Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 722/28/17 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Справи в порядку виконання судових рішень у кримінальних провадженнях.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.06.2020.
Дата набрання законної сили: 03.06.2020
Номер судового провадження: 51-302км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020260100000020

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		03 червня 2020 року
		м. Київ
		справа № 722/28/17
		провадження № 51-302 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю: 
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 , якийдієвінтересах засудженого ОСОБА_10 , на вирок Чернівецького апеляційного суду від 04 грудня 2019року укримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016260220000091 від 05 вересня 2016 року, заобвинуваченням
		ОСОБА_10 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сокиряни Чернівецької області, який згідно матеріалів кримінального провадження проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 Кримінального кодексу України.
		Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Кельменецького районного суду Чернівецької області від 12 жовтня 2018року ОСОБА_10 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2ст. 369-2 Кримінального кодексу України (далі  КК України) та виправдано його. Вирішено питання стосовно повернення застави та щодо речових доказів.
		За вироком Чернівецького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргупрокурора задоволено частково.ВирокКельменецького районного суду Чернівецької області від 12 жовтня 2018 рокустосовно ОСОБА_10 скасовано таухвалено новий вирок, яким визнано ОСОБА_10 винуватим ускоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України і призначено йому покарання увиді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 55 КК України призначено ОСОБА_10 додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями строком на 2 роки. Вирішено питання щодо речових доказів.
		Згідно цим вироком  ОСОБА_10 , працюючи на посаді першого заступника начальника Сокирянської виправної колонії № 67 відділу Державної пенітенціарної служби України вЧернівецькій області, являючись службовою особою, яка займає відповідальне становище, будучи наділеним організаційно-розпорядчими таадміністративно-господарськими обов`язками, діючи умисно зкорисливих мотивів, 08 вересня 2016 року, близько 17 години 40 хвилин, перебував біляадміністративної будівлі Сокирянської виправної колонії №67відділу Державної пенітенціарної служби України в Чернівецькій області таодержав відзасудженого ОСОБА_11 неправомірну вигоду у розмірі 5000доларів США, щозгідно офіційного курсу Національного банку України станом на 08 вересня 2016 року, становило 133621,53грн., для себе та третіх осіб за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, прокурорів Сокирянської місцевої прокуратури Чернівецької області та суддів Сокирянського районного суду Чернівецької області, якіуповноважені на прийняття рішення щодоумовно-дострокового звільнення засудженого ОСОБА_11 .
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального законута неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок суду апеляційної інстанції скасувати та закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_10 події та складу кримінального правопорушення. Вважає,щовирок Чернівецького апеляційного суду ухвалений незаконним складом суду, оскількисуддя ОСОБА_12 , входила до складу колегії суддів апеляційного суду при визначенні підсудності кримінального провадження. Посилається напорушення порядку визначення слідчого, оскільки військовим прокурором Чернівецького гарнізону було надано доручення слідчому вказаної прокуратури напроведення досудового розслідування, а не органу досудового розслідування. Вказаним доводам, а також доводам щодо незаконного продовження строку досудового розслідування апеляційним судом оцінка ненадана. Вказуєнапроцесуальні порушення при ознайомленні з матеріалами кримінального провадження та врученні обвинувального акту. Крім того, вважає, що досудове розслідування в цілому проведено неуповноваженим законом органом. Зазначаєпро порушення порядку отримання дозволу напроведення НСРД таїхпроведення. Посилається нате,щосудом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам сторони захисту вчастині визнання недопустимим доказом протоколу огляду та вручення грошових коштів. Вважає,що протокол огляду місця події від 08 вересня 2016 року єнедопустимим доказом, складений з порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК України) у зв`язку з порушенням права ОСОБА_10 на захист, оскількипісля вилучення грошових коштів йомуне було роз`яснено право відмовитись від надання показань тапояснень. Зазначає пропорушення права назахист під час призначення тапроведення експертизи спеціальних хімічних речовин, оскільки підозрюваний та йогозахисник не були повідомлені пропроведення експертизи. Непогоджується звисновками апеляційного суду щодо визнання допустимим доказом постанови про контроль за вчиненням злочину та протоколу зарезультатами йогопроведення. Посилається такожнасуперечливість показань свідків. Крімтого, зазначає, що судом апеляційної інстанції незастосовано закон, якийпідлягає застосуванню, асаменевирішено питання щодо повернення застави. Крім цього, післяпроголошення вироку апеляційним судом йомунебуло роз`яснено право знайомитись із журналом судового засідання, атакож право на подачу клопотання про доставку в судове засідання суду касаційної інстанції. Вказує про неправильне тлумачення апеляційним судом закону, яке суперечить йоготочному змісту, череззастосування докримінально-правової норми, яка міститься у примітці дост.3692 КК України положення Закону України «Про запобігання корупції».
