Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/9527/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 04.06.2020. Зареєстровано: 04.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 05.06.2020.
Дата набрання законної сили: 04.06.2020
Номер судового провадження: К/9901/2528/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		04 червня 2020 року 
		Київ
		справа №240/9527/19
		адміністративне провадження №К/9901/2528/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Блажівської Н.Є., 
		суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
		розглянувши у  порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 
		на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року (головуючий суддя Смілянець Е. С., судді: Капустинський М.М., Охрімчук І.Г.)
		у справі за адміністративним позовом  ОСОБА_1 
		до      Головного управління ДФС у Житомирській області 
		про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,
		ВСТАНОВИВ
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1.1.Короткий зміст позовних вимог
		ОСОБА_1 (надалі також - позивач; ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області (надалі також - відповідач) про визнання протиправною  та скасування індивідуальної податкової консультації, викладеної в листі  від 26 червня 2019 року № 2928/ІПК/06-30-13-01-31.
		В обґрунтування позову зазначила, що відповідач, викладаючи у спірні податковій консультації висновки щодо застосування норм податкового законодавства, не врахував, що у позивача, як у особи, що провадить незалежну професійну діяльність, не виникає обов`язку подавати звітність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарській діяльності, і, відповідно, подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.
		1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Житомирський окружний адміністративний суд рішенням      від 23 вересня 2019 року позов задовольнив.
		Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції  виходив із того, що, оскільки позивач перебуває у трудових відносинах з ПАТ "Укртелеком" і за неї сплачується єдиний внесок, у неї, як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, не виникає обов`язку подавати звітність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, і, відповідно, подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства. Як зазначив суд першої інстанції, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, під час надання індивідуальної податкової консультації повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску  була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала положенням законодавства, тому у суду відсутні підстави вважати, що надана ОСОБА_1 податкова консультація є правомірною.
		Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області задоволено повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, особа, яка проводить незалежну професійну діяльність та не отримує дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності, зобов`язана визначити базу нарахування єдиного внеску незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. Сплата роботодавцем єдиного соціального внеску не виключає обов`язку штатного працівника, який суміщає трудові відносини із адвокатською діяльністю (самозайнятої особи) сплачувати єдиний соціальний внесок у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Отримання такою особою заробітної плати за трудову діяльність на посаді юрисконсульта юридичного відділу тощо та сплата роботодавцем відповідних податків, зборів чи інших обов`язкових платежів, не виключає обов`язок особи, яка здійснює адвокатську діяльність сплачувати єдиний соціальний внесок як само зайнята особа.
		1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
		Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, в задоволенні позову відмовити. 
		У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. 
		2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 18 січня 2017  року ОСОБА_1 працює  юрисконсультом в Житомирській філії ПАТ «Укртелеком».
		На підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЖТ№001053 з 23 квітня 2019 року  позивач є адвокатом.
		Позивач звернулась до відповідача із заявою про надання податкової консультації.
		Податковою консультацією від 26 червня 2019 року № 2928/ІПК/06-30-13-01-31 відповідач повідомив, що відповідно до наявної інформації позивач зареєстрована адвокатом, а відтак зобов`язана дотримуватись вимог підпункту 14.1.226 пункту 14.1     статті 14 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо заборони перебування найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності. Підтверджено, що як платник податків і як платник єдиного внеску на обліку в Головному управлінні ДФС у Житомирській області позивач перебуває з 15 травня 2019 року. Отже, особа, яка проводить незалежну професійну діяльність та не отримує дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності, зобов`язана визначити базу нарахування єдиного внеску незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		Не погоджуючись із висновками, що зазначені в консультації, позивач звернулась до суду.  
		3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		3.1. Доводи позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
		Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. 
		Так, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, не врахував, що аналіз підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та статей 4, 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» свідчить про те, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
		На думку позивача, зміст податкової консультації базується на однобокому трактуванні і застосуванні відповідних норм законодавства, при цьому на такому, яке здійснено не на користь платника податків і зборів.
		3.2. Доводи відповідача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)
		Вказуючи на дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального процесуального права під час прийняття оскаржуваної постанови, відповідач посилається на те, що аналіз законодавства, яке регулює спірні правовідносини  свідчить, що особа, яка проводить незалежну професійну діяльність та не отримує дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності, зобов`язана визначити базу нарахування єдиного внеску незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.
		Відповідач також зазначає, що фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, самі за себе формують та подають до органів доходів і зборів звіт один раз на рік до 1 травня року, наступного за звітним періодом.
		4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
		За визначенням, наведеним у підпункті    14.1.172-1   пункту   14.1  статті 14 ПК України,     індивідуальна податкова консультація - це роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
		Відповідно до положень статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
		Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
		Згідно з пунктом 53.1 статті 53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової (штрафні санкції та/або пеня), платника податків (податкового агента та/або його посадову особу), який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, зокрема на підставі того, що у подальшому така податкова консультація була змінена або скасована.
		Як визначено пунктом     53.2     статті     53 ПК України, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.
		Надаючи оцінку висновкам судів першої інстанції про відповідність/невідповідність  нормам та змісту відповідного податку чи збору наданої позивачу податкової консультації, суд звертає увагу на таке. 
