Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 560/493/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 12.06.2020. Зареєстровано: 14.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 15.06.2020.
Дата набрання законної сили: 12.06.2020
Номер судового провадження: К/9901/91/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		12 червня 2020 року 
		Київ
		справа №560/493/19
		адміністративне провадження №К/9901/91/20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Соколова В.М.,
		суддів: Білак М.В.,  Калашнікової О.В., 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Хмельницького міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від                       14 листопада 2019 року (суддя-доповідач - Сушко О.О., судді: Смілянець Е.С., Залімський І.Г.) у справі №560/493/19 за позовом Хмельницького міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, третя особа - Відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, 
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		У лютому 2019 року Хмельницький міський центр зайнятості - робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі також - Хмельницький МЦЗ) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:
		- визнати протиправними та необґрунтованими дії Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області (далі також - ГУ ДКС України у Хмельницькій області, Держказначейство) щодо повернення наказів Господарського суду Хмельницької області від 05 листопада 2018 року у справі №924/73/18;
		- зобов`язати ГУ ДКС України у Хмельницькій області виконати вимоги частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
		На обґрунтування позовних вимог Хмельницький МЦЗ зазначив, що у грудні 2018   року було надіслано до ГУ ДКС України у Хмельницькій області накази Господарського суду Хмельницької області від 05 листопада 2018 року про примусове виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року у справі №924/73/18. Проте, ГУ ДКС України у Хмельницькій області повернуло вищезазначені накази без виконання, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області немає рахунків у органах Державної казначейської служби України.
		Вважаючи відмову ГУ ДКС України у Хмельницькій області у прийнятті наказів Господарського суду Хмельницької області від 05 листопада 2018 року про примусове виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року у справі №924/73/18 протиправною та необґрунтованою, позивач звернувся із позовною заявою до суду.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій          
		Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року позов задоволено частково.
		Визнано протиправним повернення Головним управлінням Державної казначейської служби України у Хмельницькій області наказів Господарського суду Хмельницької області від 05 листопада 2018 року по справі № 924/73/18 без виконання. 
		У задоволенні решти вимог відмовлено.
		Не погодившись із рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від      02 травня 2019 року, ГУ ДКС України у Хмельницькій області подало апеляційну скаргу.
		Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада                2019 року апеляційну скаргу ГУ ДКС України у Хмельницькій області задоволено частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року скасовано, а провадження у справі закрито.
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги у цій справі не слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір виник з приводу примусового виконання наказів Господарського суду Хмельницької області від 05 листопада 2018 року. Отже, має бути вирішений за правилами Господарського процесуального кодексу України
		Короткий зміст касаційної скарги, її рух у касаційній інстанції, позиція інших учасників справи
		02 січня 2020 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року у справі №560/493/19.
		Позивач, вважаючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року та змінити рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року.
		На обґрунтування касаційної скарги зазначено, що отримавши відповідь ГУ ДКСУ у Хмельницькій області про повернення наказів Господарського суду Хмельницької області від 05 листопада 2018 року по справі №924/73/18 без виконання, Хмельницький МЦЗ звернувся із позовною заявою до Господарського суду Хмельницької області. Проте, ухвалою цього суду від 07 лютого 2019 року у відкритті провадження було відмовлено. Відмова у відкритті провадження була мотивована тим, що сфера застосування статті 20 ГПК України, яка визначає справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, не охоплює спірні правовідносини у цій справі. Вказано, що органи Держказначейства є державними органами, які здійснюють повноваження відносно виконання рішення суду щодо стягнення коштів з боржника - державного органу, а тому повернення ГУ ДКС України у Хмельницькій області наказів про примусове виконання рішення суду здійснено в рамках наданих йому владних повноважень, що свідчить про публічність даного спору та віднесення його до юрисдикції адміністративних судів. Крім цього скаржник не погоджується із рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Білак М.В., Калашнікової О.В. від 10 січня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в частині перегляду у касаційному порядку рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року, оскільки воно не переглядалось в апеляційному порядку; касаційну скаргу в частині оскарження постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від                     14 листопада 2019 року залишено без руху з підстав, передбачених частиною третьою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Білак М.В., Калашнікової О.В. від 30 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Хмельницького МЦЗ на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року.
		У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДКС України у Хмельницькій області просить скасувати ухвалені у цій справі рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити Хмельницькому МЦЗ у задоволенні позовних вимог.
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		29 листопада 2018 року Хмельницький МЦЗ надіслав до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області накази Господарського суду Хмельницької області від 05 листопада 2018 року, видані на виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 жовтня             2018 року по справі №924І73/18 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області 33873, 50 грн шкоди та 1762, 00 витрат на оплату судового збору за подання позовної заяви, а також 2643, 00 грн витрат на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.
