Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/2380/18 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів.
Надіслано для оприлюднення: 16.06.2020. Зареєстровано: 17.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.06.2020.
Дата набрання законної сили: 21.09.2020
Результат оскарження 21.09.2020 Південно-західний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		"03" червня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2380/18
		 
		Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М. 
		секретар судового засідання Драганова А.І.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Державного закладу "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Затока" Міністерства охорони здоров`я України (67772, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, буд.3)
		до відповідача: Приватного підприємства "Сфінкс" (65020, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 84)
		за участю третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Міністерства охорони здоров`я України (01601, м. Київ, вул. Грушевського, буд.7); 
		2) Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "Сонячний" (м. Одеса) Міністерства охорони здоров`я України (65038, м. Одеса, Фонтанська дорога, буд. 159)
		про визнання договору недійсним
		 
		за участю представників сторін:
		від позивача: не з`явився 
		від відповідача: не з`явився
		від третьої особи МОЗ України: Яковенко О.М.  довіреність №14.2/55 від 17.10.2019р.
		Самборський В.О.  довіреність №14.2/53 від 17.10.2019р.
		від третьої особи ЛЗ "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "Сонячний" (м. Одеса) МОЗ України: Латипов Т.Г. довіреність №151/4 від 05.02.2020р. 
		 
		1.Історія справи. 
		Державний заклад "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Затока" Міністерства охорони здоров`я України звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства "Сфінкс", згідно якого просив визнати недійсним інвестиційний договір на будівництво комплексу санаторію "Сонячний" від 02.11.2007р., який укладений між позивачем, відповідачем та Державним закладом "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "Сонячний" Міністерства охорони здоров`я України. Судові витрати позивач просив покласти на відповідача.
		Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 29.10.2018р. до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Міністерство охорони здоров`я України та Державний заклад Спеціалізований (спеціальний) санаторій Сонячний МОЗ України.
		Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.02.2019р., залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.07.2019, у позові відмовлено.
		Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.11.2019р. касаційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України задоволено частково, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.07.2019р. та рішення Господарського суду Одеської області від 18.02.2019 у справі №916/2380/18, скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
		Згідно протоколу автоматичного розподілу судових справ між суддями від 13.12.2019р. для розгляду справи №916/2380/18 визначено суддю Щавинську Ю.М. 
		Ухвалою суду від 18.12.2019р. прийнято справу №916/2380/18 до свого провадження із призначенням підготовчого засідання на "10" січня 2020 р. о 12:30.
		В судове засідання 10.01.2019р. з`явилися представники відповідача та третіх осіб, позивач до суду не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.
		Відповідач надав суду письмові пояснення щодо позовної заяви (т.3 а.с.21-23), а також заяву про застосування строку позовної давності (т.3 а.с.24-25).
		Третьою особою - Міністерством охорони здоров`я України було подано до суду клопотання про залучення додаткових документів до матеріалів справи (т.3 а.с.35-45).
		Приймаючи до уваги нез`явлення позивача у судове засідання, протокольною ухвалою судом було відкладено підготовче засідання на 05.02.2020р. о 14:15.
		04.02.2020р. електронним зв`язком до суду від позивача надійшло клопотання, в якому він просив провести судовий розгляд без участі його представника, закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи №916/2380/18 по суті. 
		В судове засідання 05.02.2020р. з`явилися представники відповідача та третіх осіб, які зазначили про надання ними усіх необхідних доказів для розгляду справи. 
		Протокольною ухвалою судом було продовжено строк підготовчого провадження на 10 календарних днів, закрито підготовче провадження та призначено справу №916/2380/18 до розгляду по суті в засіданні суду на 24.02.2020р. о 12:30.
		У судовому засіданні 24.02.2020р. суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав вступні слова позивача та третьої особи (Державного Закладу) та оголосив перерву у судовому засіданні до 04.03.2020р. о 16:15.
		Крім того, суд визначив резервну дату судового засідання  18.03.2020р. о 16:15. 
		04.03.2020р. електронним зв`язком від представника Міністерства охорони здоров`я України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю з`явитися у судове засідання (т.3 а.с.105). 
