Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/5554/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано судом: 29.05.2020. Зареєстровано: 31.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 01.06.2020.

Номер судового провадження: 2/754/1881/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Номер провадження 2/754/1881/20 
		Справа №754/5554/16-ц
		РІШЕННЯ 
		Іменем України
		 
		27 травня 2020 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:
		головуючого: судді - Панченко О.М.
		при секретарі - Чехун Ю.В.
		за участі позивачки - ОСОБА_1 
		її представника - Куликова Ю.Ю. 
		представників відповідачів - Єгорова О.Ф. , ОСОБА_4 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Товариства з обмеженою відповідальністю «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ», треті особи - Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна про визнання договорів недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів та витребування майна з чужого незаконного володіння -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		22 квітня 2016 року до Деснянського районного суду м. Києва звернулись ОСОБА_5 , ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 31 березня 2016 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_6 .
		Ухвалою судді Мальченко О.В. від 04 травня 2016 року відкрито провадження у справі.
		15.06.2016 р. позивачами ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до суду подано уточнену позовну заяву до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним договору купівлі-продажу, предмет позову залишено без змін. 
		Відповідно до розпорядження керівника апарату Деснянського районного суду м. Києва від 04.10.2016 року №73 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільна справа №754/5554/16-ц, номер провадження 2/754/3477/16, передана судді Панченко О.М.  Ухвалою судді Панченко О.М. від 05.10.2016 року справу прийнято до провадження та вирішено розглядати її спочатку.
		В уточненій позовній заяві від 15.06.2016 р. позивачі зазначали про те, що 09.04.2013 р. між ОСОБА_5 , ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» (надалі скорочено - ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ») було укладено Кредитний договір № 0904001/000-КФІВ/13, відповідно до умов якого позивачами було отримано кредит на суму 250000,00 грн. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_5 , ОСОБА_1 і ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» 09.04.2013 р. було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Верповською О.В., згідно з яким в іпотеку кредиторові було передано нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 . В рамках Договору іпотеки позивачі оформили та видали іпотекодержателю в особі ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» заставну Серії АА № 000137 від 09.04.2013 р., що надає право кредитору у разі невиконання зобов`язань за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування вказаної заяви посилались на те, що при укладенні Договору купівлі-продажу квартири від 31.03.2016 р. було допущено порушення прав позивачів, які полягали у тому, що позивачам не було повідомлено про намір ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» в особі ОСОБА_7 реалізувати предмет іпотеки на користь відповідача ОСОБА_6 . Позивачів ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» було повідомлено листом вих. № 20-01/16 лише про передачу 25.02.2016 р. заставної Серія АА № 000137 від 09.04.2013 р. у власність ОСОБА_7 і це повідомлення не містило застереження про реалізацію предмета іпотеки відповідачу ОСОБА_6 . На підставі зазначеного позивачі просили суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири.
		На позовну заяву від 15.06.2016 р. від представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката Єгорова О.Ф. до суду надійшли письмові заперечення, в яких останній посилався, зокрема, на п.5.1, п.5.2, п.6.3, п.6.6, п.8.3 Договору іпотеки та зазначив, що у зв`язку із невиконанням позивачами зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_7 , як власник заставної і новий іпотекодержатель, на підставі ст. 84 ЗУ «Про нотаріат» звернувся із заявою до приватного нотаріуса КМНО Анохіної В.М., якою позивачам було передано повідомлення іпотекодержателя в порядку ст.ст. 35, 37 ЗУ «Про іпотеку» про усунення порушень договірних зобов`язань і звернення стягнення на майно у разі невиконання вимоги сплатити заборгованість за кредитним договором, надавши копії заяв, повідомлень і доказів відправки повідомлень на адресу позивачів. Разом із цим зазначив, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири укладено з дотриманням вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, відповідач ОСОБА_6 є добросовісним набувачем квартири, підстави для визнання договору недійсним відсутні, а позивачами не доведено підстав, з яких такий договір підлягає визнанню недійсним.
		Заявами від 14.07.2016 р. та від 28.10.2016 р. Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації просила розглядати справу за відсутності її представника, з урахуванням житлових інтересів малолітньої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		10.11.2016 р. представником позивачів ОСОБА_5 . і ОСОБА_1 - ОСОБА_11 , до суду подано заяву про зміну підстав та збільшення позовних вимог, нову редакцію якої просив прийняти до розгляду, оскільки подана заява від 07.11.2016 р. про зміну підстав та збільшення позовних вимог мала ряд помилок, усі попередні позовні вимоги та їх обґрунтування просив суд до уваги не брати. Згідно вказаної заяви від 10.11.2016 р. ОСОБА_11 просив суд: 
		- визнати недійсним Кредитний договір № 0904001/000-КФІВ/13 від 09.04.13 р.;
		- визнати недійсним Договір іпотеки від 09.04.13 р., посвідчений приватним нотаріусом КМНО Верповською О.В. та зареєстрований за реєстровим номером 3759;
		- виключити з реєстру іпотек і заборон відчуження запис про іпотеку і заборону відчуження заставленого майна (квартири за вказаною вище адресою);
		- визнати недійсним Договір купівлі-продажу заставної № 0904001/000-КФІВ/13-КЗ від 25 лютого 2016 р., укладений між ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» і ОСОБА_7 ;
		- визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири укладений між ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М. та зареєстрований за реєстровим номером 417;
		- витребувати з чужого незаконного володіння, а саме від ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , вказану вище квартиру.
		В обґрунтування вказаної вище заяви представник позивачів зазначив: щодо недійсності кредитного договору, - що оспорюваний правочин позивачка ОСОБА_5 вважає таким, що порушує її права як споживача фінансових послуг. ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» приховало повну інформацію і ввело в оману Позивача-1 щодо реальної процентної ставки та сукупної вартості кредиту, абсолютного значення подорожчання кредиту і інших складових, встановило дискримінаційні умови щодо застосування коефіцієнта валютного ризику, поклавши всі валютні ризики на Позивача-1. Договір, укладений з порушенням вимог ст. ст. 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», суперечить вимогам ст.ст. 1046, 1049, 1054 ч.1, що відповідно до ч.1 ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання кредитного договору недійсним; щодо підстав недійсності договору іпотеки, яким забезпечено зобов`язання за кредитним договором, - представник позивачів посилався на ч.2 ст. 548 ЦК України, згідно якої недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. Крім цього представником зазначено, що на момент укладення договору іпотеки позивач ОСОБА_1 мала малолітню дочку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає у квартирі разом із мамою - ОСОБА_1 , а тому укладення договору порушило права малолітньої дитини позивача, а сам договір не було погоджено відповідним органом опіки та піклування. Поміж іншого, укладенням договору іпотеки порушено вимоги ЗУ «Про охорону дитинства», а також ст. 177 Сімейного кодексу України, ст.ст. 150, 155, 156 ЖК України, не встановлено права користування предметом застави малолітніми дітьми; щодо підстав недійсності договорів купівлі-продажу заставної № 0904001/000-КФІВ/13-КЗ від 25 лютого 2016 р. та договору купівлі-продажу квартири від 31.03.2016 р. - у заяві представник позивачів зазначив, що вони підлягають в силу недійсності договору іпотеки визнанню недійсними на підставі ч.2 ст. 548 ЦК України; щодо підстав витребування майна на підставах ст.ст. 387, 388 ЦК України - зазначив вказані норми закону без обґрунтування їх застосування і зазначення конкретних обставин, за яких спірне майно підлягає витребуванню від його кінцевого набувача.
