Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 592/3286/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності; Розбій.
Надіслано для оприлюднення: 03.06.2020. Зареєстровано: 04.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 05.06.2020.

Номер судового провадження: 1-кп/592/207/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016201010000006

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                   Справа № 592/3286/16-к
		                               Провадження № 1-кп/592/207/20 
		 
		 
		 
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		03 червня 2020 року                                         м.Суми      
		Ковпаківський районний суд міста Суми у складі:
		головуючого судді  ОСОБА_1 ,
		за участю секретаря судового засідання  ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 42016201010000006 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.02.2016 за обвинуваченням
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, українця, з вищою освітою, одруженого, працюючого головним спеціалістом відділу організації безоплатної вторинної допомоги та роботи з її надавачами Сумського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, зареєстрованого та проживаючого: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Суми, українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, працюючого, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.187 КК України 
		за участю сторін кримінального провадження:
		прокурора Сумської місцевої прокуратури ОСОБА_5 ,
		захисників  ОСОБА_6 , ОСОБА_7 
		 
		в с т а н о в и в:
		Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
		24.01.2016 року близько 23 год. ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою із раніше знайомим ОСОБА_9 , знаходячись за адресою: м. Суми, вул. Руднєва,83, з метою заволодіння чужим майно, вирішили вчинити напад на водія будь-якої служби таксі м. Суми, із застосуванням насильства небезпеченого для життя та здоров`я останнього, з метою незаконного збагачення.
		Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на напад поєднаний із насильством, яке є небезпечним для життя та здоров`я для потерпілого з метою викрадення майна, діючи за попередньою змовою, з прямим умислом і корисливим мотивом, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення потерпілому матеріальних збитків та бажаючи настання таких наслідків, перебуваючи в районі буд. АДРЕСА_4 ОСОБА_9 , діючи узгоджено із ОСОБА_8 , викликав службу таксі «ПАН» та заздалегідь підготувавши металевий предмет для спричинення удару водію таксі, передав його ОСОБА_8 . На їх виклик, на своєму власному автомобілі «Шевроле Лачетті», д.н. НОМЕР_1 приїхав раніше не знайомий їм водій таксі ОСОБА_10 та вказані особи присіли до салону зазначеного автомобіля, а саме: ОСОБА_9 присів на переднє пасажирське сидіння праворуч водія ОСОБА_10 , у свою чергу ОСОБА_8  на заднє ліве пасажирське сидіння одразу за водієм. Після чого ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , продовжуючи реалізовувати задумане, прослідували до коледжу СНАУ по вул. Веретенівській у м. Суми та побачивши там автомобіль іншої служби таксі, сказали водію ОСОБА_10 повернути за будівлю коледжу СНАУ по вул. Веретенівській та проїхати ще близько 50 метрів, де можна уникнути свідків. Дочекавшись зупинки руху автомобіля в якому вони перебували, прагнучи подолати опір останнього, з метою полегшення заволодіння чужим майном, ОСОБА_8 за вказівкою ОСОБА_9 наніс один удар в тім`яну область голови, заздалегідь заготовленим металевим предметом округлої форми, отриманим від ОСОБА_9 . Після того, як ОСОБА_8 наніс удар водію, ОСОБА_9 , що сидів праворуч потерпілого ОСОБА_10 почав наносити удари кулаком по голові останнього в районі його лобу справа, тобто застосовувати насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров`я особи, у результаті чого ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у виді забійної рани тім`яної області зліва, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи №289 від 24.03.2016 є легкими тілесними ушкодженнями, по спричинили короткочасний розлад здоров`я. Розуміючи, що подолати опір ОСОБА_10 не вдається, ОСОБА_8 вийшов із автомобіля, підійшов до відчинених водійських дверей, та наніс один удар ногою в область правої вилиці обличчя потерпілого, а потім наніс кілька ударів кулаком правої руки йому по голові, чим спричинив ОСОБА_10 фізичного болю. У цей час потерпілій взяв щітку для очистки скла автомобіля та почав нею захищатись від ОСОБА_8 і останній, почав тікати з місця події. Після цього потерпілій вийшов із автомобіля та побіг за ОСОБА_8 , проте не наздогнавши його, вирішив повернутись до свого автомобіля, у якому побачив, що ОСОБА_9 взяв у руки планшет марки «Pioneer Android Spreadwinpupis» вартістю згідно висновку судової товарознавчої експертизи №1426 від 29.03.2016  610 грн. Після цього ОСОБА_10 вказав ОСОБА_9 покласти майно та вийти з автомобіля, на що останній поклавши планшет, вийшов з автомобілю та втік з місця скоєння кримінального правопорушення. 
		Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
		Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 вину свою визнав частково та пояснив, що у січні 2016 року приїхав до ОСОБА_9 додому о 18 год. і до 22 год. були у нього, а потім у «Вконтакті» познаймилися з дівчатами з СНАУ коледжу і домовилися про зустріч. Близько 22 год. вийшли із дому і ОСОБА_9 замовив таксі служби «Пан». ОСОБА_9 сів біля водія на пасажирське сидіння, а він за водієм взаді. Крім грошей і мобільного телефону ніяких речей не було.Коли під`їхали до місця, то ОСОБА_9 сказав, щоб розплатився і коли водій вимкнув світло, то у голові щось перемкнуло і наніс удар водію таксі у область голови правою рукою у тім`яну частину. І почалась потасовка, водій почав говорити нецензурні слова, ОСОБА_9 наносив удари водію рукою в область тулубу і тримав його за куртку. Коли водій знаходився у машині, він вийшов із автомобіля, то підійшов до водія, який намагався дістати щось із карману дверці автомобіля і вдарив його ногою в тулуб. Після чого він сів, але через деякий час вийшов, дістав якийсь предмет із бардачка і вдарив ним йому по руці (щіткою, як з`ясувалось пізніше). Водій побіг до багажнику і почав говорити, що зараз дістану лопату і закопаю всіх. Відразу ж побіг у протилежну сторону, біг секунд 10. Водій повернувся до автомобіля, а ОСОБА_9 був біля автомобіля і що він робив, не бачив. Через 25 секунд ОСОБА_9 підійшов до нього і почав говорити: «Що це було? Для чого ти почав його бити?». Свої дії пояснив тим, що після повернення з АТО не проходив лікування у психолога, хоча потрібно було, оскільки реагував раптово на світло, якщо в тім`яреве його різко включити. Ввважає, що його дії потрібно кваліфікувати як хуліганство, оскільки наміру забрати речі або гроші потерпілого у них не було. У останньому слові вибачався перед потерпілим і повідомив про щире розкаяння у скоєному, про відшкодування збитків потерпілому і можливість виправлення без ізоляції від суспільства. 
		Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 свою вину визнав частково і пояснив, що 24 січня 2016 року до нього близько 18 год. приїхав ОСОБА_8 , на сайті познайомилися з дівчатами і біля 23 год. вирішили їхати на зустріч і виклав таксі служби «Пан». Автомобіль приїхав «Шевроле Лачетті» і він сів біля водія, а ОСОБА_8 позаду водія і коли попросив його розплатитися і в цей момент загорілося світло, а ОСОБА_8 вдарив водія і він почав триматися за голову. Водій хотів нанести удар у відповідь і тоді став тримати його за куртку і говорити, щоб не кипишував. Коли ОСОБА_8 вийшов з автомобіля і побіг, то відпустив водія і він вискочив з машини та побіг за ОСОБА_11 . Секунд 30 був в автомобілі, а потім вийшов і побіг за ОСОБА_11 . Через 1-1,5 хвилин здігнав його. Під час досудового розлядування дійсно спочатку говорив, що був металевий предмет, оскільки була домовленність, якщо будемо говорити саме так, то обов`язково відпустят під домашній арешт і не буде питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а так як у нього була одна хвора бабуся, яка потребувала догляду, то і погодився зі слідством, що був металевий предмет округлої форми. Вважає, що саме своїми протиправними діями вчинив хуліганство відносно потерпілого і не зміг стримати ОСОБА_8 , а допоміг йому вчинити хуліганство відносно потерпілого. Щиро каяться і просить суворо не карати, враховуючи щире каяття, повне відшкодування збитків потерпілому, наявність малолітньої доньки, яка страждає вадами, а дружина не працює. 
		Крім часткового визнання обвинуваченими: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 своєї вини, винуватість обвинувачених доказується наданими стороною обвинувачення і дослідженими в судовому засіданні доказами.
		Потерпілий ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснив, що він підробляв у службі таксі «Максі» і «Пан» і 24.01.2016 року приблизно о 23 год. приїхав по заказу, де зустріли двоє молодих людей і один з них  ОСОБА_9 сів біля нього, а другий  ОСОБА_8 чомусь обійшов автомобіль і сів за ним, але ОСОБА_9 вів себе дружелюбно, а ОСОБА_8 їхав мовчки. Коли під`їхали до СНАУ коледжу, то ОСОБА_9 попросив відвезти далі, але пізніше зрозумів, що їм не сподобалось, що біля коледжу знаходився автомобіль таксі з водієм і щоб уникнути свідка, від`їхали далі. Коли зупинилися, то ОСОБА_9 повернувся і сказав ОСОБА_11 , щоб той розплатився і в цю мить почув удар по голові чимсь залізним і зрозумів, що голова розбита. Почав бити і ОСОБА_9 та сказав: «Братан, гасі його» і ОСОБА_8 вибіг з автомобілю, відчинив його дверку і почав бити ногами, але не дуже. У дверки автомобіля була щітка для скла, яку раптово схопив, а ОСОБА_8 злякався і побіг від них, спочатку також швидко побіг за ним, але зрозумів, що ОСОБА_9 залишився в автомобілі і лазив у бардачку, а тому повернувся і ОСОБА_9 сказав: 
		«Не бери нічого». ОСОБА_9 вибіг з автомобілю, але у зв`язку з тим, що голова була разбита не побіг за ними, а поїхав з цього місту. Спочатку під`їхав до таксі, що стояло неподалік, розповів про все, що відбулося, взяв у нього серветки та витір голову, з якої тікла кровь, разом з цим водієм поїхали на запровочну станцію, де залив газу та поїхав додому, взяв дівчину, з якою проживав разом і поїхали до лікарні, де нанесли шви. Чим наносив удар по голові ОСОБА_12 не бачив, але рукою нанести такий удар неможливо. Під час нанесення ударів ні грошей, ні речей не вимагали. ОСОБА_8 все робив мовчки, а ОСОБА_9 якби керував. У ОСОБА_8 не було можливості забрати речі з автомобіля, а у ОСОБА_13 була така можливість, коли він сам залишився в автомобілі, але коли він йому сказав, шоб він залишив все на місці, то ОСОБА_9 поклав планшет до бардачку. Від гошпиталізації відмовився і відмовився писати заяву до поліції, оскільки бажав знайти кривдників і розібратися з ними особисто, але лікар повідомив поліцію і наступного дня поліція прийшла до нього. Претензій до обвинувачених немає, матеріальна та моральна шкода відшкодована повністю, з врахуванням обставин прийняти рішення без позбавлення волі. 
		Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_10 особисто не знає і вперше побачив його у 20 числах січня 2016 року у пізній час, коли було темно. Знаходився у своєму автомобілі біля колдеджу СНАУ по вул. Веретенівський, підійшов ОСОБА_15 і попросив допомоги. Був у крові та сказав, що напали пасажири автомобілю. Надав йому серветки, щоб втерти обличчя. Хотів відвезти його до лікарні, але він сказав, що сам. У тім`яній частини голови була рана, інших синців на обличчі не бачив, освітлення було недостатнім, стан його тяжким не був, сам під`їхав і сам продовжив рух на своєму автомобілі.
		Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні пояснила, що з ОСОБА_10 вона спільно проживала деякий час і 24.01.2016 року він зателефонував і запитав: «Чи зможе вона поїхати з ним до лікарні?", на що вона погодилась і вийшла з дому. Коли сіла до автомобіля ОСОБА_10 , то у останнього одяг та він сам був у крові і розповів про обставини події, які з ним відбулися. Зараз не пам`ятає, чи були синці на обличчі, але після того, як були накладені у лікарні шви на голові у обласній лікарні, на роботу 2-3 дні не ходив. Із заявою до поліції не звертався, а на наступний день зателефонували з поліції. 
		Крім показань потерпілого, свідків, винуватість обвинувачених також доказується дослідженими судом письмовими доказами:
		- протоколом огляду місця події від 06.02.2016 року  кабінету №523 Сумського відділу поліції ГУНП, в ході якого було оглянуто сім-карту «Life», яка була вилучена 06.02.2016 у період часу з 13 год.09 хв. до 15 год. у лісозмузі неподалік буд. 22 по вул. Веретенівський (т.2, а.с. 49-53).
		- протоколом пред`явлення речей для впізнання від 25.03.2016 року  чоловічої зимової куртки «Adidas» темно-червоного кольору, яку добровільно видав ОСОБА_13 та яку впізнав потерпілий ОСОБА_10 за її кольором та формою (т.2, а.с.63-66).
		- протоколом пред`явлення речей для впізнання від 25.03.2016 року потерпілим ОСОБА_10  чоловічої зимової куртки, яка належать ОСОБА_8 . У присутності понятих потерпілим була впізнання куртка зимова червоного кольору, спортивного типу, що належить ОСОБА_8 та зафіксовано впізнання на знимку (т.2, а.с.164-167). 
		- протоколом пред`явлення особи для впізнання від 06.02.2016 року потерпілим ОСОБА_10 , де останній впізнав особу і пояснив, що найбільш схожа особа, яка вчинила на нього напад знаходиться під номером 4 і впевнено заявив, що впізнана ним особа знаходилась на задньому пасажирському сидінні за водієм і під номером 4 у протоколі зазначений ОСОБА_8 та наданий диск до протоколу, який у судовому засіданні не оглядався, оскільки обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник не заперечували проти факту виклику таксі потерпілого та знаходження у ньому (т.2, а.с.79-82); 
		- висновком судово-медичного експерта за №289 від 28.03.2016 року в якому зазначено, що при обстеженні ОСОБА_10 виявлені пошкодження: у тім`яній частини зліва рубец (слід бувшої рани) горізонтально разташований лінейної форми розміром 1х0,3 см білесого кольору та при огляді нейрохірургом СОКЛ 24.01.2016 встановлений діагноз: ушиблена рана тім`яної області. Даних за ЗЧМТ не має», які кваліфікуються як легке тілесне ушкодження, що потягло короткочасний розлад здоров`я. Вказані тілесні ушкодження утворилися від дії тупих предметів з обмеженою поверхнею, про що свідчить характер ушкоджень і могли утворитися при нанесенні ударів руками, ногами і іншими предметами (т.2, а.с.55).
		- висновком додаткової судово-медичного експерта за №301 від 28.03.2016 року, яка була проведена після описаного та зображеного підозрюваним ОСОБА_9 , а саме предмету округлої форми, який мав у діаметрі близько 120-130 мм, товщиною 2-2,5 см, в центрі округлості був сквозний отвір діаметром до 2,5 см. Метал мав сліди ржавіння та поверхня була трохи шершава. Метал шайби темного кольору, вага предмету 600-800 гр. та надане експерту зображення предмету, яким зі слів підозрюваного ОСОБА_9 було нанесено удар потерпілому, яким було підтверджено результат ушкоджень первісної експертизи за №289 від 28.03.2016 року і пунктом 2 зазначено, що вказані ушкодження не мають ідентифікуючих ознак травмуючих предметів (довжина, ширина, діаметр, особливості поверхні предметів) і вказане тілесне ушкодження могло утворитися від дії тупих предметів з обмеженою поверхнею, про що свідчить характер ушкоджень і могли утворитися як при нанесенні ударів руками, ногами, так і предметом описаним підозрюваним (т.2, а.с.57-59). 
		Механізм та обставини спричинення тілесних ушкоджень потерпілому та дії обвинувачених, спрямовані на заволодіння майном потерпілого відтворені в протоколах слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_10 та встановлено, що під час побиття, коли він побіг за ОСОБА_17 , один з обвинувачених  ОСОБА_9 залишився в автомобілі та з бардачка дістав планшет, але після фрази потерпілого: «Залишь речі», ОСОБА_9 поклав планшет на місце. 
		Крім того, після проведення слідчих експериментів за участю підозрюваного ОСОБА_9 , потерпілого ОСОБА_10 були проведені додаткові судово-медичні експертизи №300 і 302 від 28.03.2016 року за висновками яких вказані всі ті ж тілесні ушкодження потерпілого ОСОБА_10 , як у первісній за №289 і за №301 та вказано у додаткових експертизах, що вказане тілесні ушкодження утворилося від дій тупих предметів з обмеженою поверхнею, про що свідчить характер ушкодження і могли утворитися при обставинах, вказаних підозрюваним ОСОБА_9 при проведенні слідчого експерименту, тобто удари ОСОБА_8 металевим предметом в тім`яну область зліва потерпілому ОСОБА_10 та також відповідають характеру і локалізації продемонстрованому і потерпілим ОСОБА_10 у ході проведення слідчого експерименту (т.2, а.с. 144,145).
