Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Категорія справи № 686/4267/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.06.2020.
Дата набрання законної сили: 03.06.2020
Номер судового провадження: 51-4336км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12014240010005406

, а. п. 151) та аудіозапису судового засідання 
		18 листопада 2015 року, ОСОБА_9 заявив клопотання про відмову від захисника ОСОБА_34 (т. 5, а. п. 150). У зв`язку з неявкою цього захисника розгляд кримінального провадження було відкладено на іншу дату для виконання вимог 
		ч. 2 ст. 54 КПК, згідно якої відмова від захисника здійснюється виключно в його присутності. Таким чином, твердження про порушення права на захист засудженого під час вказаного судового засідання не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, в судовому засіданні питання про відмову від захисника 
		не вирішувалося, судове засідання було перенесено на іншу дату, надалі захист засудженого здійснювали ще й захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , з якими 
		23 листопада 2015 року ОСОБА_26 уклав договори про надання йому правової допомоги.
		Доводам сторони захисту, яка на підтвердження невинуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень посилалася на показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку. Суди визнали показання вказаних свідків непослідовними і такими, що спростовуються іншими доказами у справі. Зокрема, виписним епікризом медичної карти стаціонарного хворого № 3773 та довідкою з військової частини від 06 травня 2016 року № 2493 
		(т. 6, а.п. 161, 162), згідно з якими свідок ОСОБА_13 лікувався в госпіталі з 24 жовтня по 03 листопада 2014 року включно, а тому свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не могли відпочивати із засудженим 31 жовтня 2014 року оскільки, як вони показали, спільний відпочинок відбувся наступного дня або через день після виписки ОСОБА_13 , 
		тобто 04 або 05 листопада 2014 року. Підстав визнавати такі висновки суду необґрунтованими колегія суддів не має, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 433 КПК. 
		Суд не приймає до уваги доводи сторони захисту про те, що судом першої інстанції грубо порушено вимоги статей 370, 374 КПК оскільки не взято до уваги показання свідків ОСОБА_17 та  ОСОБА_15 , з огляду на те, що касаційні скарги не містять обґрунтувань того, яким чином показання свідка  ОСОБА_17 спростовують результати проведеної перевірки щодо застосування недозволених методів досудового розслідування, а показання свідка ОСОБА_15 , встановлені судами фактичні обставини, з огляду висновки суду, що спираються на досліджені в сукупності та взаємозв`язку докази в кримінальному провадженні. 
		У судових засіданнях 09 березня та 11 квітня 2016 року, задовольнивши письмові клопотання прокурора, суд першої інстанції виніс ухвали про призначення судово-біологічної експертизи. Сторона захисту стверджує про недопустимість висновків цієї експертизи як доказу через порушення судом вимог частини 4 ст. 333 КПК 
		та необґрунтоване призначення експертизи за відсутності вказівки в клопотанні прокурора причин, що унеможливили проведення відповідної слідчої дії до моменту звернення з обвинувальним актом до суду, а також порушення порядку її проведення через те, що, на думку сторони захисту, суд неправомірно зобов`язав керівника Хмельницького НДЕКЦ МВС України надіслати на адресу Вінницького НДЕКЦ МВС України зразки сухої крові ОСОБА_10 без ухвалення рішення про їх вилучення судом в порядку тимчасового доступу з місця зберігання.
		Проте, зазначені твердження не ґрунтуються на нормах кримінального процесуального закону, що визначають підстави й порядок призначення судом експертних досліджень під час судового розгляду. Згідно зі статтями 159  166 КПК судом здійснюється контроль за тимчасовим доступом до речей (їх вилученням) сторонами кримінального провадження. У разі призначення судом експертизи під час судового розгляду, судовий контроль забезпечує суд, який здійснює провадження та приймає відповідне рішення. Призначення експертизи в судовому розгляді не є слідчою (розшуковою) дією, як про це йдеться в касаційні скарзі, а тим більше не є такою дією проведення експертного дослідження за рішенням суду. В цьому провадженні сторона захисту не заперечує, що зразки крові, отримані за встановленим у КПК порядком. Суд уповноважив керівника Хмельницького НДЕКЦ МВС України передати зазначені зразки на адресу Вінницького НДЕКЦ МВС України для здійснення дослідження. Рішення про вилучення зразків судом у порядку тимчасового доступу самому собі як форма судового контролю судом за власними процесуальними рішеннями не передбачена в КПК. Про порушення порядку зберігання, пакування або про цілісність, автентичність та придатність для дослідження зразків крові в касаційній скарзі не йдеться. В судовому засіданні суд надав можливість висловитися сторонам з приводу заявленого клопотання та поставити експерту питання для вирішення під час дослідження. У цьому кримінальному провадженні рішення суду про передачу зразків з експертної установи, де вони зберігалися, до іншої такої установи для проведення дослідження, не містить ознак істотного порушення вимог кримінального процесуального закону чи права засудженого на захист. Судово-біологічна експертиза призначена судом з урахуванням приписів статей 332, 242 КПК, а висновок експерта від 15 грудня 2016 року № 221 відповідає вимогам статей 101, 102 цього Кодексу. 