		За  визначенням, наведеним у  підпункті      14.1.226 пункту     14.1     статті     14 Податкового кодексу України     (далі -     ПК України), самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
		Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
		Згідно з підпунктом     14.1.195     пункту     14.1     статті     14 ПК України     працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
		За приписами   статті 21 Кодексу законів про працю України     трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Згідно зі     статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року №5076-VI     (надалі  також - Закон №5076-VI) адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
		Відповідно до частини третьої статті 4, частини першої статті 13 Закону №5076-VI     адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
		Отже, проаналізувавши наведені вище положення ПК України  та Закону №5076-VI, колегія суддів дійшла висновку, що фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у тому числі й адвокатську, підлягає взяттю на облік у контролюючому органі. Поряд із тим особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою лише за умови, що вона не є найманим працівником. Такий висновок випливає із буквального тлумачення положень підпункту     14.1.226     пункту     14.1     статті     14 ПК України.
		Аналогічного висновку дійшов суд касаційної інстанції у постанові від 27 травня 2020 року у справі №500/576/19.
		У свою чергу, адвокат може здійснювати свою діяльність у таких організаційних формах: індивідуально, у складі адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання. Водночас, посада юриста на підприємстві (установі, організації), що не займається адвокатською діяльністю, в такому переліку відсутня, а тому адвокат, який працює за трудовим договором на подібній посаді, як у випадку позивача, не зможе відобразити це місце роботи в Єдиному реєстрі адвокатів України і буде змушений обрати у ньому інформацію щодо своєї індивідуальної адвокатської діяльності, як єдиний із дозволених     Законом     варіантів організаційних форм діяльності адвоката.
		Тобто адвокат, який працює за трудовим договором на такій посаді, одночасно перебуває у двох статусах: з одного боку - найманого працівника, який працює за трудовим договором, а з іншого - адвоката, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально.
		Більш того, якщо адвокат обирає індивідуальну діяльність, цьому кореспондує обов`язок стати на облік в контролюючому органі та сплачувати єдиний соціальний внесок на умовах, визначених     Законом України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі також Закон №2464-V); якщо ж особа працює за трудовим договором, платником єдиного внеску за неї, відповідно до цього ж Закону, є її роботодавець (підприємство, установа та організація, яке використовує працю фізичної особи на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством). При цьому база нарахування єдиного соціального внеску для означених вище платників податку є різною (сума нарахованої працівникові заробітної плати та сума доходу (прибутку), отриманого від незалежної професійної діяльності).
		Так, відповідно до пункту 2 частини першої     статті 1 Закону № 2464-VI     єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		За змістом статті 2 Закону № 2464-VI      дія  цього Закону  поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
		Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої     статті 4 Закону № 2464-VI     платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
		Пунктом 5 частини першої     статті 4 Закону № 2464-VI     до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
		Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої     статті 7 Закону № 2464-VI     (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
		-для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої     статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до     Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
		- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої     статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди фактично не здійснює,     Законом № 2464-VI     не врегульовано.
		Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
		Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
		З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
		Інше тлумачення норм  Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
		Відтак, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні     Закону № 2464-VI     позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 5 грудня 2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18), від 28 травня 2020 року (справа №200/10723/18-а).
		Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції про те, що оскаржувана індивідуальна податкова консультація, у якій вказується про обов`язок позивача своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, у періоді в якому такий доходів як самозайнята особа доходів не отримувала, не відповідає наведеним положенням законодавства, адже такі не ґрунтуються на правильному застосуванні відповідних норм матеріального права. 
		Суд звертає також увагу на те, що статтею 2 Закону  № 2464-VI  обов`язок подавати звітність з єдиного соціального внеску покладено саме на платників такого внеску. 
		При цьому абзацом другим пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону передбачено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		Тобто обов`язок визначати базу нарахування не менше розміру мінімального страхового внеску  в разі неотримання доходу покладений саме на платників єдиного соціального внеску. За умови неотримання позивачем доходів від здійснення  ним як самозайнятою особою незалежної професійної діяльності, тобто відмінної від тієї, що здійснюється позивачем як найманим працівником, платником єдиного соціального внеску, на якого покладено обов`язок подавати звітність, виступає саме роботодавець, а відтак висновки суду апеляційної інстанції про необхідність подання позивачем звітності як платником єдиного соціального внеску  є необґрунтованими.  
		Натомість суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийняв законне та обґрунтоване рішення.
		3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених     статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд звертає увагу на таке.
		Частиною четвертою     статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України     визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої     статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України     судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні рішення, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду апеляційної інстанції - скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
		Відповідно до пункту 4 частини першої     статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України     суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша     статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Керуючись статтями     3,     345,     349,     352,          355,     359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову  Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року скасувати.
		Залишити в силі рішення Житомирського окружного адміністративного суду рішенням      від 23 вересня 2019 року.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                      Н.Є. Блажівська
		Судді                                                                              О.В. Білоус
		                                                                                   І.Л. Желтобрюх

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...