		В судовому засіданні 04.03.2020р. присутні представники сторін не заперечували проти задоволення клопотання Міністерства охорони здоров`я України.
		Протокольною ухвалою судом було оголошено перерву при розгляді справи по суті на раніше визначену дату, а саме - 18.03.2020р. о 16:15. 
		17.03.2020р. від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням карантину на території України.
		Крім того, 17.03.2020р. та 18.03.2020р. аналогічні клопотання про відкладення судового засідання надійшли від відповідача та від Міністерства охорони здоров`я України. Також представник відповідача направив до суду письмовий виклад вступного слова (т.3 а.с.98-103). 
		Ухвалою суду від 18.03.2020р. відкладено розгляд справи №916/2380/18 на 06.04.2020р. о 15:00 у зв`язку із введенням карантину на території України з 12.03.2020р. по 03.04.2020р.
		02.04.2020р. до суду від Державного закладу "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Затока" Міністерства охорони здоров`я України надійшла заява, згідно якої останній просив суд розглянути справу №96/2380/18 у відсутності позивача або його представника (т.3 а.с.136-137). 
		03.04.2020р. від Міністерства охорони здоров`я України надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із продовженням карантину на території України. 
		У вказаному клопотанні представник Міністерства охорони здоров`я України також просив суд наступні судові засідання здійснювати в режимі відеоконференції, проведення якої просив доручити Окружному адміністративному суду м. Києва, Шостому апеляційному адміністративному суду, Господарському суду м. Києва, Північному апеляційному господарському суд, Господарському суду Київської області або будь-якому іншому суду м. Києва. 
		03.04.2020р. від Приватного підприємства "Сфінкс" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. 
		Аналогічне клопотання надійшло 03.04.2020р. від представника Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "Сонячний" (м. Одеса) Міністерства охорони здоров`я України, згідно якого останній також просив суд відкласти розгляд справи №916/2380/18 після закінчення карантину на території України. 
		В судове засідання 06.04.2020р. учасники справи не з`явились. 
		Ухвалою суду від 06.04.2020р. відкладено розгляд справи №916/2380/18 на "29" квітня 2020 р. о 14:00.
		Ухвалою суду від 06.04.2020р. доручено Північному апеляційному господарському суду проведення відеоконференції з метою забезпечення участі представника Міністерства охорони здоров`я України у судовому засіданні при розгляді справи №916/2380/18, яке призначене на "29" квітня 2020р. о 14:00.
		24.04.2020р. до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засіданні по справі №916/2380/18 на іншу дату поза межами карантину.
		28.04.2020р. від Міністерства охорони здоров`я України надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із продовженням карантину на території України. 
		В судове засідання 29.04.2020р. учасники справи не з`явилися. 
		Ухвалою суду від 29.04.2020р. відкладено розгляд справи №916/2380/18 на "18" травня 2020 р. о 17:00.
		15.05.2020р. від Міністерства охорони здоров`я України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання через обмеження пасажирських перевезень.
		У вказаному клопотанні представник Міністерства охорони здоров`я України також просив суд наступне судове засідання призначити в режимі відеоконференції, проведення якої просив суд доручити Окружному адміністративному суду м. Києва, Шостому апеляційному адміністративному суду або Господарському суду м. Києва. 
		Аналогічне клопотання про відкладення розгляду справи надійшло 18.05.2020р. від відповідача.
		18.05.2020р. позивачем було подано до суду заяву, згідно якої останній просив суд розглянути справу №916/2380/18 за його відсутності. 
		В судове засідання 18.05.2020р. учасники справи не з`явилися. 
		Ухвалою суду від 18.05.2020р. судом відкладено розгляд справи на 03.06.2020р. о 17 год. 00 хв., а також доручено Шостому апеляційному адміністративному суду проведення відеоконференції з метою забезпечення участі представника Міністерства охорони здоров`я України у судовому засіданні при розгляді справи №916/2380/18.
		У судове засідання 03.06.2020р. представник позивача не з`явився, при цьому в матеріалах справи наявні його клопотання про розгляд справи у відсутності позивача або його представника.
		Представник відповідача - Приватного підприємства "Сфінкс" у судове засідання 03.06.2020р. не з`явився, при цьому про дату та час розгляду справи був повідомлений, жодних клопотань про відкладення розгляду справі від Приватного підприємства "Сфінкс" до суду не надходило. При цьому, суд зауважує про обізнаність правової позиції відповідача, яка викладена, зокрема, у вступному слові (оформленому письмово), яке залучено судом до матеріалів справи.
		Представники третіх осіб у судовому засіданні 03.06.2020р. позовні вимоги підтримали повному обсязі, просили суд задовольнити позов.
		За таких обставин, враховуючи приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України щодо своєчасного розгляду справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі позивача та відповідача, за наявними в ній матеріалами. 
		 