		26.12.2016 р. від приватного нотаріуса КМНО Анохіної В.М. до суду надійшло повідомлення з проханням розглядати справу за її відсутності.
		19.01.2017 р. від представника приватного нотаріуса КМНО Верповської О.В. - адвоката Демченко М.М. до суду надійшли письмові пояснення, також просив суд у задоволенні позову відмовити, справу розглянути без участі нотаріуса.
		20.02.2017 р. від приватного нотаріуса КМНО Анохіної В.М. до суду надійшло повідомлення з проханням розглядати справу за її відсутності.
		27.02.2017 р. від ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» до суду надійшли письмові заперечення проти позову про визнання договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів (з урахуванням змінених підстав та збільшення позовних вимог)
		13.03.2017 р. від приватного нотаріуса КМНО Анохіної В.М. до суду надійшло повідомлення-пояснення, згідно якого нотаріус посилався на відсутність порушень вимог чинного законодавства під час вчинення нею нотаріальних дій і посвідчення оспорюваних правочинів
		06.04.2017 р. листом вих. № 31-01/17 на виконання ухвали суду від 28.02.2017 р. ТОВ «КНД» до суду надано витребувані документи з поясненнями відсутності або неможливості подання до суду певних документів.
		06.04.2017 р. представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_12 до суду подано додаткові письмові пояснення по справі.
		29.01.2018 р. листом вих. № 29-01/18 представником ТОВ КНД - Березовчук М.Л. подано до суду відзив на позовну заяву.
		02.03.2018 р. - від представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката Єгорова О.Ф. до суду надійшла заява про застосування до вимог позову строків позовної давності.
		02.03.2018 р. - від представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката Єгорова О.Ф. до суду подано відзив на уточнену позовну заяву.
		16.04.2018 р. - від представника позивачів ОСОБА_5. і ОСОБА_1 - адвоката Олексюка Ф.Ю. подано до суду відповідь на відзив ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ».
		25.04.2018 р. позивачем ОСОБА_1 до суду подано заяву про зміну підстав позову, в якій, зокрема, зазначено, що відповідач ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» позивачу ОСОБА_5 кредит взагалі не видавало. 
		31.05.2018 р. листом вих. № 29-05/18 від 29.05.18 р. представником ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» Березовчук М.Л. подано до суду Відзив на заяву про зміну підстав позову.
		04.10.2018 р. за клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Куликова Ю.Ю. ухвалою суду від ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» витребувано оригінали документів.
		29.10.2018 р. представником ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» - Дмитрієвим С.О. до суду подано витребувані докази із заявою про їх повернення, а також пояснення щодо неможливості подання певних документів.
		21.03.2019 р. від представника позивача ОСОБА_1 - Куликова Ю.Ю. до суду надійшли додаткові пояснення по справі, а також клопотання про призначення судово-медичної експертизи відносно стану здоров`я позивача ОСОБА_5 і зупинення провадження у справі до залучення її правонаступника чи законного представника.
		22.04.2019 р. представником позивача ОСОБА_1 - Куликовим Ю.Ю. до суду подано додаткові пояснення по справі.
		14.02.2020 р. судом за клопотанням представника ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» - Дмитрієва С.О. залучено до справи письмові пояснення та заяву про застосування строків позовної давності.
		В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник повністю підтримали вимоги позову та просили суд про їх задоволення.
		Позивачка ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилася, повідомлялася належним чином про день та час усіх судових засідань.
		Представник відповідача ТОВ «Каса народної допомоги» в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні оскільки вони не є обґрунтованими.
		Представник відповідачки ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, надіславши письмову заяву в якій просив проводити судове засідання без його участі.
		Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, в матеріалах справи містяться заяви в яких просять проводити розгляд справи без їх участі.
		Заслухавши пояснення сторін у справі, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Судом встановлено, що 09.04.2013 р. між ОСОБА_5 і ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» було укладено Кредитний договір № 0904001/000-КФІВ/13, відповідно до п.1.1 якого фінансова установа зобов`язалась надати позичальнику ОСОБА_5 грошові кошти (кредит) у національній валюті України (гривні) на загальну суму 250000,00 грн. на поточні цілі позичальника, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути кредит фінансовій установі з урахуванням прийнятого сторонами валютного ризику, обумовленого цим договором.
		Згідно п.1.2 Кредитного договору кредит було надано строком з 09.04.2013 р. по 09.04.2014 р. 
		Згідно п.1.3 Кредитного договору позичальник ОСОБА_5 зобов`язалась сплачувати фінансовій установі проценти за користування кредитом у розмірі 30 (тридцять) процентів річних.
		09.04.2013 р. ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» було надано, а позивачем ОСОБА_5 отримано кредит на суму 250000,00 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером № 63 від 09.04.2013 р. типової форми № КО-2. 
		Постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за № 40/10320) було Затверджено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яке визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.
		Згідно  пункту 1.1 глави 1 Положення його вимоги не поширюються на:
		а) розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями;
		б) представництва іноземних організацій і філій, які не здійснюють підприємницької діяльності.
		Постановою Правління Національного банку України № 252 від 29.04.2009 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 травня 2009 р. за № 448/16464) було Затверджено Зміни до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320 (зі змінами).
		Пунктом 8 постанови Національного банку № 252 від 29.04.2009 Положення доповнено Додатком 3, яким встановлено та затверджено типову форму видаткового касового ордеру (Типова форма № КО-2).
		Розділом 3 кредитного договору передбачено, що сторони домовились узяти на себе валютний ризик шляхом уведення при розрахунках у межах цього договору коефіцієнта валютного ризику, на який здійснюється коригування нарахованих процентів та коригування сплати (повернення) суми (частки суми) кредиту (п.3.1).
		Пунктом 3.2 визначено, що коефіцієнт валютного ризику - це відносний показник, за рахунок якого сторони домовилися узяти на себе відповідний валютний ризик відхилення у майбутньому курсу іноземної валюти (а саме - долара США) відносно курсу національної валюти (а саме - гривні) на дату укладання цього договору. За рахунок коефіцієнта валютного ризику фінансова установа бере на себе валютний ризик ревальвації національної валюти відносно іноземної валюти, а саме долара США. За рахунок коефіцієнта валютного ризику позичальник приймає на себе валютний ризик девальвації національної валюти відносно іноземної валюти, а саме - долара США.
		Відповідно до п.3.3 договору коефіцієнт валютного ризику розраховується як співвідношення поточного курсу іноземної валюти до базового курсу іноземної валюти відповідно до формули: Квр = поточний курс іноземної валюти/ базовий курс іноземної валюти, де Квр - це коефіцієнт валютного ризику; поточний курс іноземної валюти - це офіційно встановлений Національним банком курс гривні стосовно долара США на дату нарахування процентів та/або сплати кредиту з урахуванням решти умов цього пункту; базовий курс іноземної валюти - це офіційно встановлений НБУ курс гривні стосовно долара США на дату укладення цього договору, який п.3.8 визначено як 7,993 грн./$.