		У касаційній скарзі не ставиться під сумнів належний фах експертів та наявність спеціальних знань у відповідній галузі, їх кваліфікація, освіта, необхідний стаж роботи, кваліфікаційна категорія, кваліфікаційний клас достатні для проведення експертних досліджень, проте стверджується про недопустимість судово-гістологічної експертизи від 19 листопада 2014 року № 1718, судово-медичної експертизи від 24 грудня 2014 року № 591 і № 644, та судово-біологічної експертизи № 221 від 15 грудня 2016 року через порушення вимог п. 3.4 Інструкції про призначення і проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, щодо вилучення об`єктів, що підлягають дослідженню, та відібрання зразків, а також підпункту 1.1. Додатку (Порядок надходження секційного матеріалу та супроводжуючої документації в судово-гістологічне відділення та обробка цього матеріалу в лабораторії-) до Правил проведення судово-медичної експертизи у відділеннях судово-медичної гістології судово-медичної експертизи, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6 (далі  Правила проведення гістологічних досліджень) щодо порядку надходження об`єктів судово-гістологічного дослідження для проведення дослідження.
		Твердження про недопустимість зазначених доказів колегія суддів вважає безпідставними. Судово-медичні експертизи від 24 грудня 2014 року № 591 та № 644 призначені за постановами слідчих слідчого відділу ХМВ УМВС в Хмельницькій області від 01 та 21 листопада 2014 року, відповідно, з дотриманням вимог ст. 242 КПК. 
		Згідно з пунктом 2.11. Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року 
		№ 6 (далі  Інструкції), коли при відповіді на питання, поставлені перед експертизою, виникає необхідність у проведенні судово-медичних лабораторних досліджень, судово-медичний експерт має право надіслати всі необхідні матеріали на ці дослідження. Порядок, організація та вид лабораторного дослідження визначаються правилами проведення окремих видів експертиз, затверджених наказом цього міністерства 
		від 17 січня 1995 року № 6.
		Крім того, відповідно до п. 2.19 Інструкції судово-медичний експерт має право 
		на вилучення частин трупа, органів та тканин, крові, сечі тощо для проведення судово-медичної експертизи без дозволу близьких родичів потерпілого або інших законних представників. Згідно з пунктами 1.5, 2.6, 4.9 Порядку вилучення і надсилання об`єктів 
		на лабораторні дослідження (Додаток №1 до Правил проведення судово-медичної експертизи (дослідження) трупів в бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6 (далі  Правила експертизи трупів), у документі-супроводі у відділення повинно бути записано, зокрема прізвище та ініціали експерта, який надіслав матеріали на дослідження.
		Згідно з п. 1.16. Правил проведення гістологічних досліджень, дослідження, яке проводиться у відділенні, оформляється у вигляді висновку експерта (акта судово-гістологічного дослідження), якому надається порядковий по відділенню номер і який складається не менш, як у двох примірниках, один (перший) з яких надсилається особі, яка призначила експертизу, другий залишається у архіві бюро, де зберігається протягом 25 років. 
		Таким чином, відповідними нормативними актами передбачена можливість судово-медичного експерта самостійно вирішувати питання щодо необхідності проведення додаткових лабораторних судово-медичних досліджень. При цьому, згідно з п. 1.22 Правил проведення гістологічних досліджень надання остаточного висновку про причину смерті належить до компетенції судово-медичного експерта, який проводив розтин трупа. Матеріали для таких досліджень судово-медичний експерт оформляє 
		і надсилає самостійно згідно зі встановленим та зазначеним вище Порядком вилучення і надсилання об`єктів на лабораторні дослідження з відповідним документом-супровідом за власним підписом і отримує результати таких лабораторних досліджень у формі акта у двох примірниках, один з яких застосовує як обґрунтування спеціальних методів дослідження у дослідній частини свого експертного висновку, а інший зберігається 
		в архіві бюро протягом 25 років. 