		3. Позиція учасників справи.
		 
		3.1. Доводи позивача.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір з моменту його укладення не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки діяльність відповідача не пов`язана з будівництвом чи ремонтними роботами.
		За твердженням позивача, тривала повна бездіяльність відповідача, подання ним судового позову про тлумачення змісту правочину щодо можливості альтернативного способу виконання зобов`язань за договором шляхом сплати коштів свідчить про те, що ПП "Сфінкс" не мало на меті проводити будівництво комплексу санаторію "Сонячний" чи взагалі займатися інвестиційною діяльністю, а метою договору було придбання комплексу санаторію за 10 000 000 грн.
		Як зазначає позивач, протягом 11 років з моменту укладення договору ПП "Сфінкс" не вчинялись жодні дії щодо реального виконання взятих на себе обов`язків за договором. Крім того з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що до видів господарської діяльності ПП "Сфінкс" відносяться: Оптова торгівля напоями (основний); Неспеціалізована оптова торгівля; Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; Діяльність у сфері права; Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н. в. і. у. Отже, за твердженням позивача, з реєстру вбачається, що ПП Сфінкс взагалі не займається будь-якою діяльністю, пов`язаною з будівництвом чи ремонтними роботами.
		Враховуючи, що виконання умов інвестиційного договору шляхом альтернативної сплати коштів не відповідає меті інвестування, спірний договір, за думкою позивача, укладений в порушення ч.5 ст.203 ЦК України, у зв`язку з чим має бути визнаний недійсним.
		 
		3.2. Доводи третіх осіб.
		 
		3.2.1. Доводи Міністерства охорони здоров`я України.
		Оспорюваний інвестиційний договір не відповідає положенням Закону України „Про інвестиційну діяльність, якими забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.
		Відповідно до статті 26 Закону України „Про курорти приватизація спеціальних санаторно-курортних закладів (дитячих, кардіологічних, пульмонологічних, гінекологічних, для лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для лікування хворих на туберкульоз, хворих з травмами і хворобами спинного мозку та хребта), що знаходяться на територіях курортів місцевого значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебувають у державній або комунальній власності, забороняється.
		Інвестиційний договір не відповідає також положенням ч. 5 ст. 7 Закону України „Про інвестиційну діяльність, згідно яких інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, в той час як умовами спірного договору передбачено передачу у власність Інвестора належних Санаторію площ при тому, що новий санаторний комплекс для Санаторію не створено.
		Інвестиційний договір суперечить вимогам статті 1 Закону України „Про інвестиційну діяльність, оскільки жодного соціального ефекту при реалізації спірного договору не може бути досягнуто. Не створюється цим договором і будь-який прибуток для Санаторію.
		Фактично можливість перерахування за передачу майна певної грошової суми, визначає правову природу такого договору, як договір купівлі-продажу. При цьому, внаслідок недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
		 
