Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 742/546/17 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.06.2020.
Дата набрання законної сили: 10.06.2020
Номер судового провадження: 51-1610км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016270000000448

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 червня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 742/546/17
		провадження № 51-1610км20
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		захисників ОСОБА_6 ,
		 ОСОБА_7 ,
		засудженого ОСОБА_8 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засуджених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 ? адвоката ОСОБА_6 на вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 13 травня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 5 березня 2020 року у кримінальному провадженні щодо 
		 
		ОСОБА_9 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Канівщина Прилуцького р-ну Чернігівської обл., мешканця   АДРЕСА_1 , та 
		 
		ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Лебединці Срібнянського р-ну Чернігівської обл., жителя  АДРЕСА_2 , 
		 
		засуджених за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі ? КК).
		 
		Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
		 
		За вищевказаним вироком ОСОБА_9 та ОСОБА_8  засуджено кожного за ч. 3 ст. 368 КК допокарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 2 роки з конфіскацією усього майна, яке є їхньою власністю.
		 
		На підставі ст. 54 КК ОСОБА_9 та ОСОБА_8  позбавлено спеціальних звань «старший сержант Прилуцького відділу поліції Головного управління національної поліції в Чернігівській області».
		 
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
		 
		За вироком суду старший сержант Прилуцького відділу поліції ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_9 , за попередньою змовою зі старшим сержантом Прилуцького відділу поліції ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_8 , будучи працівниками правоохоронного органу, які відповідно до п. 1 примітки ст. 364 КК є службовими особами, отримали від  ОСОБА_10 неправомірну вигоду в сумі 8000 грн за нескладання протоколу за ст. 130 (керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння) Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі ? КУпАП) за таких обставин.
		 
		Так, 19 грудня 2016 року приблизно о 02:00 ОСОБА_8 разом із  ОСОБА_9 на службовому автомобілі «Toyota Prius», д. н. з. НОМЕР_1 , здійснювали охорону громадського порядку на території м. Прилук.
		 
		Біля будинку № 281 на вул. Київській у цьому місті ними був зупинений автомобіль марки УАЗ-3909, д. н. з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_10 .
		 
		Запросивши ОСОБА_10 до службового автомобіля, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 під час перевірки його документів на автомобіль повідомили про порушення ним Правил дорожнього руху, а саме у зв`язку з тим, що він не має при собі посвідчення водія та перебуває у стані алкогольного сп`яніння.
		 
		Під час спілкування з водієм ОСОБА_8 разом із ОСОБА_9 висунули вимогу ОСОБА_10 надати їм неправомірну вигоду в сумі 8000 грн за нескладання протоколу за ст. 130 КУпАП, при цьому вилучили у нього свідоцтво на реєстрацію автомобіля та страховий поліс.
		 
		Потім, ОСОБА_8 склав постанову серії БР № 274757 від 19 грудня 2016 року на ОСОБА_10 за керування транспортним засобом без посвідчення водія за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП і разом із ОСОБА_9 висунули вимогу ОСОБА_10 надати неправомірну вигоду в найближчий час.
		 
		20 грудня 2016 року приблизно о 18:30 ОСОБА_10 , діючи під контролем правоохоронних органів, у салоні службового автомобіля «Toyota Prius» д. н. з. НОМЕР_1 , передав ОСОБА_8 і ОСОБА_9 неправомірну вигоду в сумі 8000 грн, після чого останні були викриті працівниками правоохоронних органів.
		 
		Вказані дії засуджених кваліфіковано за ч. 3 ст. 368 КК, як одержання службовими особами неправомірної вигоди для себе за вчинення такими службовими особами в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їм влади чи службового становища, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з вимаганням.
		 
		Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 5 березня 2020 року вирок місцевого суду щодо  ОСОБА_9 та ОСОБА_8 залишив без змін.
		 