		Пунктом 3.6 договору встановлено, що якщо відхилення поточного курсу іноземної валюти від базового курсу іноземної валюти складає більш ніж три проценти, всі розрахунки між сторонами здійснюються з урахуванням коефіцієнта валютного ризику відповідно до таких формул: за нарахованими процентами: СНВ (сплати) = НВ х Квр, де СНВ (сплати) - це сума нарахованих процентів до сплати позичальником з урахуванням валютного ризику; НВ - сума нарахованих процентів без урахування валютного ризику; Квр - це коефіцієнт валютного ризику станом на дату нарахування процентів за кредитом; за сплатою позичальником часткової суми кредиту: ЧСК (сплати) = К х Квр, де ЧСК (сплати) - це часткова сума кредиту, яку повинен (бажає) сплатити позичальник відповідно до умов договору з урахуванням валютного ризику на відповідну дату; К - часткова сума кредиту, що сплачується на конкретну дату, без урахування валютного ризику; Квр - це коефіцієнт валютного ризику станом на дату здійснення часткової та/або повної сплати позичальником кредиту.
		Така ж формула застосовується і за сплатою повної суми кредиту: ПСК (сплати) = К х Квр.
		Відповідно до п. 13.1. Кредитного договору позичальник (позивач ОСОБА_5 ) засвідчила, що укладаючи цей договір усвідомлює та підтверджує, що умови цього договору для неї зрозумілі, відповідають її інтересам, є розумними та справедливими. Підписанням цього договору позичальник свідчить, що вона до підписання цього договору ознайомилася з усіма умовами, на яких фінансова установа здійснює кредитування фізичних осіб, загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов`язаних з отриманням кредиту в фінансовій установі та свідомо обрала умови кредитування, викладені в цьому договорі. Укладаючи цей договір, позичальник підтверджує, що не знаходиться під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких для нього обставин. Позичальник гарантує, що на момент укладання цього договору вона не є жодним чином обмежена законом, іншим нормативним актом, судовим рішенням або іншим передбаченим чинним законодавством способом в своєму праві укладати цей договір та виконувати усі умови, визначені в ньому.
		Згідно з п. 13.10. Кредитного договору позичальник (позивач ОСОБА_5 ) засвідчила, що шляхом укладення та підписання позичальником цього договору, позичальник підтверджує факт письмового повідомлення її фінансовою установою про умови надання кредиту, а також про всі збори, проценти, тарифи, комісії, витрати, що пов`язані із валютним ризиком або інші елементи вартості кредиту за цим договором відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Згідно з п. 13.5. Кредитного договору позичальник (позивач ОСОБА_5 ) засвідчила, що надає свою згоду на те, що фінансова установа має право повністю або частково передати (відступити) свої права та зобов`язання по цьому договору, а також за договорами, пов`язаними із забезпеченням виконання зобов`язань за цим договором, третій особі без додаткового отримання згоди позичальника.
		Згідно з п. 13.12. Кредитного договору позичальник (позивач ОСОБА_5 ) засвідчила, що шляхом укладання і підписання цього договору позичальник підтверджує факт ознайомлення зі ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».
		Згідно з п. 13.13. Кредитного договору позичальник (позивач ОСОБА_5 ) засвідчила, що шляхом укладання і підписання цього договору позичальник підтверджує факт надання фінансовою установою інформації позичальнику, що зазначена у ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
		Відповідно до п. 13.15. Кредитного договору сторони погодили, що укладанням цього договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цього договору. 
		Крім того, на сторінці 7 Кредитного договору додатково підписом позивача ОСОБА_5 підтверджується наступне: «Інформація, що зазначена статтею 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мені надана в повному обсязі, будь-яких питань не виникає. Про умови кредитування повідомлений відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та примірник договору отримав».
		Разом з тим, ознайомлення позивача ОСОБА_5 з умовами кредитування, а також відсутність нез`ясованих питань та зауважень, засвідчено підписом позивача ОСОБА_5 на Анкеті позичальника (фізичної особи) на отримання кредиту від 09 квітня 2013 року.
		Згідно п.1.4 Кредитного договору позичальник ОСОБА_5 зобов`язалась в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором надати фінансовій установі в іпотеку в порядку і на умовах згідно договору іпотеки, нерухоме майно - двокімнатну квартиру (предмет іпотеки) за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 46,5 кв.м.
		Згідно п.1.6 Кредитного договору сторони, на дату укладання цього договору, оцінили предмет іпотеки у 270000,00 грн.
		09 квітня 2013 року, відповідно до п.1.4 Кредитного договору № 0904001/000-КФІВ/13 та в якості забезпечення виконання зобов`язань за ним між відповідачем ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» і позивачем ОСОБА_5 та її донькою - позивачем ОСОБА_1 , як іпотекодавцями, було укладено договір іпотеки, посвідчений 09 квітня 2013 року третьою особою без самостійних вимог на предмет спору - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською Оленою Володимирівною, зареєстрований за реєстровим № 3759.
		Згідно договору іпотеки від 09.04.2013 р. предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 і складається з 2 (двох) кімнат загальною площею 46,5 кв.м., яка належала іпотекодавцям в наступних частинах:
		66/100 частин квартири належало ОСОБА_5 на підставі Договору купівлі-продажу частини квартири, посвідченого 14 лютого 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим № 1283, зареєстрованих Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 07 березня 2008 року в реєстрову книгу під № 1305-34 за номером запису 2599 та
		34/100 частин квартири належало ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в рівних долях на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 17 липня 1995 року згідно з розпорядженням (наказом) від 17 липня 1995 року за № 2113 відділом приватизації Державного житлофонду Ватутінської районної ради, зареєстрованих Бюро технічної інвентаризації м. Києва Київської міської ради народних депутатів 18 липня 1995 року на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності на підставі «Свідоцтва про право власності на житло» і записаний у реєстрову книгу за № 2599.
		Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2155730 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 36997380000 виданий державним реєстратором Верповською О.В. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 08 квітня 2013 року.
		Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2155714 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 36997380000 виданий державним реєстратором Верповською О.В. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 08 квітня 2013 року.
		Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2155722 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 36997380000 виданий державним реєстратором Верповською О.В. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 08 квітня 2013 року.
		Згідно п.2.1 договору іпотеки сторони оцінили предмет іпотеки в розмірі 270000,00 грн.
		Згідно п.8.1 договору іпотеки іпотекодавець ( ОСОБА_5 і ОСОБА_1 ) оформили та видали іпотекодержателю (ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ») заставну серії АА № 000137 від 09 квітня 2013 року.
		Пунктом 5.1 договору іпотеки передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником умов основного договору іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Пунктами 5.2-5.3 договору іпотеки сторони дійшли згоди і погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки буде здійснюватися шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі. Визначений цим договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Законом України «Про іпотеку» способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Згідно п.5.4 договору іпотеки сторони погодили, що у разі порушення умов основного договору та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та чинного законодавства України. Положення цього пункту даного договору не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому чинним законодавством порядку.
		Згідно п.5.5 договору іпотеки сторони визначили, що зобов`язання, забезпечене іпотекою, вважається виконаним у повному обсязі, якщо боржником (іпотекодавцем) фактично повернутий кредит, сплачені усі нараховані відсотки, комісії, штрафні санкції та витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за основним договором.