		3.2.2. Доводи Державного закладу Спеціалізований (спеціальний) санаторій Сонячний МОЗ України.
		Передача майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 159, призведе до припинення діяльності санаторію, профілем якого є лікування кістково-суглобового туберкульозу.
		Спірний інвестиційний договір вчинений з перевищенням повноважень осіб, які його уклали, оскільки відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке є предметом договору, власником останнього є держава в особі Міністерства охорони здоров`я України, а тому право на укладення даного правочину належить саме Міністерству охорони здоров`я України.
		Умови договору суперечать одна одній, оскільки п.4.5. договору встановлено альтернативне зобов`язання щодо перерахування грошових коштів, тоді як п.5.1. договору передбачає відсутність будь-яких розрахунків грошовими коштами.
		 
		3.3. Доводи відповідача.
		 
		Відповідач не погоджується з правовою позицією позивача, яка ґрунтується на тому, що спірний договір підлягає визнанню недійсним, у зв`язку з тим, що 11 років відповідач не виконував його умови, а звернення до суду за офіційним тлумаченням свідчить про небажання відповідача виконувати умови договору.
		Належне виконання умов договору не відноситься до предмету спору про визнання договору недійсним (на відміну від позову про розірвання договору), оскільки суд надає оцінку правовій природі правочину в момент його вчинення.
		Також відповідач вказує на те, що позивачем жодним чином не обґрунтовується як саме укладений договір (або його окремі частини) порушують права саме Державного закладу „Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій „ЗАТОКА МОЗ України. Водночас, виходячи зі змісту інвестиційного договору, Державний заклад „Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій „ЗАТОКА МОЗ України лише набуває певних прав, тобто укладений договір не може і не порушує прав і законні інтереси позивача.
		 
		3.4. Доводи відповідача щодо строку позовної давності.
		Відповідач наполягав на застосуванні строку позовної давності, визначаючи його початок з моменту укладення спірного договору.
		При цьому, як вказує відповідач, позивачем жодним чином не обґрунтовується поважність причин пропуску строків позовної давності, тоді як Державний заклад „Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій „ЗАТОКА МОЗ України був достовірно обізнаний про укладання спірного договору, як сторона вказаного договору.
		 
		3.5. Доводи третьої особи щодо строку позовної давності.
		Державний заклад "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "Сонячний" (м. Одеса) Міністерства охорони здоров`я України вважає що строк позовної давності починається з 13.09.2018р., тобто з моменту прийняття рішення судом у справі щодо офіційного тлумачення пунктів 1.3., 2.6., 4.5. інвестиційного договору. 
		 
		4. Фактичні обставини, встановлені судом.
		 