		Сторона захисту обвинувачених просять визнати всі висновку судово-медичних експертиз недопустими доказами, посилаючись на те, що вони отримані з порушенням норм КПК. 
		Висновком ургентного нейрохирурга КЗ «Сумської обласної клінічної лікарні» за №357 від 24.01.2016 року підтверджен факт звернення ОСОБА_10 до даного закладу о 23 год.15 хв. та встановлений діагноз: забійна рана тім`яної області (т.3, а.с.205) та на підтвердження даного висновку наданий журнал реєстрації амбулаторних хворих від 24.01.2016 року о 23 год. 35 хв. ОСОБА_10 знаходився на прийомі нейрохирурга і у журналі зафіксовані, що ОСОБА_15 повідомив лікарю про те, що в районі Веретенівка невідомий наніс удар якимсь предметом по голові (т.3, а.с.206-207). 
		Прокурором також надано висновок товарознавчої експертизи № 1426 від 28.03.2016 року в якому зазначено, що ринкова вартість майна, яке належить ОСОБА_10 на час вчинення злочину могла складати 610 грн. /т.1 а.с.258-261/.
		Сторона захисту просить визнати цей висновок неналежним та недопустимим доказом, оскільки на дослідження не був наданий планшет і крім показів потерпілого неможливо визначити його вартість.
		Прокурор не погодився з доводами сторони захисту і вказав, що існують дві методики визначення вартості майна і експерт посилався саме на них. 
		Суд погоджується з думкою прокурора, оскільки підстав не довіряти потерпілому та експерту у суду немає та дослідження проведено відповідно до методик, які визначені експертом. 
		В якості письмового доказу прокурором також було надані протоколи слідчих експериментів:
		Протокол огляду документів від 22.02.2016 року, а саме  диску СD-R об`ємом 700 МВ з відеозаписом від 22.02.2016 з проведеним слідчим експериментом за участю обвинуваченого ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_6 , спеціаліста, статиста та понятих, диск з відеозаписом цієї слідчої дії, який не був переглянутий в судовому засіданні, оскільки ні обвинувачений, ні захисник не заперечували проти показів, які були надані обвинуваченим під час слідчого експерименту, де у протоколі проведення слідчого експерименту зафіксовані пояснення ОСОБА_8 про обставини, які відбулися 24.01.2016 року. ОСОБА_8 при проведенні слідчого експерименту пояснив, що 24.01.2016 року вони разом з ОСОБА_9 викликали таксі на вул. Руднєва і по приїзду таксі він сів ззаду зліва за водієм, а ОСОБА_9 біля водія зправа. Після чого вони поїхали на Веретинівку до коледжу СНАУ і зупинилися за поворотом. Після того як ОСОБА_9 сказав: «Братан, розплатись», то він вдарив водія по голові кулаком у якому знаходилась маленька «железячка», а ОСОБА_9 тримав його за капюшон та наносив удари руками, щоб він не вийшов з машини. Тоді він відчинив двері та вийшов з машини і зрозумів, що водій також виходить. Він штовхнув його у автомобіль ногою, щоб заштовхнути його у автомобіль, проте в нього це не вишло та водій взяв щітку для протирання скла і теж пару раз попав нею по ньому. Після чого розвернувся та побіг, а близько 10 хв. він викинув железячку і через 20-30 секунд до нього підбіг ОСОБА_9 і вони разом побіглі до нього додому (т.2, а.с.97-98, 105-108).
		Згідно протоколу проведення слідчого експерименту від 07.02.2016 року за участю потерпілого ОСОБА_10 , так і з відеозапису вбачається, що потерпілий продемонстрував, як 24.01.2016 року приїхав як водій таксі за викликом на вул.Руднєва, 83 і побачив, що стояли два молодих хлопця: один зрістом приблизно метр дев`яносто, другий метр вісім`десят п`ять. Він відкрив двері спереді і на переднє сидіння сів хлопець меншого зросту, а той, що вище обійшов автомобіль і сів ззаду нього, хоча міг сісти за пасажиром. Молодий чоловік, який сидів зпереду почав розглядати руку, на який одягнутий годинник, потів вниз там, де лежав мобільний телефон та один що був у його руці і запитав марки телефону, а був «Айфон» та попросив зробити музику більш голосніше. Другий хлопець їхав мовчки. Коли доїхали до коледжу СНАУ, там знаходився автомобіль служби таксі і чоловіки попросили проїхати далі, пояснюючи, що склізько дійти і він проїхав за коледж і коли зупинилися, то пасажир збоку повернувся до пасажиру, що сидів ззаду зі словами: »Давай». У цей час вимкнув світло і почув удар по голові, але не зрозумів з якого боку він відбувся. Перший удар був у голову, почув кров і закрився і почали бити та душити. Коли чоловік, що сидів ззаду, вийшов з автомобілю, то зміг звільнитися, але він встиг нанести удар ногою у голову та руками по обличчю. Між ударами зміг дістати щотку для скла, якою вдарив у живіт чоловіка, що вийшов з автомобілю, вибігає з автомобіля і з цією щіткою почав наступати на нього, але він втік. Спочатку намагався бігти за ним, але відразу ж повернувся і побачив, як другий чоловік з бардачка дістав планшет, на що йому сказав покласти на місце і він поклав та побіг за тим, що втік раніше. Всі речі залишилися на місце (т.2, а.с.103-104).