		Розділом 6 договору іпотеки сторони визначили та погодили позасудове врегулювання та застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що відповідно до п.2 та п.3 ст. 36, ст. 37, ст. 38 Закону України «Про іпотеку» за своїми правовими наслідками прирівнюється до Договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Позивачі ОСОБА_5 і ОСОБА_1 під час укладання договору іпотеки склали заяви від 09.04.13 р. з нотаріально засвідченими підписами, в яких містилось наступне: «Я, ОСОБА_5 , податковий номер - НОМЕР_2 , стверджую, що частина квартири АДРЕСА_1 та належить мені - є моєю особистою приватною власністю. Також стверджую, що в зареєстрованому шлюбі не перебуваю та ні з ким не проживаю однією сім`єю без укладання шлюбу. Одночасно стверджую, що на день посвідчення цього договору малолітніх та неповнолітніх дітей у вищезазначеній квартирі не зареєстровано, а також осіб, що мають право користування цією квартирою немає, та права зазначених осіб не порушуються. Зміст статей №60, №65 та № 74 сімейного кодексу мені роз`яснено нотаріусом.» «Я, ОСОБА_1 , податковий номер - НОМЕР_3 , стверджую, що частина квартири АДРЕСА_1 є моєю особистою приватною власністю, оскільки набута мною до укладання шлюбу. Одночасно стверджую, що на день посвідчення цього договору малолітніх та неповнолітніх дітей у вищезазначеній квартирі не зареєстровано, а також осіб, що мають право користування цією квартирою немає, та права зазначених осіб не порушуються. Зміст статей №60, №65 та № 74 сімейного кодексу мені роз`яснено нотаріусом.».
		Крім цього, позивачами ОСОБА_5 і ОСОБА_1 09.04.2013 р. було заповнено та скріплено особистими підписами розписки, складені на ім`я директора ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» Туркіної Т.Г. , якими вони підтвердили, що в квартирі жодні малолітні або неповнолітні особи не проживають та не зареєстровані. У цих розписках, зокрема, позивачі також зазначили, що під час дії договору іпотеки не мають права реєструвати в ній місце проживання будь-яких осіб і свідомо обмежують свої права як власників іпотечного майна при його передачі в іпотеку.
		Згідно пункту 1.9 Глави 2 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 р. за № 282/20595 (в ред. від 01.01.13 р., що діяла на момент укладення оскаржуваного договору іпотеки) з метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною нотаріус вимагає подачі йому довідки про склад сім`ї житлово-експлуатаційної організації, квартального комітету або іншого уповноваженого органу з питань реєстрації місця проживання.
		Згідно пункту 1.10 Глави 2 Розділу ІІ Порядку у разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
		На виконання вказаний вимог приватному нотаріусу КМНО Верповській О.В. позивачем ОСОБА_5 було надано Довідку за «Формою-3» від 27.03.2013 року № 621, видана на ім`я позивача ОСОБА_5 про склад зареєстрованих осіб в кв. АДРЕСА_1 , згідно з якою у квартирі було зареєстровано дві повнолітні особи - позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
		Відповідно до частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
		Якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
		Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, що передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.
		Передбачене статтею 177 Сімейного кодексу України,  статтею 17 ЗУ «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.
		Позивач ОСОБА_1 про наявність у неї малолітньої дитини на момент вчинення оспорюваних правочинів (кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки) відповідача ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» і приватного нотаріуса КМНО Верповську О.В. не повідомила, вказану інформацію приховала.
		Крім того, Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» Деснянського району м. Києва ідентифікаційний номер 39946227, бланк № 480 від 25.03.2016 р., позивачу ОСОБА_5 було видано Довідку, в якій також зазначено, що ОСОБА_5 проживає за адресою: АДРЕСА_2 і за вказаною адресою зареєстрованими є 2 (дві) особи - позивачі ОСОБА_5 і ОСОБА_1 
		09 квітня 2013 року для додаткового забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_5 за Кредитним договором, між ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» і позивачем ОСОБА_1 було укладено Договір поруки №П1 0904001/000-КФІВ/13. 
		Згідно п.2.1 договору поруки поручитель ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання відповідати перед кредитором усім своїм майном за невиконання та/або прострочення виконання обов`язків, що несе боржник ( ОСОБА_5 ) за основним договором.
		Згідно п.3.1 договору поруки передбачена п.2.1 цього договору відповідальність поручителя наступає у випадку, якщо боржник допустить прострочення виконання будь-якого з обов`язків кредитного договору.
		Згідно п.3.2 договору поруки боржник та поручитель відповідають перед кредитором за прострочення виконання обов`язків за кредитним договором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.
		Згідно п.5.1 договору поруки ОСОБА_1 засвідчила, що у разі невиконання боржником зобов`язань за основним договором поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. 
		Згідно п.5.1 договору поруки ОСОБА_1 засвідчила, що як поручитель зобов`язується виконати за боржника зобов`язання за основним договором на умовах, в порядку і в терміни, встановлені основним договором.
		Пунктом 8.1 договору поруки ОСОБА_1 засвідчила, що як поручитель підтверджує, що повністю ознайомлена з умовами основного договору (кредитним договором) та обов`язками боржника за ним.
		Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. 
		Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
		Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
		Згідно п.4.1.3 Постанови ПЛЕНУМУ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» № 1 від 24.11.2014 у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
		Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).
		Відповідно до статті 543 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо.
		Відповідно до пунктів 19, 20 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня  2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» законодавство України не передбачає обов`язку фінансової установи (кредитора) інформувати поручителя перед укладенням договору поруки про фінансовий та/або інший стан позичальника, оскільки особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК), а порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або в повному обсязі (право вибору).
		28.03.2014 р. на зазначену позивачами ОСОБА_5 і ОСОБА_1 в кредитному договорі, договорі іпотеки та договорі поруки адресу: АДРЕСА_2 ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» було направлено в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» вимоги ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» до ОСОБА_5 (вих. № 23-09/14 від 28.03.2014 р., рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за Ф.№ 119 № 0407119967409) і до ОСОБА_1 (вих. № 23-10/14 від 28.03.2014 р., рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за Ф.№ 119 № 0407119971406), в яких зазначено стислий зміст порушених зобов`язань та вимога про виконання порушених зобов`язань протягом 30-ти (тридцяти) днів з дати отримання цього повідомлення, попередження про наслідки невиконання зобов`язань. Зазначені вимоги було отримано особисто ОСОБА_5 і ОСОБА_1 03.04.2014 р., що підтверджується зазначеними вище рекомендованими повідомленнями за Ф. № 119.
		04.06.2014 р., у зв`язку з порушеннями договірних умов і зобов`язань ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» на зазначену позивачами ОСОБА_5 і ОСОБА_1 в кредитному договорі, договорі іпотеки та договорі поруки адресу: АДРЕСА_2 були направлені повідомлення ОСОБА_5 за № 44-17/14 і ОСОБА_1 за № 44-18/14 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в яких зазначено стислий зміст порушених зобов`язань та вимога про виконання порушених зобов`язань протягом 30-ти (тридцяти) днів з дати отримання повідомлення, попередження про наслідки невиконання зобов`язань. Зазначені повідомлення було повернуто відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.
		27.11.2014 р. на зазначену позивачами ОСОБА_5 і ОСОБА_1 в кредитному договорі, договорі іпотеки та договорі поруки адресу: АДРЕСА_2 приватним нотаріусом КМНО Верповською О.В. було направлено в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» вимоги ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» до ОСОБА_5 (нотаріальне свідоцтво за реєстровим № 795) і до ОСОБА_1 (нотаріальне свідоцтво за реєстровим № 796), в яких зазначено стислий зміст порушених зобов`язань та вимога про виконання порушених зобов`язань протягом 30-ти (тридцяти) днів з дати отримання цього повідомлення, попередження про наслідки невиконання зобов`язань. Зазначені вимоги було повернуто відправнику 29.12.2014 р. за закінченням встановленого строку зберігання.
