Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/17571/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 10.06.2020. Зареєстровано: 11.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2020.
Дата набрання законної сили: 03.06.2020
Номер судового провадження: A/855/2338/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/17571/19                                                        Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  03 червня 2020 року                                                                                   м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді-доповідача                    Глущенко Я.Б., 
		суддів                                                            Мельничука В.П., Пилипенко О.Є.,
		секретаря                                                  Суркової Д.О.,
		за участю представників сторін:
		від позивача - адвокати Торчило В.І., Русин О.Ю., 
		від відповідача  1, 2 - Солтановська А.О.,  
		від третьої особи - не прибув,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне слідче управління Національної поліції України, про визнання протиправним та скасування рішення, за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		          У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач 1, апелянт, ДМС України), Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (далі - відповідач 2, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській оласті), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне слідче управління Національної поліції України, про визнання протиправним та скасування рішення про позбавлення статуса біженця.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року позов задоволено.
		Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що згідно інформації, наданої національною поліцією, позивач займається діяльністю, що становить загрозу здоров`ю населення України. До того ж, позивач перебуває у міжнародному розшуку з метою арешту та подальшої екстрадиції  до Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, аналогічним тим, у вчиненні яких йому пред`явлено підозру на території України -  збут та контрабанда наркотичних засобів.
		Відзив на апеляційну скаргу не надходив. 
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з таких підстав.
		Судом установлено, що позивача на підставі рішення Державної міграційної служби України від 17 серпня 2018 року відповідно до пункта 1 частини 1  статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»  визнано біженцем.
		Рішенням Державної міграційної служби України від 28 серпня 2019 року відповідно до частин 4, 5, 14 статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»    та підпункта «б» пункта 7.7 розділа VII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потурбує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за №1146/19884, вирішено позбавити позивача статуса біженця у зв`язку з тим, що він займається діяльністю, що становить загрозу громадському порядку та здоров`ю населення України.
		Уважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення ОСОБА_1 статуса біженця здійснено за відсутності підстав, визначених частиною 5 статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		Колегія суддів з висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на  наступне.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України.
		Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»  від 08 липня 2011 року №3671-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №3671-VI),  особа позбавляється статуса біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України.
		Частиною 7 цієї правової норми  передбачено, що підставою для подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про позбавлення статусу біженця може бути клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади.
		Уповноважені посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за наявності підстав, зазначених у частинах 1, 5 та 6 цієї статті, вносять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, подання про втрату статуса біженця (частина 8 статті 11 Закону України №3671-VI).
		Згідно із частиною 9 статті 11 України №3671-VI  у поданні про позбавлення статусу біженця мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для позбавлення цього статуса.
		Рішення про позбавлення статуса біженця приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за поданням уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців (частина 10 статті 11 Закону України №3671-VI).
		Відповідно до частин 11 та 12 статті 11 Закону України №3671-VI  центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати додаткової інформації від уповноваженої посадової особи, яка внесла подання.
		У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби в установленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів щодо особи, стосовно якої вирішується питання про позбавлення статуса біженця.
		Частиною 14 статті 11 Закону України №3671-VI  передбачено, що на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про позбавлення статуса біженця чи про відсутність підстав для позбавлення статуса біженця.
		Відповідно до частини 16 статті 11 Закону України №3671-VI  центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилає особі, стосовно якої прийнято рішення про позбавлення її статуса біженця або видає їй письмове повідомлення із зазначенням причин такого рішення і роз`ясненням порядку його оскарження. Посвідчення біженця та її проїзні документи для виїзду за кордон вилучаються або визнаються недійсними.
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що рішення про позбавлення особи статуса біженця може бути прийнято, якщо ця особа займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України, на підставі відповідного клопотання органу державної влади та на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів.
