Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 401/3386/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.06.2020.
Дата набрання законної сили: 10.06.2020
Номер судового провадження: 61-45335ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		10 червня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 401/3386/17
		провадження № 61-45335св18
		 
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,
		 
		учасники справи:
		позивач-ОСОБА_1 ,відповідач-ТОВ «Світловодський машинобудівний завод», 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 квітня     2018 року в складі судді Макарової Ю. І., та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Кіселика С. А., Суровицької Л. В.
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст вимог
		У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із позовом, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, про визнання незаконним та скасування наказу від 27 листопада 2017 року № 30-К про звільнення її з посади провідного бухгалтера згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин), поновлення її на посаді провідного бухгалтера, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 7 611,52 грн та моральної шкоди у зв`язку із незаконним звільненням у розмірі 5 000,00 грн.
		Позов мотивовано тим, що позивач з 01 липня 2003 року працювала на посаді провідного бухгалтера ТОВ «Світловодський машинобудівний завод» (далі - відповідач).
		Наказом від 20 грудня 2016 року № 38-к її було звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2017 року даний наказ був скасований та поновлено її на займаній посаді з 24 червня 2016 року. Стягнуто з відповідача на її користь 78 493,80 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та  10 032,00 грн судових витрат. Дане рішення суду в частині поновлення на роботі позивача підлягало негайному виконанню, а тому 20 жовтня 2017 року вона на початку робочого дня з`явилася до ТОВ «Світловодський машинобудівний завод» для здійснення своїх посадових обов`язків. Позивач була допущена до приміщення заводу та в кабінет бухгалтерії, де перебувала весь робочий день. Однак, 23 жовтня 2017 року її не було допущено до робочого місця, проте, її завели у пусту кімнату, де стояв лише стіл та стілець. Дане приміщення було холодним та сирим, що унеможливлювало її перебування у ньому без шкоди її здоров`ю. Разом з тим, позивач також зазначає, що наказ про поновлення її на роботі їй вручений не був, а також не було роз`яснено відповідно до вимог закону, її права та обов`язки, не проінформовано під розписку про умови праці, не ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку, не забезпечено робоче місце необхідними для роботи засобами. 04 грудня 2017 року на її адресу надійшов наказ відповідача від 27 листопада 2017 року № 30-к, про звільнення її з посади провідного бухгалтера на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин). Вважає даний наказ незаконним, оскільки він був винесений без достатніх підстав та поза межами місячного строку встановленого для застосування дисциплінарного стягнення.
		Також позивач зазначила, що 08 грудня 2017 року вона отримала виконавчі документи щодо примусового виконання рішення суду про поновлення її на роботі та стягнення з відповідача грошових коштів (заробітної плати та моральної шкоди), які вона пред`явила на примусове виконання до Світловодського МВ ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області та 19 грудня 2017 року було відкрито виконавче провадження, у тому числі і щодо її поновлення на роботі. Однак, на день подання даного позову, зазначене рішення суду відповідачем не виконано. Також, у зв`язку із незаконним звільненням та неотриманням заробітної плати, позивачу була завдана моральна шкода. Враховуючи зазначені вище обставини, позивач була змушена звернутися до суду із даним  позовом.
		Короткий зміст судових рішень 
		Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області             від 17 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Світловодський машинобудівний завод» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.
		Додатковим рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 травня 2018 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2017 року, наказом відповідача від 23 жовтня 2017 року поновлено позивача на попередній роботі на посаді провідного бухгалтера ТОВ «Світловодський машинобудівний завод». Із наказом про поновлення її на роботі, позивач була ознайомлена 25 жовтня      2017 року, що на думку суду вказувало на доведеність поновлення позивача на попередній роботі. 
