Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 01/32-86 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Інший майновий спір.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.04.2010. Забезпечено надання загального доступу: 21.04.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
		ПОСТАНОВА          
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          
		 
			 
			08 квітня 2010 р. № 01/32-86 
			Вищий господарський суд України у складі колегії 
			 
			суддів:Грейц К.В. - головуючого,
			Бакуліної С.В., 
			Глос О.І., 
			розглянувши матеріали 
			касаційної скаргиПриватного підприємства "Захід" 
			на постановувід 19.01.2010 
			Львівського апеляційного господарського суду  
			у справі господарського суду Волинської області № 01/32-86 
			за позовом Приватного підприємства "Захід" 
			доТовариства з обмеженою відповідальністю "Столяр" 
			третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаЛуцька міська рада 
			провстановлення земельного сервітуту

в судовому засіданні взяли участь представники : 
			позивача - не з’явились 
			відповідача -Кушнірук А.В.  
				 
			
			ВСТАНОВИВ:
			Рішенням господарського суду Волинської області від 26.10.2009 (суддя Якушева І.О.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.01.2010 (колегія суддів у складі головуючого судді Гнатюк Г.М., суддів Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.) у справі № 01/32-86, в задоволенні позову Приватного підприємства "Захід" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столяр" про встановлення земельного сервітуту відмовлено повністю.
			Приватне підприємство "Захід", не погоджуючись з постановою та рішенням судів попередніх інстанцій в даній справі, звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.01.2010 та рішення господарського суду Волинської області від 26.10.2009 у справі № 01/32-86, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм 43 ГПК України, ст. ст. 401, 403, 404 Цивільного кодексу України, ст. ст. 98, 99 Земельного кодексу України, оскільки судами не враховано, що нормальне господарське використання позивачем власного майна не вбачається можливим без обтяження сервітутом земельної ділянки, належної відповідачеві.
			Відповідач у запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що судами встановлені всі обставини відсутності ознак земельного сервітуту.
			Згідно розпорядження В.о. заступника голови судової палати Вищого господарського суду України від 07.04.2010 № 02.03-10/244 розгляд касаційної скарги у справі № 01/32-86 здійснюється в постійному складі колегії суддів: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Глос О.І.
			 Представник позивача своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.
			Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
			Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовними вимогами про встановлення йому безоплатного права земельного сервітуту щодо користування частиною земельної ділянки, належної на праві постійного користування відповідачеві, а саме встановити право проїзду рейковим краном по наземній крановій колії, яка знаходиться на вказаній земельній ділянці. 
			Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД №305507 від 18.12.2007 ПП "Захід" є власником земельної ділянки площею 0,4390 га, яка є суміжною до земельної ділянки площею 1,49 га по пр. Комунальному, 4 в м. Луцьку, належної згідно з Державним актом на право постійного користування землею № 000265 від 02.03.2001 ТОВ "Столяр". При цьому, на частині земельної ділянки орієнтовно площею 0,07 га, належній ТОВ "Столяр", знаходиться наземна кранова рейкова колія, по якій рухається рейковий кран, власником яких є ПП "Захід", отже, на думку позивача, використання ПП "Захід" власного майна і земельної ділянки згідно з її цільовим призначенням - для обслуговування виробничої бази є неможливим без часткового використання земельної ділянки, належної на праві постійного користування ТОВ "Столяр", оскільки колія, що перетинає частину земельної ділянки відповідача, забезпечує виробничий цикл господарської діяльності позивача, сполучається із складом металу, переміщення якого є неможливим в силу його розташування та площі земельної ділянки. 
			Як встановлено судами, відповідачеві належить право постійного користування земельною ділянкою площею 1,49 га по проспекту Комунальному, 4 в м. Луцьку з 2001 року, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею ІІ-ВЛ №000265 від 02.03.2001. 
			При цьому, наземна кранова рейкова колія збудована позивачем у 2003 році, що підтверджується актом здавання-приймання колії в експлуатацію від 04.02.2003 і, як вбачається з генплану (плану закріплення меж земельних ділянок), розробленого на топографо-геодезичній зйомці, виконаній у 2009 році, наземна кранова рейкова колія перетинає земельну ділянку, належну ТОВ "Столяр", а інша її частина сполучається із земельною ділянкою, належною ПП "Захід". 
			Отже, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що наземну кранову рейкову колію збудовано ПП "Захід" на частині земельної ділянки, належної на праві постійного користування ТОВ "Столяр" і наданої йому для обслуговування власної виробничої бази, однак, правових підстав розміщення наземної кранової рейкової колії на частині земельної ділянки відповідача позивачем не наведено, доказів на підтвердження погодження питання розміщення наземної кранової рейкової колії на земельній ділянці відповідача не подано. 
			Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з такого.
			Відповідно до п.1 ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). 
			Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. 
			Підставами встановлення земельного сервітуту згідно з частиною другоюст. 100 Земельного кодексу України є договір або рішення суду.
			Пунктом 1 ст. 404 ЦК України, зокрема, визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. 
			Отже, виходячи з системного аналізу зазначених норм, зміст права земельного сервітуту полягає в тому, що власник (користувач) однієї земельної ділянки (панівної) має право на обмежене користування суміжною (сусідньою) земельною ділянкою (обслуговуючою) з метою усунення недоліків своєї ділянки, пов’язаних, зокрема, з її місцем розташування і природним станом, тобто, обслуговуюча земельна ділянка своїми зручностями, перевагами, природними ресурсами усуває недоліки панівної земельної ділянки, задля задоволення своїх потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом. 
			Таким чином, позивач мав довести наявність єдиної підстави для встановлення земельного сервітуту –неможливість використання свого майна і своєї земельної ділянки через недоліки їх природного стану чи місця розташування без надання йому права користування земельною ділянкою відповідача.
			Втім, позивач за допомогою належних і допустимих доказів не спромігся довести ні підстав для встановлення земельного сервітуту, ані неможливості використання без такого сервітуту своєї земельної ділянки, натомість, самовільно побудувавши на земельній ділянці відповідача наземну кранову рейкову колію, вимагає закріпити у судовому порядку таке її розміщення на земельній ділянці відповідача, чим фактично обмежує його у здійсненні правомочностей володіння, користування і розпорядження землею. 
			Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність ознак права земельного сервітуту і, відповідно, підстав для задоволення позову та вважає доводи касаційної скарги такими, що цих висновків не спростовують, а зводяться до намагання надати їм перевагу над встановленими судами обставинами безпідставності, необґрунтованості і недоведеності позовних вимог, що перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції. 
			Наведене свідчить, що під час прийняття господарськими судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових актів, суди не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного законодавства, а, отже, підстави для їх скасування відсутні.
			Колегія суддів доводить до відома сторін, що згідно рішення Конституційного суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010 визначення у ч. 3 ст. 125 Конституції України вищих судів як вищих судових органів спеціалізованих судів означає, що вищі суди здійснюють на підставах і в межах, встановлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів, а визначення у ч. 2 цієї норми Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.
			Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що правомірним може бути лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішень судів. 
			Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
			ПОСТАНОВИВ:
			Касаційну скаргу Приватного підприємства "Захід" залишити без задоволення.
			Постанову Львівського апеляційного господарського суду України від 19.01.2010 у справі № 01/32-86 господарського суду Волинської області залишити без змін.
			Головуючий суддя К.В.Грейц
			Судді           С.В.Бакуліна 
			О.І.Глос

</body>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...