Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/2708/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: 03.06.2020. Зареєстровано: 04.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2020.
Дата набрання законної сили: 21.05.2020
Номер судового провадження: 22-ц/813/1970/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/1970/20 
		Номер справи місцевого суду: 520/2708/19
		Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.
		Доповідач Заїкін А. П.
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21.05.2020 року                                                                 м. Одеса
		 
		Єдиний унікальний номер судової справи: 520/2708/19
		 
		Номер провадження: 22-ц/813/1970/20
		 
		Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
		- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
		за участю секретаря судового засідання - Бикової К.А.,
		 
		учасники справи: 
		- позивач -  ОСОБА_1 , 
		- відповідач -  ОСОБА_2 ,
		- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Київська районна адміністрація Одеської міської ради як Орган опіки та піклування,
		 
		розглянувши у відкритому судовому цивільну справу за позовною заявою  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Київська районна адміністрація Одеської міської ради як Орган опіки та піклування, про визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Луняченка В.О. 28 серпня 2019 року, повний текс рішення складено 03 вересня 2019 року,
		 
		встановив:
		 
		У лютому 2019 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить визнати за нею права власності на 2/5 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_1 свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 1995 року, після розлучення батьків, позивачка проживала разом із батьком -  ОСОБА_2 , який, згідно рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 26.07.1996 року отримав згоду на продаж належної (отримана у спадщину) неповнолітній ОСОБА_1  квартири, при умові надання доньці права проживання в житловому приміщенні по  АДРЕСА_1  з наступним даруванням їй Ѕ частини житлового будинку. Умови зазначеного рішення відповідач не виконав, фактично лишив позивачку права власності на житло, а тому у відповідності до вимог ст. 321, 392 Цивільного кодексу України (2004 року) позивачка просить суд визнати за нею право власності на частину житлового будинку, яка належить відповідачу(а. с. 2 - 4).
		Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2019 року було відкрито провадження по вищезазначеній цивільній справі (а. с. 22 - 22 зворотна сторона).
		У судовому засіданні суду першої інстанції адвокат Соловйова К.Ю., діюча від імені ОСОБА_1 , підтримала доводи та вимоги позову.
		Адвокат ОСОБА_3 , діюча від імені ОСОБА_2 , у судовому засіданні суду першої інстанції заперечувала проти позову. Просила у задоволенні вимог вищевказаного позову відмовити (а. с. 134 - 136). 
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2019 року в задоволені вищезазначеного позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що продаж квартири АДРЕСА_2 було здійснено у відповідності до вимог чинного на той час законодавства, а саме продаж здійснено особою у віці старше п`ятнадцяті років при наявному дозволі батька, на вихованні якого знаходилась дитина та при наявному рішенні органу опіки та піклуванні. 
		Після продажу квартири у відповідача (батька неповнолітньої на то час дитини) виникло зобов`язання про використання отриманих від продажу коштів на побудування свого будинку та придбання іншої частини домоволодіння АДРЕСА_1 , з наступним даруванням ОСОБА_1 Ѕ частини даного житлового будинку. 
		Таким чином, на думку суду першої інстанції, предметом спору є не частина будинку, яка належала відповідачу з 1988 року та яка не була придбана за отримані від продажу належної позивачці квартири кошти, а саме зобов`язання по належному використанню коштів. 
		Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вищевказані обставини свідчать про те, що позивачем та її представником було обрано невірний спосіб захисту порушених прав, а саме замість вимог про відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням зобов`язань сторона позивача вимагає визнати за нею право власності на майно, яке належить відповідачу, припинивши право власності відповідача на нерухоме майно визнати його власністю позивачки.
		Судом першої інстанції не було застосовано до даних правовідносин строк позовної давності щодо якого заявлене клопотання сторони відповідача, з урахуванням того, що позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи, тобто судом спочатку повинно бути встановлена наявність такого порушеного права і після встановлення порушення застосувати до них строки позовної давності. У даному випадку суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог по суті (а. с. 138 - 140 зворотна сторона).
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 28 серпня 2019 року. Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
		Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення були порушені норми процесуального права, неправильно застосовані норми матеріального права.