		Однак, у період з 26 жовтня 2017 року по 27 листопада 2017 року позивач на роботу не вийшла, і дана обставина також визнана представниками позивача. При цьому, в судовому засіданні представники позивача зазначили, що причиною не виходу на роботу позивача з 25 жовтня 2017 року по день звільнення є її незгода із визначеним у наказі про поновлення на роботі її робочим місцем.         21 листопада 2017 року відповідач надіслав позивачу лист, зокрема, із проханням надати письмові пояснення про причини не виходу на роботу, який вона отримала 28 листопада 2017 року, тобто наступного дня після звільнення. Однак, після отримання вказаного листа, позивач жодних письмових пояснень не надала. При цьому, позивачем також не було надано і до суду будь-яких доказів, які б підтвердили поважність причин її відсутності на роботі у відповідний період часу. Разом із цим, суд відхилив посилання представників позивача, що ОСОБА_1 не виходила на роботу, оскільки її робоче місце не було забезпечено належним для її посади інвентарем, однак на думку суду, це не є поважними причинами невиходу на роботу, які до того ж не були підтверджені належними доказами. Також судом встановлено непропущення відповідачем строку для накладення дисциплінарного стягнення на позивача. У зв`язку із відсутністю позивача на роботі у період з       27 жовтня 2017 року по 21 листопада 2017 року без поважних причин, наказом відповідача від 27 листопада 2017 року № 38-к, законно звільнено позивача за прогул, на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Враховуючи, що звільнення позивача відбулось на законних підставах, позовні вимоги в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також моральної шкоди у зв`язку із незаконним звільненням, задоволенню також не підлягали.
		 
		Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 квітня     2018 року залишено без змін.
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав доведеними обставини того, що позивач була достеменно обізнана про її поновлення на роботі, але при цьому, вона допустила порушення трудової дисципліни, оскільки тривалий час не з`являлася на робочому місці після поновлення, та не повідомляла відповідача про причини відсутності на роботі, що свідчить про вчинення позивачем дисциплінарного проступку - прогулу без поважних причин, та відповідно вказує на законність її звільнення з цих підстав, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. При цьому, оскільки звільнення позивача відбулося законно, відсутні правові підстави для задоволення всіх заявлених нею позовних вимог.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У жовтні 2018 року ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 квітня 2018 року та постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 вересня 2018 року, надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати дані рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 18 жовтня 2018 року відкрив провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 вересня 2018 року.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що позивач була звільнена з посади, не перебуваючи з відповідачем у трудових відносинах, оскільки, виконавчі дії по примусовому поновленні її на роботі не були виконані. Також зазначає, що відповідачем було пропущено місячний строк для застосування до неї дисциплінарного стягнення, оскільки на роботі її не було з 24 жовтня 2017 року, а наказ про звільення винесений 27 листопада 2017 року. Разом із цим, у касаційній скарзі заявник також вказує на те, що відповідач не просив її надати пояснененя щодо відсутності на робочому місці, а надісланий відповідачем лист був відповіддю на її заяву і даний лист вона отримала 28 листопада 2017 року, а оскаржуваний наказ був винесений 27 листопада 2017 року. Також вказувала на безпідставне посилання судом апеляційної інстанції на частину першу статті 77 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вона регулює виконання рішень стосовно іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб.
		Позиції інших учасників 
		У визначений ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року строк відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
		Фактичні обставини, встановлені судом 
		Установлено, що рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області                  від 19 жовтня 2017 року в справі № 401/1391/17 визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора ТОВ «Світловодський машинобудівний завод» від 20 грудня 2016 року № 38-К «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1 » 24 червня 2016 року у зв`язку з прогулом без поважних причин, відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на роботі, на посаді провідного бухгалтера ТОВ «Світловодський машинобудівний завод» з 25 червня 2016 року, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду, судові витрати. (а. с. 6-8)
		На виконання даного рішення суду, в частині поновлення на роботі позивача, наказом ТОВ «Світловодський машинобудівний завод» від 23 жовтня 2017 року  № 25 скасовано наказ № 38-К від 20 грудня 2016 року «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на роботі, на посаді провідного бухгалтера ТОВ «Світловодський машинобудівний завод» з 25 червня 2016 року; робочим місцем ОСОБА_1 визначено кабінет приймальні ТОВ «Світловодський машинобудівний завод»; зобов`язано         ОСОБА_1 подати адміністрації ТОВ «Світловодський машинобудівний завод» трудову книжку для здійснення відповідних записів (а. с. 53).
