунково-касове обслуговування позичкового рахунку в розмірі 0,6 % від суми кредиту (пункт 1.5) недійсним з моменту укладення договору скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
		 
		В задоволенні позовних вимог про визнання умови кредитного договору, укладеного 23 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», щодо обов`язку позичальника сплачувати на користь кредитора комісію за розрахунково-касове обслуговування позичкового рахунку в розмірі 0,6 % від суми кредиту (пункт 1.5) недійсним з моменту укладення договору відмовити.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийВ. О. Кузнєцов  Судді:В. С. Жданова    В. М. Ігнатенко   В. А. Стрільчук   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...