Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 947/3673/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 30.05.2020. Зареєстровано: 31.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 01.06.2020.

Номер судового провадження: 2/947/2057/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                        
		_____________________________________________________________________________________________________________________
		Справа № 947/3673/20
		Провадження № 2/947/2057/20
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		19.05.2020 року
		Київський районний суд м. Одеси в складі: 
		головуючого- судді Салтан Л.В.,
		за участю секретаря Громико В.С.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою  ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, офісу Генерального Прокурора України, Управління Служби Безпеки України в Закарпатській області про відшкодування шкоди,-
		                                                                ВСТАНОВИВ:
		20 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою Державної казначейської служби України, офісу Генерального Прокурора України, Управління Служби Безпеки України в Закарпатській області, в якому просить: стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та тримання під вартою, відсторонення від посади, у розмірі 4083077 грн. 00 коп.; зобов`язати Державну казначейську службу України списати у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України кошти у розмірі 4083077 грн. 00 коп., на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та тримання під вартою, відсторонення від посади.
		В обґрунтування позовної заяви, позивач посилається на те, що незаконно перебував під кримінальним переслідуванням 4 роки 2 місяці 7 днів, внаслідок чого втратив заробіток за місцем роботи. Також, перебування під слідством негативно вплинуло на його почуття та душевний стан і завдало йому душевних страждань.
		У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав позовну заяву.
		Представник відповідача офісу Генерального Прокурора України - Скородинська О.І. заперечила проти задоволення позовної заяви. Також, представник відповідача надав до суду відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позовної заяви, посилаючись на те, що вважає, що суб`єктом відповідальності є держава, а не конкретний орган прокуратури. Також, на думку представника відповідача, позивачем не доведені зазначені суми відшкодування та не вказано ким саме було сплачено витрати позивача.
		Представник відповідача Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, до суду надав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити, оскільки вважає, що є неналежним відповідачем у справі. Також, на думку представника відповідача, позивач помилково вважає дату визначення строку для відшкодування моральної шкоди - 15 серпня 2018 року - дату розгляду касаційної скарги, хоча касаційний розгляд справи не вплинув на права та обов`язки позивача. Також, позивач не довів правомірність відшкодування шкоди.
		Представник відповідача Управління Служби Безпеки України в Закарпатській області у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, до суду надав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити, посилаючись на те, що на цей час УСБУ в Закарпатській області не має перед ОСОБА_1 заборгованості по виплаті грошового забезпечення. 
		Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
		Вислухавши пояснення сторін, присутніх у судовому засідання, дослідивши надані докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного. 
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив службу у розпорядженні  Начальника Управління служби безпеки України в Закарпатській області у званні «полковник». 
		На підставі наказу № 3-ос від 16 січня .2015 року відряджений в місто Київ та в подальшому перебував на посаді керівника координаційної групи в секторі «Б» Координаційного центру при штабі АТО.
		       В січні-лютому 2015 року ОСОБА_1 перебував в АТО та отримував грошове забезпечення відповідно до попередньої посади заступника начальника Управління СБУ з відповідними іншими додатковими видами грошового забезпечення.
		        19 березня 2015 року позивача було фактично затримано в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Сам протокол  про затримання було складено 20 березня 2015 року о 00 годин 10 хвилин.
		        21 березня 2015 року  ухвалою Краматорського міського суду Донецької  області   до позивача було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Краматорському  Слідчому Ізоляторі з визначенням застави  у розмірі 730800 грн. 00 коп. та в разі її внесення, покладення обов`язків, в тому числі, не відлучатися з місця дислокації штабу АТО в Донецькій і Луганській областях. 23 березня 2015 року за Позивача внесено заставу в розмірі 730800 грн. 00 коп.
		30 березня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької  області до позивача застосовано захід забезпечення у вигляді відсторонення від посади на строк 2 місяці.
		        17 травня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 15 липня 2015 року.
		        14 червня 2015 року ухвалою  Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 20 липня 2015 року.