		25 лютого 2016 року між позивачем ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» і відповідачем ОСОБА_7 було укладено Договір № 0904001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної серії АА № 000137 від 09.04.2013 р., відповідно до умов якого заставну було передано шляхом вчинення індосаменту у власність ОСОБА_7 , внаслідок чого до ОСОБА_7 перейшли усі права та обов`язки кредитора у відносинах із боржниками.
		Згідно з ч.1 ст. 20 ЗУ «Про іпотеку» заставна - це іпотечний цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов`язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов`язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її видача передбачена іпотечним договором. Після державної реєстрації іпотеки оригінал заставної передається іпотекодержателю, якщо інший порядок передачі заставної не встановлено іпотечним договором. Заставна не є емісійним цінним папером. Першим власником заставної є особа, яка на момент видачі заставної відповідно до умов іпотечного договору має статус іпотекодержателя. Якщо інше не передбачено іпотечним договором, оригінал заставної передається такому іпотекодержателю.
		Відповідно до ч.2 ст. 20 ЗУ «Про іпотеку» заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту. Наступний власник заставної набуває всі права іпотекодержателя (нового кредитора) за договором, яким обумовлене основне зобов`язання, та за іпотечним договором, на підставі якого була видана заставна, а права попереднього власника заставної як іпотекодержателя (первісного кредитора) припиняються. Попередній власник заставної на вимогу нового власника зобов`язаний передати новому власнику документи та інформацію, які є важливими для здійснення прав, що випливають із заставної.
		Згідно з ч.3 ст. 20 ЗУ «Про іпотеку» після видачі заставної виконання основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власника заставної. Звернення стягнення на предмет іпотеки власником заставної здійснюється у порядку, встановленому розділом V цього Закону.
		Згідно п.11.2 Кредитного договору № 0904001/000-КФІВ/13 від 09.04.2013 р., на якому проставлено особистий підпис позивача ОСОБА_5 , договір іпотеки повинен містити умову про видачу 
		Заставної. Згідно п. 8.1 . договору іпотеки від 09.04.13 р., особисті підписи обох позивачів у якому - ОСОБА_5 та ОСОБА_1 засвідчено нотаріально зазначено, що в рамках даного договору іпотекодавець ( ОСОБА_5 і ОСОБА_1 ) оформлюють та видають іпотекодержателю Заставну серії АА №000137 від «09» квітня 2013 р.
		На заставній від 09.04.13 р. проставлено особисті підписи Позивачів ОСОБА_5 і ОСОБА_1 .
		Відповідно до ч. 1 ст. 25 ЗУ «Про іпотеку» передача заставної здійснюється шляхом виконання на ній особою, якій належить заставна (індосантом), передавального напису (індосаменту) на користь іншої особи (індосата) та передачі оригіналу заставної. Передача заставної не потребує згоди іпотекодавця або боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
		Так, на виконання вимог ст. 20 та 25 ЗУ «Про іпотеку» та умов Договору № 0904001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної, на вимогу нового власника заставної - відповідача ОСОБА_7 , ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» за актом приймання-передачі документів за Договором № 0904001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної від 25.02.2016 р. було передано: заставну серії АА №000137 від «09» квітня 2013 р.; кредитний договір № 0904001/000-КФІВ/13 від 09.04.2013 р.; договір іпотеки від 09.04.13 р. за реєстровим № 3759; договір поруки №П1 0904001/000-КФІВ/13; копію видаткового касового ордеру від 09.04.2013 р.; свідоцтво про право власності на житло, видане 17 липня 1995 року згідно з розпорядженням (наказом) від 17 липня 1995 року за № 2113; договір купівлі-продажу квартири від 14.02.2008 р. за реєстровим № 1283; витяг з Державного реєстру правочинів № 5443923 від 14.02.2008 р.; реєстраційне посвідчення № 000696 від 07.03.2008 р.; витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2155714 від 08.04.2013 р.; витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2155722 від 08.04.2013 р.; витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2155730 від 08.04.2013 р.; технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 (34/100); технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 (66/100).
		Також, ОСОБА_7 за вих. № 18-04/16 від 25.02.2016 р. ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» було надано довідку про стан заборгованості за кредитним договором № 0904001/000-КФІВ/13 від 09.04.2013 р.
		02.03.2016 р. ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» листом вих. № 20-01/16 від 01.03.2016 р. на адресу позивача ОСОБА_5 : АДРЕСА_2 було направлено повідомлення, яким товариство повідомило ОСОБА_5 про те, що заставну серії АА № 000137 від 09.04.2013 р. було передано у власність відповідача ОСОБА_7 , внаслідок чого кредитором по всіх зобов`язанням за кредитним договором та договором іпотеки став ОСОБА_7 . Вказане повідомлення отримано особисто ОСОБА_5 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення штрихкодовий номер 0101505972326.
		Оскільки боржником не було належним чином виконано взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, ОСОБА_7 , як новий власник заставної і іпотекодержатель 26.02.2016 р. звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В.М. із заявою, за якою позивачам було передано повідомлення іпотекодержателя ОСОБА_7 про усунення порушень, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
		У зв`язку з невиконанням позивачами вимог про усунення порушень договірних зобов`язань, відповідачем ОСОБА_7 було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) в позасудовому порядку шляхом її продажу на користь відповідачки ОСОБА_6 , що відповідає вимогам договору іпотеки і ЗУ «Про іпотеку». 
		31.03.2016 р. між ОСОБА_7 і ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М. за реєстровим № 417, відповідно до якого ОСОБА_6 набула вказану квартиру в свою приватну власність. Право власності на зазначене майно було зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
		Згідно п.3 договору купівлі-продажу від 31.03.2016 р. вбачається, що на виконання ст.38 Закону України «Про іпотеку» позивачам була направлена вимога про порушення основного зобов`язання та повідомлення про намір іпотекодержателя продати предмет іпотеки від свого імені третій особі, згідно заяви переданої в порядку ст. 84 Закону України «Про нотаріат» 26.02.2016 р.
		Договір купівлі-продажу квартири від 31.03.2016 р. укладений у відповідності до ст.ст. 655-697 ЦК України і є відплатним договором.
		Судом встановлено, що форма спірного договору відповідає встановленим законом вимогам. Сторони мали необхідну право та дієздатність для укладення оспорюваного правочину. Оспорюваний договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним. Позивачами не доведено, що волевиявлення сторін під час укладання договору було порушене та не відповідає внутрішній волі сторін. Договір не суперечить  нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а тому підстав його недійсності, визначених ст.ст. 203, 215 ЦК України, суд не вбачає.
		Відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується.
		Щодо розбіжностей у написанні ім`я позивача ОСОБА_1 , то на запит позивача ОСОБА_1 від 08.04.2013 р. Українським бюро лінгвістичних експертиз було надано експертний висновок № 056/185-m-2 від 08.04.2013 р., в якому, зокрема, зазначається, що особові імена ОСОБА_1 (паспорт, запис ОСОБА_1 ) та ОСОБА_1 (свідоцтво про право власності на житло, запис ОСОБА_1 ) попри розбіжності в орфографічній фіксації в документах, наданих для експертизи, а також в інших документах зазначеної особи є ідентичними. Розбіжності виникли внаслідок фіксації в офіційному документі розмовного варіанта особового імені ОСОБА_1 - ОСОБА_1 і зумовлені впливом ономастичної традиції білоруської або російської мови.» Зазначений експертний висновок було надано ОСОБА_1 приватному нотаріусу КМНО Верповській О.В. під час укладання й посвідчення спірного договору іпотеки.
