Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/2073/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.06.2020.
Дата набрання законної сили: 20.05.2020
Номер судового провадження: 61-45292ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                              
		Іменем України
		 
		20 травня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 686/2073/17-ц
		провадження № 61-45292св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
		          суддів:                Гулейкова І. Ю.,    Олійник А. С.,
		                                       Погрібного С. О.,   Яремка В. В.,
		 
		учасники справи: 
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Хмельницьке бюро технічної інвентаризації, 
		третя особа - ОСОБА_7 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги  ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 04 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Купельського А. В., Янчук Т. О., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Хмельницького бюро технічної інвентаризації, третя особа - ОСОБА_7 , про визнання дій незаконними, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння.
		 
		Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_8 , який заповів йому квартиру АДРЕСА_1 . Після смерті діда, він проживав у зазначеній квартирі протягом 5 років та через зловживання алкогольними напоями покинув це місце проживання. Повернувшись у вересні 2016 року у квартиру, виявив, що в ній проживають інші люди. Він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та оформлення спадкових прав на спірну квартиру, але йому відмовлено у вчинені відповідних нотаріальних дій з посиланням на те, що відсутня реєстрація права власності на цю квартиру за спадкодавцем. У БТІ м. Хмельницького він отримав відомості, згідно з якими у 2008 році право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 квітня 2008 року (суддя Романішин В. Л.). 24 лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_4 набув право власності на спірну квартиру.          03 червня 2009 року ОСОБА_4 відчужив на підставі договору купівлі-продажу квартиру ОСОБА_5 . Вказана квартира 07 грудня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу відчужена ОСОБА_6 , який 31 травня 2016 року продав її           ОСОБА_3 . Відповідно до листа Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, за 2008 рік цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8 про визнання договору укладеним та визнання права власності на квартиру до Хмельницького міськрайонного суду не надходила та не розглядалась. Тобто, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 квітня   2008 року, яке було підставою для проведення реєстрації Хмельницьким БТІ права власності за ОСОБА_2 є підробленим, а отже, і відповідна реєстрація права власності проведена з порушеннями вимог законодавства. Оскільки право власності на спірну квартиру набуто ОСОБА_2 незаконно, то наступні договори купівлі-продажу цієї квартири є недійсними відповідно до статей 203, 215 ЦК України. Так як договір купівлі-продажу квартири, на підставі якого ОСОБА_3 придбав спірну квартиру, є недійсним, квартира знаходиться у його володінні незаконно.
		 
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати незаконними дії Хмельницького БТІ щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 на підставі документа «рішення суду» від 11 квітня 2008 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладеного між ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 від 24 лютого 2009 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 03 червня 2009 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_5 та           ОСОБА_6 від 07 грудня 2010 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 ; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . 
		 
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у своєму позові позивач зазначив, що спадщину, яка відкрилася після смерті       ОСОБА_8 , він прийняв шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном (спірною квартирою). Разом з тим жодних належних і допустимих доказів цьому факту позивач суду не надав і такі докази у матеріалах справи відсутні. Так, згдіно з довідкою № 3271, виданою комунальним підприємством, яке обслуговує будинок АДРЕСА_2 , встановлено, що станом на         17 жовтня 2002 року у квартирі був зареєстрований і проживав ОСОБА_8 один. Доказів того, що після смерті ОСОБА_8 у фактичне володіння спірною квартирою вступив ОСОБА_1 (довідка про фактичне проживання у цій квартирі, квитанції на сплату комунальних послуг, тощо) позивачем суду не представлено, як і не представлено відповідного рішення суду про встановлення відповідного факту. Із заявою про прийняття спадщини позивач звернувся до нотаріальної контори лише у грудні 2016 року, тобто з пропуском встановленого законом строку.
		 
		Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 04 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та          ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Стець О. М. 24 лютого 2009 року, зареєстрований у реєстрі за   № 396. Витребувано від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що помилковими є висновки суду про відсутність доказів прийняття позивачем спадщини, оскільки доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном є наявність у ОСОБА_1 документів на квартиру, виданих на ім`я спадкодавця. ОСОБА_2 із позовом про визнання права власності на квартиру не звертався, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області        від 11 квітня 2008 року про визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру не ухвалювалось. У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 на законних підставах набув право власності на квартиру, що є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 24 лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Позивач є спадкоємцем ОСОБА_8 , а тому до нього перейшли усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, у тому числі і право вимоги щодо витребування майна на підставі статті 338 ЦК України. Спірна квартира вибула з володіння позивача на підставі підробленого рішення суду та недійсного договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а тому вважається такою, що вибула з володіння ОСОБА_1 поза його волею. Оскільки спірна квартира вибула поза волею спадкоємця ОСОБА_1 , то він має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. Про відчуження квартири позивач дізнався у вересні 2016 року, а тому відсутні підстави для застосування позовної давності.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
		 
