Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 750/3917/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.06.2020.
Дата набрання законної сили: 05.05.2020
Номер судового провадження: 14-24цс20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		5 травня 2020 року
		м. Київ
		 
		Справа № 750/3917/17
		Провадження № 14-24цс20
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., 
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» (далі - АТ «Дельта банк», банк), 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта банк» (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду відповідно),
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу АТ «Дельта банк» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 червня 2017 року у складі судді Карапута Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року у складі колегії суддів Кузюри Л. В., Бечка Є. М., Лакізи Г. П. у справі за позовом  ОСОБА_1 до АТ «Дельта банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - уповноважена особа Фонду, про захист прав споживача фінансових послуг та
		 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		1. Короткий зміст позовних вимог
		1.1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила визнати дійсним укладений 9 лютого 2015 року нею та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях; визнати за нею право на відшкодування заборгованості за цим вкладом у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду.
		1.2. На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що 9 лютого 2015 року вона та АТ «Дельта банк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) у гривнях, відповідно до умов якого банк залучив як депозит суму у розмірі 200 000,00 грн на строк до 8 серпня 2015 року.
		1.3. Листом АТ «Дельта банк» від 1 жовтня 2015 року повідомило ОСОБА_1 , що укладений ними договір є нікчемним у силу вимог статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року№ 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»(далі - Закон № 4452-VI).
		1.4. Крім того, позивачка вказала, що її не повідомлено про включення до загального переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. При цьому жодних правових підстав для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників АТ «Дельта банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, немає. Також позивачка зауважила, що 2 вересня 2016 року вона особисто отримала нараховані на суму вкладу відсотки у розмірі 2 043,15 грн.
		2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		2.1. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дійсним укладений 9 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу (депозиту) №  005-24504-090215 «Найкращий від Миколая» у гривнях. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		2.2. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що оскільки зарахування коштів на вкладний рахунок позивачки відбувалося відповідно до вимог закону та згідно з умовами укладеної сторонами угоди, то підстави для визнання правочину, укладеного з позивачкою, нікчемним відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI відсутні.
		2.3. Також суди встановили, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Зобов`язано уповноважену особу Фонду Кадирова Владислава Володимировича подати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом у АТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215, укладеним АТ «Дельта банк» та ОСОБА_1 , у межах гарантованої суми відшкодування.
		2.4. З огляду на вказану постанову та керуючись частиною третьою статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), згідно з якою обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що позовні вимоги про визнання дійсним укладеного 9 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та АТ «Дельта банк» договору банківського вкладу (депозиту) №  005-24504-090215 «Найкращий від Миколая» у гривнях підлягають задоволенню.
		2.5. Крім цього, суди вказали, що оскільки Фонд не залучений до участі у справі як відповідач, то не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання за позивачем права на відшкодування заборгованості за вкладом на підставі вказаного договору банківського вкладу (депозиту) у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду. 
		2.6. Разом з цим суди зауважили, що належним способом захисту прав позивача буде саме включення його до переліку вкладників АТ «Дельта банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а після цього - і до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, так як договір є дійсним.
		3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		3.1. У вересні 2017 року ПАТ «Дельта банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, які просило скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		3.2. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не надав значення нормам Закону № 4452-VI, згідно з якими уповноваженій особі Фонду для визнання правочинів нікчемними не потрібно вчиняти будь-якої дії. Нікчемний правочин достатньо лише виявити, і цей правочин є нікчемним у силу прямої вказівки закону.
		3.3. Суди проігнорували пояснення відповідача, що у зв`язку з укладенням спірних договорів банківського вкладу відкрито депозитні рахунки, кошти на які надійшли безготівковим внутрішньобанківським переводом шляхом так званого штучного «дроблення» великого депозиту іншого клієнта банку - ОСОБА_3 . Тобто фактичного переміщення «реальних» грошових коштів не відбулося.
		3.4. Суди не надали правової оцінки тому факту, що кошти на рахунок позивача фактично вносилися третіми особами шляхом безготівкового перерахування, що є порушенням приписів нормативно-правових актів Національного банку України, а сама операція є незаконною і такою, що порушує не тільки приписи законодавства, а й суперечить договірним умовам.