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 13 травня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 5 березня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Вважає, що рішення судів прийняті з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням законуУкраїни про кримінальну відповідальність. Свої вимоги аргументує таким:
		 
		· стороні захисту після закінчення досудового розслідування відкрито не всі матеріали та речові докази, частину з них відкрито під час судового розгляду (ухвали слідчих суддів, постанову прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину), чим порушено вимоги ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі ? КПК);
		· дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі ? НСРД) відповідно до ували слідчого судді Апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2016 року було надано щодо ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а засудженим у кримінальному провадженні є ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ця обставина вказує про проведення НСРД щодо іншої особи;
		· порушено вимоги ст. 260 КПК під час організації і проведення НСРД щодо ОСОБА_10 на підставі ухвали слідчого судді. Незважаючи на те, що аудіо-, відеоконтроль проводиться без відома особи, допитаний свідок ОСОБА_10 дав показання у судовому засіданні, що обізнаний стосовно проведення НСРД, оскільки йому були надані технічні засоби отримання інформації;
		· суд неправомірно обґрунтував судове рішення показаннями свідка ОСОБА_10 , викладеними в протоколі слідчого експерименту за його участю від 8 лютого 2017 року;
		· суд не перевірив доводів про відсутність підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ? ЄРДР) та реєстрації цього кримінального провадження, оскільки заяву ОСОБА_11 заступник начальника СУ прокуратури Чернігівської області прийняв о 17:55, а відомості в ЄРДР було внесено в цей день о 14:58, тобто раніше, ніж надійшло повідомлення від ОСОБА_11 ;
		· суд не перевірив наявності обставин для прийняття рішення, за яке нібито мали бути передані грошові кошти, зокрема, чи керував свідок  ОСОБА_11 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння;
		· під час апеляційного розгляду не вказано висновків з приводу відсутності слідів кримінального правопорушення у службовому автомобілі, яким користувалися засуджені, а також про їх незатримання у порядку ст. 208 КПК та повідомлення про підозру через 3 тижні після подій;
		· суд першої інстанції, приймаючи рішення, докази ретельно не дослідив, а оцінку їм надав з порушенням статтей 94, 370 КПК;
		· відсутністю в обвинувальному акті формулювання обвинувачення;
		· неіснуванням такого спеціального звання поліцейського, яке вказано у вироку, а саме «старший лейтенант Прилуцького відділу поліції ГУНП в Чернігівській області».
		 
		Позиції учасників судового провадження
		 
		Захисник ОСОБА_6 підтримала касаційну скаргу, просила її задовольнити та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_8 просили касаційну скаргу задовольнити.
		 
		Прокурор заперечувала проти задоволення скарги, просила оскаржені судові рішення залишити без зміни.
		 
		Мотиви Суду
		 
		Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення умежах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено воскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чиіншого доказу.
		 
		Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.
		 
		Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями, наданими в суді: 
		· свідком ОСОБА_10 про те, як працівники поліції ОСОБА_9 та ОСОБА_8 висунули вимогу оплатити їм 8000 грн і попередили, що в іншому випадку заберуть права і складуть матеріали за керування транспортним засобом у стані сп`яніння, а також про обставини передачі коштів працівникам поліції;
		· свідками ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які здійснювали оперативне супроводження у кримінальному провадженні та вказали, що у ході викриття ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , останні, перебуваючи у службовому автомобілі «Toyota Prius», після отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_10 , зрозуміли, що викриті, і почали тікати на службовому автомобілі. А також що під час втечі працівників поліції свідки бачили, як з вікна службового автомобіля були викинуті на вулицю грошові кошти, які надалі у присутності понятих були зібрані та вилучені протоколом огляду слідчим прокуратури;
		· свідком  ОСОБА_14 , який разом зі свідком  ОСОБА_15 був запрошений працівники СБУ для участі у слідчих діях як понятий, оглядав грошові кошти в сумі 8000 грн та бачив як збирали розкидані кошти.
		 
		Крім того, висновки суду обґрунтовано показаннями інших свідків, даними протоколів слідчих дій, зокрема й протоколів про результати проведення НСРД, протоколу огляду, помічення та вручення грошових коштів, протоколів огляду предметів, документів, слідчого експерименту.
		 