		Відповідний наказ про поновлення позивача на роботі було винесено 23 жовтня 2017 року (в понеділок), оскільки у період після постановлення Апеляційним судом Кіровоградської області рішення суду про поновлення позивача на роботі (19-20 жовтня 2017 року), генеральний директор ТОВ «Світловодський машинобудівний завод» Семенов Ю. С. та заступник генерального директора Трухачов С. Ю. перебували у відрядженні (а. с. 54-55).
		23 жовтня 2017 року ТОВ «Світловодський машинобудівний завод» надіслало на адресу позивача наказ від 23 жовтня 2017 року № 25 про її поновлення на роботі, який нею отримано 25 жовтня 2017 року, що підтверджується фіскальним чеком та зворотнім поштовим повідомленням (а. с. 56), а також не заперечувалося представниками позивача при розгляді справи судами попередніх інстанцій.
		Згідно актів про відсутність працівника на робочому місці від 27 жовтня 2017 року та 20 листопада .2017 року встановлено, що провідний бухгалтер ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 26 жовтня 2017 року, 27 жовтня .2017 року та в період часу з 27 жовтня .2017 року по 14 годину 30 хвилин 20 листопада           2017 року. (а. с. 57, 59). Факт відсутності позивача на роботі у відповідний період часу також підтверджений табелем обліку робочого часу та відповідними доповідними записками заступника генерального директора Трухачева С. Ю.     від 27 жовтня 2017 року та від 20 листопада .2017 року. (а. с. 58, 60, 64), а також не оспорювався представниками позивача під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. 
		25 жовтня 2017 року позивач звернулась із заявою до відповідача із проханням повідомити про причини невиконання рішення суду та недопуску її до робочого місця. (а. с. 9)
		21 листопада 2017 року, у відповідь на її заяву, відповідач надіслав лист позивачу, в якому було надано відповідь на питання, викладені в заяві, та додатково зазначив, що її відсутність на робочому місці з 25 жовтня 2017 року може бути розцінена як прогул, та запропоновано їй не пізніше 27 листопада .2017 року з`явитись на робочому місці та письмово повідомити про причини відсутності на роботі з вказаної дати (а. с. 61). Відповідний лист отримано позивачем 28 листопада 2017 року. (а. с. 62), що також не заперечувалося стороною позивача при розгляді даної справи. При цьому, даним документом підтверджується, що відповідач (роботодавець) зажадав від позивача (можливого порушника трудової дисципліни) письмові пояснення у зв`язку із її тривалою відсутністю на робочому місці (прогулу), однак позивач не надала відповідачу таких пояснень навіть після отримання даного листа та на час звернення до суду із позовом.
		Наказом генерального директора ТОВ «Світловодський машинобудівний завод» від 27 листопада 2017 року № 30-К було звільнено ОСОБА_1 з посади провідного бухгалтера ТОВ «Світловодський машинобудівний завод» з                   27 листопада 2017 року у зв`язку з прогулом без поважних причин, відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України; підстава: табель обліку робочого часу, доповідні записки заступника генерального директора Трухачева С. Ю. від 27 жовтня     2017 року та від 20 листопада 2017 року, акти від 27 жовтня 2017 року та             від 20 листопада 2017 року, квитанція та повідомлення про вручення         ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку наказу про поновлення на роботі, та лист від 21 листопада 2017 року. (а. с. 11).
		Листом Управління держпраці у Кіровоградській області від 20 листопада        2017 року підтверджено, що позивач 23 жовтня 2017 року зверталась до Управління держпраці у Кіровоградській області із заявою щодо порушення законодавства про охорону праці відповідачем (а. с. 10) Разом з тим, із вказаного листа не зрозуміло, коли і яке саме мало місце порушення законодавства про охорону праці відповідачем, а також відсутня відповідь по суті щодо відповідної заяви позивача  від Управління держпраці у Кіровоградській області.