		У жовтні 2018 року ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 04 вересня 2018 року, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що пункт 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 1994 року жодним чином не вказує, що доказом прийняття спадщини може бути технічний паспорт на квартиру або свідоцтво про право власності на неї. Натомість, вказана інструкція вказує на те, що доказом прийняття спадщини на житло можуть бути документи, які свідчать про користування ним, як то: довідка ЖЕКу, виконкому місцевої ради, запис в паспорті або в будинковій книзі який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний у спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. У цій справі єдиним поясненням позивача з приводу пропуску ним позовної давності було те, що він, внаслідок зловживання спиртними напоями, покинув своє місце проживання, внаслідок чого не міг у належний час дізнатись про порушення свого права. Вважає, що «зловживання спиртними напоями» не може вважатись поважною причиною пропущення строку позовної давності більше ніж на 7 років. 
		 
		У жовтні 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 04 вересня 2018 року, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що із заявою про прийняття спадщини, позивач звернувся через 14 років. На час придбання ним квартири будь-яких обтяжень за майном не було, не було судових чи інших спорів щодо квартири. Позивач не мав і не має правовстановлюючих документів на спірну квартиру, так як у позовній заяві у прохальній частині просив витребувати з Хмельницького БТІ інвентаризаційну справу з правовстановлюючими документами. Він є інвалідом другої групи, а тому суд апеляційної інстанції не мав права стягувати з нього судовий збір. 
		 
		У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, згідно з яким у касаційній скарзі ОСОБА_3 так і не зазначив, чим саме порушено судом апеляційної інстанції норми матеріального та процесуального права, адже ті факти про які зазначав ОСОБА_3 є перекрученими, такими, що спростовуються матеріалами справи. 
		 
		У грудні 2018 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_6 , у якому зазначено, що він отримав квартиру як добросовісний набувач, сплатив за неї дуже великі кошти, які є його заощадженнями за багато років, із грудня 2017 року він пенсіонер МВС по інвалідності (ІІ група довічно), що підтверджується пенсійним посвідченням та довідкою Хмельницької обласної МСЕК.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. 
		 
		За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень             повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню та ухваленню нового рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Обставини встановлені судами
		 
		10 липня 1991 року Хмельницьким міським виробничим управлінням житлово-комунального господарства видано ОСОБА_8 свідоцтво на право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		17 грудня 1999 року ОСОБА_8 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої хмельницької державної нотаріальної контори Муляр Н. О., згідно з яким ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 , заповів ОСОБА_1 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
		 
		Із довідки, виданої ТОВ «ЖЕО», убачається, що на день смерті ОСОБА_8 проживав та був зареєстрований один.
		 
		На підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області         від 11 квітня 2008 року, яким визнано укладеним договір купівлі-продажу квартири     АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та      ОСОБА_8 та визнано право власності за ОСОБА_2 на зазначену квартиру, 04 грудня 2008 року Хмельницьким БТІ зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру.
		 
		24 лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_4 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Стець О. М. та зареєстрований у реєстрі за № 396. На підставі вказаного договору Хмельницьким БТІ 18 березня 2009 року зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_4 
		 
		03 червня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_5 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Другої хмельницької державної нотаріальної контори Шевцовою І. А. та зареєстрований у реєстрі за № 1-1495. На підставі договору, Хмельницьким БТІ          09 червня 2009 року зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_5 
		 
		07 грудня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого ОСОБА_6 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального Папкою Т. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2170. На підставі вказаного договору, Хмельницьким БТІ 19 січня       2011 року зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_6 
		 
		26 травня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального Папкою Т. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1029.
		 
		08 грудня 2016 року ОСОБА_1 подав заяву до Першої хмельницької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, у якій зазначив, що прийняття спадщини підтверджується наявністю документів, що посвідчують право власності на спадкове майно.
		 
		Листом від 19 січня 2017 року державний нотаріус Першої хмельницької державної нотаріальної контори повідомила ОСОБА_1 про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що відсутня реєстрація права власності на квартиру на ім`я померлого.
		 
		За фактом підроблення документа, а саме «рішення суду» із реквізитами                       № 3-35624/08, щодо визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , внесено відомості до ЄРДР за                               № 1201724001000334 від 17 січня 2017 року та доручено проведення досудового розслідування, що підтверджується листом слідчого відділу Хмельницького ВП ГУНП у Хельницькій області від 27 січня 2017 року № 1490 та копією витягу з ЄРДР             від 17 січня 2017 року.
		 
