Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1527/8567/12 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2020.
Дата набрання законної сили: 03.06.2020
Номер судового провадження: 61-40311ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		03 червня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 1527/8567/12
		провадження № 61-40311св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), 
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В., 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Джулай Світлана Володимирівна,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, у складі судді Попеляшкова О. С., від 03 березня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,                від 12 червня 2018 року.
		 
		Короткий зміст позовних заяв та їх обґрунтування 
		У травні 2012 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до                     ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення та вселення.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він не підписував договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , укладений                      17 серпня 1998 року на Одеській універсальній товарній біржі, оскільки знаходився у місцях позбавлення волі, а його мати, як йому стало відомо, відсутня за місцем проживання з 2001 року, місце перебування її до цього часу невідоме. Позивач вказував, що зазначений договір купівлі-продажу був визнаний дійсним рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області, а його було визнано таким, що втратив право користування житлом, після чого спірне домоволодіння за нотаріально посвідченим договором було продано відповідачу ОСОБА_3 . 
		Враховуючи вищенаведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: витребувати спірне домоволодіння із незаконного володіння                   ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та повернути зазначене домоволодіння у його власність і власність його матері ОСОБА_7 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 17 серпня 1998 року, укладений між членами Одеської універсальної товарної біржі «Джіп» ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ОСОБА_1 ; виселити ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 із зазначеного домоволодіння; зобов`язати ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 звільнити зазначене домоволодіння від свого майна, усунути всі перешкоди для ОСОБА_1 в користуванні його власністю - домоволодінням АДРЕСА_1 ; вселити його в зазначене домоволодіння.
		Справа розглядалась судами неодноразово.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17 серпня 1998 року в частині відчуження ОСОБА_1 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_8 , посвідчений Одеською універсальною товарною біржою                GIP за № 98/1135. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3                         1/2 частину будинку АДРЕСА_1 на користь                 ОСОБА_1 . Вселено ОСОБА_1 у домоволодіння АДРЕСА_1 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу належала на праві власності 1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_1 , у зв`язку з перебуванням в місцях позбавлення волі договору від 17 серпня 1998 року про відчуження належної йому частини домоволодіння                  ОСОБА_1 не укладав та не підписував, у зв`язку з чим вимоги позивача в частині визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу щодо відчуження 1/2 частини спірного домоволодіння, її витребування у добросовісного набувача та відповідно вселення позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Інші позовні вимоги визнані необґрунтованими. 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2016 року- без змін. 
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що договір купівлі-продажу 17 серпня 1998 року, на підставі якого із власності ОСОБА_1 вибула 1/2 частина спірного домоволодіння, був укладений без його волевиявлення й згоди. Отже,                   1/2 частина спірного домоволодіння підлягає витребуванню на користь позивача у добросовісного набувача. Вимоги позивача про виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 із спірного домоволодіння визнані такими, що задоволені бути не можуть, оскільки ОСОБА_3 є власником іншої 1/2 частини спірного домоволодіння, отже ОСОБА_3 , а також ОСОБА_3 й ОСОБА_4 мають право проживання в будинку.
		Короткий зміст вимог касаційних скарг та доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі  ОСОБА_3 просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що поведінка позивача не може вважатись добросовісною, обставини справи  викликають сумнів з приводу того, що позивач дійсно не знав про відчуження предмету спору та не був залучений до шахрайського заволодіння коштами, які відповідачі добросовісно сплатили за придбання домоволодіння. Заявник вважає, що позивачем було пропущено строк позовної давності на звернення до суду із цим позовом, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем. Вважає, що позивач не має права на витребування 1/2 частини домоволодіння.
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 листопада 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_6 , використовуючи підроблене рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області, заволоділа домоволодінням АДРЕСА_1 , зняла з реєстраційного обліку позивача та його матір ОСОБА_7 і в подальшу відчужила домоволодіння ОСОБА_3 , яка не є власником спірного домоволодіння. Заявник вказує, що внаслідок шахрайський дій                     ОСОБА_6 він позбавлений права на житло. Позивач вказує, що він є правонаступником його матері, фактично діє не тільки в своїх інтересах, але і в її інтересах. Має право на отримання майна, належного його матері в порядку спадкування, до складу якого увійшла 1/2 частина спірного будинку, а тому порушені його права на весь будинок.    
		Відзиви на касаційні скарги не надходили
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалами Верховного Суду від 28 серпня, 23 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданими касаційними скаргами.
		13 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 1527/8567/12 розподілено судді-доповідачеві.
		Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_7 та ОСОБА_1 на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна № 18644 від 12 червня 1997 року, посвідченого на Одеській товарній біржі, належало домоволодіння    АДРЕСА_1 , що було зареєстровано в комунальному  підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості».
		17 серпня 1998 року на Одеській універсальній товарній біржі «Джип» між продавцями ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та покупцем ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 98/1135 відносно домоволодіння під АДРЕСА_1 .