		18 грудня 2017 року позивачем було подано заяву до Світловодського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про прийняття до виконання виконавчих документів № 401/1391/17 від 18 грудня 2017 року, щодо примусового виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області       від 19 жовтня  2017 року, про поновлення її на роботі та стягнення присуджених сум грошових коштів з відповідача. (а. с. 13-16), відкриття виконавчих проваджень (а. с. 19, 20). Постановою державного виконавця від 24 січня 2018 року встановлено, що відповідне рішення суду, в частині поновлення позивача на роботі, боржником (відповідачем) не виконано, а стягувачем не надано трудову книжку для внесення запису про поновлення на роботі, в зв`язку з чим виконавчі дії призначено на 30 січня 2018 року. (а. с. 41, 42) 
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відсутні правові та фактичні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки позивачу було відомо про поновлення її на роботі, однак після цього вона тривалий час не з`являлася на робочому місці та не повідомляла відповідача про причини її відсутності, що свідчить про вчинення позивачем прогулу без поважних причин, а тому оскаржуваний наказ про звільнення позивача на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України винесений відповідачем з дотриманням вимог закону, в зв`язку із чим відповідно відсутні підстави для його скасування, поновлення позивача на роботі та стягнення заявлених сум заробітної плати та моральної шкоди.
		Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів першої таапеляційної інстанцій, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судами на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.
		Відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада          1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що стосовно до правил статті 24 КЗпП України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
		Відповідно до частини другої статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
		На виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2017 року в справі № 401/1391/17 відповідачем 23 жовтня 2017 року було видано наказ № 25 про поновлення ОСОБА_1 на роботі - на посаді провідного бухгалтера ТОВ «Світловодський машинобудівний завод». При цьому, у пункті 4 даного наказу було зазначено про необхідність подання позивачем її трудової книжки для внесення відповідних записів. Даний наказ позивач отримала поштою 25 жовтня 2017 року, однак на роботу не з`явилася та не надала трудову книжку, що підтверджено доказами у справі та не заперечувалося представниками позивача при розгляді справи.
		Отже, судами зроблено правильний висновок що поновлення позивача на роботі було здійснено відповідачем відповідно до вимог законодавства України. 
		При цьому невнесення відповідного запису до трудової книжки позивача не вказує на протилежне, оскільки в даному випадку відсутність відповідного запису у трудовій книжці є наслідком бездіяльності позивача, яка не надала трудову книжку відповідачу, а відсутність такого запису не може вказувати на непоновлення її на роботі.
		У зв`язку із відсутністю позивача на робочому місці після її поновлення на роботі та обізнаності щодо цього, відповідачем було складено акти про відсутність працівника (позивача) на робочому місці від 27 жовтня 2017 року та                      від 20 листопада .2017 року, якими підтверджено, що позивач була відсутня на робочому місці 26 жовтня 2017 року, 27 жовтня .2017 року та в період часу з        27 жовтня .2017 року по 14 годину 30 хвилин 20 листопада 2017 року. При цьому, дані обставини, а також відсутність позивача на роботі і до часу винесення оскаржуваного наказу про її звільнення 27 листопада 2017 року, також не заперечувалися стороною позивача при розгляді справи.
		21 листопада 2017 року відповідач надіслав позивачу лист, в якому, зокрема, просив її надати письмові пояснення про причини відсутності її на роботі у відповідний період часу, та надати дані пояснення негайно, але не пізніше             27 листопада 2017 року. Відповідний лист позивач отримала лише 28 листопада 2017 року, однак жодних письмових пояснень з приводу причин її відсутності відповідачу не надала ні в установлений строк, ні до часу звернення до суду із позовом, і доказів протилежного стороною позивача також не було надано.
		При цьому, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали зазначені представниками позивача причини невиходу на роботу (робоче місце не було забезпечено належним для посади позивача інвентарем) неповажними, оскільки в пункті 3 наказу про поновлення позивача на роботі чітко визначено її робоче місце, і доказів невідповідності його певним санітарним або іншим нормам організації праці позивачем до суду не надано.
		Відповідно до статті 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.
		Згідно статті  147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
		Як зазначено в частині першій статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
		При вирішенні питання про правомірність притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності підлягає з`ясуванню, в чому конкретно проявилось порушення трудової дисципліни, чи додержані власником або уповноваженим ним органом, передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи правомочним органом накладено дисциплінарне стягнення, чи не закінчився для цього встановлений строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при обранні виду стягнення ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника.
		Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		Таким чином, оскільки 27 жовтня 2017 року відповідачем було вставлено відсутність позивача на роботі без поважних причин з 27 жовтня 2017 року по     21 листопада 2017 року, тобто порушення позивачем трудової дисципліни у вигляді прогулу без поважних причин, до позивача правомірно застосовано дисциплінарне стягнення роботодавцем (його уповноваженим органом) та з дотриманням строків та порядку його застосування, шляхом її звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
		Отже, відсутні правові та фактичні підстави і обставини для визнання незаконним та скасування наказу відповідача від 27 листопада 2017 року № 30-К, про звільнення позивача на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України 
		Згідно статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі. При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Відповідно до статті 237-1 КЗпП України обов`язок відшкодувати моральну шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган в разі порушення законних прав працівника. 
		Враховуючи, що звільнення позивача відбулося на законних підставах, позовні вимоги в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди також задоволенню не підлягають.
		Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши належними чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав необґрунтованості заявлених позовних вимог позивача.
		Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, щодо того, що позивач не була поновлена роботі в рамках примусового виконання рішення суду державним виконавцем, оскільки в даному випадку відповідачем було добровільно виконано рішення суду, зокрема, в частині поновлення позивача на роботі шляхом винесення 23 жовтня 2017 року відповідного наказу, що узгоджується з вимогами статті 24 КЗпП України та статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».
		Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що відповідачем, всупереч статті 149 КЗпП України не витребувано у позивача письмові пояснення у зв`язку із відсутністю на роботі, а лист відповідача щодо цього від 21 листопада 2017 року є лише відповіддю на її заяву, а не відповідною вимогою, оскільки спростовуються змістом даного листа, в якому відповідач, серед іншого, зажадав від позивача надання негайно, але не пізніше 27 листопада 2017 року пояснень щодо причин її відсутності на роботі у відповідний період часу. 
		При цьому, суд критично оцінює аргументи касаційної скарги, що звільнення позивача відбулося без врахування її пояснень щодо відсутності на роботі, а наказ про звільнення винесений 27 листопада 2017 року, тоді як даний лист вона отримала лише 28 листопада 2017 року, оскільки відповідний лист був надісланий відповідачем 21 листопада 2017 року з вимогою, зокрема, надання позивачем письмових пояснень щодо її відсутності на роботі негайно після його отримання, але не пізніше 27 листопада 2017 року, що вказує на відсутність в діях відповідача будь-яких зловживань та порушень, зокрема статті 149 КЗпП України, оскільки відповідачем було надано достатній строк (з урахуванням установлених норм та строків поштового пересилання) для надання позивачем необхідних письмових пояснень і при цьому відповідач не міг контролювати отримання листа позивачем. Однак, отримавши даний лист, позивач, всупереч статті 139 КЗпП України, жодним чином не відреагувала на нього.
		Верховний Суд також вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо пропуску відповідачем місячного строку для накладення на позивача відповідного дисциплінарного стягнення, оскільки згідно частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, а тому, оскільки, перший акт про відсутність позивача на роботі було складено 27 жовтня 2017 року, тобто зафіксовано (виявлено) порушення, а застосування дисциплінарного стягнення відбулося 27 листопада 2017 року (шляхом винесення наказу про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення), тобто у місячний строк, та зазначене свідчить про відсутність порушення відповідачем відповідних норм КЗпП України.
		Також не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції у зв`язку із зазначенням у ньому іншої норми (номера статті або частини статті) Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в даному випадку це не вказує на незаконність судового рішення або на встановлення судом обставин, які не входять до предмету спору, а лише може свідчити про наявність описки в даному судовому рішенні, виправлення якої вирішується згідно статті 269 ЦПК України.
		Зазначені заявником у касаційній скарзі інші аргументи Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно його суб`єктивними судженнями, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
		 
		Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.
		 
		Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Судами першої та апеляційної інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.
		У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
		Щодо судових витрат
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області                від 17 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 вересня 2018 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		Судді:В. М. Ігнатенко   В. С. Жданова    В. О. Кузнєцов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...