		3.5. Позивач ні на підставі закону, ні на підставі договору банківського вкладу не міг отримати на свій вкладний (депозитний) рахунок переказ з іншого вкладного (депозитного) рахунку, який йому не належить.
		3.6. Суди не надали належної правової оцінки таким фактам:
		- договір банківського вкладу позивачем і банком укладено з порушенням публічного порядку його укладення, а додаткова угода вказує про надання банком позивачу переваг перед іншими вкладниками, що в силу закону свідчить про його нікчемність;
		- відкриття рахунків та «внесення» нових вкладів носить масовий характер, а зараховані на рахунки суми призводять до появи вкладів, розмір яких точно відповідає граничному розміру відшкодування, гарантованого державою;
		- кошти на рахунок позивача не вносилися, а відбувся технічний перерозподіл загальних пасивів банку шляхом зменшення великого вкладу третьої особи до розмірів граничної суми відшкодування, і в результаті таких дій наноситься шкода правопорядку.
		3.7. Таким чином, висновки судів першої й апеляційної інстанцій про дійсність договору банківського вкладу є необґрунтованими, суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 37, 38  Закону № 4452-VI.
		4. Позиція інших учасників справи
		4.1. У запереченнях на касаційну скаргу представник позивачки посилався на те, що при вирішенні спору судами правильно застосовані норми матеріального права. На підставі належним чином оцінених доказів суди зробили висновки про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень.
		5. Рух справи у суді касаційної інстанції
		5.1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
		5.2. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.
		5.3. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		5.4. У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		5.5. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		5.6. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
		5.7. Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2019 року зазначену справу прийнято до розгляду, призначено розгляд справи Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
		5.8. Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частини четверту, п`яту статті 403 ЦПК України (у редакції, чинній на час передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду), відповідно до яких суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати; якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		5.9. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду керувалася тим, що є підстави відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, та є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
		5.10. Мотивуючи ухвалу, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду зауважила, що у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц (провадження № 14-160цс18) за позовом про визнання договору банківського вкладу дійсним Велика Палата Верховного Суду із посиланням на частину другу статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначила, що сторона, яка прагне визнання правочину, як такого, що породжує конкретні правові наслідки, може заявити вимогу про визнання такого правочину (договору) дійсним.
		5.11. Разом з тим, у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (провадження № 14-341цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що не підлягає розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільному, господарському чи адміністративному) спір про встановлення юридичного факту у спорі з відповідачем та Фондом щодо права на отримання гарантованого відшкодування банківського вкладу.
		5.12. При цьому зазначила, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами.
		5.13. Подібна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15 та від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, а також у багатьох інших.
		5.14. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є необхідність відступлення від висновку щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі   № 598/1470/15-ц.
		5.15. Адже, приймаючи постанови від 18 вересня 2018 року у справі № 638/17850/17, від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц.
		5.16. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2020 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		6. Фактичні обставини справи 
		6.1. Суди встановили, що 9 лютого 2015 року позивачка та АТ «Дельта банк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 «Найкращий від Миколая», відповідно до умов якого банк залучив від ОСОБА_1 як вклад (депозит) суму у розмірі 200 000,00 грн на строк до 8 серпня 2015 року.
		6.2. 9 лютого 2015 року ті самі сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору № 005-24504-090215, згідно з якою пункт 1.8 договору виклали в такій редакції: «зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору».
		6.3. Кошти на відкритий банком вкладний рахунок позивачки № НОМЕР_1 внесено ОСОБА_3 безготівковим переказом 9 лютого 2015 року на підставі платіжного доручення № 45626953.
		6.4. 2 березня 2015 року постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 2 березня 2015 року за № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Дельта банк», згідно з яким з 3 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта банк» Кадирова В. В. 
		6.5. Рішеннями виконавчої дирекції Фонду № 71 від 8 квітня 2015 року та № 147 від 3 вересня 2015 року строк здійснення тимчасової адміністрації запроваджено на шість місяців та продовжено до 2 жовтня 2015 року включно.
		6.6. 2 жовтня 2015 року постановою НБУ № 664 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта банк» з 5 жовтня 2015 року по 4 жовтня 2017 року включно. 
