Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/7749/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 04.06.2020. Зареєстровано: 07.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 09.06.2020.
Дата набрання законної сили: 04.06.2020
Номер судового провадження: К/9901/34874/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		04 червня 2020 року 
		Київ
		справа №640/7749/19
		адміністративне провадження №К/9901/34874/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
		суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
		розглянувши у письмовому провадження касаційну скаргу громадянина Федеративної Республіки Сомалі - ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року ( Кучма А.Ю. Бєлова Л.В., Лічевецький І.О.) у справі за адміністративним позовом Громадянина Федеративної Республіки Сомалі - ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних - вимог та їх обґрунтування:
		Громадянин Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Київській області №358 від 12 жовтня 2018 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
		- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №20-19 від 19 лютого 2019 року про відхилення скарги на наказ Управління Державної міграційної служби України в Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
		- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
		Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем під час прийняття оскаржуваних рішень не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся зі заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій:
		08 травня 2019 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2019 року вищевказаний адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Державної міграційної служби України у Київській області № 358 від 12 жовтня 2018 року; визнано протиправним та скасовано наказ Державної міграційної служби України № 20-19 від 19 лютого 2019 року; зобов`язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідачі не надали достатньої уваги питанням, які потребують з`ясуванню, та, відповідно, дають можливість достеменно дійти висновку про очевидну необґрунтованість заяви громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На думку суду, відповідачі діяли без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям на досягнення яких спрямоване це рішення, з огляду на що наказ № 358 від 12 жовтня 2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та рішення № 20-19 від 19 лютого 2019 року про відхилення скарги громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту підлягають скасуванню.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2019 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Громадянина Федеративної Республіки Сомалі - ОСОБА_1 відмовлено.
		Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що позивач перебував у третій безпечній країні та мав нагоду звернутися за захистом, однак не скористався своїм правом, що ставить під сумнів його можливе переслідування чи погрози на його адресу в країні постійного проживання.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги:
		Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, вважає постанову суду апеляційної інстанції необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
		Касаційну скаргу обгрунтовує побоюваннями стати жертвою переслідування незаконного формування Аль -Шабааб, через що був змушений покинути країну свого походження - Сомалі. Повернутися до Сомалі не бажає через відсутність захисту з боку держави та через побоювання застосування тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту між Аш-Шабааб та урядом, а також систематичного порушення прав людини і загальнопоширеного насильства в Сомалі з боку усіх учасників протистояння. Вказує, що на підтвердження обґрунтованого побоювання позивача переслідування з боку Аш-Шабааб у засобах масової інформації та Інтернет, є достатньо загальнодоступних та відкритих джерел. Тому вважає, що у даній категорії справ не повинен доводити, що точно зазнає фізичних або душевних страждань на території країни свого походження. 
		Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, посилається на міжнародні нормативно-правові акти, що регулюють спірні правовідносини та судову практику національних судів та Європейського суду з прав людини, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями про часткове задоволення позовних вимог.
		Позиція інших учасників справи:
		У відзиві на касаційну скаргу Державна міграційна служба України заперечує проти вимог касаційної скарги та вважає, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року у даній справі прийнята судом за результатом всебічного вивчення матеріалів справи та без порушення норм матеріального та процесуального права.
		Обґрунтовує це тим, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформації з якої не вбачається підстав, що він переслідувався в Сомалі за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (Підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, оскільки надана інформація під час співбесід щодо фактів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину є не переконливою, суперечливою, яка не дає підстав вважати, що позивач зазнав переслідувань за конвенційними ознаками. 
		Також на думку відповідача, судом апеляційної інстанції не було допущено порушення норм матеріального та процесуального права та розглянуто спір у відповідності до вимог КАС України, в межах позовних вимог, на засадах змагальності сторін, за результатом з`ясування всіх обставин справи та усіх доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. 
		Рух касаційної скарги:
		16 грудня 2019 року до Верховного Суду як суду касаційної інстанції надійшла скарга громадянина Сомалі ОСОБА_1 . 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження.
		Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року призначено касаційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що громадянин Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 25 вересня 2018 року звернувся до Управління державної міграційної служби у Київській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Відповідно до анкети, що міститься в матеріалах справи позивач - ОСОБА_1 є громадянин Федеративної Республіки Сомалі, ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження - Джидда , Саудівська Аравія, за національністю - сомалієць, віросповідання - іслам (суніт), рідна мова - сомалійська, освіта - початкова незакінчена (6 класів), сімейний стан - неодружений.
		15 серпня 2018 року позивач нелегально прибув на територію України, автомобільним транспортом та пішки.
		25 вересня 2018 року позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до територіального органу ДМС.
		Як повідомив позивач, у зв`язку зі зміною правил реєстрації іноземних громадян у Саудівській Аравії, його було депортовано до Сомалі. В Сомалі йому було небезпечно жити через групування Аль-Шабаб , тому його батьки відправили до Європи.
		Позивач прямував через місто Адіс-Абеба (Ефіопія), де пробув 7 днів, а далі попрямував літаком до Російської Федерації (м. Москва), де затримався на 1 місяць. До Російської Федерації позивач прибув легально, на підставі візи.
		Як стверджує позивач, за захистом ні в Ефіопії, ні в Російській Федерації не звертався.