		Узапереченні на касаційну скаргу прокурор просить відмовити узадоволенні касаційної скарги захисника в повному обсязі, а вирок Чернівецького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року залишити без зміни.Посилається нате,щосуд апеляційної інстанції повно та об`єктивно дослідив всі матеріали кримінального провадження, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, підстав для скасування вироку суду апеляційної інстанції ізакриття кримінального провадження немає. Зазначає, що розглядаючи подання голови Сокирянського районного суду Чернівецької області провизначення підсудності кримінального провадження суддя ОСОБА_12 не здійснювала розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_10 посуті, а тільки приймала рішення, якепов`язане з визначенням йогопідсудності. Вказує, що суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку, що закон зобов`язує слідчого, у разі отримання заяви про злочин, проводити розслідування доки прокурор не визначить іншу підслідність. Стверджує, що в ході відкриття матеріалів в порядку ст.290КПКУкраїни стороною обвинувачення повідомлено сторону захисту прозавершення досудового розслідування та надано доступ до матеріалів досудового розслідування, в яких містяться докази, що будуть використані якдоказ у цьому кримінальному провадженні. Також зазначає, щонеобґрунтованими єдоводи сторони захисту щодо визнання судом апеляційної інстанції допустимими доказами протоколу огляду та вручення грошових коштів, протоколу огляду місця події від 08 вересня 2016 року та постанови про контроль за вчиненням злочину уформі спеціального слідчого експерименту. Вказує,щонадуманими єтвердження сторони захисту просуперечливість міжсобою показань свідків. Посилається на помилковість доводів сторони захисту проте, щостаном на08вересня 2016 року, визначення кола осіб, якієуповноваженими навиконання функцій держави, наведене у примітці дост.3692 ККУкраїни втратило чинність через втрату чинності Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».
		Позиції учасників судового провадження
		Захисники ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та засуджений ОСОБА_10 підтримали касаційну скаргу та просили їїзадовольнити.
		Прокурори ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проти касаційної скарги заперечували тапросили залишити їїбез задоволення.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла донаступних висновків.
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування абозміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України прокримінальну відповідальність таневідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення іособі засудженого.
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Прицьомунаділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої таапеляційної інстанцій норм матеріального тапроцесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, щонебуливстановлені воскарженому судовому рішенні, вирішувати питання продостовірність того чиіншого доказу.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень в касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої таапеляційної інстанцій.
		Вирішуючи питання про обґрунтованість доводів касаційної скарги захисника, Суд виходить з наступного.
		Згідно з ч. 2 ст. 218 КПК України, якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, вінпроводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.
		Під час здійснення апеляційного розгляду кримінального провадження суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про істотне порушення кримінального процесуального законодавства судом першої інстанції у зв`язку ізвизнанням недопустимими доказами протоколу огляду місця події від08вересня 2016 року, протоколу огляду та вручення грошових коштів від08вересня 2016 року, оскільки ч.2 ст. 218 КПК України зобов`язує слідчого, уразі отримання заяви про злочин, проводити розслідування доки прокурор невизначить іншу підслідність, що у свою чергу свідчить про необґрунтованість доводів касаційної скарги в цій частині. 
		Також, апеляційний суд навів обґрунтування підстав, за якихнепогодився звисновками суду першої інстанції про визнання недопустимими доказами показань свідка ОСОБА_13 , який в суді апеляційної інстанції не оспорював свого попереднього знайомства з працівником СБУ  ОСОБА_14 , що саме по собі за відсутності інших об`єктивних підстав неможе підтверджувати заінтересованість понятого, залученого для складення протоколу огляду грошових коштів та присутнього під час їх вилучення таскладення протоколу огляду місця події, а також свідка ОСОБА_11 , показання якогопідтверджуються іншими доказами у кримінальному провадженні, в тому числі, показаннями самого ОСОБА_10 , який стверджував, що 5000 доларів США були отримані як борг для повернення свідку ОСОБА_15 . Втойжечас вказана версія обвинуваченого відкинута апеляційним судом ізнаведенням детального обґрунтування мотивів прийнятого рішення. 