		Апелянт зазначає про те, що судом першої інстанції не було з`ясовано всіх фактичних обставин справи, проігноровані доводи зазначені в позовній заяві. Вказує на те, що рішенням виконавчого комітету Київської районної Ради Народних депутатів м. Одеси №756 від 26.07.1996 року ОСОБА_2 зобов`язано надати ОСОБА_1 права проживання в житловому приміщенні по АДРЕСА_1 з наступним даруванням їй Ѕ частини житлового будинку по АДРЕСА_1 . Між тим, вказане зобов`язання відповідачем не виконано. Посилається на помилковість висновків, викладених в оскаржуваному рішення, з огляду на те, що рішення виконавчого комітету Київської районної Ради Народних депутатів м. Одеси №756 від 26.07.1996 року не містить посилань на виникнення у відповідача зобов`язань щодо будівництва іншого будинку, а містить саме зобов`язання щодо надання ОСОБА_1 права проживання в житловому приміщенні по АДРЕСА_1 з наступним даруванням їй Ѕ частини житлового будинку по АДРЕСА_1 .
		Адвокат ОСОБА_3 , діюча від імені ОСОБА_2 , у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти апеляційної скарги. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.
		Вищевказаний відзив на апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позовні вимоги стосуються припинення права власності відповідача, що є неприпустимим. Невиконання рішення органу опіки та піклування сталось не з вини відповідача, так як отримані від продажу квартири кошти були направлені на погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги даної квартири, а також в інтересах самої позивачки.
		Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
		19.05.2020 року, 21.05.2020 року до апеляційного суду від адвоката Єфімової Л.Я., діючої від імені ОСОБА_2 , надійшли клопотання про розгляд справи за відсутності сторони відповідача.
		Крім того, до суду апеляційної інстанції 18.05.2020 року від Київської районної адміністрації, як органу опіки та піклування, надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності третьої особи. В наведеному клопотанні Київської районної адміністрації, як органу опіки та піклування, остання також зазначає про те, що Київська районна адміністрація, як орган опіки та піклування, підтримує вищенаведений позов.
		Інші учасники справи жодних заяв та клопотань не надали.
		Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин.
		Рада суддів України рекомендувала у період карантину встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами (Лист Ради суддів України від 16.03.2020 року, адресований Верховному Суду, Вищому антикорупційному суду, місцевим та апеляційним судам).
		Пунктами 1, 5 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду від 16.03.2020 року, зі змінами внесеними згідно із розпорядженнями Голови Одеського апеляційного суду за №3 від 02.04.2020 року та за №4 від 08.04.2020 року «Про тимчасові заходи з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену короновірусом COVID-19» передбачено, що тимчасово, на час установлення на території України карантину, зупиняється розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу та припинено їх пропуск до залів судових засідань на час вжитих заходів. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у частинах 1, 2 статті 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату.
		Вказане розпорядження видано з метою забезпечення здійснення правосуддя Одеським апеляційним судом, забезпечення доступу громадян до правосуддя під час дії установленого державою карантину.
		Між тим, заяв, клопотань щодо відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надійшло.
		Згідно із частини 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи (справа призначається до розгляду вдруге), баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, освідомленість її учасників про розгляд справи, наявність клопотань представника відповідача та Київської районної адміністрації, як органу опіки та піклування, про розгляд справи за їх відсутності, відсутність клопотань інших учасників справи про відкладення розгляду справи, створення апеляційним судом умов для реалізації положень, передбачених ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її учасників.
		Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів зазначає наступне. 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. 
		Колегія суддів погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції, на підставі наявних у справі, наданих її учасниками і досліджених судом доказів, вірно встановив вищевказані обставини по справі, дійшов правильного вищезазначеного висновку про відмову в задоволенні позову. Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 5, 11, 15, 16 ЦК України, ст. ст. 13, 161, 162, 216 ЗУ ЦК УРСР, ст. 58 Конституції України) та процесуального (ст. ст. 4, 263, 264 ЦПК України) права. Доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних висновків суду.
		На підставі наявних у справі, наданих її учасниками та досліджених судом доказів встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
		ОСОБА_1 народжена ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , який було розірвано у 1982 році. Позивачка спочатку залишилась проживати із матір`ю, але у зв`язку із зловживанням матір`ю позивачки спиртними напоями позивачка органами опіки та піклування була вилучена від матері. З 1995 року за проханням батька, який з 1983 році уклав новий шлюб, була передана йому для на виховання та проживання. 