		6.7. Протоколом від 15 вересня 2015 року засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта банк» затверджено результати перевірки, якими виявлено правочини з вкладними операціями, що є нікчемними згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
		6.8. 23 вересня 2015 року АТ «Дельта банк» надіслало ОСОБА_1 повідомлення про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215 на підставі статті 38 Закону № 4452-VI.
		6.9. 2 вересня 2016 року позивачка отримала проценти за вкладом у розмірі 2043,15 грн.
		6.10. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року задоволено адміністративний позов  ОСОБА_1 у справі № 825/507/17. Зобов`язано уповноважену особу Фонду Кадирова В. В. подати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215, укладеним між АТ «Дельта банк» та ОСОБА_1 , у межах гарантованої суми відшкодування. Підставою для звернення до суду з адміністративним позовом у цій справі слугувало встановлення відповідачем нікчемності договору банківського вкладу, невключення до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладами у банку за рахунок Фонду.
		6.11. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 17 липня 2019 року у справі № 825/507/17 касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Дельта банк» Кадирова В. В. залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року - без змін.
		 
		 
		7. Мотиви з яких виходить Велика Палата Верховного Суду та застосоване нею законодавство. 
		Щодо обраного позивачем способу захисту  
		7.1. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		7.2.Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		7.3. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
		7.4. Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у рішеннях від 13 травня 1980 року у справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішенні від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
		7.5. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений  статтею 16 ЦК України.
		7.6. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
		7.7. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
		7.8. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження                   № 14 - 144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (№ 12-304гс18).
		7.9. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом просила визнати дійсним укладений 9 лютого 2015 року між нею та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях, який відповідачем віднесено до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI; визнати за нею право на відшкодування заборгованості за цим вкладом у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду.
		7.10. Законом № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, відносини між Фондом, банками, уповноваженою особою Фонду і фізичними особами.
		7.11. Відповідно до статті 3 цього Закону Фондє установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. 
		7.12. Частина друга статті 26 Закону № 4452-VI передбачає, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. 
		7.13. Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
		7.14. Відповідно до частини першої статті 36 вказаного Закону Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
		7.15. Згідно з частиною третьою статті 37 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноваженнях Фонду.
		7.16. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.
		7.17. За статтею 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
		7.18. Водночас стаття 215 ЦК України визначає загальні засади недійсності правочину. Відповідно до частини другої цієї статті недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 
		У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
		7.19. Тож за результатами перевірки, здійсненої Фондом відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати нікчемність правочинів. Вони лише виявляють і фіксують у відповідному наказі ті правочини, які є нікчемними, виходячи з приписів закону. 
		7.20. Отже, відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, яке є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку, а відповідно до закону з моменту його укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. 
		7.21. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 4 липня 2018 року у справі № 819/353/16 та від 5 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.
		7.22. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу прямих вимог статті 216 ЦК України, за змістом якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. 
		7.23. Разом з тим, як вже зазначалося вище, у випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 
		7.24. Такий випадок передбачений, зокрема, частиною другою статті 220 ЦК України, за змістом якої суд може (за наявності певних умов) визнати дійсним договір, який є нікчемним у зв`язку з недодержанням сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення такого договору.
		7.25. Також за абзацом другим частини другої статті 221 ЦК України на вимогу заінтересованої особи суд може визнати дійсним правочин, нікчемний за абзацом першим частини другої цієї статті, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи.
		7.26. З системного аналізу наведених норм вбачаються певні ознаки, що є спільними для випадків, коли законодавець передбачає визнання правочину дійсним за рішенням суду. 
		7.27. Так, у кожному з наведених випадків відповідний правочин є нікчемним у силу прямої вказівки закону на те і ці підстави існуючої нікчемності правочину, як і обставини, у зв`язку з якими вони склалися, визнаються та не оспорюються сторонами.
		7.28. Сторони усвідомлюють, що правочин не спричинив та не спричинятиме в майбутньому будь-яких правових наслідків, крім наслідків його нікчемності, не спричиняє прав і обов`язків, які малися на меті внаслідок вчинення такого правочину.