		4.1. Обставини укладення договору.
		Як встановлено судом, 05.11.2017 року між Державним закладом "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "Сонячний", Державним закладом "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Затока" Міністерства охорони здоров`я України та Приватним підприємством "Сфінкс" (інвестор), за погодженням з Міністерством охорони здоров`я України було укладено інвестиційний договір на будівництво комплексу санаторію Сонячний (т.1 а.с.17-21). При цьому, суд зауважує про наявність іншої (читаємої) копії договору (т.3 а.с.88-92).
		Відповідно до п.1.1. договору інвестор за рахунок власних коштів здійснює фінансування передпроектних, проектних робіт, будівництва та введення в експлуатацію нового санаторного комплексу по вул. Приморська, 3, в смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області на вільній частині земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні санаторію Затока.
		Будівництво здійснюватиметься за погодженою у встановленому порядку проектно-кошторисною документацією.
		По завершенню будівництва та введенню Комплексу в експлуатацію він підлягає передачі інвестором на користь санаторію Сонячний по акту приймання-передачі і з цього моменту стає загальнодержавною власністю.
		Інвестор за рахунок власних коштів одночасно з будівництвом нового санаторного комплексу здійснює фінансування капітального ремонту головного спального комплексу санаторію Затока та фінансування проведення робіт з благоустрою території.
		Інвестору по актах приймання-передачі передаються об`єкти нерухомого майна санаторію Сонячний, розташованого за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 159. 
		Згідно п. 1.3 договору вартість інвестицій за цим договором складає орієнтовно 10 000 000 грн. 
		Санаторій Сонячний зобов`язується передати по акту приймання-передачі після виконання інвестором всіх своїх зобов`язань по цьому договору у власність останнього об`єкти нерухомого майна, розташовані в м. Одесі за адресою: Фонтанська дорога, 159. (п. 2.1.6.).
		Водночас, пунктом 4.5. договору сторони погодили, що інвестор має право здійснити на користь Міністерства охорони здоров`я України прямий банківський переказ всієї суми інвестиції, визначеної цим договором, що є альтернативним способом виконання всіх його зобов`язань за цим договором.(п. 4.5.).
		Відповідно до п.п.9.1., 9.2. договору зміни умов договору або внесення доповнень до нього можливі виключно за домовленістю сторін, які складаються у письмовій формі і є невід`ємною частиною цього договору. Одностороння відмова від договору не допускається.
		Договір набуває чинності після підпису його сторонами та погодження Міністерства охорони здоров`я України та діє до повного виконання всіма сторонами своїх зобов`язань. 
		Як було встановлено судом, з моменту підписання договору та станом на день розгляду справи, будівництво комплексу, згідно п.1.1. договору, здійснено не було, натомість, як вбачається з матеріалів справи (т.1 а.с.20) ПП Сфінкс листом № 27/01 від 27.04.2018 року звернулось до Санаторію Сонячний з вимогою повідомити реквізити, за якими, згідно з п. 4.5. договору ПП Сфінкс, має переказати суму інвестиції на користь Міністерства охорони здоров`я України, та повідомити строк, в який, після здійснення переказу інвестором, санаторій Сонячний передасть по акту приймання-передачі у власність ПП Сфінкс об`єкти нерухомого майна, розташовані в м. Одесі за адресою: Фонтанська дорога, 159.
		Разом з тим, Санаторій Сонячний листом №123 від 24.05.2018р. (т.1 а.с.21) повідомив, що зі змісту договору інвестування не зрозуміло, в які строки повинно бути здійснено альтернативне виконання договору, яким чином, та в який строк, в разі виконання пункту 4.5. договору, санаторій повинен передати майно. 
		При цьому, головний лікар Санаторію Сонячний повідомив, що санаторій не володіє інформацією щодо номерів рахунків Міністерства охорони здоров`я України, а отже не може їх надати. 
		Враховуючи недосягнення згоди між сторонами щодо виконання альтернативного способу виконання інвестиційного договору, Приватне підприємство "Сфінкс" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного закладу "СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ (спеціальний) САНАТОРІЙ СОНЯЧНИЙ (м. Одеса) Міністерства охорони здоров`я України" та Державного закладу "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Затока" Міністерства охорони здоров`я України про тлумачення змісту правочину.
		 