		Доводи касаційної скарги захисника про те, щовирок апеляційного суду ухвалено незаконним складом суду, оскільки суддя апеляційного суду ОСОБА_12 брала участь у цьому проваджені, вирішуючи питання пронаправлення кримінального провадження за поданням голови Сокирянського районного суду Чернівецької області з одного суду до іншого вмежах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції, а також при розгляді справи в апеляційному порядку навирок місцевого суду, є безпідставним.
		Так, для забезпечення вимог процесуальної форми щодо недопущення сторонніх впливів на прийняття процесуальних рішень у кримінальному процесі України законодавцем закріплено інститут самовідводу, відводу, який передбачає інструменти для усунення упередженої службової особи від здійснення розслідування та судового розгляду кримінального провадження, сприяє підвищенню рівня довіри громадськості до суду та винесених ним рішень. Дообставин, що виключають участь судді (слідчого судді) в кримінальному провадженні та забезпечують неупередженість суддів відноситься така підстава для самовідводу, відводу, як недопустимість їх повторної участі у кримінальному провадженні (ст. 76 КПК України). 
		В той же час вирішення суддею питання про направлення кримінального провадження за поданням голови Сокирянського районного суду Чернівецької області з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції, не можна визнати повторною участю судді, який бере участь уцьомупровадженні під час апеляційного розгляду, в розумінні ст. 76 КПК України.
		Також суд апеляційної інстанції не погодився із висновками суду першої інстанції про визнання недопустимим доказом проведення прокурором негласної слідчої (розшукової) дії контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту із наведенням в ухваленому вироку мотивів прийнятого рішення. При цьому не залишилась поза увагою апеляційного суду оцінка висновків щодонаявності провокації особи на вчинення злочину.
		Для визначення провокації злочину Європейський суд встановив, зокрема,такікритерії: чи були дії правоохоронних органів активними, чималомісце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах зособою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чибувби скоєний злочин безвтручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, щоособа була втягнута у злочинну діяльність іймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.
		Апеляційний суд дійшов висновку про те, що у кримінальному провадженні відсутні будь-які дані про провокування ОСОБА_11 та ОСОБА_16 , ОСОБА_10 довчинення злочину, у зв`язку з чим зроблений судом першої інстанції висновок повністю суперечить змісту ст. 271 КПК України та рішенням Європейського суду зправ людини, на які він послався у вироку. Так,прокурором, після звернення ОСОБА_11 та ОСОБА_16 до Служби безпеки України, було прийнято рішення у відповідності до вимог ст. 271 КПК України про проведення негласної слідчої (розшукової) дії контролю завчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, в ході якого, свідок ОСОБА_16 , 08 вересня 2016 року, отримав вУправлінні Служби безпеки України в Чернівецькій області 5000 доларів СШАдля ОСОБА_11 та передачі їх ОСОБА_10 , в присутності понятих ОСОБА_13 та ОСОБА_17 , вони були оброблені спеціальною речовиною і після передачі цихгрошей ОСОБА_11 ОСОБА_10 , в ході проведення огляду місця події, цігроші були виявлені тавилучені у ОСОБА_10 . 
		Під час касаційного розгляду не встановлено підстав, які б доводили необґрунтованість висновків апеляційного суду про відсутність провокативної поведінки у діях працівників органів досудового розслідування, діяльністьякихбула пасивним розслідуванням по заяві ОСОБА_11 , якийнемав будь-якихпідстав чи інтересу бути ініціатором провокативних дій.
		Відповідно до ч.1 ст. 20 КПК Українипідозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йомуможливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чиобвинувачення, право збирати іподавати докази, брати особисту участь укримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, атакож реалізовувати іншіпроцесуальні права, передбачені цим Кодексом.
		Згідно матеріалів кримінального провадження 08 вересня 2016 року бувпроведений огляд місця події за участі ОСОБА_10 . Того ж дня, 08 вересня 2016 року був складений протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину та роз`яснені процесуальні права та обов`язки, передбачені ч.3ст.42КПКУкраїни.