		        17 липня 2015 ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 18 вересня 2015 року.
		        16 вересня 2015 року  ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 26 жовтня 2015 року.
		        22 жовтня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 20 листопада 2015 року.
		        18 листопада 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 20 грудня 2015 року.
		        17 грудня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 20 лютого 2016 року.
		        17 лютого 2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42015000000000405 від 14 березня 2015 року за обвинуваченням Позивача  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, направлено до Краматорського міського суду Донецької області.
		       07 червня 2016 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області у задоволенні клопотання прокурора військової прокуратури сил антитерористичної операції про встановлення обов`язків Позивачу відмовлено у підготовчому судовому засіданні.
		       Вироком Краматорського  міського суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року позивача, обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, визнано невинуватим та виправдано. Запобіжний захід у вигляді застави, застосований до позивача скасовано, а внесену згідно чеку № 23032015103247 від 23 березня 2015 року грошову суму в розмірі 730800 грн. 00 коп. повернуто  заставодавцю. Скасовано арешт майна, накладений ухвалами слідчих суддів Краматорського міського суду від 24 березня 2015 року та від 25 березня 2015 року.
		        15 серпня 2018 року ухвалою Апеляційного суду Донецької області апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні військової прокуратури сил антитерористичної операції залишено без задоволення, а вирок Краматорського міського суду Донецької області  від 23 жовтня 2017 року - без змін.
		        21 травня 2019 року постановою Касаційного кримінального суду в складі  Верховного Суду - касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Краматорського міського суду від 23 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року - без змін.
		       Тобто, всього, позивач незаконно перебував під кримінальним переслідуванням  4 роки 2 місяці 7 днів.
		Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		       Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		       Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2020 року витребувано з Управління Служби Безпеки України в закарпатській області відповідь-розрахунок грошового забезпечення, яке отримав та/або мав би отримати ОСОБА_1 під час знаходження в розпорядженні (у зв`язку з порушенням кримінальної справи) на посаді заступника начальника Управління СБУ в Закарпатській області з відповідними іншими додатковими видами грошового забезпечення з березня 2015 року до його призначення на посаду по серпень 2018 року з урахуванням виплат щомісячно; чи виплачувались ОСОБА_1 своєчасно грошові кошти на протязі з березня 2015 року до його призначення по серпень 2018 року, та, якщо не виплачувались - на підставі чого; які види додаткового грошового забезпечення були встановлені з часу виведення ОСОБА_1 в розпорядження і, якщо вони не були призначені йому - чому не були під час його призначення на посаду в серпня 2018 року.
		08 квітня 2020 року до суду надійшла відповідь на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2020 року з УСБУ в Закарпатській області, в якому представник відповідача вказує, що з 16 березня 2015 року по 14 серпня 2018 року на підставі наказу СБУ від 21 квітня 2015 року № 10/309-ос, ОСОБА_1 перебував у розпорядження начальника УСБУ за посадою заступника Управління - начальника відділу, за пп. «в» п. 48 Положення-1262. За період з 01 березня 2015 року по 28 лютого 2018 року до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 входили посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та шість додаткових видів грошового забезпечення (чотири надбавки, доплата і преміювання).
		Починаючи з 01 березня 2018 року по 14 серпня 2018 року до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 входили посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років.
		З 01 березня 2018 року було запроваджено нові умови та структуру грошового забезпечення військовослужбовців СБУ, що встановлює грошове забезпечення за новими умовами.
		Слід зазначити, що у своїй відповіді представник відповідача вказує, що рішення про скасування додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 , які були йому встановлені станом на 01 березня 2015 року не приймались.
		Після набрання законної сили виправдувальним вироком та кінцевого розгляду кримінального провадження у Верховному Суді, позивачеві за місцем роботи відшкодовано його  заробіток, який він втратив внаслідок незаконних дій, але лише в межах посадового окладу без відповідних доплат до нього, чим порушено право позивача. 
		Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, тобто ввесь втрачений заробіток, а не в межах посадового окладу.
		       Тому, на користь позивача підлягає стягненню не доплачена сума, втраченого заробітку в розмірі 800000 грн. 00 коп.
		       Слід зазначити, що твердження представника відповідача Державної казначейської служби України щодо того, що позивач помилково вважає дату визначення строку для відшкодування моральної шкоди - 15 серпня 2018 року - дату розгляду касаційної скарги, хоча касаційний розгляд справи не вплинув на права та обов`язки позивача - не знайшли свого підтвердження, оскільки вирок Краматорського  міського суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року вступив в законну силу 21 травня 2019 року - після проголошення постанови Касаційного кримінального суду в складі  Верховного Суду.
		       З 19 березня 2015 року по 24 березня 2015 року Позивач знаходився під вартою, а саме 5 днів був фактично позбавлений  волі, так як був затриманий працівниками військової прокуратури та йому обрано запобіжний захід - тримання під вартою у Краматорському Слідчому Ізоляторі.
		       Оскільки з 23 березня 2015 року за позивача було внесено заставу в розмірі 730800 грн. 00 коп. та звільнено 24 березня 2015 з-під варти, на виконання ухвали суду, з зобов`язанням дотримання покладених обов`язків: не відлучатися з місця дислокації штабу АТО в Донецькій і Луганській областях, позивач був змушений шукати для себе житло. 
		       З цією метою, останній та його дружина скористалися послугами агентства нерухомості «Усадьба», уклавши договір  про надання послуг від 27 березня 2015 року та йому було надано будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість даних послуг, згідно чеку № 034 від 27 березня 2015 року склала 2000 грн. 00 коп.
		       У подальшому, саме через незаконне кримінальне переслідування, з метою дотримання належної процесуальної поведінки та не створення підстав для зміни запобіжного заходу, позивач був змушений знаходитися в орендованому житлі в період з 27 березня 2015 року по 06 травня 2016 року. Оренда житла здійснювалася на підставі відповідного договору від 27 березня 2015 року та становила 4000 грн. 00 коп. на місяць та зі сплати комунальних послуг. 
		         Всього, позивач, внаслідок незаконного перебування під дією запобіжного заходу, витратив 64676 грн. 00 коп., що підтверджується: договором оренди № 27/03/15/01 житлового приміщення від 27 березня 2015 року, актом виконаних робіт № 19 від 27 березня 2015 року та доп. погодженням № 01 від 27 березня 2015 року, які заключала для позивача його дружина ОСОБА_4 .
		       Після закінчення дії обов`язків, покладених на позивача ухвалами Краматорського міського суду Донецької області, позивач був зобов`язаний з`являтися  на всі судові засідання в місто Краматорськ з міста Одеси, де він постійно мешкає.
		         Крім придбання квитків сполученням м. Одеса - Краматорськ, іноді Одеса - Константинівка та в зворотньому напрямку для себе особисто, а також позивач купував також білети і для свого адвоката Фещук М.Г . та ОСОБА_6 В. 
		       Всього на придбання квитків було витрачено 17401 грн. 00 коп., що підтверджується білетами з ПАТ «Укрзалізниця». 
		            Крім того, позивачем - ОСОБА_1 на досудовому слідстві та в ході судового розгляду кримінального провадження для захисту як підозрюваного та обвинуваченого згідно договорів про надання правової допомоги були залучені 4 захисники - адвокати Кишенько С.В., Самохін В.В. , Ковальов Є.О. та Фещук М.Г. , які надавали правову допомогу, за яку була їм сплачена винагорода, та ними отримана. 
		            Так, адвокату ОСОБА_10 сума гонорару складає 30000 грн. 00 коп., Самохіну В.В. - 40000 грн. 00 коп., Ковальову Є.О. - 20000 грн. та Фещуку М.Г. -  111000  грн. 00 коп., що підтверджується договори про надання правової допомоги та прибуткові касові ордери. Всього сума сплачених гонорарів адвокатам складає 201000 грн. 00 коп. 