		Щодо тверджень позивачів про недійсність кредитного договору з підстав не отримання ОСОБА_5 від відповідача ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» кредитних коштів, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ст. 1046 параграфа 1 глави 71 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
		Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. 
		Якщо за договором позики (кредиту) гроші передано не було - такий договір є неукладеним.
		Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
		Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. 
		Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
		Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2723цс16 та положеннями п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». 
		Матеріалами справи, а саме видатковим касовим ордером № 63 від 09.04.2013 р. типової форми № КО-2 підтверджено факт отримання позивачем ОСОБА_5 кредиту. Позивачами в судовому засіданні не доведено та жодних доказів протилежного суду не надано. Форма та зміст спірного кредитного договору відповідають встановленим законом вимогам. Сторони мали необхідну право та дієздатність для укладення оспорюваного правочину. Договір спрямований на реальне настання правових наслідків і відповідав волевиявленню сторін під час його укладання, а тому суд не вбачає підстав для визнання вказаного договору недійсним.
		Щодо невиконання вимог ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» і неповідомлення споживачу перед укладанням кредитного договору № 0904001/000-КФІВ/13 від 09.04.13 р. орієнтовної сукупної вартості кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг суд зазначає, що у кредитному договорі визначені чіткі умови виконання взятих сторонами на себе зобов`язань, він містить детальний розпис сукупної вартості кредиту, виконаний одним кольором та шрифтом, обставини, які б ускладнювали його прочитання споживачем відсутні. Текст кредитного договору викладено у логічній послідовності, наведено формули та детальні пояснення до них, які дозволяють будь-якій особі провести необхідні розрахунки. Позивачем ОСОБА_5 проставлено власний підпис на кожній сторінці договору. Крім того, чинним законодавством не встановлено способу викладення орієнтовної сукупної вартості кредиту (із застосуванням формул, таблиць чи без їх застосування), у зв`язку з цим з урахуванням принципу свободи договору спосіб викладу сукупної вартості кредиту визначається сторонами за їх домовленістю. У зв`язку з добровільним закріпленням сторонами кредитного договору положень про валютні ризики, сторони дійшли згоди викласти детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача із застосуванням спеціальних формул та наданням чітких пояснень щодо здійснення розрахунків, які дозволяють визначити сукупну вартість кредиту на відповідну дату.
		Позивачі у своїх вимогах як на підставу недійсності кредитного договору також посилалися, зокрема, на те, що застосування коефіцієнта валютного ризику суперечить чинному законодавству, умови кредитного договору є несправедливими.
		Верховний суд України в постанові №756/9820/15-ц від 01.11.2017 р. дійшов висновку, що стягнення заборгованості та процентів у гривнях, але з урахуванням еквівалента іноземної валюти, якщо сторони узгодили це в договорі, не суперечить чинному законодавству.
		Згідно із ч.2 ст.11 закону «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на час укладення договору) у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.
		Стаття 18 цього закону містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, зокрема їх несправедливості.
		За змістом чч.5, 6 цієї норми, у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.
		У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.
		Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст.18 закону «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.
		Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, порушення принципу добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК); по-друге, спричинення істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдання шкоди споживачеві.
		Несправедливими згідно із ч.3 ст.18 закону «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи в разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача щодо оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пп.2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п.11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (п.13).
		Аналізуючи зазначені норми матеріального права в їх системному взаємозв`язку, можна зробити висновок, що визначення окремих умов договору несправедливими відповідно до ст.18 закону «Про захист прав споживачів» не є обов`язковою підставою для визнання договору недійсним у цілому.
		Вирішуючи питання про визнання договору недійсним у цілому суди повинні виходити зі змісту договору, його істотних умов, цілей, яких прагнули досягти сторони при укладенні цього договору, необхідності у зв`язку із цим зміни інших умов договору, а також зміни суті та змісту правовідносин сторін тощо.
		Статтею 1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
		Відповідно до ст.2 закону «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у ст.ст.47 та 49 цього закону операції банків щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
		Законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст.192 ЦК).
		Відповідно до ст. 533 ЦК грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, установлених законом.
		Такий порядок встановлено декретом Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 №15-93, ст.5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього декрету.
		У зв`язку з наведеним можна зробити висновок про те, що чинному законодавству не суперечить стягнення заборгованості та процентів за кредитним договором у гривнях, але з урахуванням еквівалента іноземної валюти, якщо сторони узгодили це в договорі.
		З аналізу умов кредитного договору суд також вбачає, що умови стосовно застосування коефіцієнта валютного ризику в кредитному договорі є цілком справедливими, оскільки вони в однаковій мірі покладаються на обидві сторони договору. 
		Так, згідно п. 3.2. кредитного договору фінансова установа приймає на себе валютний ризик ревальвації (подорожчання) національної валюти по відношенню до іноземної валюти (долара США) на дату укладання цього договору, а Позичальник, в свою чергу, приймає на себе валютний ризик девальвації (знецінення) національної валюти по відношенню до іноземної валюти (долара США).
		Крім цього, в ухвалі від 29 липня 2015 року по справі № 6-19332св15 ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ наголосив, що позивач своїм підписом на кожній сторінці кредитного договору, додатків до нього та на всіх додаткових угодах фактично підтвердила, що банк надав їй у письмовій формі та в повному об`ємі інформацію, яка передбачена п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів. Укладаючи вказаний договір сторони свідомо брали на себе певні ризики на випадок подальшої зміни валютного курсу. Будь-яких законних підстав вважати, що така зміна не настане, в сторін не було, а тому суд правильно виходив із того, що банк у письмовій формі надав позивачу вичерпну інформацію про умови кредитування, попередивши її, що валютні ризики під час виконання зобов`язань покладені на позичальника, а також надав розрахунок орієнтованої сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки.
		Таким чином, саме по собі зростання курсу іноземної валюти не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, зазначене стосується обох сторін договору. А позичальник, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, міг передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти. Позивач ОСОБА_5 погодилась із такою умовою кредитування і підтвердила її справедливість (п. 1.7., 13.1. кредитного договору) шляхом проставлення свого підпису на кредитному договорі.
		Відповідач ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ», як і позивачі, під час укладення кредитного договору не володів інформацією щодо курсових коливань у майбутньому, тому під час укладення договору ніс такі ж самі ризики, як і позивачі.
		В Рішенні Колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26.05.2010 р. щодо валютних ризиків зазначається: «Валютні курси, як зазначено у ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Поряд з цим, згідно з Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату
		Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена. Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Сторони повинні були чітко усвідомлювати, що курс національної валюти по відношенню до долара США не є незмінним та враховувати підвищений валютний ризик. Аналогічна позиція викладена також у Рішеннях Колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26.05.2010 р., від 21.07.2010 р. та ін.
		Таким чином, доводи позивачів про несправедливість умов кредитного договору є необґрунтованими та безпідставними.
		Щодо одночасного пред`явлення позивачами віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не пов`язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України, суд зазначає наступне.
		Верховний суд України у справі за № 6-2723цс16 від 18.01.2017 р. зробив наступний правовий висновок.
		Положення частини першої статті 216 ЦК України не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
		Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
		Таким чином, одночасне пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не пов`язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.