		Як убачається з матеріалів справи, компетентний орган дійшов висновку, що позивач займається діяльністю, що становить загрозу громадському порядку та здоров`ю населення України.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що законодавством не врегульовано питання, які конкретно обставини є достатніми для висновку про позбавлення статуса біженця згідно з частиною 5 статті 11 Закону України №3671-VI.
		Відповідно, це питання віднесено до дискреційних повноважень компетентного органу - центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції та його територіальних відділень, які при прийнятті рішення щодо конкретного випадку самостійно визначають, чи дії біженця становлять загрозу громадському порядку та здоров`ю населення України.
		Відповідач в обґрунтування доводів про те, що позивач становить загрозу громадському порядку та здоров`ю населення України покликається на те, що 23 квітня 2019 року Національною поліцією України розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 307 та частиною 3 статті 305 Кримінального кодексу України за фактом збуту та контрабанди наркотичних засобів в особливо великих розмірах. В рамках даного провадження встановлено придбання певною особою наркотичного засобу - кокаїну в особливо великих розмірах. Зазначена особа з метою реалізації наркотичного засобу вступила у злочинну змову з групою осіб, до складу яких входить позивач. 19 червня 2019 року позивача затримано під час руху по місту Києву в автомобілі супроводу транспортного засобу, в якому виявлено наркотичний засіб - кокаїн в особливо великих розмірах. Під час обшуку орендованого учасниками організованої групи  будинку працівниками поліції виявлено та вилучено додатково наркотичного засобу - кокаїну в особливо великих розмірах.
		Також наголошує на тому, що позивач перебуває у міжнародному розшуку з метою арешту та подальшої екстрадиції до Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 30, частиною 5 статті 2281 Кримінального кодексу Російської Федерації (незаконне виробництво, збут або пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також, незаконний збут або пересилання рослин, які містять наркотичні засоби або психотропні речовини, або їх частин, які містять наркотичні засоби або психотропні речовини).
		Зазначені обставини підтверджуються наявними у справі письмовими документами компетентних органів.
		Не оспорюючи наведену інформацію, позивач уважає, що така не є належним доказом підтвердження того, що він займається діяльністю, що становить загрозу громадському порядку та здоров`ю населення України. На думку позивача, відповідні дії мають бути підтверджені виключно вироком суду, який набрав законної сили. Оскільки кримінальну справу відносно нього ще не вирішено, позивач стверджує, що підстави для позбавлення його статуса біженця відсутні.
		Колегія суддів не погоджується з такими доводами позивача, адже на законодавчому рівні не визначено конкретного переліку документів на підтвердження діяльності, що становить загрозу громадському порядку та здоров`ю населення України. А відтак, до уваги можуть бути взяті будь-які докази, які об`єктивно свідчать про такі дії. 
		Із матеріалів справи вбачається, що 19 червня 2019 року працівниками Департамента протидії наркозлочинності Національної поліції України затримано організовану групу, причетну до організації збуту та контрабанди наркотичного засобу - «кокаїн» в особливо великих розмірах, до складу якої входив позивач.
		20 червня 2019 року позивачу повідомлено про підозру в незаконному придбанні, зберіганні та перевезенні, з метою збуту наркотичного засобу, вчиненому організованою групою, в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого частиною 3 статті 307 Кримінального кодексу України.
		Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2019 року у справі №757/32127/19-к до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		Із ухвали суду вбачається, що позивач, у складі організованої групи, затриманий під час транспортування 25 брикетів наркотичного засобу - кокаїн, що становить особливо великий розмір.  За результатами проведення обшуку орендованого учасниками організованої групи  будинку, працівниками поліції виявлено та вилучено ще 197 брикетів наркотичного засобу - кокаїн.
		З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наведена інформація в належній мірі свідчить про причетність позивача до діяльності, що становить загрозу громадському порядку та здоров`ю населення України, а тому є достатньою підставою для позбавлення його статуса біженця.
		Відповідно до  статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України  рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.    Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України  за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і ухвалити нове судове рішення.
		За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України  підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, що зумовило неправильне вирішення справи.
		Керуючись статтями 33, 34, 243, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задовольнити.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року  скасувати.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий суддя                                                            Я.Б. Глущенко
		 
		Судді                                                                                 В.П. Мельничук
		 
		                                                                                          О.Є. Пилипенко
		 
		(Повний текс постанови складено 09 червня 2020 року.)

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...