Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 810/451/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.06.2020.
Дата набрання законної сили: 13.05.2020
Номер судового провадження: 11-1210апп19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		13 травня 2020 року
		м. Київ
		Справа № 810/451/17
		Провадження № 11-1210апп19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Анцупової Т. О., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., 
		розглянувши в порядку письмового провадження справу № 810/451/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2017 року (у складі колегії суддів Лапія С. М., Щавінського В. Р., Василенко Г. Ю.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року (у складі колегії суддів Ключковича В. Ю., Грибан І. О., Губської О. А.), 
		УСТАНОВИЛА:
		Рух справи
		1. У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС), у якому просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 57 919,68 грн за період з 25 березня 2016 року по 28 грудня 2016 року. 
		2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2016 року у справі № 826/5898/16 зі змінами, внесеними постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, визнано протиправним наказ Міністерства доходів і зборів України від 09 березня 2016 року № 21-о, у частині підстави звільнення, та зобов`язано Міністерство доходів і зборів України у триденний строк з дати набрання судовим рішенням законної сили внести зміни до вказаного наказу, зазначивши: «Звільнити 09 березня 2016 ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням Міністерством доходів і зборів України законодавства про працю, ч. 3 ст. 38 КЗпП України». Цим же рішенням суд стягнув з Міністерства доходів і зборів України на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 26 112,12 грн.
		При цьому позивач зауважив, що зазначену вихідну допомогу йому виплатили лише 28 грудня 2016 року (у сумі, з урахуванням утриманих податків та зборів - 21 020,26 грн), а тому він має право на включення цієї суми до невиплачених йому всіх сум, що належали до виплати у день звільнення.
		3. Київський окружний адміністративний суд постановою від 17 липня 2017 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
		4. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 вересня 2017 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.
		5. Не погодившись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року й ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити. Стягнути з ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 57 919,68 грн.
		6. Вищий адміністративний суд України ухвалами від 21 вересня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
		7. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
		8. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VІІІ передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		9. У лютому 2018 року вказану касаційну скаргу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
		10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 листопада 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України.
		11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 грудня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
		Фактичні обставини
		12. Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 з 24 квітня 2013 року по 09 березня 2016 року проходив державну службу на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України.
		13. Наказом Міністерства доходів і зборів України від 28 серпня 2014 року № 2085-о зі змінами, внесеними наказом від 29 вересня 2014 року № 2119-о, позивача звільнено із займаної посади з 29 вересня 2014 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку зі скороченням штатної чисельності.
		14. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22 грудня 2015 року у справі № 826/14834/14 визнав зазначені накази протиправними та скасував, а позивача поновив на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України з 29 вересня 2014 року.
		15. На виконання зазначеної постанови від 22 грудня 2015 року Міністерство доходів і зборів України 21 січня 2016 року видало наказ № 5-о «Про виконання рішення суду» щодо поновлення позивача на посаді. 
		16. У зв`язку з допущеними Міністерством доходів і зборів України стосовно ОСОБА_1 порушеннями законодавства про працю останній 19 грудня 2016 року подав заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
		17. Однак, наказом Міністерства доходів і зборів України від 09 березня 2016 року № 21-о позивача звільнено з займаної посади з таким формулюванням: «Звільнити 09 березня 2016 року ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України», тобто без зазначення в наказі підстав звільнення, на які позивач посилався у своїй заяві.
		18. Постановою від 21 травня 2014 року № 160 Кабінет Міністрів України утворив Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів України шляхом перетворення.
		19. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 липня 2014 року № 651-р погоджено пропозицію Голови Державної фіскальної служби України про завершення здійснення заходів з утворення зазначеної Служби та можливість виконання нею функцій і повноважень Міністерства доходів і зборів України, що припиняється.
		20. Після отримання копії наказу від 09 березня 2016 року № 21-о ОСОБА_1 направив ДФС засобами електронної пошти заяву від 24 березня 2016 року про проведення розрахунку.
		21. Того ж дня ДФС виплатила позивачу грошову компенсацію за невикористані 20 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 24 квітня 2014 року по 23 квітня 2015 року, 26 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 24 квітня 2015 року по 09 березня 2016 року та 15 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 19 серпня 2015 року по 18 серпня 2016 року, що підтверджується банківською випискою за картковим рахунком.
		22. Вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку позивачу не виплатили.