		Відповідно до листа Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області         від 16 січня 2017 року, за 2008 рік цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу укладеним, визнання права власності на квартиру та визнання ОСОБА_8 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, до Хмельницького міськрайонного суду не надходила та не розглядалась.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності належних та допустимих доказів про те, що позивач після смерті  ОСОБА_8 прийняв спадщину шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном (спірною квартирою).
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач є спадкоємцем ОСОБА_8 , а тому до нього перейшли усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, у тому числі і право вимоги щодо витребування майна на підставі статті 338 ЦК України. Спірна квартира вибула з володіння позивача на підставі підробленого рішення суду та недійсного договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а тому вважається такою, що вибула з володіння ОСОБА_1 поза його волею.
		 
		Разом з тим Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
		 
		Оцінка висновку суду апеляційної інстанції щодо права  ОСОБА_1 на позов
		 
		Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		 
		Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
		 
		Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року .
		 
		У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців. У разі коли спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня        2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
		 
		Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду                     від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18).
		 
		Частиною першою статті 524 ЦК Української РСР встановлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
		 
		Згідно із статтею 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
		 
		Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
		 
		Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.
		Таким чином, для встановлення тієї обставини, з якою стаття 549 ЦК Української РСР пов`язувала факт прийняття спадщини, необхідно встановити, чи фактично такий спадкоємець вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
		 
		Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (далі - Інструкція № 18/5) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.
		 
		Установивши, що після смерті  ІНФОРМАЦІЯ_1  ОСОБА_8 , спадщину, яка відкрилась, прийняв ОСОБА_1 , шляхом фактичного вступу в управління і володіння цим майном в силу наявності у нього оригіналів правовстановлюючих документів на квартиру  АДРЕСА_1 , зокрема свідоцтва про право власності ОСОБА_8 на квартиру та технічний паспорт, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення прав позивача оспорюваними ним договорами про відчуження належної йому квартири.
		 
		Із урахуванням вказаних вище вимог закону та обставин справи, апеляційний суд, дослідивши докази у справі й надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 частини першої статті 549 ЦК Української РСР 1963 року, прийняв спадщину після смерті ОСОБА_8 , як спадкоємець за заповітом, оскільки фактично вступив у володіння спадковим майном.
		 
		Щодо вибуття майна поза волею власника 
		 
		Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК Україниспособом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
		 
		Відповідно до статті 655 ЦК Україниза договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		 
		За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.
		 
		Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (частина перша статті 658 ЦК України).
		 
		Таким чином, розпоряджатись майном може тільки власник.
		 
		Відповідно до статті 202 ЦК Україниправочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна були правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
		 
		Необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.
		 
		Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсність правочину визначається статтями 203, 215 ЦК України.
		 
		Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
		 
		Відповідно до статті 203 ЦК Україниволевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Отже, вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнано недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі.
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
		 
		У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).
		 
		Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника. Визначаючи вид вимоги, особа може зіткнутися з проблемою, коли одні й ті ж самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того ж суб`єкта. Задоволення хоча б однієї з них позбавляє можливості пред`явлення іншої. 
		 
		Для захисту своїх майнових інтересів власник або суб`єкт іншого речового права може використовувати вимоги про визнання недійсною угоди з відчуження належної йому речі (якщо мова йде про оспорюваний правочин) або про застосування наслідків недійсності правочину (якщо мова йде про вчинення нікчемного правочину). В обох випадках загальним наслідком вчинення недійсної угоди стане реституція, яка полягає, зокрема у поверненні конкретної речі (предмета угоди) первинному власнику.
		 
		Очевидно, що якщо спір стосується правочину, укладеного самим власником, то його відносини з контрагентом мають договірний (зобов`язальний) характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Але якщо контрагент власника за недійсним правочином здійснив потім відчуження отриманої від власника речі третій особі, то у відносинах з таким новим набувачем колишній власник може використовувати тільки речово-правові способи захисту, бо вони не перебували у договірних (зобов`язальних) відносинах один з одним.
		 
		У окремих випадках колишні власники, отримавши відмову в задоволенні своїх речово-правових вимог про повернення їм майна, що перебуває у нових власників, які придбали його в результаті правочинів, оспорюють самі ці правочини, посилаючись на недійсність першого правочину з ланцюжка таких правочинів (укладених за їх участю як відчужувачів спірної речі). 
		 
		Проте застосування реституції почергово до усіх правочинів відчуження майна іншим особам в результаті позбавить добросовісного набувача гарантій дотримання його прав, закріплених у статті 388 ЦК України, що є неприпустимим.
		 
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.
		 