		7.29. Оскільки сторони усвідомлюють нікчемність правочину в силу припису закону, то метою звернення заінтересованої особи до суду є надання юридичної сили, легітимності такому нікчемному правочину шляхом прийняття про це судового рішення, що і зумовить настання відповідних прав та обов`язків у сторін правочину.
		7.30. Повноваження суду щодо узаконення нікчемного правочину чітко та недвозначно передбачені цивільним законодавством.
		7.31. Тож визнання нікчемного правочину дійсним на підставі рішення суду є можливе у випадках, прямо встановлених цивільним законодавством, тоді цивільні права і обов`язки виникають з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України), а без такого рішення суду не існували та не існуватимуть.
		7.32. Натомість вимога про визнання правочину дійсним та наведені підстави позову у справі, що розглядається, наведеним вище ознакам не відповідають. 
		7.33. Навпаки, за змістом позовних вимог позивачка вважає, що укладений 9 лютого 2015 року нею та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу, віднесений Фондом до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, таким не є, підстави та обставини його нікчемності відсутні, з чим інша сторона не погоджується. Саме тому, а не в силу відсутності судового рішення про дійсність (узаконення) нікчемного правочину, порушене її право на відшкодування коштів за вкладом у неплатоспроможному банку за рахунок Фонду, а її не повідомлено про її включення до загального переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
		7.34. Отже, заявлена у цій справі вимога про визнання правочину щодо укладення договору банківського вкладу дійсним за своєю природою є вимогою про встановлення юридичного факту у спорі щодо права на отримання гарантованого відшкодування. Позивачка у цьому провадженні просить суд установити та надати правову оцінку обставинам, які підлягають встановленню та оцінці судами в іншій справі у межах спору позивачки з Фондом про її право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду чи у межах спору позивачки з АТ «Дельта банк» щодо права на включення її вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
		7.35. Що ж до вимоги про визнання за позивачкою права на відшкодування заборгованості за цим вкладом за рахунок коштів Фонду, то така вимога за своєю правовою природою стосується саме формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та затвердження такого реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, а отже є публічно-правовим спором і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами.
		7.36. Відповідні правові позиції у подібних правовідносинах було висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 12 квітня 2018 року у справі №820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18 та від 4 вересня 2019 року у справі № 466/7405/16-ц.
		7.37. Тож у разі, якщо позивачка вважає, що невключення її до загального реєстру вкладників, які мають право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за відсутності законних підстав відносити спірний правочин до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, порушує її майнові права вкладника банку, то позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду за захистом своїх прав в інший спосіб, з урахуванням статті 54 Закону № 4452-VI. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц (провадження № 14-160цс18).
		7.38. І, як з`ясували самі ж суди попередніх інстанцій, позивачка вже скористалася наданою їй можливістю, а спір про її право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є вже вирішеним у межах справи № 825/507/17, у якій постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 та зобов`язано уповноважену особу Фонду Кадирова В. В. подати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215, укладеним АТ «Дельта банк» та ОСОБА_1 , у межах гарантованої суми відшкодування.
		7.39. При цьому судам слід враховувати, що для порівняння юридичних спорів та висновку про вирішення спору судом важливі не тільки юридичні моменти (формальна різниця у заявлених позивачем вимогах), а фактичні підстави спору. Справа стосуватиметься вирішення певного питання, якщо в його основі є спір про ті ж самі факти (в даному випадку - чи має позивач право на гарантовану суму відшкодування в межах договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215, чи ні). Інший підхід призводитиме до можливості всупереч принципу правової визначеності поставити у межах іншого судового провадження під сумнів та фактично переглянути рішення суду у вирішеному спорі поза встановленою процедурою перегляду.
		7.40. Відтак суди першої й апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позовної вимоги щодо визнання дійсним договору банківського вкладу, який віднесено до нікчемних правочинів у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, як належного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах. Не врахували, що фактично йдеться не про надання судовим рішенням юридичної сили нікчемному правочину, а про встановлення юридичного факту для вирішення іншого спору - про визнання за позивачкою права на гарантоване державою відшкодування, яке за своєю суттю є публічно-правовим та не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
		8. Щодо відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду 
		8.1. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц, де із посиланням на частину другу статті 215 ЦК України Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сторона, яка прагне визнання правочину, як такого, що породжує конкретні правові наслідки, може заявити вимогу про визнання такого правочину (договору) дійсним.