		4.2. Обставини щодо судового розгляду пов`язаної справи.
		Вищевказані позовні вимоги розглядались Господарським судом Одеської області в рамках справи №916/1171/18.
		Так, рішенням суду у справі №916/1171/18 (т.1 а.с.62-68) позов ПП "Сфінкс" задоволено частково, надано офіційне тлумачення п. 2.1.6. інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторію Сонячний від 05.11.2007 року між приватним підприємством СФІНКС з одного боку та санаторій Сонячний, санаторій Затока, з іншого боку шляхом визначення строку в який Державний заклад "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "Сонячний" (м. Одеса) Міністерства охорони здоров`я України зобов`язаний передати у власність приватного підприємства „Сфінкс по акту приймання-передачі об`єкти нерухомого майна, розташовані в м. Одесі за адресою: Фонтанська дорога, 159, після виконання приватним підприємством Сфінкс своїх зобов`язань по договору, визначивши цей строк  негайно за вимогою приватного підприємства Сфінкс.
		Також вищевказаним рішенням суду надано офіційне тлумачення п. 1.3., 4.5. інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторію Сонячний, укладеного 05.11.2007 року між приватним підприємством Сфінкс з одного боку та санаторієм Сонячний, санаторієм Затока, з іншого боку шляхом визначення, що перерахування приватним підприємством СФІНКС всієї суми інвестиції, визначеної п. 1.3. договору у розмірі орієнтовно 10.000.000 грн. (десять мільйонів гривень), на рахунки Міністерства охорони здоров`я України, є альтернативним і належним способом виконання приватним підприємством Сфінкс його зобов`язань за цим договором.
		Як було встановлено судом згідно відомостей Діловодства спеціалізованого суду, рішення по справі №916/1171/18 залишено без змін як постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2019р., так і постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16.04.2019р. 
		 