		Не можуть бути також визнані обґрунтованими доводи касаційної скарги захисника про порушення права на захист через проведення експертизи спеціальних хімічних речовин без повідомлення підозрюваного тайогозахисника, з огляду на зміст статей 101, 243 та 244 КПК України, пов`язаних з наділенням сторони захисту колом процесуальних прав тавизначенням порядку заявлення тавизначення клопотань щодо експертиз.
		Таким чином, матеріали кримінального провадження не містять відомостей напідтвердження обґрунтованості доводів касаційної скарги захисника вчастині порушення права на захист  ОСОБА_10 під час проведення досудового розслідування.
		Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції вухваленому вироці не вирішено питання щодо предмету застави танероз`яснення засудженому права на ознайомлення з журналом судового засідання вціломуневпливає на об`єктивність судового рішення стосовно  ОСОБА_10 , тому касаційна скарга захисника в цій частині задоволенню непідлягає.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та визнав недопустимими доказами результати НСРД, оскільки стороною обвинувачення небуло вжито всіх необхідних і залежних від неї заходів спрямованих нарозсекречення процесуальних документів, і в такий спосіб має місце порушення вимоги ст.290 КПК України щодо відкриття матеріалів іншій стороні, в частині невідкриття стороні захисту ухвал слідчого судді Апеляційного суду Тернопільської області про надання дозволу на їх проведення. 
		В той же час, під час судового розгляду суд апеляційної інстанції безпосередньо дослідив усудовому засіданні решту доказів у кримінальному провадженні, допитав свідків та обґрунтовано дійшов висновку, що вина засудженого ОСОБА_10 підтверджується сукупністю досліджених доказів, які визнані апеляційним судом належними та допустимими. 
		Порушень кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції підчас дослідження доказів, допиту свідків та вирішення клопотань, пов`язаних ізрозглядом кримінального провадження, не встановлено. 
		Матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки суду апеляційної інстанції про доведеність винуватості засудженого зробленіздотриманням вимогст.23КПКУкраїни на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено таперевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно дост.94цьогоКодексу. 
		При цьому, зазначення слідчим помилкової дати та неправильної назви місця складення у протоколі огляду та вручення грошових коштів є явною опискою та,враховуючи весь зміст зазначеного доказу в цілому, жодним чином невпливає на доведеність вини та не спростовує по суті правильний і законний вирок апеляційного суду.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції ст. 369-2 КК України у зв`язку з тим, щона час вчинення дій, які ставилися ОСОБА_10 у провину (8вересня 2016року), пункти 1-3 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання тапротидії корупції», до яких відсилає примітка до ст.369-2 КК України у редакції Закону України № 770-VIII від 10.11.2015, втратили чинність у зв`язку знабранням чинності та введенням у дію Закону України «Про запобігання корупції», Верховний Суд зазначає наступне. 
		Диспозиція ч. 2 ст. 369-2 КК України у редакції, яка була чинною станом на8вересня 2016 року, була викладена в такій редакції: «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи завплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або пропозиція чи обіцянка здійснити вплив за надання такої вигоди».
		При цьому примітка до ст. 369-2 КК України у редакції, яка була чинною станом на 8вересня 2016 року, вказувала, що особами, уповноваженими на виконання функцій держави, є особи, визначені в пунктах 1-3 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції". Таким чином, примітка до ст. 369-2 КК України на час вчинення ОСОБА_10 відповідних дій дійсно при визначенні переліку осіб, уповноважених на виконання функцій держави, відсилає до положень Закону, які на той час втратили чинність.
		Отже, питання полягає в тому, чи могла бути у цьому кримінальному провадженні з огляду на положення ч. 4 ст. 3 КК України та ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосована ч. 2 ст. 369-2 КК України, якщо на час вчинення відповідного діяння примітка до цієї статті відсилала до положень Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», які на той час втратили чинність?
		На запит головуючого члени Науково-консультативної ради при Верховному Суді наслали свої висновки з цього питання.
		Так, професор ОСОБА_18 і к.ю.н. О.Б.Сибаль у спільному висновку вважають, що втрата чинності Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» заблокувала можливість застосування ст. 369-2 КК України з огляду на принцип правової визначеності, розкритий у практиці Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ).