		Визнавши ці докази достовірними, допустимими, а в сукупності  достатніми, суддійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості  ОСОБА_9  і ОСОБА_8  увчиненні інкримінованого їм злочину і правильно кваліфікував дії останніх за ч. 3 ст. 368 КК.
		 
		При цьому місцевий суд визнав показання свідків послідовними, достовірними й такими, що збігаються між собою, немістять суперечностей, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було.
		 
		Що стосується доводів захисника у касаційній сказі про порушення вимог ч. 12 ст. 290 КПК, оскільки після закінчення досудового розслідування сторона обвинувачення невідкрила стороні захисту всіх матеріалів кримінального провадження (зокрема постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину та ухвал слідчого судді Чернігівського апеляційного суду про надання дозволу на проведення НСРД), у зв`язку з чим, надумку захисту, суд мав визнати недопустимими докази, отримані врезультаті НСРД, проведених на підставі матеріалів, не відкритих стороні захисту після закінчення досудового розслідування, то колегія суддів зазначає таке.
		 
		Як видно з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт щодо засуджених було складено 17 лютого 2017 року, а суд отримав його 21 лютого 2017 року. Вже під час судового розгляду прокурор перед засіданням 28 лютого 2018 року відкрив захисникам таобвинуваченим постанову прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину та ухвали слідчих суддів Чернігівського апеляційного суду про надання дозволу на проведення НСРД. Указані документи були досліджені в судовому засіданні 28 лютого 2018 року. Обґрунтовуючи зазначені вище доводи щодо необхідності визнання недопустимими доказами вказаної постанови прокурора, ухвал слідчого судді таотриманих на підставі них результатів НСРД, захисник укасаційній скарзі посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 січня 2019 року (справа №751/7557/15-к), згідно з яким за наявності відповідного клопотання процесуальні документи, якістали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) і яких не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, оскільки їхтоді не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальних документів небуло розсекречено на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні, але суд не має допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, як докази.
		 
		Однак, висновки Великої Палати, викладені у постановах від 16 січня 2019року та 16 жовтня 2019 року, не перешкоджають суду при перегляді кримінального провадження оцінити процесуальну поведінку сторони захисту на різних стадіях провадження.
		 
		Частинами 1?10 ст. 290 КПК визначено порядок відкриття матеріалів іншій стороні на стадії закінчення досудового розслідування. Зокрема, відповідно до ч. 2 цієї статті прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ доматеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
		 
		Частина 11 цієї ж статті зобов`язує сторони кримінального провадження здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду, а відповідно до положень ч. 12 ст. 290 КПК в разі, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно доположень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
		 
		Разом із тим, процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД неє самостійним доказом у кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 84 КПК доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення длякримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Процесуальні ж документи, які стали підставою для проведення НСРД, неєдокументами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК, оскільки не містять зафіксованих та зібраних оперативними підрозділами фактичних даних пропротиправні діяння окремих осіб або групи осіб. Отже, процесуальні документи продозвіл на проведення НСРД (у тому числі й відповідні постанови прокурора таухвали слідчих суддів) повинні досліджуватися судом під час розгляду справи всуді першої інстанції з метою оцінки допустимості доказів, отриманих урезультаті НСРД.
		 
		Оскільки КПК чітко встановлює процесуальні підстави проведення НСРД, а в протоколі про результати їх проведення завжди вказується, напідставі якого рішення такі дії проводилися, не можна говорити про те, щодлясторони захисту в цілому буде неочікуваним побачити відповідний процесуальний документ, якщо його буде відкрито не на стадії закінчення досудового розслідування, а дещо пізніше.
		 
		Більше того, змагальність процесу передбачає свободу сторін у висловленні своїх заперечень, у тому числі щодо допустимості тих чи інших доказів. Це, зокрема, прямо випливає зі змісту ч. 3 ст. 89 КПК, яка передбачає, що сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. Цьому праву кореспондує відповідний обов`язок іншої сторони довести допустимість такого доказу (ч. 2 ст. 92 КПК).
		 
		Принцип диспозитивності (ст. 26 КПК), який є основною засадою кримінального провадження, передбачає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, які передбачено КПК, аслідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, щовинесено на їх розгляд сторонами та віднесено до їх повноважень цим Кодексом.
		 