		Як з протоколу, так і з відеозапису проведення слідчого експерименту від 07.02.2016 року вбачається, що всі учасники слідчої дії прибули до вул. Руднева, будинку 83, де слідча всім учасникам слідчої дії роз`яснила права та обов`язки і запропонувала на той час підозрюваному ОСОБА_9 показати і розповісти про обставини, що відбулися 24 січня 2016 року. При огляді у судовому засіданні відео диску ОСОБА_9 вів себе спокійно і розповідав, як з другом ОСОБА_8 викликали автомобіль служби таксі на вул. Руднєва, 83 з метою його пограбування і домовилися, що він сяде біля водія, а ОСОБА_8 сяде позаду водія і залізною штукою вдарить водія по голові після того, як він йому скаже: «Братан, розплатись». ОСОБА_9 продемонстрував на статисті як ОСОБА_8 вдарив залізним предметом водія таксі по голові, коли приїхали до місця призначення і автомобіль зупинився. Коли водій зігнувся, ОСОБА_9 схопив його за куртку та наносив удари в голову та тулубу, по шії і куди міг попасти. Потім водій відчинив дверцу автомобіля та намагався вийти з нього, а ОСОБА_13 намагався затягти до машини. Побачив, що ОСОБА_8 вийшов з автомобіля та побіг, тоді він також залишив автомобіль, забрав свої перчатки та слідом побіг за ОСОБА_11 , а коли його наздогнав то запитав де він залишав залізну штуку, на що він відповів: «Викинув десь». На питання слідчої: «Яким предметом було нанесено удар по голові», ОСОБА_9 відповів: »Залізна шайба, за допомогою якою можно гвіздки рівняти та за розміром поміщається до ладоні». Також ОСОБА_9 повідомив, що свою сім-картку викинув за ручійком (т.2, а.с.119-120). 
		Сторона захисту обвинуваченого адвокат ОСОБА_7 просила визнати цій протокол недопустимим доказом, оскільки слідчий експеримент був проведений без участі захисника. 
		Недопустимість доказів регламентовано ст.87 КПК України, де вказано, що недопустими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міждународними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини та вказаний вичерпний перелік істотних порушень прав людини і основоположних свобод. 
		У вирішенні питання про допустимість доказів важливе значення має саме істотність порушення прав і свобод.
		Це означає, що не усі порушення закону, допущені під час збирання доказів сторонами, є підставою для визнання доказів недопустимими.
		Для вирішення питання про допустимість доказів має значення, чи порушене право особи на приватне життя, а також в якому співвідношенні перебуває з потребою забезпечення суспільних інтересів.
		Таким чином, проаналізувавши та дослідивши у судовому засіданні як протокол слідчого експерименту, так і переглянувши диск з відеозаписом, суд визнає протокол слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_9 належними та допустимими доказами, які були проведені у відповідності з вимогамист.240 КПК Україниі під час якого слідчою були проведені дії, спрямовані на перевірку можливості сприйняття особою певних фактів, вчинення в певному місці й певним способом з використанням певних знарядь конкретних дій, існування визначених подій у минулому, з`ясування механізму утворення слідів тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому. 
		Інших підстав недопустимості доказів захистом не заявлено.
		У якості письмового доказу наданий диск CD-R з відеозаписом виклику таксі «Пан» від 24.01.2016 року та на ойго прослуховування сторона захисту не наполягала та не заперечували проти факту виклику таксі та зафіксовано у протоколі огляду предметів від 11 лютого 2016 року, де саме ОСОБА_9 замовляє таксі на вул. Руднєва,83 і до коледжу СНАУ» (т.2, а.с. 179). 
		Згідно протоколу огляду місця події від 06.02.2016 року за участю потерпілого ОСОБА_18 та підозрюваного ОСОБА_9 неподалік коледжу СНАУ по вул. Веретенівській була знайдена сім-картка оператора «Life», яка належала ОСОБА_9 та була ним викинута 24.01.2016 року коли він біг від автомобіля потерпілого та долученими до нього фотознимками (т.2, а.с.125-133). 
		Захисник ОСОБА_7 просить визнати протокол огляду місця події недопустимим доказом, оскільки сім-карта була вилучена не у ОСОБА_9 , а за місцем події. 
		Прокурор заперечував проти доводів захисту, посилаючись на те, що на місці події саме ОСОБА_9 було вказано місце, де він викинув з свого мобільного телефону сім-карту, з якими суд також погоджується, оскільки саме цим протоколом зафіксовано місце, де була знайдена сім-картка. 
		Інших доказів учасниками провадження суду не надано.
		Клопотань про витребування та дослідження у судовому засіданні інших доказів (виклику та допиту свідків, експертів, огляду речових доказів, тощо) від учасників процесу суду не надходило.
		Твердження обвинувачених про відсутність залізного предмету у руці ОСОБА_8 під час нанесення ним удару по голові потерпілого, спростовується слідчими експериментами як за участю ОСОБА_8 , так і за участю ОСОБА_9 , який слідчому розповідав про форму, розмір та допомогав йому відобразити на аркуші, висновками додаткових судово-медичних експертиз, згідно яких підтверджується характер ушкодження та механизм нанесення удару. Посилання у судовому засіданні ОСОБА_9 на те, що такі покази ним були дані під примусом та з метою уникнення бути під вартою під час досудового розслідування, не відповідають дійсності та судом розцінюється як можливість уникнути суворого покарання. 
		Посилання захисників на суперечливість показів потерпілого з приводу того, що ним змінювалися покази, а саме, що спочатку він стверджував про застосування до нього кастету, шнурку, не зміг показати хто першим наніс удар по голові, суд не бере до уваги, оскільки саме у судовому засіданні він чітко розповідав про всі обставини, які відбулися 24 січня 2016 року та вони підтверджуються зібраними письмовими доказами, а деякі його розбіжності не свідчать про його зацікавленність свідчити проти обвинувачених, а навпаки ним як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження не було претензій ні матеріального, ні морального характеру і просив суворо не карати та не позбавляти їх волі, враховуючи їх особистість та наявність пом`якшуючих обставин. 