		13 грудня 2018 року від Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області надійшло повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з посиланням на частину другу статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
		26 грудня 2018 року Хмельницьким МЦЗ надіслано ГУ ДКС України у Хмельницькій області зазначені накази Господарського суду Хмельницької області від 05 листопада 2018 року.
		28 січня 2019 року надійшла відповідь ГУ ДКС України у Хмельницькій області про повернення наказів Господарського суду Хмельницької області від 05 листопада    2018 року з посиланням на пункт 26 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ, а саме на відсутність у боржника - Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області відкритих рахунків у органах Державної казначейської служби України.
		Не погоджуючись із такими діями ГУДКС України у Хмельницькій області позивач звернувся до суду.
		Задовольняючи частково позовні вимоги Хмельницького МЦЗ суд першої інстанції виходив з того, що спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
		Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 листопада 2019 року скасував рішення суду першої інстанції, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Суд дійшов висновку, що спірні правовідносини виникли з приводу примусового виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року, а тому підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
		Вказана постанова від 14 листопада 2019 року є предметом оскарження у касаційному порядку.
		Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.
		Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у передбачені цією нормою способи.
		За визначенням пункту 1 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт                       2 частини першої статті 4 КАС)
		Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт             7 частини першої статті 4 КАС).
		За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		Як слідує з матеріалів справи, Хмельницький МЦЗ звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій ГУ ДКС України у Хмельницькій області щодо повернення наказів Господарського суду Хмельницької області від 05 листопада 2018 року у справі №924/73/18 та зобов`язання ГУ ДКС України у Хмельницькій області виконати вимоги частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
		Закриваючи провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції зазначив, що спір у цій справі виник з приводу примусового виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року у справі №924/73/18, на підставі якої видані виконавчі документи - накази Господарського суду Хмельницької області від 05 листопада 2018 року. Тому, керуючись приписами статті 339 ГПК України, відповідно до якої сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що даний спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, а має бути вирішений за правилами ГПК України.
		Перевіривши мотиви апеляційного суду на відповідність приписам чинного законодавства, Верховний Суд зазначає таке. 
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).
		У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів -банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 Закону України «Про виконавче провадження»).
		Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 Закону України «Про виконавче провадження»).
		Згідно зі статтею 14 Закону України «Про виконавче провадження» учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.
		Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»).
		Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
		З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 05 червня 2012 року №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI), який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.
		За нормами Закону №4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
		Законом №4901-VI також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. 
		Так, статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
		Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215 (далі - Положення №215), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
		Згідно з пунктом 3 Положення №215 основними завданнями Держказначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.
		Пунктом 9 Положення №215 передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №845 від                03 серпня 2011 року (далі - Порядок) визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
		За правилами пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
		За приписами зазначеного Порядку виконання рішень безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Казначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов`язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Казначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.
		Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку, що Казначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом №4901-VI особою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом №4901-VI випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
		Відповідно до положень пункту 15 Порядку дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в Законі №4901-VI не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Казначейства.
		Разом з тим Закон України «Про виконавче провадження» установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 цього Закону). 
		Водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Казначейства цим Законом не визначено.
		Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», який визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, також не визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Казначейства.
		До того ж положеннями статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
		Наведені норми права є підставою для висновку, що ГПК України та Закон України «Про виконавче провадження» передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ.
		Водночас Казначейство - не орган примусового виконання судових рішень, як уже зазначалося, а згідно з пунктом 1 Положення №215 центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
		У свою чергу, згідно із частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження
		Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про можливість Хмельницького МЦЗ оскаржити дії ГУ ДКС України до господарського суду, який видав виконавчий документ.
		Виходячи з наведеного, спори, що виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, установленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», розглядаються адміністративними судами в порядку, визначеному КАС України.
		Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №916/1227/16.
		Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції дійшов протиправного висновку про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів. Крім цього, судом не враховано та надано оцінки мотивам Хмельницького МЦЗ щодо звернення з цим позовом до Господарського суду Хмельницької області, у відкритті провадження за яким було відмовлено з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.
		Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Оскільки суд апеляційної інстанції постановив судове рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		За приписами частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки за наслідками касаційного розгляду Судом не ухвалюється нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється. 
		Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Хмельницького міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття задовольнити частково.
		Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року у справі №560/493/19 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		В.М. Соколов
		М.В. Білак 
		 О.В. Калашнікова ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...