		У зв`язку з цим передбачувано було б очікувати сумлінної процесуальної поведінки нетільки від сторони обвинувачення, а й від сторони захисту. Отже, якщо сторона захисту, ознайомившись із відкритими їй матеріалами досудового розслідування, виявить що в них наявний протокол про результати НСРД, алевідсутні процесуальні документи, які стали підставою проведення цих дій, івона вважатиме за необхідне ознайомитися з цими документами, цілком очевидно, що ця сторона якнайскоріше заявить слідчому, прокурору чи суду клопотання про необхідність відкриття і долучення вказаних документів до матеріалів провадження (що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини).
		 
		Тому баланс інтересів сторін не на користь сторони захисту буде порушено нестільки у випадку, якщо відповідний процесуальний документ не буде відкрито на стадії закінчення досудового розслідування, скільки в ситуації, якщо всупереч клопотанню, своєчасно заявленому в суді стороною захисту, цей документ такінебуде відкритий або буде відкритий із невиправданою затримкою, коли сторона захисту вже не матиме можливості належним чином підготуватися дозахисту і скорегувати лінію захисту.
		 
		Колегія суддів констатує, щоукримінальному провадженні щодо  ОСОБА_9 і ОСОБА_8  відповідно до визначеного місцевим судом порядку досліджувалися докази. Відповідно до вимог ст. 22 КПК сторони самостійно визначали послідовність подання відповідних доказів для дослідження суду. 
		 
		Сторона захисту не могла не знати, що постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину та ухвали слідчих суддів (відомості проякі  номер, дата складення (ухвалення) зазначені у протоколах НСРД) надавали підстави для проведення відповідних дій. 
		 
		Ці документи (постанова йухвали) були відкриті захисту перед судовим засіданням, під час якого указані документи були досліджені. 
		 
		Постанова прокурора про проведення контролю завчиненням злочину від 20 грудня 2016 року після зняття з неї грифу таємно 26 січня 2018 року, прокурор відкрив захиснику таобвинуваченим безпосередньо перед засіданням місцевого суду 28 лютого 2018 року. Також, перед цим судовим засіданням прокурор відкрив ухвали слідчих суддів Апеляційного суду Чернігівської області про надання дозволу на проведення НСРД від 20 грудня 2016 року, які були розтаємничені 11 січня 2018 року. 
		 
		Після відкриття стороні захисту згаданих вище документів судовий розгляд продовжувався ще більше року, тобто сторона захисту мала достатньо часу, щоб підготуватися та скорегувати лінію захисту у зв`язку звідкриттям їй цих документів.
		Ураховуючи наведене, зокрема й процесуальну поведінку учасників кримінального провадження, колегія суддів вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження не було порушено балансу інтересів сторін кримінального провадження, вони нарівно використовували надані їм процесуальні права назбирання та подання до суду доказів та у зв`язку з цим мали достатньо часу дляобстоювання своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК. Відкриття стороні захисту вищезазначеної постанови прокурора та ухвал слідчого судді було здійснено з дотриманням вимог ч. 11 ст. 290 КПК, а отже немає підстав для визнання недопустимими фактичних даних відображених у відповідних протоколах НСРД, складених на підставі зазначених документів.
		 
		Доводи адвоката про те, що НСДР було проведено щодо іншої особи (оскільки ухвалу слідчого судді апеляційного суду постановлено стосовно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а засуджений народився ІНФОРМАЦІЯ_3 ), перевірив апеляційний суд, який визнав ці неточності опискою, а доводи захисника в цій частині такими, що жодним чином не впливають на законність ухвали апеляційного суду, за якою було надано дозвіл на проведення НСРД щодо громадянина ОСОБА_9 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками апеляційного суду.
		 
		Безпідставними є доводи захисника про недопустимість фактичних даних НСРД оскільки свідок ОСОБА_10 був обізнаний щодо проведення НСРД, так як був залучений до їх проведення постановою заступника прокурора області від 20 грудня 2016 року про проведення контролю за вчиненням злочину. Колегія суддів не вбачає порушень КПК при залученні вказаного свідка до НСРД.
		 