		Водночас, покази потерпілого підтверджується і слідчими еспериментами за участю обвинувачених, де ними чітко зазначено, що ОСОБА_8 наніс удар водію таксі після фрази ОСОБА_9 : «Братан, розплатитися», а ОСОБА_9 також почав наносити удари потерпілому у різні частини тіла та тримати його за куртку. 
		Крім того, обвинуваченими у судовому засіданні зазначено, що вони не мали попередньої змови на скоєння кримінального правопорушення, а виникло раптово при включенні світла, яке потягло неправомірні дії з боку ОСОБА_8 , а в подальшому були підтримані ОСОБА_9 та не мали наміру викрадати майно, але їх твердження спростовуються зібраними під час досудового розслідування доказами: слідчими експериментами за участю обвинувачених, потерпілого, протоколами огляду місця події та вилученням сім-картки, медичною документацією та висновками судово-медичних експертиз. 
		Відповідно до роз`яснень, викладених в п.6Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. за №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності»- розбій, як злочин проти власності, це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під нападом застаттею 187 КК Українислід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті. Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.
		Згідно п.9 зазначеної вище постанови небезпечне для життя чи здоров`я насильство це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.
		Так, в ході судового розгляду обвинувачені ОСОБА_8 , ОСОБА_9 не заперечили суду, що наносили потерпілому ОСОБА_10 тілесні ушкодження, однак зазначали, що не нападали на потерпілого саме з метою заволодіння його майном за попередньою змовою. Однак, потерпілий пручався і обвинувачені почали наносити йому удари кулаками в голову і тулуб, що свідчить про єдність наміру обох співучасників вчинити один і той самий злочин, при цьому кожен із співучасників усвідомлював той факт, що він вчиняє злочин спільно з іншим.
		Суб`єктивна сторона розбою характеризується прямим умислом, тобто особа повинна усвідомлювати відкритість своїх злочинних дій. Мета розбою повинна бути спрямована на збагачення за рахунок чужого майна, та мати відверто корисливий мотив його скоєння. Таким чином, для кваліфікації вчиненого як розбою необхідно встановити наявність прямого умислу на звернення чужого майна на свою користь і корисливої мети.
		Розбій вважається закінченим з моменту нападу, тобто з моменту застосування насильства, незалежно від того, чи вдалося винним заволодіти майном чи ні.
		Крім того, згідно показань потерпілого ОСОБА_10 , саме ОСОБА_9 , який залишився в автомобілі, коли він побіг за ОСОБА_8 дістав з бардачка планшет і тримав у руці і лише після того, як потерпілий на нього крикнув, щоб ОСОБА_9 поклав всі речі до автомобілю, він вибіг з автомобілю, а речі залишив у автомобілі.
		Отже, вказане вище дає достатні підстави дійти висновку, що напад на потерпілого був саме з метою заволодіння чужим майном.
		Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» №110 від 06.11.2009 року злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб`єктами цьогозлочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, і спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об`єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.
		Частиною другою статтею 28 КК України зазначено, що злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь тобто до початку злочину домовилися про спільне його вчинення. 
		Отже, вказане вище дає достатні підстави дійти висновку, що напад на потерпілого був саме з метою заволодіння чужим майном, тобто характер, спрямованість та послідовність дій обвинувачених до та під час вчинення злочину, скоординованість дій обвинувачених, обстановка злочину в конкретних умовах з урахуванням характеру завданого насильства, застосування металевого предмету, завдання ударів потерпілому, їх намагання при цьому не платити за проїзд, заволодіти майном потерпілого є тими об`єктивними критеріями, що вказують саме на наявність ознак розбійного нападу за попередньою змовою групою осіб.
		Крім того, доводи обвинувачених та їх захисників щодо необхідності перекваліфікації дій на ч.2ст.296 КК України, не заслуговують на увагу, оскільки, крім впевненості у доведеності вини обвинувачених та правильності кваліфікації їх дій за ч.2ст.187 КК України, на думку суду суперечать нормамст.337 КПК України, оскільки суттєво порушують право обвинуваченого на захист, так як злочин, передбачений ч.2ст. 296 КК Україниє злочином проти встановленого громадського порядку та моральності, склад якого конструктивно відрізняється від злочинів проти власності, обвинувачення за яким ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не висувалося взагалі, а тому була відсутня можливість реалізувати своє право на захист ( в межах складу, передбаченого ч.2ст.296 КК України) належним чином.
		Більш того, хуліганство має очевидний характер, а в даному випадку обвинувачені не виражали жодного невдоволення та гніву ані відносно потерпілого, ані відносно його керування автомобілем. 
		З огляду на наведене, посилання сторони захисту на хуліганські мотиви скоєного, суд вважає нелогічними та такими, що позбавлені будь якого підґрунтя, направлені впершу чергу на пом`якшення відповідальності обвинувачених за скоєне.
		Зазначене беззаперечно свідчить про те, що вчинений обвинуваченими злочин мав виключно корисливий мотив та не був зумовлений жодними неприязними відносинами чи обуренням.
		Таким чином, при вчиненні нападу на ОСОБА_10 обвинувачені керувались виключно корисливим мотивом та метою, направленою на заволодінням належним йому майном та не розраховуватися за проїзд. 
		Посилання адвокатів на визнання доказівнедопустимими, зокрема тих які були долучені стороною обвинувачення до матеріалів кримінального провадження, які підтверджують винуватість обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, так і інших доказів, які містяться в матеріалах кримінального провадження та здобуті саме під час досудового слідства,а не судом, судом до уваги не беруться, оскільки відповідно до ч. 1ст. 84 КПК Українидоказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Належність та допустимість доказів регламентовані ст. ст.85,86 КПК України, а саме: належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів; доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
		Частина 1ст. 86 КПКвстановлює юридичну форму даних, що встановлюють обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
		Порядок отримання доказів, вказаних у ч. 2ст. 84 КПК, передбачає дотримання наступних вимог: 1) належний суб`єкт отримання доказів; 2) законність процесуального джерела доказів; 3) дотримання процесуального порядку отримання доказів; 4) дотримання правил фіксації ходу і результатів слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій.