		Виникнення права власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
		 
		Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
		 
		Установивши, що ОСОБА_2 на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 квітня 2008 року у справі № 3-35625/08, яке не ухвалювалося цим судом, 24 лютого 2009 року за договором купівлі-продажу відчужив ОСОБА_4 квартиру  АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для витребування цієї квартири із незаконного володіння теперішнього її власника - ОСОБА_3 , оскільки перший із ланцюжка договорів купівлі-продажу квартири - від 24 лютого 2009 року є недійсним, так як ОСОБА_2 відчужив її на підставі підробленого судового рішення. 
		 
		За таких обставин та з підстав, передбачених наведеними нормами права, Верховний Суд дійшов висновку про те, що  ОСОБА_1 як спадкоємець цієї квартири наділений правом витребувати своє майно без визнання за рішенням суду правочинів вчинених щодо цього майна недійсними, оскільки це майно вибуло із володіння позивача не з його волі іншим шляхом на підставі неіснуючого судового рішення, яке у встановленому законом порядку не ухвалювалося, а тому і подальше його відчуження іншим особам, зокрема ОСОБА_3 , також вважається таким, що відбулося із порушенням вимог закону та майнових прав позивача. 
		 
		Щодо заявленого строку позовної давності
		 
		Із позовом про оспорення договорів купівлі-продажу квартири   АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 звернувся до суду у лютому 2017 року.
		 
		Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
		 
		Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР «обов`язковість застосування позовної давності» позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
		 
		За вимогами статті 80 Української РСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
		 
		Відповідно до статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
		 
		У позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що ним не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав він дізнався у вересні 2016 року. Вказав, що після смерті діда він проживав у квартирі протягом 5 років, але згодом через його згубну звичку вживати алкогольні напої, він почав проживати у своїх друзів, то від`їжджав за межі Хмельницької області та жебракував до вересня 2016 року. Пройшовши курс анонімного лікування від алкогольної залежності, він повернувся додому та виявив, що у квартирі проживають невідомі йому люди.
		 
		Разом з тим, Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
		 
		Порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в статті 76 ЦК Української РСР, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні вимоги про застосування строку позовної давності виходив із того, що з матеріалів справи убачається, що про відчуження квартири позивач дізнався у вересні 2016 року, а тому відсутні підстави для застосування позовної давності. Проте такий висновок суду апеляційної інстанції необґрунтований у зв`язку з відсутністю посилання на відповідні докази. 
		 
		За встановленими судами обставинами, перебіг строку позовної давності почався з моменту укладення першого спірного договору купівлі-продажу між  ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 24 лютого 2009 року, а тому, звертаючись у лютому 2017 року до суду із цим позовом, ОСОБА_1 пропустив трирічний строк звернення до суду. При цьому суд враховує і те, що у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що власник майна, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність та зобов`язаний нести витрати на її утримання.
		 
		Доводи ОСОБА_1 про поважність причин пропуску строку для звернення до суду із цим позовом є безпідставними, з огляду також і на те, що квартира вперше відчужена у 2009 році, тобто протягом 8 років ОСОБА_1 не цікавився належним йому майном, враховуючи також презумпцію цивільного права про те, що власність зобов`язує. Крім того, саме позивач повинен довести поважність причин пропуску строку позовної давності та факт своєї необізнаності щодо укладення спірного договору купівлі-продажу квартири. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан, тощо. Незнання про порушення через байдужість чи зловживання алкогольними напоями до своїх прав, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду.
		 
		Таким чином, Верховний Суд, застосовуючи аксіому ubi emolumentum, ibi onus - де користь, там і тягар (права потребують обов`язків), дійшов висновку про те, що позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки ОСОБА_1 знехтував своїми правами та обов`язками щодо майна - квартири  АДРЕСА_1 , що призвело до її втрати.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		 
		Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню та ухваленню нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності. 
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до статті 416 ЦПК Українисуд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українипередбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки ОСОБА_3 , відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як інвалід ІІ групи звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги, судовий збір за подання ним касаційної скарги підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 2 922,46 грн. 
		 
		Крім того, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 922,46 грн.
		 
		Керуючись статтями 141, 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги  ОСОБА_6 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
		 
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2018 рокута постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 04 вересня     2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Хмельницького бюро технічної інвентаризації, третя особа - ОСОБА_7 , про визнання дій незаконними, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити. 
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2 922,46 грн. 
		 
		Стягнути з  ОСОБА_1 на користь  ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 2 922,46 грн.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                       О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                                                І. Ю. Гулейков 
		 
		                                                                                                          А. С. Олійник 
		 
		                                                                                                          С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                                                     В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...