		Дані обставини визнаються сторонами та у відповідності до вимог ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, не підлягають додатковому доказуванню. 
		Рішенням Київського районного народного суду м. Одеси від 22.04.1988 року по справі №2-935/1988 було проведено розподіл будинку АДРЕСА_1 між співвласниками. ОСОБА_2 виділено у власність в натурі 2/5 частини будинку (а. с. 53). 
		На підставі свідоцтва на право власності по заповіту НОМЕР_1 від 14.03.1996 року, після смерті бабці, ОСОБА_1 належала квартира АДРЕСА_2 , а також на підставі свідоцтва на право власності на житло від 05.08.1996 року ОСОБА_1 та її матері ОСОБА_6 в рівних частках (по 1\2 частини) належала на праві власності квартира АДРЕСА_3 . 
		Рішенням виконавчого комітету Київської районної Ради Народних депутатів м. Одеси №756 від 26.07.1996 року ОСОБА_2 надана згода на продаж квартири АДРЕСА_2 із зобов`язанням надати ОСОБА_1 права проживання у житловому приміщенні по АДРЕСА_1 з наступним даруванням їй Ѕ частини житлового будинку по АДРЕСА_1 (а. с. 9). 
		У мотивувальній частині рішення зазначено, що гроші, отримані від продажу квартири, за заявою ОСОБА_2 будуть використані в інтересах неповнолітньої: на будівництво будинку і придбання додатково Ѕ частини будинку по АДРЕСА_1 , в частині якого проживає сім`я ОСОБА_2 (в тому числі і ОСОБА_1 ). 
		Згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна №96/1297 від 16.09.1996 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продали квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 6).
		Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна №97-28К від 23.07.1997 року ОСОБА_7 , який діяв в інтересах ОСОБА_8 і ОСОБА_1 , продав квартиру АДРЕСА_3 . 
		Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.01.2019 року ОСОБА_2 на праві власності належить 2/5 частини будинку АДРЕСА_1 (а. с. 11). 
		Між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини.
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої
		статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
		Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
		Правовідносини щодо захисту порушеного права власності та порушення зобов`язань, які виникли до 2004 року, врегульовані Цивільним кодексом Української Радянської Соціалістичної Республіки від 18.07.1963 року №1540-VI (далі ЦК УРСР).
		Неповнолітні віком від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років вправі укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників (частина перша статті 13 ЦК УРСР).
		Згідно до вимог частини першої статті 161 ЦК УРСР зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
		Одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом (частина перша статті 162 ЦК УРСР). 
		Згідно частини першої статті 216 ЦК УРСР, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Як зазначалося вище,  ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить визнати за нею право власності на 2/5 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .
		Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.01.2019 року ОСОБА_2 на праві власності належить 2/5 частини будинку АДРЕСА_1 (а. с. 11). 
		Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачкою та її представником було обрано невірний спосіб захисту порушених прав. Вимогою позову є - визнання за позивачкою права власності на майно, яке належить відповідачу. Між тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що вимоги щодо припинення права власності відповідача на вищенаведене нерухоме майно позовна заява не містить.
		Першим протоколом до Конвенції Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Судом встановлено, що продаж квартири АДРЕСА_2 було здійснено у відповідності до вимог чинного на той час законодавства: продаж здійснено особою у віці старше п`ятнадцяті років при наявному дозволі батька, на вихованні якого дитина знаходилась та при наявному рішенні органу опіки та піклуванні. 
		Після продажу квартири у відповідача (батька неповнолітньої на той час дитини) виникло зобов`язання щодо використання отриманих від продажу коштів, а саме - зобов`язання щодо побудування свого будинку та придбання іншої частини домоволодіння АДРЕСА_1 , з наступним даруванням позивачці Ѕ частини даного житлового будинку. 
		Апеляційний суд звертає увагу на те, що невиконання викладених у попередньому абзаці зобов`язань не має наслідком, у розумінні приписів ЦК УРСР, визнання за позивачкою права власності на вищенаведене належне відповідачу майно.
		Доводи апеляційної скарги щодо законності вимог позову є безпідставними.
		Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки не мають наслідком її задоволення.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
		За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 у суду апеляційної інстанції відсутні. 
		 
		Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
		 
		Рішення Київського районного суду міста Одеси від 28 серпня 2019 року- залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
		 
		Повний текст постанови складена 02 червня 2020 року.
		                                               
		Головуючий суддя: А.П. Заїкін
		 
		Судді: С. О. Погорєлова 
		 
		О. М. Таварткіладзе

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...