		Разом із тим, у наданих окремо висновках професора ОСОБА_19 , професора ОСОБА_20 і професора ОСОБА_21 , а також у спільному висновку професорів ОСОБА_22 і Є.О.Письменського обґрунтована позиція, щовтрата чинності Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», до якого відсилала примітка до ст. 369-2 КК України, не виключила можливості встановлення ознак складу злочину, передбаченого цією статтею КК України. 
		Оцінивши доводи і заперечення сторін кримінального провадження в цій частині, врахувавши висновки членів Науково-консультативної ради, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
		Частина 4 ст. 3 КК України забороняє застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією.
		Стаття 7 Конвенції передбачає, що нікого не може бути визнано винним увчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чибездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.
		Як зазначив ЄСПЛ у справі «Вєренцов проти України» (рішення від 11 квітня 2013року, заява № 20372/11), «гарантія, встановлена у статті 7 Конвенції, щоєістотним елементом верховенства права, посідає визначне місце у системі захисту за Конвенцією… Відповідно вона втілює, у загальних визначеннях, принцип, за яким лише закон може визначати злочин та передбачати покарання (nullum crimen, nulla poena sine lege)... Зокрема, забороняючи поширювати сферу застосування існуючих покарань за правопорушення на дії, що до цього невважалися кримінальними правопорушеннями, воно також встановлює принцип, за яким кримінальне законодавство не повинно застосовуватися поширювально на шкоду обвинуваченого, наприклад, за аналогією...
		Говорячи про «закон», стаття 7 Конвенції посилається на те ж саме поняття, щой те, на яке посилається Конвенція будь-де у її тексті, - поняття, що охоплює як закони, так і прецеденти... Відповідно Суд завжди розумів термін «закон» уйого «сутнісному» значенні, а не у «формальному». Таким чином, він включав до меж цього поняття як акти нижчого ніж закони рівня, так і неписане право...
		Більш того, термін «закон» несе якісні вимоги, включно із тими, що стосуються доступності та передбачуваності... Ці якісні вимоги повинні бути дотримані якурозрізі визначення правопорушення, так і покарання, якецеправопорушення тягне за собою... Особа повинна знати із тексту відповідного положення та, у разі необхідності, за допомогою його тлумачення судами, які дії та бездіяльність призводять до кримінальної відповідальності таяке покарання буде призначено за дію та/або бездіяльність, про яку йдеться... Більш того, закон відповідатиме вимозі «передбачуваності», навіть якщо особа має звернутися за відповідною юридичною консультацією для того, щобоцінити, у тій мірі, що є розумною за цих обставин, наслідки, до яких може призвести ця дія...
		У своїй практиці Суд визнав, що, як би чітко не було положення сформульоване, убудь-якій галузі права, включно з кримінальним правом, існуватиме неминучий елемент судового тлумачення. Завжди існуватиме потреба у роз`ясненні нечітких норм або тих, що потребують пристосування до обставин, щозмінюються. З іншого боку, хоча визначеність є вкрай необхідною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а закон повинен бути здатним встигати заобставинами, що змінюються. Відповідно багато законів неминуче сформульовані у термінах, що тією чи іншою мірою є нечіткими, та тлумачення йзастосування яких є питанням практики... Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, щозалишаються...».
		Отже, Верховному Суду належить встановити чи мало в цьому випадку застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією, щозаборонено ч. 4 ст. 3 КК України, та чи відповідає зміст застосованої ч.2 ст.369-2 КК України з урахуванням змісту примітки до цієї статті вимогам ясності і передбачуваності кримінального закону, що витікають зі змісту ст.7Конвенції, у контексті обставин цього кримінального провадження, дезгідно ізвстановленими судами обставинами, ОСОБА_10 одержав неправомірну вигоду за вплив на прийняття рішення прокурорами і суддями. 
		У зв`язку з цим, Верховний Суд виходить із того, що обов`язкові ознаки складу злочину визначаються не в примітці до статті КК України, а в її диспозиції, тодіякпримітка має підпорядковану (допоміжну) роль при з`ясуванні змісту окремих понять, які вживаються в диспозиції. І хоча в багатьох випадках зміст примітки до ст. 369-2 КК України має вирішальне значення для встановлення ознак складу того чи іншого злочину, у цьому конкретному випадку примітка конкретизує, кого слід розуміти під зазначеними у диспозиції цієї статті «особами, уповноваженими на виконання функцій держави», за вплив наприйняття рішення якими особа приймає пропозицію, обіцянку або одержує неправомірну вигоду (ч. 2). 