		За наведених обставин доводи сторони захисту про недопустимість висновків експертів через недотримання порядку направлення об`єктів на дослідження та отримання висновків з грубими порушеннями встановленого законодавством порядку 
		не підтверджуються матеріалами кримінального провадження. 
		Решта доводів захисника щодо недопустимості вищезазначених висновків експертів не містять посилань на правила допустимості доказів, які були порушені, а стосуються достовірності цих доказів, яка оцінювалася судом у сукупності з іншими доказами 
		у провадженні. Касаційний суд не має підстав піддавати сумніву висновки судів щодо достовірності висновків експерта.
		Безпосередньо змістом висновку пожежно-технічної експертизи від 26 листопада 2014 року № 1126 спростовуються твердження сторони захисту про недопустимість цього доказу через те, що експерт не попереджений про кримінальну відповідальність 
		за статтями 384, 385 КК, оскільки на першій сторінці цього дослідження про це зазначено, кожна сторінка висновку експерта підписана особисто спеціалістом, який його здійснив. При цьому сторона захисту не заперечує того, що перша та всі інші сторінки підписані саме експертом ОСОБА_36 . Тому цей висновок як допустимий доказ обґрунтовано 
		був використаний під час постановлення судового рішення.
		Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи, викладені у касаційній скарзі захисників, щодо необґрунтованої відмови судом першої інстанції в задоволенні їх клопотань 
		про визнання недопустимими доказів, а саме висновків пожежно-технічної експертизи від 26 листопада 2014 року № 1126, судово-гістологічної експертизи від 19 листопада 2014 року № 1718, судово-медичних експертиз від 24 грудня 2014 року № 591, 644, судово-біологічної експертизи від 15 грудня 2016 року № 221, протоколів пред`явлення речей для впізнання від 19, 20 лютого 2015 року.
		Доводи захисників про необґрунтовану відмову у призначенні повторної комісійної судово-медичної експертизи, пред`явленні для огляду відеозапису огляду місця події 
		від 11 листопада 2014 року свідку ОСОБА_37 , допиті свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , є аналогічними доводам, викладеним в їх апеляційній скарзі. 
		Суд апеляційної інстанції перевірив вказані доводи, надав їм належну оцінку, 
		та обґрунтовано зазначив, що такі клопотання суд розглянув відповідно до вимог статей 87, 350 КПК, належним чином вмотивував, а тому підстави для їх задоволення відсутні. З такою оцінкою погоджується і колегія суддів касаційного суду.
		Сторона захисту також посилається на те, що апеляційний суд порушив вимоги 
		ст. 419 КПК оскільки не розглянув належним чином клопотання про визнання недопустимими доказами висновків судових експертиз. Проте зі змісту журналу 
		та аудіозапису судового засідання від 16 вересня 2019 року (т. 8, а. п. 291294) убачається, що клопотання захисників про визнання доказів недопустимими було розглянуто судом у встановленому законом порядку. Колегією суддів апеляційного суду було відмовлено у задоволенні такого клопотання на підставі ч. 3 ст. 404 КПК. Натомість, відповідно до ст. 89 КПК питання про допустимість зазначених доказів у кримінальному провадженні було вирішено апеляційним судом під час їх оцінки в нарадчійкімнаті.
		Безпідставними є також доводи сторони захисту про те, що апеляційний суд 
		не запропоновував ОСОБА_9 дати показання по суті обвинувачення. Такі доводи 
		не ґрунтуються на вимогах закону. Апеляційний розгляд здійснено в межах, визначених ст. 404 КПК, та з дотриманням встановленого ст. 405 цього Кодексу порядку. Засудженому було надано можливість висловитися з приводу доводів, викладених 
		в апеляційних скаргах, надано слово у судових дебатах та останнє слово.