		Разом з тим ОСОБА_1 у період з 03 липня 1998 року по 07 серпня           2001 року знаходився в місцях позбавлення волі (07 серпня 2001 року звільнився з Южної ВК № 51 Одеської області), а у подальшому його знову було засуджено за вчинення злочину та він з 01 липня 2003 року по 30 квітня 2008 року відбував покарання у місцях позбавлення волі.
		15 квітня 2004 року рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області у справі № 1-351 2004 договір продажу нерухомого майна, укладений 17 серпня 1998 року на Одеській універсальній товарній «Джип» щодо зазначеного домоволодіння між ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , визнано дійсним.
		Рішенням Великомихайлівського суду Одеської області від 24 червня           2005 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 .
		Згідно довідок Великомихайлівського районного суду Одеської області, зазначені рішення судом не ухвалювались та в картотеці суду цивільні справи за цими позовами відсутні.
		04 серпня 2005 року між продавцем ОСОБА_6 та покупцем          ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями, який нотаріально посвідчений за реєстровим номером 2865.
		Позиція Верховного Суду
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня                                2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Згідно зі статтею 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		За правилом частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України, яка встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою вважати правочин недійсним (стаття 215 ЦК України).
		Положення частини першої статті 216 ЦК України, яка встановлює правові наслідки недійсності правочину,  не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було в подальшому відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
		Відповідно до частини першої статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (стаття 658 ЦК України).
		Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване  у нього.
		Тлумачення статті 330 ЦК Українисвідчить, що виникнення права власності  у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване  у добросовісного набувача.
		Статтею 387 ЦК Українивизначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Частиною першою статті 388 ЦК Українизакріплено право власника на витребування майна від добросовісного набувача у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що за змістом  статті 388 ЦК Українимайно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був підтриманий Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18).
		Встановлено, що згідно довідок Великомихайлівського районного суду Одеської області рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 15 квітня 2004 року у справі № 1-351 2004, яким договір продажу нерухомого майна, укладений 17 серпня 1998 року на Одеській універсальній товарній «Джип» щодо спірного домоволодіння між ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , було визнано дійсним, а також рішення Великомихайлівського суду Одеської області від 24 червня 2005 року, яким ОСОБА_7 та ОСОБА_1 визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 , - не ухвалювались та в картотеці суду цивільні справи за цими позовами відсутні. 
		Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що позивачу належала на праві власності 1/2 частка домоволодіння           АДРЕСА_1 . Майно вибуло з володіння власника поза його волею. У зв`язку із перебуванням в місцях позбавлення волі (у період                      з 03 липня 1998 року по 07 серпня 2001 року, з 01 липня 2003 року                          по 30 квітня 2008 року) позивач договору про відчуження належної йому частини домоволодіння від 17 серпня 1998 року не міг укладати і не укладав, текст договору не підписував, судове рішення про визнання вказаного договору дійсним не ухвалювалось, а тому позовні вимоги в частині визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу щодо 1/2 частини спірного домоволодіння, а такожвитребування 1/2 частини спірного домоволодіння у добросовісного набувача та відповідно вселення   ОСОБА_1 є обґрунтованими.
		Враховуючи те, що позивачем не доведено наявності підстав, які б підтверджували його правонаступництво після смерті його матері   ОСОБА_7 (яка не визнана безвісно відсутньою чи померлою), позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17 серпня            1998 року в частині відчуження належної ОСОБА_7 1/2 частини домоволодіння до задоволення не підлягають.
		Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, доведеність порушеного права позивача на 1/2 частину спірного домоволодіння, вимоги позивача про виселення   ОСОБА_2 ,                ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4 зі спірного будинку до задоволення не підлягають, оскільки відповідач    ОСОБА_3 є власником іншої 1/2 частини спірного домоволодіння, наділена правом користування та розпорядження ним, відповідно    ОСОБА_3 й   ОСОБА_4 , як члени сім`ї власника частини будинку, відповідно до положень статті 405 ЦК України мають право проживання в будинку.
		При повторному розгляді справи судами враховано висновки, викладені в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року та від 11 жовтня 2017 року.
		Щодо доводів позивача про наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача слід зазначити наступне.
		Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки                           (стаття 257 ЦК України).
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
		Частинами четвертою-п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Враховуючи те, що позивач тривалий час перебував в місцях позбавлення волі (у період з 03 липня 1998 року по 07 серпня 2001 року, з 01 липня          2003 року по 30 квітня 2008 року), його необізнаність про наявність оспореного правочину й судових рішень, які насправді судами не ухвалювались, вибуття поза його волею належної йому частини домоволодіння у зазначений період і подальше звернення до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій щодо відчуження належного йому майна після відбування покарання, а також те, що              ОСОБА_3 не довела, що при розгляді справи в суді першої інстанції вона заявляла про застосування наслідків спливу позовної давності, слід дійти висновку, що доводи ОСОБА_3 є такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог.
		Необхідно зазначити, що частиною першої статті 661 ЦК України передбачено, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
		Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
		Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
		Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційні скарги  ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                       Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                                    О. В. Білоконь
		 
		                                                                                                                О. М. Осіян      
		 
		       С. Ф. Хопта
		 
		       В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...