		Верховний Суд вважає обґрунтованою позицією більшості членів Науково-консультативної ради, які надіслали свої висновки, що зміст указаного поняття вконтексті цієї статті може бути визначений і без звернення до тексту примітки. Наявність у примітці до ст. 369-2 КК України в період з 26 квітня 2015 року до20березня 2020 року посилання на Закон України «Про засади запобігання іпротидії корупції», який у цей період уже не був чинним, не означає нечинності ст. 369-2 КК України в цілому, а вимагає лише застосування вузького підходу дотлумачення поняття «особи, уповноважені на виконання функцій держави».
		При цьому належність прокурорів і суддів до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з огляду на їх конституційний і законодавчий статус іповноваження не може викликати сумніву не тільки у фахових юристів, алейбудь-якої іншої особи. 
		Більше того, Верховний Суд враховує те, що наявність у примітці посилання наЗакон, який втратив чинність, обумовлена тим, що замість нього було ухвалено новий спеціальний закон  Закон України «Про запобігання корупції», який так само, як і попередній, відносить суддів і прокурорів до числа осіб, уповноважених на виконання функцій держави. Це вказує на відсутність наміру законодавця декриміналізувати склад злочину, передбаченого ст. 369-2 КК України.
		Так, у справі «Рубан (Ruban) проти України» (рішення від 12 липня 2016 року, заява №8927/11) ЄСПЛ розглянув скаргу заявника, якого було засуджено додовічного позбавлення волі у 2010 році за злочини, вчинені в 1996році  підчас існування смертної кари як покарання. 29 грудня 1999 року Конституційний Суд України визнав смертну кару неконституційною, але лише через три місяці, 29 березня 2000 року, Верховна Рада України внесла зміни доКК України, передбачивши довічне позбавлення волі як максимальне покарання. У зв`язку з цим заявник скаржився на порушення принципу lex mitior, за яким, на його думку, його мали засудити до 15 років позбавлення волі  найтяжчого покарання, яке існувало в період між 29 грудня 1999року та 29березня 2000 року. Втім ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентним правом за ст.7Конвенції «важливим чинником є намір законодавця гуманізувати кримінальне право й надати зворотний ефект більш м`якому закону», однак ані зміст українського законодавства, ані наявна національна судова практика, не дозволяють виявити жодних вказівок на «будь-які наміри законодавчого органу, зокрема, і держави в цілому пом`якшити закон до рівня, зазначеного заявником». За таких обставин ЄСПЛ не встановив порушення ст.7Конвенції. 
		Підсумовуючи викладене, Верховний Суд робить висновок, що з урахуванням обставин цього кримінального провадження застосування ч. 2 ст.369-2 КК України у даному випадку не вийшло за межі вузького тлумачення поняття «особи, уповноважені на виконання функцій держави», що міститься в диспозиції цієї статті, і не ґрунтувалося на аналогії закону, водночас, зміст диспозиції ч. 2 ст.369-2 КК України був достатньо ясним і передбачуваним для ОСОБА_10 , який не міг не розуміти, що одержання неправомірної вигоди за вплив наприйняття рішення прокурорами і суддями є кримінально-караним діянням. Відтак Верховний Суд не погоджується з доводами касаційної скарги захисника про те, що застосування ч. 2 ст. 369-2 КК України в цьому кримінальному провадженні порушило вимоги ч. 4 ст. 3 КК України та ст.7 Конвенції. 
		Покарання засудженому призначено відповідно до вимогст. 65 ККУкраїни зурахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та всіх обставин справи. 
		Вирок суду апеляційної інстанції належним чином умотивований і відповідає вимогамст.ст. 370, 374 та 420 КПКУкраїни.Уньому вказано формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, іззазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, щопередбачає відповідальність закримінальне правопорушення, увчиненні якого засудженого визнано винним, та об`єктивні докази напідтвердження встановлених судом обставин. 
		Решта доводів касаційної скарги захисника, є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, щонапідставіст. 433 КПК Українине може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
		Враховуючи те, що під час касаційного розглядуне встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, абоневідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, якіби були безумовними підставами дляскасування або зміни судового рішення, касаційна скарга захисника задоволенню непідлягає.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 376, 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Чернівецького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року укримінальному провадженні стосовно  ОСОБА_10  залишити беззміни, акасаційну скаргу захисника  без задоволення. 
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1     ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...