		Аналізуючи твердження сторони захисту про наявність підстав для звільнення 
		ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 263 КК колегія суддів виходить з того, що згідно з ч. 3 ст. 263 КК звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої. Добровільна видача означає, що особа має реальну можливість та усвідомлює, що і надалі безперешкодно може зберігати предмети цього злочину, проте за власним бажанням (незалежно від причин та мотивів) здає їх органу влади. 
		Як свідчать встановлені судами обставини, засуджений повідомив про факт зберігання зброї і боєприпасів за умов, коли усвідомив неможливість і надалі безперешкодно зберігати предмети злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, оскільки вони неминуче будуть виявлені під час слідчої дії. За таких умов видача предметів злочину не містить підстав для застосування ч. 3 ст. 263 КК, а є діянням, спрямованим на пом`якшення кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення. Доводи про те, що ОСОБА_9 добровільно видав набої та пістолет, є безпідставними. 
		У касаційних скаргах також зазначено про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. Однак колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду 
		про те, що призначене ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі у межах, визначених судом першої інстанції, є необхідним й достатнім для його виправлення 
		та попередження вчинення нових злочинів, тобто ґрунтується на вимогах закону. Покарання ОСОБА_9 призначено з належним врахуванням ступеня тяжкості вчинених чотирьох умисних злочинів, де умисне вбивство, передбачене ч. 1 ст. 115 КК, 
		є особливо тяжким злочином, умисне знищення чужого майна шляхом підпалу за ч. 2 
		ст. 194 КК та незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами за ч. 1 ст. 263 КК - тяжкими злочинами, а крадіжка за ч. 1 ст. 185 КК  злочином середньої тяжкості. Крім видової характеристики ступеня тяжкості вчинених злочинів, визначеної ст. 12 КК, 
		суд, призначаючи покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності, визначив тяжкість конкретних кримінальних правопорушень, врахувавши їх характер, цінність суспільних відносин, на які вчинені посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму та вид вини, мотиви і мету кримінальних правопорушень, відсутність обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання, а також відомості про особу засудженого, який за місцем тимчасового проживання характеризується посередньо, за місцем постійного проживання та проходження служби позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. 
		Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (ст. 414 КПК). При цьому явно несправедливим покаранням 
		є не будь-яка відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру, що вказує 
		на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом та тим видом і розміром покарання, яке мало би бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, та повинні братися до уваги під час призначення покарання. 
		На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_9 покарання за ч. 1 ст. 115 КК 
		у виді позбавлення волі на строк 15 років, за ч. 1 ст. 185 КК  на строк 3 роки, за ч. 2 
		ст. 194 КК  на строк 8 років, за ч. 1 ст. 263 КК  на строк 5 років, та остаточне покарання, призначене на підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення більш суворим покаранням менш суворих у виді позбавлення волі на строк 15 років, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є співмірним характеру протиправних дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів і не сприймається як явно несправедливе через суворість, підстав вважати його явно несправедливим Верховний Суд не вбачає.
		Доводи захисників про те, що суди не навели підстав для задоволення цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди є безпідставними, оскільки вирішуючи питання про стягнення з ОСОБА_9 на користь потерпілої ОСОБА_6 спричиненої моральної шкоди, суд взяв до уваги характер і тривалість фізичних та душевних страждань, які потерпіла зазнала у зв`язку з протиправними діями засудженого, тому обґрунтовано стягнув з засудженого 500 000 грн з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості.
		Твердження сторони захисту про те, що суд апеляційної інстанції не надав відповіді 
		на всі доводи, викладені в їх апеляційних скаргах, є безпідставними. Вимоги 
		до мотивування судових рішень засновані на вимогах ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенції). Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції Європейського суду з прав людини про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент при обґрунтуванні судами своїх рішень (справа «Салов проти України», заява № 65518/01, рішення від 06 вересня 2005 року, § 89), в цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на основні зазначені в апеляційній скарзі захисників доводи, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційні скарги необґрунтованими, та належним чином мотивував свою позицію. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. 
		Істотних порушень закону про кримінальну відповідальність та кримінального процесуального закону, які би були беззаперечними підставами для скасування чи зміни вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, а також підстав для закриття кримінального провадження під час касаційного перегляду не встановлено. За таких обставин суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг засудженого та захисників.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2017 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які діють в інтересах засудженого, та засудженого ОСОБА_9  без задоволення. 
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		 Судді
		 
		 
		ОСОБА_38  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...