		У заяві позивач повідомив, що не бажає повертатися до країни походження, оскільки побоюється зазнати переслідування з боку терористичного угрупування Аль-Шабаб , представники якого вбили братів позивача.
		Разом з цим, позивач повідомив, що його родина зазнала переслідувань з боку клану Абгал, які забрали родинний будинок.
		Також судами попередніх інстанції встановлено, що ані позивач, ані його родина ніколи не брали участі в політичних, релігійних або громадських організаціях. Ніколи не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами. 
		12 жовтня 2018 року Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області прийнято наказ №358 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 .
		Відповідно до повідомлення від 12 жовтня 2018 року №156 громадянину Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободи в країні походження, через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує честь, гідність, поводження чи покарання.
		Вважаючи оскаржувану відмову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав.
		Релевантні джерела права й акти їх застосування:
		Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
		За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Приписами частини першої статті 341 КАС України  визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
		Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
		особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.
		Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
		За змістом статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
		У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.
		У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
		Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
		Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
		Згідно положень пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи:
		Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
		При цьому заявник, в свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач нелегально прибув до України 15 серпня 2018 року з території Російської Федерації. Як вбачається з протоколу співбесіди позивач, у зв`язку зі зміною правил реєстрації іноземних громадян у Саудівській Аравії , його було депортовано до Сомалі. В Сомалі позивачу було небезпечно жити через групування Аль-Шабаб , тому його батьки відправили до Європи.
		Позивач прямував через місто Адіс-Абеба (Ефіопія), де пробув 7 днів, а далі попрямував літаком до Російської Федерації (м. Москва), де затримався на 1 місяць. До Російської Федерації позивач прибув легально, на підставі візи.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, за захистом ні в Ефіопії, ні в Російській Федерації позивач не звертався.
		У заяві позивач повідомив, що не бажає повертатися до країни походження, оскільки побоюється зазнати переслідування з боку терористичного угрупування Аль-Шабаб , представники якого вбили братів позивача.
		Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до матеріалів заяви та протоколу співбесіди наявні розбіжності. Так, позивач у своїй заяві повідомляв, що представники « Аль- Шабаб » увірвалися в будівлі та вбили братів, а позивач врятувався через те, що знаходився в іншій кімнаті. Однак, під час співбесіди повідомив зовсім іншу інформацію, а саме те, що представники « Аль-Шабаб » вбили братів, коли вони грали в пінг-понг на подвір`ї, а позивач врятувався, оскільки разом із сестрами знаходився у будинку.
		Надані пояснення щодо вбивства представниками «Аль- Шабаб » його двох рідних братів різні за своїм змістом, є непослідовними та суперечливими.
		Також як встановлено судом апеляційної інстанцій, позивач на Батьківщині не переслідувався за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або наявності політичних переконань, що був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насилля чи приймав активну участь у політичному житті країни.
		Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про те, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань у країні походження не є обґрунтованими, за відсутності фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними, також в матеріалах справи відсутні докази загрози життю позивача, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, з огляду на встановлені обставини.
		Крім того, слід зазначити, що залишаючи країну постійного місця проживання, позивач прямував через місто Адіс - Абеба (Ефіопія), де пробув 7 днів, а далі попрямував до Російської Федерації (м. Москва), де пробув 1 місяць. Заявник зазначив, що за захистом ні в Ефіопії, ні в Російській Федерації не звертався. Прибув до України нелегально 15 серпня 2018 року та 25 вересня 2018 року звернувся із заявою до УДМВС у Київській області.
		В силу імперативних положень абзацу 6 частини першої статті 6 Закон № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
		Згідно з частиною 22 статті 1 цього ж Закону "третя безпечна країна" - це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
		Таким чином, позивач досить тривалий час перебував у третіх безпечних країнах та мав нагоду звернутися за захистом, однак не скористався своїм правом, що ставить під сумнів його можливе переслідування чи погрози на його адресу в країні постійного проживання. При цьому, вказуючи на переслідування з боку угрупування "Аль-Шабаб", доказів функціонування вказаної організації на території Ефіопії та в тому числі Російської Федерації позивачем не надано.
		Водночас, відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення враховано факт відсутності у позивача будь-яких документальних підтверджень повідомленої інформації про можливе переслідування в Сомалі. При перевірці об`єктивної та суб`єктивної сторони обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань, відповідачем не було встановлено наявність фактичних доказів того, що ці побоювання позивача є реальними.
		Таким чином, ДМС України зроблено висновок про те, що позивач не бажає повертатись до країни своєї громадської належності з причин, що не мають конвенційних ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		В свою чергу відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, належним чином дослідив, який рівень небезпеки для позивача існував на момент залишення ним країни походження, в тому числі, з урахуванням країни походження позивача та проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід.
		За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються.
		Крім того, позивач до перетину державного кордону України перебував у третіх безпечних країнах та за захистом у цих країнах не звертався.
		Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
		З огляду на викладене, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення відносно позивача діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" з додержанням принципів чинного законодавства яке регулює вказану сферу правовідносин.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Враховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
		Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, 
		Судові витрати          
		З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу громадянина Федеративної Республіки Сомалі - ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач:                                                                                А.Г. Загороднюк
		 
		Судді:                                                                                                    Л.О. Єресько
		 
		                                                                                                    В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...