		23. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 20 липня 2016 року у справі № 826/5898/16, зі змінами, внесеними постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, визнав протиправним вказаний наказ Міністерства доходів і зборів України в частині підстави звільнення та зобов`язав Міністерство доходів і зборів України у триденний строк з дати набрання судовим рішенням законної сили внести зміни до наказу від 09 березня 2016 року № 21-о, вказавши: «Звільнити 09 березня 2016 року ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням Міністерством доходів і зборів України законодавства про працю, ч.3 ст. 38 КЗпП України»; стягнув з Міністерства доходів і зборів України на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 26112,12 грн.
		24. Зазначена вихідна допомога в сумі 21020,26 грн (з урахуванням утриманих податків та зборів) ОСОБА_1 виплачена 28 грудня 2016 року.
		25. ОСОБА_1 у зв`язку з затримкою виплати йому вихідної допомоги при звільненні, що тривала, на його думку, з 25 березня 2016 року (з дня, наступного за днем отримання відповідачем заяви позивача про проведення розрахунку) по 28 грудня 2016 року (день фактичної виплати вихідної допомоги при звільненні на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року у справі № 826/5898/16), звернувся до суду із цим позовом.
		Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій
		26. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що до спірних правовідносин положення статей 116, 117 КЗпП України не застосовуються. За описаних обставин, зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
		27. При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є: невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		28. Зважаючи на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		29. З посиланням на положення статті 254 КАС України суд апеляційної інстанції зазначив, що право позивача на вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку виникло з моменту набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2016 року у справі № 826/5898/16 із змінами, внесеними постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, а не на підставі заяви про розрахунок від 24 березня 2016 року, як вважає позивач. Крім того, у цій заяві позивач не просив стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.
		30. Щодо застосування до спірних відносин статей 116, 117 КЗпП України апеляційний суд зазначив, що вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку, присуджена судом після встановлення під час розгляду трудового спору факту порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, має іншу правову природу і за своєю суттю є відповідальністю роботодавця перед працівником за порушення його трудових прав, та стягнення коштів, присуджених позивачу судовим рішенням в адміністративній справі № 826/5898/16, має здійснюватись на загальних підставах, зокрема, добровільно або якщо боржник відмовляється здійснити перерахунок відповідних сум - у порядку, встановленому Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження». У порядку цього ж Закону має вирішуватися питання відповідальності боржника за несвоєчасне виконання (виконання не у повному обсязі) рішення суду про стягнення середнього заробітку.
		Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
		31. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що право позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні виникло на підставі статті 44 КЗпП України внаслідок попередньо допущеного Міністерством доходів і зборів України у відношенні до нього порушення законодавства про працю, що і стало причиною подання позивачем заяви про звільнення від 19 лютого 2016 року.
		32. Скаржник наголошує, що право позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні, що виникло у нього на підставі статті 44 КЗпП України, було порушено. Окружний адміністративний суд України захистив вже наявне право та постановою від 20 липня 2016 року у справі № 826/5898/16 стягнув з роботодавця на користь позивача належну йому за законом вихідну допомогу. За умови правомірної поведінки відповідач повинен був виплатити позивачу вихідну допомогу в день проведення розрахунку, тобто 24 березня 2016 року.
		33. Позивач зауважив, що такий підхід відповідає правовій позиції, яку висловив Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року № 21-1765а15. У цій справі суди попередніх інстанцій відступили від висновку Верховного Суду України і, на думку позивача, зробили це безпідставно. Натомість суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи взяв до уваги рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Меньшакова проти України», однак не пояснив, чому він застосовує правозастосовну практику цього Суду у справі, яка стосується тлумачення норм національного законодавства (статей 116, 117 КЗпП України) і не містить тлумачення і застосування норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), адже саме в цій частині рішення ЄСПЛ є джерелом права.
		 
		Оцінка Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
		34. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що у справі № 810/451/17 є необхідність відступити від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, стосовно поширення статей 116, 117 КЗпП України на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.
		35. За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, цей правовий висновок Верховного Суду України не узгоджується з підходами (поглядами) ЄСПЛ щодо тлумачення і застосування положень статті 117 КЗпП України, висловленими у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02; рішення від 08 квітня 2010 року), фактичні обставини якої за суттю теж є подібними до обставин цієї справи.
		36. Згідно з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції лише у зв`язку з тривалістю судових проваджень у справі заявниці. Щодо її доводів про порушення права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, а також права на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу (у зв`язку з відмовою національних судів розглянути по суті її позов до її колишніх роботодавців щодо компенсації), то в цій частині Суд констатував відсутність стверджуваних порушень.
		37. Утім, в аспекті спірних правовідносин у цій справі, справа «Меньшакова проти України» становить інтерес з огляду на тлумачення ЄСПЛ статей 116, 117 КЗпП України. За змістом цього рішення, ЄСПЛ зауважив, що відповідно до статті 117 цього Кодексу «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (частина перша статті 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом» (параграф 57 підрозділу «В. Суть» розділу І рішення від 08 квітня 2010 року («Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції»).