		Частиною 2ст. 86 КПК Українипередбачено, що недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Відповідно дост. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.Питання про допустимість доказів вирішується судом при постановлені судового рішення під час їх оцінки в нарадчій кімнаті.
		Однак посилання адвокатів про визнання доказів недопустимими не містять чітко викладені підстави (неналежності доказів, отримання з порушенням встановленогоКПКпорядку, незаконність джерела, отримання доказу неналежним суб`єктом і т. ін.) Так як обов`язок доказування обставин, що є підставою для виключення доказів покладається саме на сторону, що заявила такеклопотання .
		Ці обставини спростовуються в судовому засіданні допитами обвинувачених, допитом потерпілого, допитом свідків та письмовими доказами.
		Клопотань про витребування та дослідження у судовому засіданні інших доказів (виклику та допиту свідків, експертів, огляду речових доказів, тощо) від учасників процесу суду не надходило.
		Що стосується заяви захисників про порушення нормКПК Українипри проведенні досудового слідства, а саме того, що сам потерпілий із заявою про вчинення кримінального правопорушення не звертався, а намагався особисто розібратися за допомогою знайомих у правоохороних органах, то суд дійшов наступного.
		Положення ч. 1ст. 214 КПК Українита пункт 2.2 Інструкції, затвердженої наказом МВС України № 700 від 14 серпня 2012 р., зобов`язують слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24-х годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінального правопорушення або після самостійного виявлення ними з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування тільки по заяві або повідомленню, які містять ознаки кримінального правопорушення. 
		На такий обов`язок слідчого, прокурора вказують вимоги частин 3, 4 і 5ст. 214 КПК, згідно з якими до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про кримінальне правопорушення, а саме короткий виклад обставин, які свідчать про вчинення саме кримінального правопорушення, його попередню правову кваліфікацію із зазначенням статті (частин статті) закону України про кримінальну відповідальність, зміст повідомлення слідчим прокурора про підставу початку досудового розслідування.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, відомості про вчинення кримінального правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за правовою кваліфікацією ч.2ст.187 КК України після звернення потерпілого до лікарні, де йому була надана допомога і лікарем було повідомлено правоохоронним органам щодо протиправних дій відносно ОСОБА_10 та обвинуваченим було повідомлено про підозру, відповідно до нормКПК України.
		Відповідно до частини1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, частина 2 визначено, що жоден доказ не має наперед установленої сили.
		Відповідно дост.17 Закону України від 23.02.2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.2ст.8 КПК України- суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		В своїх рішенням «Ірландія проти Сполучного Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року - Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів, суд, як правило, застосовує критерій доведення вини «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співвідношення достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків. Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що винуватість обвинувачених в пред`явленому обвинуваченні за ч.2ст.187 КК України«поза розумним сумнівом» знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду даного кримінального провадження.
		Здобуті під час досудового розслідування і досліджені в судовому засіданні докази, які визнані судом належними і допустимими та на які йде посилання у вироку, суд визнає також і об`єктивними.
		Таким чином, наведені вище докази повністю підтверджують ту обставину, що обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вчинили розбійний напад на потерпілого ОСОБА_10 за попередньою змовою.
		Кваліфікація дій обвинувачених судом.
		Відповідно до ч. 1ст. 337 КПК Українисудовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
		Оцінив належні докази, надані стороною обвинувачення, а саме зазначені вище пояснення потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_14 у судовому засіданні, які є логічними, не містять суперечок, доповнюють одне одного, не викликають сумнівів у суду, відповідають змісту досліджених письмових доказів, суд вважає винуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в інкримінованому правопорушенні доведеною у повному обсязі та кваліфікує їх дії за ч. 2ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб.
		Мотиви призначенняпокарання. 
		При призначенні виду і міри покарання обвинуваченим суд, враховує характер і ступень тяжкості скоєного злочину, що відноситься згідност.12 КК Українидо категорії тяжких злочинів, наслідки для потерпілого, також повною мірою вивчені особи обвинувачених, які раніше до кримінальної відповідальності не притягувалися, добре і позитивно характеризуються за місцем мешкання, роботи, є учасниками Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, під час розгляду справи більш 4 років з об`єктивних причин, своєю процесуальною поведінкою довели справжне розкаяння, щирий жаль та осуд своєї поведінки, ОСОБА_9 має на утриманні малолітню дитину, яка старждає хронічним захворюванням, а ОСОБА_8 батьків-пенсіонерів, які потребують допомоги його як працездатного члена сім*ї, повністю відшкодували збитки потерпілому і щиро просили у нього вибачення. 
		Відповідно до п.1Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «про практику призначення судами кримінального покарання»при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимогст..65 КК Українистосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
		Згідно з п.3 вищезазначеної Постанови, визнаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали).
		Відповідно до вимог ст.50,65 КК Українипокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а при його призначенні суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, та обставини що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання.
		Згідност.17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права»
		У справі «Бакланов проти Росії» (рішення суду від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
		З огляду на те, що покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особами винних, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину», суд не погоджується із тою мірою покарання, яка запропонована прокурором з наступних підстав. 
		Відповідно дост.69 КК Україниза наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цьогоКодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цьогоКодексуза цей злочин.
		Підставами призначення більш м`якого покарання у ч.1ст.69 КК Українивизнані дві групи чинників, які характеризують вчинений злочин і особу обвинуваченого, а саме: а) наявність декількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; б) дані, які певним чином характеризують особу винного.
