Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/33118/16-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України; Заяви про перегляд заочного рішення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 05.06.2020.
Дата набрання законної сили: 28.05.2020
Номер судового провадження: 61-39917ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		28 травня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/33118/16-ц
		провадження № 61-39917св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,     Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Державна казначейська служба України,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України              на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2017 року у складі судді Гладун Х . А . та постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року в складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток А. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. 
		 
		З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив стягнути                      з Державної казначейської служби України на його користь моральної шкоди         в розмірі 883 200,00 грн, виходячи із розрахунку двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць перебування під слідством та судом, заподіяної незаконними діями органів досудового слідства і суду, що полягає                           у незаконному притягненні його до кримінальної відповідності, незаконному обранні щодо нього міри запобіжного заходу. Також просив стягнути на його користь витрат на правову допомогу за кожний повний рік надання йому правової допомоги адвокатом починаючи з 12 лютого 2004 року із розрахунку 11 років по 5 000,00 грн щомісячно - 55 000,00 грн. У відшкодування матеріальної шкоди просить стягнути вартість відновлювального ремонту належного йому автомобіля у розмірі 4833,96 дол. США.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року, позов задоволено частково.
		 
		Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 500 000,00 грн.
		 
		У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		 
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року заяву Державної казначейської служби України про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
		 
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що права позивача на протязі тривалого періоду часу були обмежені, були порушені його нормальні життєві зв`язки, внаслідок протиправного притягнення до кримінальної відповідальності. Позивач відчував несправедливість, яка була вчинена відносно нього та був змушений доводити        у різних судових інстанціях свою невинуватість.
		 
		При вирішенні питання про розмір завданої моральної шкоди, суди виходили        із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням обставин справи та тяжкості страждань позивача дійшов висновку, що розмір моральної шкоди необхідно визначити у розмірі 500 000 грн, як такий, що відповідає характеру правопорушення, глибині моральних страждань позивача.
		 
		 
		 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/33118/16-ц, витребувано її з Печерського районного суду м. Києва.
		 
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 16 квітня 2020 року справу передано Бурлакову С. Ю .
		 
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		 
		У липні 2018 року Державна казначейська служба України подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що Державна казначейська служба України    не повинна нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади. Крім того, судом      не враховано норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 06 грудня 2016 року щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, а застосування її у розмірі 1 600 грн, внаслідок чого розмір морального відшкодування позивачеві безпідставно завищено, колегія суддів вважає необґрунтованими виходячи з наступного.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу Державна казначейська служба України, який мотивований безпідставністю доводів касаційної скарги та законністю й обґрунтованістю рішень судів першої                та апеляційної інстанцій.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		 
		Суд установив, що 13 жовтня 2003 року слідчим Станично-Луганського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ                  в Луганській області Потаковим А. А. порушено кримінальну справу за частиною першою статті 286 КК України. 10 листопада 2003 року позивача було допитано    в якості обвинуваченого та стосовно нього слідчим обрано запобіжний захід          у вигляді підписки про невиїзд.
		 
		Зазначена кримінальна справа неодноразово направлялася до суду                       та в подальшому з попереднього розгляду поверталася на додаткове досудове розслідування (постанови Станично-Луганського районного суду Луганської області від 26 березня 2004 року, від 30 грудня 2004 року, 01 серпня 2011 року, постанови Ленінського районного суду м. Луганська від 22 серпня 2007 року,       19 лютого 2009 року, 16 липня 2010 року), слідство неодноразово зупинялося.       У справі неодноразово змінювалися підслідність та підсудність (Станично-Луганський районний суд Луганської області, Ленінський районний суд                  м. Луганська, Кам`янобрідський районний суд м. Луганська).
		 
		Вироком Кам`янобрідського районного суду м. Луганська від 07 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 25 січня 2013 року позивача засуджено за частиною першою статті 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами, та на підставі статті 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки. На підставі статті 49, частини п`ятої статті 74 КК України його звільнено від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		 
		Вказані рішення місцевого та апеляційного судів ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2013 року залишено без змін.
		 
		Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України, переглянувши рішення касаційного суду, 20 листопада 2014 року скасувала і направила справу щодо позивача на новий касаційний розгляд через неправильне застосування норм кримінального права.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних                       і кримінальних справ від 07 квітня 2015 року вирок Кам`янобрідського районного суду м. Луганська від 07 вересня 2012 року, ухвалу апеляційного суду Луганської області від 25 січня 2013 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а кримінальну справу щодо нього закрито на підставі пункту другого частини першої статті 6 КПК 1960 року за відсутністю в діянні складу злочину.
		 
		Крім того, запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд діяв протягом усього часу розслідування кримінальної справи та перебування справи в суді -              до 25 січня 2013 року.
		 
		У ході розслідування кримінальної справи 19 листопада 2011 року слідчим було проведено виїмку належного позивачу автомобіля «Фольксваген-Пассат», державний номерний знак НОМЕР_1 , який вироком Кам`янобрідського районного суду м. Луганська від 07 вересня 2012 року залишено володільцю.
		 
		В сукупності період часу перебування позивача під слідством та судом,                   з моменту набуття позивачем статусу обвинуваченого - 10 листопада 2003 року та до прийняття Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних          і кримінальних справ ухвали від 07 квітня 2015 року про закриття відносно позивача кримінальної справи на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК 1960 року за відсутністю в діянні складу злочину, становить 136 місяців 27 днів.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року            № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		За таких обставин розгляд касаційної скарги Верховний Суд здійснює                   за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
		 
		Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження                  є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право                              на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування,         їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Відповідно до частини другої статті 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів,        що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час порушення кримінальної справи) (далі - Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, незаконного засудження, незаконного притягнення     як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		 
		У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі     і у випадку закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого       у вчиненні злочину.
		 
		Згідно з пунктом п`ятим статті 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 13 Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру      не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		 
		У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно виходив з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі закриття відносно нього кримінальної справи за відсутністю в діянні складу злочину.
		 
		При визначені розміру морального відшкодування, суди врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством і судом протягом близько 12 років, тобто 136 місяців 27 днів, а в цілому 137 місяців, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн, яка визначена з урахуванням всіх обставин справи, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
		 
		Визначений судом апеляційної інстанції розмір моральної шкоди узгоджується     із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду                у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).
		 
		Посилання касаційної скарги Державної казначейської служби України, що вона не повинна нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади, та як наслідок відсутність підстав для відшкодуванню шкоди останньому - безпідставні, оскільки незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, як визначено частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів,        що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується державою     у повному обсязі.
		 
		Покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди               на державу, суд лише зобов`язує Казначейство як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати      ці кошти з відповідного казначейського рахунку та жодним чином не покладає на Казначейство відповідальність за завдання такої шкоди.
		 
		Крім того, доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України щодо визначеного судом розміру моральної шкоди, стосується переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення                       є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів       не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
		 
		Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту                      її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                           С. Ю. Бурлаков
		 
		В. М. Коротун
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...