		38. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що наведений у вказаному рішенні підхід ЄСПЛ до тлумачення положень статті 117 КЗпП України в контексті того спору дає підстави вважати, що положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
		39. Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
		40. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
		41. Водночас, за частиною другою статті 117 КЗпП України, на що звернув увагу ЄСПЛ у згаданій справі, виплата цього відшкодування не залежить від дати фактичного розрахунку, як це передбачено частиною першою статті 117 КЗпП України, і положення цієї статті 117 КЗпП України (загалом) не містять положень, які б давали підстави вважати, що вони є застосовними також і до правовідносин, які виникають після того, як суд постановив рішення щодо виплати як заборгованості із заробітної плати, так і відшкодування за затримку її виплати (зокрема, у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду, яке набрало законної сили).
		42. Згідно з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, наведене ЄСПЛ праворозуміння дає підстави вважати, що положення частини першої статті 117 КЗпП України щодо дати фактичного розрахунку як події, з якою, зокрема, пов`язується обов`язок роботодавця відшкодувати звільненому працівникові компенсацію у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні (цією датою окреслюється період, за який підлягає нарахуванню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні) не можуть застосовуватися до ситуації, коли спір щодо заробітної плати, яка підлягає виплаті при звільненні, вирішується в судовому порядку.
		Оцінка Великої Палати Верховного Суду
		43. Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши обґрунтованість підстав для відступу від висновку Верховного Суду України щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України до спорів про стягнення з роботодавця середнього заробітку працівника за час затримки розрахунку при звільненні, які виникли після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
		44. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		45. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		46. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		47. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		48. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		49. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		50. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		51. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		52. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
		Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
		53. ЄСПЛ тлумачить поняття «якість закону» так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. аnd Others v. Bulgaria») від 24 липня 2008 року, заява № 1365/07, п. 39, «Олександр Волков проти України» від 29 січня 2013 року, заява № 21722/11, п. 170).
		54. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France») від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, п. 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11, п. 65).
		55. Як зазначалось раніше, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 цього рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).
		Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що правовий висновок Верховного Суду України у справі № 21-1765а15 є застосовним до спірних правовідносин. 
		56. Як свідчить зміст рішення у справі «Меньшакова проти України», позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд Суду, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.
		Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 08 липня 1997 року та 25 травня 1998 року, та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
		57. Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
		58. Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
		59. Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі «Waiteand Kennedy v. Germany», заява № 26083/94, п. 54).
		Тому за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).
		60. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
		61. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
		62. Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
		63. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
		64. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
		65. Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
		66. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
		67. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
		68. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
		69. У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року у справі № 826/5898/16, просив стягнути на його користь суму середньомісячного заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 25 березня 2016 року по 28 грудня 2016 року.
		70. При цьому ДФС провело фактичний розрахунок із ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
		71. Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач вважає порушеним своє право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.
		72. Водночас суди попередніх інстанцій, неправильно застосувавши норми матеріального права, не визначили розмір середнього заробітку, не встановили час затримки розрахунку, не встановили відповідних фактичних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення та не дослідили відповідні докази.
		73. Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку про різну правову природу «вихідної допомоги при звільненні» та «заробітної плати» в аспекті правової оцінки виконання роботодавцем свого обов`язку виплатити працівникові всі суми, які йому належать при звільненні.
		74. Відповідно до частин першої - другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		75. Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, що унеможливлює справедливе вирішення спору (частина перша статті 2 КАС України), Велика Палата Верховного Суду не може визначити самостійно розмір відшкодування ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні.
		Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
		74. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		75. Згідно статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		76. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, і виправлення відповідної помилки потребує з`ясування обставин і дослідження доказів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд суду першої інстанції. 
		 
		 
		Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2017 року  та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року скасувати, а справу № 810/451/17 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                       Т. О. Анцупова
		Судді:                        Н. О. Антонюк                                                         В. С. Князєв    
		                               С. В. Бакуліна                                                          Л. М. Лобойко    
		                               В. В. Британчук                                                       Н. П. Лященко
		                               Ю. Л. Власов                                                         О. Б. Прокопенко
		                               М. І. Гриців                                                            В. В. Пророк
		                               Д. А. Гудима                                                            Л. І. Рогач
		                               В. І. Данішевська                                                 О. М. Ситнік
		                               Ж. М. Єленіна                                                         О. С. Ткачук
		                               О. С. Золотніков                                                  В. Ю. Уркевич
		                                    О. Р. Кібенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...