		Застосуванняст.69 КК Україниможливе за наявності лише двох, зазначених у цій нормі підстав, у їх єдності та сукупності.
		Враховуючи зазначене, та приймаючи до уваги всі вище зазначені обставини, ставлення обвинуваченого ОСОБА_8 до скоєного злочину, повне визнання вини у останньому слові, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, думку потерпілого, який просив призначити йому покарання, що не пов`язане із позбавленням волі, позитивні характеристики за місцем мешкання, роботи, отримання під час досудового слідства та судового розгляду вищої освіти, утворення молодої сім`ї, наявність батьків-пенсіонерів, суд прийшов до висновку про можливість досягти визначеної законом мети заходу примусу та вважає необхідним призначити обвинуваченому ОСОБА_8 покарання із застосуваннямст.69КК України нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини 2 статті 187 КК України у вигляді позбавлення волі на строк5 років.
		Виходячи з того, що обвинувачений ОСОБА_9 на досудовому розслідуванню активно сприяв розкриттю злочину, визнав факт скоєння злочину, у останньому слові щиро каївся, а дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки, добровільне відшкодування збитків від злочину, дає суду можливість застосувати до нього статтю 69 КК України з призначенням покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.2 ст.187 КК України у вигляді волі на строк 5 років. 
		З урахуванням характеру та ступеню суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченими ОСОБА_8 та ОСОБА_9 злочину, даних про їх особу, які є учасниками АТО, працюють і добре характеризуються як за місцем мешкання і за місцем служби, роботи, ОСОБА_8 за час розгляду справи отримав вищу освіту та має батьків-пенсіонерів, які потребують стороннього догляду, утворив молоду сім`ю, а ОСОБА_13 має малолітню дитину, яка перебуває на обліку у лікарів з приводу хронічної хвороби, на обліку у наркодиспансеру та психодиспансеру не перебувають, та обставин, що пом`якшують покарання, поведінки до та після вчиненого кримінального правопорушення, які свідчать про те, що обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 стали на шлях виправлення, добровільне відшкодування збитків від злочину, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, враховуючи думку потерпілого, який не бажає знищити їх долю та долю рідних, якими вони зараз опікуються, суд призначає покарання не пов`язане з позбавленням волі, оскільки їх виправлення можливе без реального відбування покарання з покладенням обов`язків, передбаченихст. 76 КК України.
		Саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
		Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
		Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
		Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
		Вирішення питання про долю речових доказів, процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження, інше.
		Згідно ст.ст.122,124 КПК України- з обвинувачених на користь держави підлягають стягненню документально підтверджені витрати на залучення експерта для проведення товарознавчої експертизи № 1426 від 28.03.2016 року у розмірі 263 грн.88 коп. у солідарному порядку. 
		Речовий доказ  чоловіча зимова куртка фірми «Аdidas», яка передана на зберігання ОСОБА_13 вважати переданим.
		Речовий доказ  CD-R із звукозаписом про виклик таксі «Пан» за 24.01.2016 року, який приєднаний до кримінального провадження №42016201010000006 від 05.02.2016 залишити у матеріалах кримінального провадження.
		Речовий доказ - чоловіча зимова куртка фірми «Columbia», яка передана на зберігання ОСОБА_8 вважати переданим.
		Речовий доказ  сім-карту українського мобільного зв`язку оператора «Лайфсел» № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_9 та приєднаний до кримінального провадження №42016201010000006 від 05.02.2016 залишити у матеріалах кримінального провадження.
		Речовий доказ  мобільний телефон «Nokia С3», imei НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_9 та зберігається у камері зберігання речових доказів Сумського ВП (м. Суми) ГУНП в Сумській області  передати ОСОБА_9 . 
		Керуючись ст.ст. 373-374 КПК України, суд,
		у х в а л и в:
		ОСОБА_3 визнати винуватим у пред`явленому обвинувачені ч.2 ст.187 КК України, та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді 5 (п`ять) років позбавлення волі.
		У силу ст.75КК України звільнити засудженого ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком в 3 (три) роки.
		Відповідно до ст. 76 КК України, покласти наступні обов`язки:
		- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
		- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
		- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
		 
		ОСОБА_4 визнати винуватим у пред`явленому обвинувачені ч.2 ст.187 КК України, та призначити йому покарання із застосуванням ст.69КК Україниу вигляді5 (п`ять) років позбавлення волі.
		У силу ст.75КК України звільнити засудженого ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком в 3 (три) роки.
		Відповідно до ст. 76 КК України, покласти наступні обов`язки:
		- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
		- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
		- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
		Речовий доказ  чоловіча зимова куртка фірми «Аdidas», яка передана на зберігання ОСОБА_13 вважати переданим.
		Речовий доказ  CD-R із звукозаписом про виклик таксі «Пан» за 24.01.2016 року, який приєднаний до кримінального провадження №42016201010000006 від 05.02.2016 залишити у матеріалах кримінального провадження.
		Речовий доказ - чоловіча зимова куртка фірми «Columbia», яка передана на зберігання ОСОБА_8 вважати переданим.
		Речовий доказ  сім-карту українського мобільного зв`язку оператора «Лайфсел» № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_9 та приєднаний до кримінального провадження №42016201010000006 від 05.02.2016 залишити у матеріалах кримінального провадження.
		Речовий доказ  мобільний телефон «Nokia С3», imei НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_9 та зберігається у камері зберігання речових доказів Сумського ВП (м. Суми) ГУНП в Сумській області  передати ОСОБА_9 . 
		Стягнути з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь держави витрати на залучення експерта для проведення товарознавчої експертизи № 1426 від 28.03.2016 року у розмірі 263 грн.88 коп. у солідарному порядку. 
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ковпаківський районний суд м. Суми.
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		Копію вироку негайно вручити прокурору та засудженим.
		 
		 
		 
		Суддя                                             ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...