		Крім того, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
		Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
		Також, щодо застосування ст. 388 ЦК України, позивачами суду не доведено, що іпотечне майно (квартира) вибуло з володіння власників не з їхньої волі. В даному випадку, квартира вибула із володіння позивачів на законних підставах за відплатним договором, позивач ОСОБА_5 добровільно підписала кредитний договір, отримала кредитні кошти, обидва позивачі добровільно підписали договір іпотеки з іпотечним застереженням та заставні, відтак, погодились на визначені в документах умови про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відтак, підстави для витребування майна, визначені ст. 388 ЦК України, відсутні.
		Під час судового розгляду справи позивачі та їх представники неодноразово заявляли про те, що не отримували жодних вимог і їх не було повідомлено у визначеному ЗУ «Про іпотеку» порядку про намір відповідачів звернути стягнення на іпотечне майно у випадку не задоволення їх вимог. 
		З приводу цього суд вважає за необхідне зазначити, що неналежне повідомлення іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними, оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавців про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків.
		Не становить підставу недійсності оспорюваних правочинів й посилання позивачів на невідповідність реальної вартості реалізованого майна вартості його відчуження, оскільки за змістом частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
		Позивачі ОСОБА_5 і ОСОБА_1 не порушували питання про відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього, а тому вимоги про визнання недійсними оспорюваних правочинів з підстав невиконання передбаченого статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавців про намір відчужити предмет іпотеки задоволенню не підлягають.
		Такого висновку, зокрема, дійшов Верховний суд у справі № 643/8134/16-ц від 10.04.2019 р.
		Судом під час розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_5 протягом періоду з місяця квітня по місяць грудень 2013 року включно здійснювала платежі в рахунок сплати процентів за користування кредитом, що підтверджується наявними доказами у справі. 
		Протягом судового розгляду справи позивачами та їх представниками факт здійснення оплат ОСОБА_5 процентів по кредитному договору не спростовано, пояснень з цього приводу і доказів протилежного суду позивачами та їх представниками суду не надано.
		Вказану фактичну поведінку позивача ОСОБА_5 зі сплати процентів за кредитним договором суд, поміж іншого, розцінює як дії, що свідчать про визнання ОСОБА_5 своїх зобов`язань як боржника за укладеним кредитним договором і про фактичне отримання нею кредиту.
		Твердження позивачів та їх представників про те, що видатковий касовий ордер № 63 від 09.04.2013 р. типової форми № КО-2, згідно якого позивачем ОСОБА_5 було отримано кредитні кошти, є підробленим не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Справжність підпису позивача ОСОБА_5 на вказаному касовому ордері, оригінал якого досліджено судом, позивачі належними і допустимими доказами не спростували, про проведення почеркознавчої експертизи на підтвердження справжності підпису ОСОБА_5 на видатковому касовому ордері не заявляли. Форма видаткового касового ордеру відповідає встановленим законодавчим вимогам.
		Щодо тверджень позивачів і їх представників про те, що договір купівлі-продажу заставної № 0904001/000-КФІВ/13-КЗ від 25 лютого 2016 р., укладений між відповідачами ТОВ «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ» і ОСОБА_7 , підлягає визнанню недійсним через те, що ОСОБА_7 як фізична особа не може бути іпотекодержателем і відповідно власником заставної з посиланням на Інформаційний лист Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 29.01.2016 р. № 3/28/1172 з питань посвідчення договорів відступлення прав вимоги за іпотечними договорами суд зазначає наступне.
		Прямою нормою закону, а саме ч.2 ст. 20 ЗУ «Про іпотеку» визначено, що заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту. Наступний власник заставної набуває всі права іпотекодержателя (нового кредитора) за договором, яким обумовлене основне зобов`язання, та за іпотечним договором, на підставі якого була видана заставна, а права попереднього власника заставної як іпотекодержателя (первісного кредитора) припиняються.
		Згідно ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
		В з`ясуванні, яка норма є більш спеціальною до іншої норми в тих чи інших правовідносинах, може виникнути необхідність лише в цілях вирішення правозастосовчої колізії чи конкуренції норм. Разом з тим, наведені в позовній заяві правові підстави позову не містять колізій та не вказують на існування конкуренції чи конфлікту зазначених норм.
		Заявлений позов ґрунтується на нормах Цивільного Кодексу України та Закону України «Про іпотеку», норми яких відповідають правовим актам вищої юридичної сили (Конституції України, Конвенції про захист прав людини, практиці ЄСПЛ).
		Посилання позивачів на Інформаційний лист Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 29.01.2016 р. № 3/28/1172 з питань посвідчення договорів відступлення прав вимоги за іпотечними договорами є безпідставним. Інформаційні листи Міністерства юстиції України чи інших органів виконавчої влади не є джерелом права, не містять правових норм чи їх тлумачень, і не можуть братися до уваги судом. Міністерство юстиції України не наділено повноваженнями щодо роз`яснення чи тлумачення правових норм, вирішення питань теоретичного чи практичного правозастосування, а також інших питань, які виникають при відправленні судочинства. Такі питання віднесено до виключної компетенції судів та суддів відповідно до норм прямої дії статті 124 Конституції України, норм ст.ст. 5, 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		Крім того, згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована навіть однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 жовтня 1997 року № 4-зп).
		З огляду на викладене, правові підстави для визнання договору купівлі-продажу заставної № 0904001/000-КФІВ/13-КЗ від 25 лютого 2016 р. відсутні.
		Крім того, 25.02.2020 р. в судовому засіданні в якості свідка було допитано громадянина ОСОБА_19 .
		Відповідно до ч.1 ст. 69 Цивільного процесуального кодексу України свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.
		Згідно положень ст. 76 ЦПК України  доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема, показаннями свідків.
		Згідно ч.ч. 1, 2, 4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Згідно з ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Суд критично ставиться до показань свідка ОСОБА_19 , оскільки в судовому засіданні встановлено, що вказаний свідок не був безпосереднім очевидцем і не був присутнім під час укладання оспорюваних правочинів. ОСОБА_19 свідчив на користь позивачів, у своїх поясненнях стверджував про дійсність обставин, викладених позивачами і їх представниками у заявах по суті справи і з процесуальних питань, надавав свідчення, повідомлені йому позивачами і жодних обставин, що мають відношення до предмета доказування у справі суду не повідомив.
		З підстав наведеного пояснення свідка ОСОБА_19 суд до уваги не приймає, оскільки вони не спростовують встановлених судом обставин.
		Позивач ОСОБА_1 і її представник Куликов Ю.Ю. під час судового розгляду заявляли про порушення судом процесуального закону у зв`язку із тим, що позивач ОСОБА_5 не може бути присутньою на судових засіданнях через тяжку хворобу і нездатна ходити, говорити, писати, читати, на підтвердження чого суду представником позивача ОСОБА_1 - Куликовим Ю.Ю. надано виписки з лікувальних закладів відносно позивача ОСОБА_5 .
		Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 13666 з Київської міської клінічної лікарні № 8, позивача ОСОБА_5 20.06.2018 р. було госпіталізовано до неврологічного відділення № 1 медичного закладу в ургентному порядку із скаргами на головний біль, слабкість і оніміння в праві руці. 20.07.2018 р. ОСОБА_5 було виписано з поліпшенням стану з рекомендаціями медикаментозного лікування й спостереження у невропатолога за місцем проживання. 
		Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 59959/482 з КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня» позивача ОСОБА_5 09.08.2018 р. було госпіталізовано до вказаного медичного закладу, а 23.08.2018 р. виписано з призначенням медикаментозного лікування, масажу, фізичної терапії, логопеда, рекомендовано спостереження у невропатолога, кардіолога, ендокринолога за місцем проживання.
		Згідно виписки із історії хвороби № 2185 ДП «Санаторій Конча-Заспа» ОСОБА_5 з 10.09.2018 р. по 21.09.2018 р. перебувала на обстеженні та лікуванні. При виписці ОСОБА_5 рекомендовано продовження лікування у невропатолога за місцем проживання, нагляд і лікування у сімейного лікаря, ендокринолога.
		21.03.2019 р. представником позивача ОСОБА_1 - Куликовим Ю.Ю. до суду було подано клопотання про призначення судом експертизи про характер і ступінь ушкодження здоров`я позивача ОСОБА_5 , мотивуючи необхідність призначення відповідної експертизи тим, що ОСОБА_5 є тяжко хворою людиною, а тому відповідно до п.1 ч.1 ст. 105 ЦПК України призначення експертизи є обов`язковим. 
		Також, 21.03.2019 р. представником позивача ОСОБА_1 - Куликовим Ю.Ю. до суду було подано клопотання про зупинення провадження у справі до залучення правонаступника чи законного представника ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_5 є важко хворою людиною, що виключає можливість її явки до суду протягом тривалого часу і при цьому посилався на п.2 ч.1 ст. 252, п.1 ч.1 ст. 253 ЦПК України. 
		Судом було звернуто увагу на те, що позивач ОСОБА_5 , згідно зазначених вище медичних виписок, перебувала на стаціонарному лікуванні з 20.06.2018 р. по 20.07.2018 р., з 09.08.2018 р. по 23.08.2018 р., з 10.09.2018 р. по 21.09.2018 р. Матеріали справи містять заяву з процесуальних питань, а саме заяву про припинення повноважень представників позивачів, підписану обома позивачами, в тому числі і особисто ОСОБА_5 03.10.2018 р. вх. № 45986, згідно якої позивачі повідомили суд про припинення повноважень їх представників ОСОБА_12 і ОСОБА_11 і про скасування довіреності на представництво, що викликає в суду об`єктивні сумніви у неспроможності ОСОБА_5 писати.
		Згідно зі ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
		1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
		2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
		Відповідно до ст. 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров`я; психічний стан особи; вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
		Крім того, положеннями ч.ч. 1, 6 ст. 106 ЦПК України встановлено право учасника справи подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. При цьому експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
		Що стосується збирання матеріалів для проведення експертизи, то учасник справи в силу ч. 1 ст. 107 вказаного Кодексу, має право зібрати та надати експерту усі необхідні документи чи речі для проведення експертизи.
		Експертиза призначається у стадії провадження до судового розгляду, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи та поданих доказів.
		Висновок експерта є одним із видів доказів і має відповідати критеріям належності і допустимості доказів. Тому розглядаючи клопотання про призначення експертизи суд має його задовольнити саме у випадку якщо обставини, про з`ясування яких заявлене клопотання, мають значення для справи та якщо їх з`ясування потребує спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо та лише для встановлення даних, які входять в предмет доказування у справі.
		В розумінні положень ст.ст. 103, 105 ЦПК України визначення характеру і ступеня ушкодження здоров`я позивача ОСОБА_5  для з`ясування обставин, що мають значення для справи і входять до предмета доказування у цій справі суд не вважає необхідним, оскільки обставини, на які позивачі і їх представники посилались у заявах по суті справи можливо встановити за іншими, наявними в матеріалах справи доказами.
		При цьому, суд не ставить під сумнів фізичну неможливість прибуття в судові засідання особисто позивача ОСОБА_5 в періоди перебування у зазначених вище медичних і лікувальних закладах і належним доказом цього є вказані вище медичні виписки.
		Проте, неявка особисто позивача ОСОБА_5 в судові засідання в періоди перебування у медичних і лікувальних закладах по причині перебування на стаціонарному лікуванні, виходячи з положень ст. 64 ЦПК України, не є поважною причиною неприбуття в судові засідання представника позивача ОСОБА_5 .
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_19 є представником позивача по справі - ОСОБА_5 , що підтверджується довіреністю, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 145 т.4), а також, поданою ним до суду заявою від 21 грудня 2018 року (вх. № 59997 від 21.12.2018 р.) про ознайомлення з матеріалами справи в якості представника ОСОБА_5 (а.с. 159 т. 4).
		Згідно ст. 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.
		Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви.
		Згідно довіреності виданої позивачкою ОСОБА_5 на ОСОБА_19 він має право представляти її інтереси у всіх судах України з усіма процесуальними правами та обов`зками, які надано законом позивачу, відповідачу, третій особі…
		Згідно довіреності виданої позивачкою ОСОБА_5 на ім.»я своєї доньки - позивачки ОСОБА_1 (а.с. 93 т. 4), остання уповноважила доньку представляти її інтереси у всіх судах, передбачених ЗУ «Про судоустрій України» з усіма процесуальними правами та обов`язками, які надано позивачу, відповідачу, третій особі….
		Письмову заяву ОСОБА_19 про припинення представництва позивачки ОСОБА_5 до суду протягом розгляду справи подано не було.
		Враховуючи наведене суд вважає, що перешкод для розгляду справи за відсутності особистої присутності позивачки ОСОБА_5 в судових засіданнях за наявності уповноваженого представника не є порушенням процесуального законодавства. З цих міркувань суд також виходив при прийнятті рішення про відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи відносно позивачки ОСОБА_5 .
		Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		Відповідно до ч.4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Європейський суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме позивач.
		Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
		Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
		Частина 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує національні суди вказувати на мотиви своїх рішень, проте це не можна розглядати як встановлення обов`язку давати детальну відповідь на кожен аргумент сторони процесу. Обсяг обов`язку суду наводити мотиви свого рішення може змінюватися залежно від природи такого рішення. 
		Відповідно до ст. 15 ЦК України Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
		Відповідно до ч. 3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Відповідно до ст.ст. 215,216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
		У відповідності до вимог ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
		Згідно з ч.2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		Стаття 30 ЦК України передбачає що, цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
		Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 202 ЦК України).
		Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ст. 203 ЦК України).
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
		Оспорюваний правочин Цивільний кодекс України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
		Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
		За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
		Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Частиною 2 ст. 58 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.
		Відповідно до ч.3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.
		Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
		Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Виходячи з обставин справи та з урахуванням вимог цивільного процесуального закону щодо належності, допустимості та достатності доказів, викладені позивачами в позові обставини не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.
		Підстав недійсності оспорюваних правочинів, а саме недодержання в момент вчинення таких правочинів стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст.203 ЦК України позивачами суду не доведено. Оспорювані правочини відповідали на момент їх вчинення вільному волевиявленню сторін, які мали необхідний і достатній обсяг цивільної дієздатності на їх укладання.
		Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивачів.
		Керуючись ст.ст. 2,4,5,80,81,89,118,141,149,227,263,265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
		УХВАЛИВ:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Товариства з обмеженою відповідальністю «КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ», треті особи - Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна про визнання договорів недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів та витребування майна з чужого незаконного володіння, - залишити без задоволення.
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		 
		У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Повний текст рішення суду виготовлено 29 травня 2020 року.
		 
		 
		 
		Суддя: О.М. Панченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...