		Таким чином, відповідно до п. п. 3, 4 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню зазначені витрати в розмірі 303077 грн. 00 коп.
		       Крім того, незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду позивачеві завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню останньому відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		         Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		         Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		         За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
		         У справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої прийняттям незаконних рішень і протиправною тривалою бездіяльністю відповідача, пославшись на статтю 1172 ЦК України, за положеннями частини першої якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
		         Право особи на відшкодування шкоди, завданої внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, передбачено також статтею 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Згідно з цією статтею шкода відшкодовується незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Порядок відшкодування цієї шкоди визначається законом.
		Так, Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		         Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті 1 Закону № 266/94-ВР).
		         Згідно зі ст. 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди виникає у випадку, зокрема постановлення виправдувального вироку суду.
		Відповідно до пунктів 1, 3, 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР відшкодуванню громадянинові підлягає заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, витрати сплачені громадянином, а  також моральна шкода.
		Статтею 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		         Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		         Відповідно до ч. 2, 3 статті 13 Закону № 266/94-ВР, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. 
		         Згідно з ч. 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
		         Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
		       Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Отже, внаслідок незаконного засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР.
		Обов`язок роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
		Відсутність такого роз`яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.
		Стосовно Позивача не виконано передбаченого статтею 11 Закону № 266/94-ВР обов`язку роз`яснення порядку поновлення його порушених прав, та встановленого пунктами 6, 11, 12 Положення порядку повідомлення про звернення за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Однак зазначені обставини не є підставою для відмови у захисті його порушеного права.
		Оскільки Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.
		       Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18).
		Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір моральної шкоди визначається судом незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч. 1, 4 ст. 23 ЦК України).
		       Як зазначено вище органами досудового розслідування, прокуратури і суду відносно позивача вчинено незаконні дії, якими останньому завдано моральної шкоди.
		       Так перебування позивача під слідством і судом, безумовно негативно вплинуло на його почуття та душевний стан і завдало йому душевних страждань, він постійно перебував у стресовому стані, а інші слідчі дії безумовно також завдали йому моральних страждань, погіршились його стосунки з оточуючими людьми, він не отримував зарплату, не працював, був вимушений приймати участь у слідчих та судових діях.
		       Оскільки, протягом цього періоду позивач був у постійному психологічному напруженні, що негативно вплинуло на його психологічний стан, працездатність, продуктивність праці та відносини в сім`ї, що завдавало йому душевних страждань, яких позивач зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою відносно нього зі сторони правоохоронної системи. 
		          Також, внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, упередженого ставлення до нього працівників правоохоронних органів під час досудового слідства, останньому спричинено значної моральної шкоди, яка виражається у фізичних стражданнях, яких позивач зазнав від ушкодження здоров`я в результаті загострення та набуття хвороб під час незаконного кримінального переслідування.
		         Так, позивач ОСОБА_1 під час досудового слідства по справі 2 з перенапругою перебував на лікуванні перший раз з 18 травня 2015 по 02 червня 2015 року находився в ТО -1 ГБ м. Краматорська. З 28 лютого 2016 року по 16 березня 2016 року знаходився на стаціонарному лікуванні в КРО ОКБ м. Одеси що підтверджується виписками із історії хвороб №  3841 .
		           Крім того, після виправдання позивач ОСОБА_1 як полковник по місту служби УСБУ в Закарпатської області для проходження подальшому служби був направлений ВКЗ УСБУ в Закарпатській області на військову - лікарську комісію центрального госпіталю ВМУ СБУ, яка 16 листопада 2018 року згідно свідоцтво про хворобу № 248/4979 встановила остаточний діагноз: гіпертонічна хвороба II стадії, ішемічна хвороба серця, дифузний кардіосклероз, розширення висхідного відділу аорти, церебральний атеросклероз, остеохондроз шийного відділу хребта, цукровий діабет 2 типу, хронічний панкреатит в фазі ремісії, змішаний астигматизм обох очей.