		8.2. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц скасовано ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року про закриття провадження у цій справі як справи адміністративної юрисдикції, з підстав порушення норм процесуального права; справу направлено до апеляційного суду для продовження розгляду в порядку цивільного судочинства.
		8.3. Також на сторінці 3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц зазначено таке: 
		«В абзаці другому частини другої статті 215 ЦК України закріплено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. У такому випадку якщо сторона прагне визнання правочину як такого, що породжує конкретні правові наслідки, вона може заявити вимоги про визнання такого правочину (договору) дійсним».
		8.4. За змістом цієї постанови наведені у касаційній скарзі доводи, які стосуються суті позовних вимог, не розглядалися касаційним судом за відповідних підстав перегляду процесуального судового рішення із викладенням висновку про застосування норми права. Посилання на норму права, яка передбачає можливість визнання правочину дійсним у випадках, встановлених цим Кодексом, та на мету такого визнання - настання правових наслідків, зумовлених правочином, не суперечить змісту постанови у справі № 750/3917/17.
		8.5. З огляду на викладене, підстав для відступу від указаного висновку Велика Палата Верховного Суду не вбачає. 
		8.6. Водночас у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 за позовом фізичної особи до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, Фонду, Велика Палата Верховного Суду визначила, що вимога позивача до уповноваженої особи Фонду та Фонду про визнання правочину позивача з третьою особою у справі (юридичною особою) дійсним є фактично вимогою про встановлення юридичного факту у спорі з відповідачами щодо права на отримання гарантованого відшкодування, а тому не підлягає розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільному, господарському чи адміністративному). 
		8.7. У справі № 820/11591/15 розглядався адміністративний позов фізичної особи до Фонду, уповноваженої особи Фонду, треті особи: відділення банку, банк, про стягнення суми та зобов`язання вчинити певні дії, а саме: зобов`язання уповноваженої особи Фонду внести позивача до списку вкладників за договорами банківського вкладу, укладеним з банком; стягнення з Фонду на користь позивача гарантованої суми відшкодування вкладу разом із нарахованими процентами за банківським вкладом.
		8.8. У цій справі у постанові від 12 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання юрисдикційності спору, зробила висновок, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. 
		8.9. Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 за позовом фізичної особи до Фонду, уповноваженої особи Фонду про визнання неправомірною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії. Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду скасувала оскаржувані судові рішення та направила справу на новий судовий розгляд. При цьому вважала, що суди попередніх інстанцій зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позову, не встановивши фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
		8.10. З огляду на зміст указаних постанов у справах № 638/17850/17, № 820/11591/15 та № 826/1476/15 і наведений вище зміст постанови від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц, підстав для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові № 598/1470/15-ц, немає.
		9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		9.1. У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
		9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		9.3. Ураховуючи, що, спір у частині визнання дійсним договору банківського вкладу, який віднесено до недійсних у розумінні статті 38 Закону № 4452-VI не підлягає розгляду в судах взагалі, а позовні вимоги до банку в частині  визнання за позивачкою права на відшкодування заборгованості за цим вкладом не відносяться до юрисдикції загальних судів, ухвалені у цій справі судові рішення слід скасувати, а провадження у справі - закрити.
		10. Щодо розподілу судових витрат
		10.1. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		10.2. Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
		10.3. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.
		Керуючись статтями 255, 409, 414-416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» задовольнити частково.
		Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року у справі № 750/3917/17- скасувати.
		Провадження у справі № 750/3917/17 закрити.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                        О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                             В. С. Князєв
		Т. О. Анцупова                                            Н. П. Лященко
		В. В. Британчук                                           О. Б. Прокопенко
		Ю. Л. Власов                                               В. В. Пророк
		М. І. Гриців                                                   Л. І. Рогач
		Д. А. Гудима                                               О. С.Ткачук 
		В. І. Данішевська                                      В. Ю. Уркевич
		Ж. М. Єленіна                                              
		 
		Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Рогач Л. І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...