		5. Позиція суду.
		В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
		Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
		Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
		Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
		Як свідчать матеріали справи, позовні вимоги позивача направлені на визнання недійсним інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторію "Сонячний" від 02.11.2007р., укладеного між позивачем, відповідачем та Державним закладом "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "Сонячний" Міністерства охорони здоров`я України, зміст якого суперечить положенням Закону України "Про інвестиційну діяльність", та який не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, а має ознаки право чину, спрямованого на купівлю-продаж нерухомого майна.
		Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
		У відповідності до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України).
		Вирішуючи питання щодо наявності підстав для визнання спірного договору недійсним, суд, перш за все, вважає за необхідне надати оцінку правовій природі спірного договору, у зв`язку з чим зазначає наступне.
		Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
		Згідно ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. 
		Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд, на підставі статті 235 ЦК України, має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
		Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018 у справі N 916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі N 916/933/17.
		Так, відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність " (в редакції станом на момент укладання оспорюваного договору) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
		Інвестиційною діяльністю, згідно ст.2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (в редакції станом на момент укладання оспорюваного договору), є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. 
		Згідно ч.5 ст.7 названого закону інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
		За змістом зазначених норм отримання прибутку інвестором, яким у даному випадку є відповідач, досягається саме внаслідок володіння, користування і розпорядження об`єктами та результатами інвестицій. 
		Натомість, у даному випадку, згідно змісту спірного договору та відповідно до його умов інвестор за рахунок власних коштів здійснює фінансування передпроектних, проектних робіт, будівництва та введення в експлуатацію нового санаторного комплексу. Вказаний об`єкт по завершенню будівництва та введення в експлуатацію підлягає передачі інвестором на користь санаторію "Сонячний" по акту приймання-передачі і з цього моменту стає загальнодержавною власністю. Крім того, ПП „Сфінкс здійснюється фінансування капітального ремонту існуючого головного спального корпусу санаторія „Затока та благоустрою території.
		Поряд з цим інвестору по актах приймання-передачі передаються об`єкти нерухомого майна санаторію "Сонячний", розташованого за адресою: м. Одеса, Фонтанска дорога, 159.
		З наведеного вбачається, що в даному випадку інвестиції направлені на будівництво та введення в експлуатацію нового санаторного комплексу по вул. Приморській, 3, в смт Затока, Білгород-Дністровського району Одеської області, тоді як право володіти, розпоряджатися та користуватися інвестором набувається стосовно зовсім іншого об`єкту, який розташований за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 159.
		Тобто фактично за змістом спірного договору відповідачем отримується у власність майно санаторію "Сонячний", розташоване за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 159, платою за яке фінансування будівництва та передача у власність нового санаторного комплексу, а також фінансування капітального ремонту існуючого, або перерахування грошових коштів (що є альтернативним виконанням зобов`язання).
		Згідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Відповідно до ст.ст.715, 716 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання. 
		Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що правовідносини, які склалися за спірним правочином за своєю правовою природою відносяться до купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна, що свідчить про удаваність інвестиційного договору як правочину.
		При цьому, суд зазначає, що продаж державного майна, згідно до положень Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинний на момент укладання спірного договору), може відбуватись лише в рамках приватизації такого майна, натомість норми ч. 2 ст. 26 Закону України "Про курорти" встановлюють заборону приватизації спеціальних санаторно-курортних закладів (дитячих, кардіологічних, пульмонологічних, гінекологічних, для лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для лікування хворих на туберкульоз, хворих з травмами і хворобами спинного мозку та хребта), що знаходяться на територіях курортів місцевого значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебувають у державній або комунальній власності. 
		Суд також зазначає, що відповідно до положень ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. 
		В даному випадку, за змістом оспорюваного договору, передача об`єкту нерухомого майна санаторію "Сонячний", розташованого за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 159, відноситься до обов`язків Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "Сонячний" (м. Одеса) Міністерства охорони здоров`я України (п.2.1.6. інвестиційного договору).
		Натомість, як встановлено судом з наявного в матеріалах справи свідоцтва про право власності (т.1 а.с.58), будівлі санаторію "Сонячний", розташовані за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 159, належать на праві власності державі в особі Міністерства охорони здоров`я України, натомість Державному закладу "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "Сонячний" (м.Одеса) Міністерства охорони здоров`я України згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.3 а.с.72-87) належить виключно право оперативного управління означеним майном. Отже положення договору в частині передачі Державним закладом "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "Сонячний" (м. Одеса) Міністерства охорони здоров`я України відповідачу нерухомого майна - будівель санаторію "Сонячний" також суперечать положенням ст. 658 ЦК України.
		Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки зобов`язання між сторонами полягає у купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна, то згідно з нормами статті 657 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
		Спірний договір, як встановлено судом, укладений в простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений. Правовий наслідок відсутності нотаріальної форми при укладенні договорів купівлі-продажу нерухомого майна унормований статтею 220 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
		Як вже було зазначено судом, у відповідності до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Виходячи з наведеного вище обґрунтування, інвестиційний договір на будівництво комплексу санаторію "Сонячний" від 05.11.2007р. є нікчемним, оскільки сторонами не було дотримано вимог закону щодо нотаріального посвідчення при укладенні вказаного правочину, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна.
		Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Так, у постанові від 04.06.2019р у справі №916/3156/17 Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 02.03.2016р. у справі №6-308цс16, у постановах КЦС ВС від 03.10.2018р у справі №369/2770/16-ц і від 07.11.2018р у справі №357/3394/16-ц, відповідно до яких, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, оскільки застосовується виключно до оспорюваних правочинів.
		З урахуванням викладеного, у задоволенні вимог позивача про визнання недійсним інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторію "Сонячний" від 05.11.2007р. слід відмовити, оскільки такий договір є нікчемним в силу закону.
		Крім того, подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018р. у справі №910/4749/16. 
		При цьому, суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
		Враховуючи зазначене, з урахуванням встановлення судом факту нікчемності оспорюваного правочину, суд не надає оцінки іншим доводам сторін.
		Щодо заяви відповідача стосовно застосування строку позовної давності, суд зауважує, що відповідно до правової позиції, відображеної у п. 2.2 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року № 10, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
		Враховуючи висновки суду щодо нікчемності оспорюваного правочину та відмову у задоволенні позовних вимог, суд не надає оцінку аргументам сторін щодо дотримання строків позовної давності.
		Приймаючи до уваги відмову у задоволенні позовних вимог Державного закладу "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Затока" Міністерства охорони здоров`я України, підстави для покладення на відповідача судових витрат позивача у вигляді судового збору відсутні.
		 
		Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1.У задоволенні позову відмовити.
		 
		2.Судові витрати покласти на позивача.
		 
		Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
		 
		Повний текст складено 15 червня 2020 р.
		 
		 
		Суддя Ю.М. Щавинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...