		       На підставі виявленого ГВЛК визнала - ОСОБА_1 непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час.  
		       Так, за час незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у позивача ОСОБА_1 по суті була втрачена життєва діяльність через хвороби.
		Розмір   грошового   відшкодування    моральної    шкоди визначається  судом залежно від характеру правопорушення,  глибини  фізичних та душевних страждань,  погіршення здібностей потерпілого  або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи,  яка  завдала  моральної  шкоди,  якщо   вина   є   підставою   для відшкодування,  а  також  з урахуванням інших обставин,  які мають істотне значення.
		При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
		       Відповідно до п. 9  постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.  Зокрема,  враховуються стан  здоров`я потерпілого,  тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках,  ступінь зниження престижу,  ділової репутації,  час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за  власною  ініціативою  чи  за   зверненням   потерпілого   - спростування  інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		       У випадку, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються   у  кратному  співвідношенні  з  мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів  громадян, суд  при вирішенні  цього питання має виходити з такого розміру мінімальної  заробітної  плати  чи   неоподатковуваного   мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
		            Відповідно   до   ст. 13  Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		       Відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.
		        Згідно п. 35 вказаного вище Порядку казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
		        Пунктами 5 та 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 15 квітня 2015 року № 215, казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
		       Враховуючи вищевикладені норми, стягнення на користь позивача з Державного бюджету України повинно відбуватись через Державну казначейську службу України
		         Внаслідок  незаконного притягнення до кримінальної відповідальності  та тривалого перебування під дією обов`язку не відлучатися з місця дислокації штабу АТО в Донецькій і Луганській областях Позивач  був позбавлений можливостей спілкуватися  зі своєю родиною, приймати участь у вихованні своїх неповнолітніх синів, які так потребували уваги саме зі сторони батька, через що останньому було завдано нестерпних душевних страждань, які зокрема виразились у руйнуванні життєвих планів,  соціальних зв`язків, тривалому відриві від сім`ї, негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію.
		         Значно погіршився і стан здоров`я позивача, на ґрунті незаконного кримінального переслідування.
		Незаконне та довготривале притягнення позивача до кримінальної відповідальності порушило нормальні стосунки його з оточуючими людьми та принизило його в очах всіх близьких людей, викликало недовіру родичів, співробітників, сусідів. Після перебування під вартою у Позивача розпочалося загострення гіпертонічної хвороби, цукрового діабету. Позивач був змушений звернутися до лікарні, оскільки в нього піднявся тиск, почало турбувати безсоння, головні болі, розлади зору. Крім того, факт незаконного притягнення до кримінальної відповідальності негативно відобразився і на здоров`ї родичів. 
		У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача
		Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.  
		Згідно  ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		У відповідності до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Відповідно до ст. 76 ЦПК України,  доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.    
		Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. 
		Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). 
		Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). 
		Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
		Відповідно до   ст. 263  ЦПК  України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.
		У зв`язку з вищевикладеним, на підставі повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме: 2900000 грн. 00 коп. (303077 грн. 00 коп. - матеріальна шкода та 2596923 грн. 00 коп. - моральна шкода).
		Керуючись ст. 2, 4-6, 76-83, 141, 263-265, 274-279, 280-289, 354-355 ЦПК України, ст. 23 ЦК України,-
		ВИРІШИВ:
		Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, офісу Генерального Прокурора України, Управління Служби Безпеки України в Закарпатській області про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
		Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та тримання під вартою, відсторонення від посади, у розмірі 2900000 (два мільйона дев`ятсот тисяч) грн. 00 коп.
		Зобов`язати Державну казначейську службу України списати у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України кошти у розмірі 2900000 (два мільйона дев`ятсот тисяч) грн. 00 коп., на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та тримання під вартою, відсторонення від посади.
		Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.
		Повний текст рішення суду складений 29 травня 2020 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		       Головуючий                                                                 Салтан Л. В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...