		Суд не погоджується з твердженнями захисника стосовно відсутності підстав внесення відомостей до ЄРДР. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, відомості були внесені на підставі матеріалів правоохоронних органів про виявлення факту вчинення кримінального правопорушення, що не протирічить приписам ст. 214 КПК, яка наділяє їх таким правом.
		 
		Посилання захисника на те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК, оскільки не містить формулювання обвинувачення, не можна визнати прийнятними, адже вони не ґрунтуються на матеріалах провадження.
		Відповідно до вимог ч. 5ст. 291 КПК обвинувальний акт має містити, у тому числі, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушенняз посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. 
		 
		Вказані вимоги закону стороною обвинувачення було дотримано. В обвинувальному акті зазначено формулювання обвинувачення, спосіб вчинення та наслідки кримінального правопорушення, форма вини і мотиви вчинення кримінального правопорушення, диспозиція статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого визнані винуватими ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .
		 
		Суд обґрунтовано поклав в основу вироку і фактичні дані протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_10 . Під час проведення експерименту свідок вказав місце розташування автомобіля, на якому пересувалися засуджені, щодо будівель, показав, де він перебував, де містилися кошти. Таким чином, свідок своїми діями відтворив обстановку та обставини події злочину, що відповідає приписам ст. 240 КПК.
		 
		Посилання захисника, що не перевірено наявності обставини для прийняття рішення, за яке нібито мали бути передані грошові кошти, зокрема, чи керував свідок ОСОБА_11 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, не заслуговують на увагу, оскільки у разі вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, на місці виноситься постанова про накладення адміністративного стягнення, що і було зроблено старшим сержантом ОСОБА_8 , а у разі вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, складається протокол про адміністративне правопорушення, який розглядається безпосередньо судом. Суди встановили та належним чином аргументували свої висновки, що засуджені в межах їх службових повноважень мали право складати протоколи про вчинення адміністративних правопорушень передбачених ст. 130 КУпАП, погрожували свідку скласти такий протокол, не маючи для цього підстав.
		 
		Щодо тверджень про неврахування судами відсутності слідів кримінального правопорушення у службовому автомобілі, яким користувалися засуджені, то, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, було встановлено, що засуджені викинули кошти, передані їм, при цьому вказаний факт підтверджено показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 та протоколом огляду від 20 грудня 2016 року.
		 
		Крім цього, виходячи з пред`явленого засудженим обвинувачення і кваліфікації їх дій, у мотивувальній частині вироку допущено описку, та вказано ч. 3 ст. 268 КК, замість ч. 3 ст. 368 КК. Цю опискуможе бути виправлено в порядку, визначеному ст. 379 КПК та вона не є істотним порушенням вимог КПК, яка перешкодила чи могла перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
		 
		Щодо посилань захисника про незаконне позбавлення засуджених спеціального звання, то ці доводи є необґрунтованими, оскільки, як вбачається з вироку спеціальне звання не позбавлялись старші лейтенанти, про що вказано у скарзі, а позбавлялись старші сержанти.
		 
		Крім цього в апеляційних скаргах не ставилось питання щодо неправильного застосування додаткового покарання в зв`язку з цим суд апеляційної інстанції розглядав доводи в межах апеляційної скарги.
		 
		З вироку є зрозумілим для його виконання, якого спеціального звання були позбавленні засуджені. У випадку складності виконання вироку в цій частині, всякі сумніви можуть бути усунені у порядку статей 537, 539 КПК.
		 
		Відповідно до положеньст. 539 КПКпитання, які виникають під час та після виконання вироку, вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. За наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. 
		 
		Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування судових рішень, під час розгляду кримінального провадження колегією суддів не встановлено.
		 
		Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду вимогам ст. 419 цього Кодексу, в ній зазначено встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали і положення закону, якими він керувався та зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		 
		Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		 
		ухвалив:
		 
		Вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 13 травня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 5 березня 2020 року щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6  без задоволення.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню
		не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...